Небольшой городок Зоринск, что находится в Луганской области, прославился на всю страну как раз в то время. В мае 2003 года 164 жителя этого города обратились в посольства 23 государств (Аргентины, Австрии, Бельгии, Греции, Израиля, Италии, Испании, Канады, Латвии, Литвы, Германии, Норвегии, Польши, Португалии, России, США, Финляндии, Франции, Чехии, Швейцарии, Швеции, ЮАР, Эстонии) с просьбой предоставить им политическое убежище в связи с невозможными условиями жизни в городе. Зоринцы посчитали условия своего проживания покушением на их жизнь и здоровье со стороны государственной власти, - цитирует Цензор.НЕТ блоггера frankensstein.

Широкого резонанса в прессе тот случай не получил. Интернет в те времена еще не был столь доступен, как теперь, а главные СМИ страны подобные эксцессы в преддверии выборов 2004 года старались особенно не тиражировать. Ситуацию в Зоринске пообещал взять под свой контроль тогдашний губернатор Ефремов, однако и после этого в городе мало что изменилось.

Зоринск по сей день остается в Луганской области одним из самых проблемных городов. Когда-то население его насчитывало 14,5 тысячи жителей. Сейчас количество горожан сократилось почти вдвое - до семи с половиной тысяч. Что и говорить, данные весьма красноречивы. В городе полно брошенных жилищ, хозяева которых навсегда покинули Зоринск в поисках лучшей доли. Последствия их исхода лучше всего можно наблюдать в единственном многоэтажном микрорайоне города - квартале 40 лет Победы. В домах там множество окон выдают нежилые квартиры, как в Украинске.

В квартале с 90-х годов стоят четыре заброшенные "малосемейки"

Судьба брошенных многоэтажек банальна - в 90-х годах люди бежали из города, бросая квартиры, которые в то время не стоили ничего. Некоторые дома, где таких квартир было особенно много, стало просто невозможно эксплуатировать.

Пустые жилища промерзали, из них воровали трубы и батареи, коммуникации домов приходили в негодность. Теперь брошенные «малосемейки» выпотрошены до основания, и о бывших жильцах напоминают только обрывки обоев на стенах. В некогда жилых помещениях собираются наркоманы, оставляющие после себя шприцы и блистеры от «Кодтерпина».

Вид изнутри

Вид на Зоринск с крыши

Брошенный дом - отличный рекламный носитель. Одного взгляда хватает, чтобы составить о Зоринске полное впечатление.

На первых этажах брошенных зданий продолжают функционировать магазины и похоронная контора. О том, как зоринцы покидали свои жилища, мы решили расспросить продавцов в одной из продуктовых точек, однако тут выяснилась одна любопытная особенность - жители города панически боятся видеокамер и журналистов. К самым безобидным вопросам относятся с подозрением. Избегают ответов, либо напрямую отвечают, что боятся говорить. С такой реакцией местных жителей автор статьи прежде не сталкивался нигде.

- Какие в Зоринске проблемы? А что, не видно? Сейчас скажу, а потом - пятнадцать лет без права переписки…. - вполне серьезно ответил на банальнейший вопрос здоровенный мужик, копающий лопатой траншею у одного из домов. На дне канавы плескалась грязная вода и виднелись насквозь проржавелые трубы.

С коммуникациями в городе серьезная проблема еще с 90-х. В лихое время город остался без телефонной связи - кабели разворовали на металлолом. Большая часть Зоринска негазифицирована. Вода поступает по графику из соседнего города Артемовска, который и сам порядком страдает от ее дефицита. До жителей Зоринска и вовсе доходит лишь 20 процентов воды - остальное теряется из-за поломок и порывов. Не работает половина задвижек на центральных водоводах. Нет редукционных устройств, понижающих давление в сети, из-за чего при мощной подаче воды трубы не выдерживают и рвутся. Причина столь плачевного состояния водных сетей в обычной чиновничьей халатности, из-за которой сети сегодня не принадлежат ни городу, ни водоканалу. Бесхозными они вдруг стали в результате внутренней реорганизации "Луганскводы», Теперь на содержание их нет денег, и решать эту проблему пока никто не спешит.

