Країна Русина. / Пташині казки/.-1.

Країна Русина. / Пташині казки/.

**************************
                  1.
Минає день, яких багато.
Надвечір Танцю вклала мати
у ліжечко: "Час спати, доню!
Складай, під щочку, дві долоні;

блакитні очка прикривай;
під колискову засинай."
Маленька Танця, сплющів очі,
під колискову, спать не хоче.
Хоч спів матусі дуже гарний,
обидві крають час свій марно. -
Бо, Танця, все ж таки, не спить -
чека на Птаха; той летить.
На підвіконце сів Пташина.
У ліжечку чека дитина.
Та, тільки но - за двері мати,
Птах тут, як тут - розповідати
новеньку казку починає.
Щаслива Танця завмирає.
"Як молодий був - мандрував.
Куди я тільки, не літав!
Є на Землі такий куточок,
/ там побував лише разочок/,
але ж і досі пам'ятаю 
я дивовижність того краю. -
Природа гарна! - Вічне літо.
Земля, веселкою, мов, вмита!
Там Сонце світить, зігріває.
Назвати місце можна "раєм".
Там люди дивнії живуть.
Куточок той, Русина, звуть.
Мені, там, птах розповідав:
не завжди, той куточок мав
природу гарну, люд прекрасний -
стрункой статури, погляд ясний;
очей небесную блакить...."
Ось, раптом, Птах замовк, на мить.
Тетянка жмурить свої очі,
а у вікні вже - погляд ночі.
Птах буркотить, та бубонить....
Цікава казка - час летить.
Розповіда Птах далі казку.
Малеча, слухайте, будь ласка. -
                   2.
"У тім краю був час такий, 
блукав, по нім, народ: брудний,
голодний, змучений, нещасний.
А керував народом: власний,
хитрющій, жадібний король.
Лише виконував він роль:
"вождя" нещасного народу,
але ж, сам жив - собі в угоду.
Не знали: хто він, звідкіля.
Занедбана була земля;
вода у річках забруднилась;
тепер, в ній риба не водилась.
Занедбані міста і села.
Та, не було до цього "дєла"
ні королю, ні його свиті.
І не найшлось нікого в світі,
щоби подбати про народ.
Був в свиті тій, один урод:
закони різні видавав,
з яких, народ всього лишав.
Та, найстрашніше, що зробив:
малят, народжених  губив. -
Дитинка, тільки  народилась,
їй "мари  щепленя" робилось.
Жила дитиночка, зростала,
та нездоровий вигляд мала.
І так: усі - усі малята....
Зростали хлопчики й дівчата -
зростало нове покоління
рабів покорних, без сумління.
Для діток царської  еліти,
народ рабів, мав все робити!
Та їншої, не знав "раб" долі;
не знав, що жити мав на волі!
Він думав, що на все життя -
є раб! - Так й шов до небуття...

*******   / 16.07.2013 р. 

Нінель Свіріна

© Copyright: Ариаднынити, 2013
Свидетельство о публикации №113083008471                

     / Далi буде /....