Еще одна боль Зоринска - дороги. Удручающее их состояние обусловлено сразу несколькими факторами. Первый - это, конечно же, безденежье. В бюджете депрессивного города находятся деньги лишь на ямочный ремонт. Второй - копанки, окружающие город. Большегрузные самосвалы, транспортирующие уголь, добытый в них, нещадно уничтожают и без того плохое покрытие. Третий - все та же пресловутая халатность. Так, спустя всего три года после открытия нового моста-путепровода через железную дорогу по улице Станционной, он вновь оказался в аварийном состоянии. Выяснилось, что качество работ было очень низким. Основная база перекрытия дороги не была связана арматурой с поперечными плитами, асфальт на путепроводе начал проседать, и движение по нему стало небезопасным.

Столь безрадостное состояние города, однако, не обусловлено тотальной безработицей и отсутствием бюджетообразующих предприятий. В этом отношении Зоринск - город особенный. На смену закрытой в результате реструктуризации шахты «Никанор» здесь в 1998 году ввели в строй первую в независимой Украине новую шахту «Никанор Новая» (любопытно, что стела выполнена с советской символикой).

Казалось, городу безмерно повезло - в то время, как у других просто закрывали, здесь еще и строили.Но с новой шахтой вышла загвоздка - пустить ее долгое время не удавалось из-за бумажной волокиты. С горем пополам заработала она только недавно, и до сих пор функционирует лишь на половину от запланированных показателей - вместо 500 тыс. тонн в 2011 году «Никанор Новая» выдала лишь 205.

Шахта «Никанор Новая» на самом деле не такая уж и новая. Открыта она была на месте закрытой шахты «Никанор», использует ее же наземные коммуникации, а разработки ведет на самых глубоких ее пластах. Запуск шахты в 1998 году был обставлен с большой помпой и подавался, как огромная заслуга государственных и местных управленцев. Тогда мало кто мог предположить, что всего через несколько лет шахтеры от отчаяния станут просить политического убежища за границей.

Сегодня шахта функционирует, однако запуск ее так и не снял с облика города отпечатка тотального упадка. Безнадега здесь сквозит буквально во всем - пересохших фонтанах, запущенных памятниках, неубранных улицах, живописных и скорбных руинах домов.

Возле памятника погибшим во Вторую мировую горнякам шахты «Никанор» современные горняки навалили горы мусора. Пустые бутылки, упаковки из-под чипсов, шелуха от семечек - такова повседневная обратная сторона ежегодных помпезных празднеств по случаю Дня Победы над Германией. С уборкой власти города не торопятся. Заметно, что мусор здесь накапливался довольно долго, и убирают его, скорее всего, только к официальным датам.

Память героев прошлых войн в Зоринске вообще не в почете. В 2007 году в городке произошел небывалый для Донбасса случай. По инициативе мэра-регионала в центре Зоринска возле ДК «Шахтер» был снесен памятник молодогвардейцам. Снесен КРАЗом через месяц после окончания официальных торжеств по случаю 65-летия Молодой гвардии на глазах у всего городка. Заместитель городского головы М. Брехунцов заявил прямо «На ремонт памятника денег не было, поэтому была дана команда его уничтожить». Сегодня о памятнике у здания клуба напоминает лишь след от постамента, что лишний раз дает возможность убедиться - георгиевские ленточки и пламенные речи только показуха для избирателей, и на самом деле отношение партии «бело-голубых» к памяти павших воинов в лучшем случае наплевательское и отстраненное.

Горожанам, впрочем, тоже, видать, не до идеологических вопросов. Разговоры на остановке, где мы ждали обратный автобус на Донецк, сводились главным образом к проблемам транспорта, водоснабжения и растущим ценам. Одна пожилая женщина рассказывала знакомой о сыне, сломавшем руку в копанке и вынужденно сидящем на больничном без всякой компенсации. Словом - обычная донбасская глубинка, по уши увязшая в проблемах.

Некоторое время назад в прессе встречалось мнение, что небольшие шахтерские города и поселки легче и дешевле расселить, нежели привести в надлежащее состояние. Тяжело сказать, насколько подобная теория осуществима на практике, но после нескольких часов пребывания в Зоринске, возникает уверенное ощущение в том, что ничего хорошего здесь уже никогда не произойдет, и единственный способ вырваться из этой безнадеги - собрать вещи и ехать далеко отсюда, куда глаза глядят. И похоже, со временем большая часть трудоспособного населения этих мест так и поступит, если в ближайшее время для Донбасса не будет разработана специальная экономическая программа, позволяющая вытянуть регион из системного кризиса, в который его погрузили те, кто руководит «благополучием» страны...

Крим досліджував Олесь Кульчинський

"Макіївський" герб Криму - сумний жарт кримських дотепників

«Те, що президент України – людина, позбавлена моральних засад, ні для кого не секрет. Те, що його безпринципність у політиці переходить усілякі межі, а відверта брехня і звичка виконувати дані напередодні обіцянки з точністю до навпаки стали для нього нормою публічної поведінки, шокує, але вже ні для кого не є несподіванкою. Однак останнє висловлювання нашого гаранта викликає сумніви в його адекватності та психічній повноцінності».

Це – цитата одного з інформаційних агентств. Про кого? А ось і не вгадали. Воно стосується Леоніда Кучми. Жовтень 2001-го.

Але ж актуальне й тепер. І було актуальним після Кучми, бо хіба Ющенко таких слів не заслужив? Адже 10 років тому ми вважали цього балакуна незламним витязем. Думали: ось вона, совість нації! А совість нації тоді, як пригадуєте, підписала гнівного листа проти руху «Україна без Кучми».

Я тоді нарікав: «Ми вірили, що він збереже свою політичну цілочку неторканою, і вибачали йому, що не пристає до опозиції, за те, що не приставав до злочинців. А виявилося, що то ніякий не лицар, а йно булька з носа нашого дорогого Татуська. Але ще не всі на ньому хреста поставили і шукають виправдання, мовляв, мусив підписатися під тими істеричними дурницями, бо ще не час свою позицію розкривати. Але видається, ніби ми постійно самі себе ошукуємо, вбачаючи лицаря в першому-ліпшому діячеві, а ті «лицарі» навіть не підозрювали, що на них аж такі надії покладали. Реальний Ющенко від легендарного відрізняється так, як фільмовий герой відрізняється від актора, який його грає».

Але крок назустріч Кучмі не врятував Віктора Андрійовича. Незабаром його скинули з прем’єрства. І тоді, власне, почалися оті помпезні сходження на Говерлу. Тепер, якби навіть він пішов по воді, це йому не допомоглоб.

Тоді ж під час руху «Україна без Кучми» всі газети стали лякати нас надзвичайним станом. А три танкісти, три веселих екс-прем’єри Ляшко, Фокін і Масол навіть закликали Кучму «визнати на державному рівні зі всіма правовими наслідками, що в Україні здійснюється спроба змови і державного перевороту». Завершувалася тирада тим, що президент просто-таки мусить врешті-решт спертися на комуняків, бо вони «завше були першими тоді і там, де країні загрожувала небезпека». Яку саме країну вони мали на увазі, неважко було здогадатися.

Цього разу комуняки теж не підвели. Регіонали мали на кого спертися.

І ось знову маємо рух «Україна проти Януковича». Ющенко дотримується нейтралітету. А чому? Бо пам’ятає, що тільки-но Іван Плющ – ще один цікавий екземпляр нашої фауни – вирішив іти з ним на вибори, як одного чудового дня за загадкових обставин гинуть двоє його людей: охоронець і водій. Гинуть водночас і навіть (що цікаво!) з однієї причини: гостра серцева недостатність. Тоді, власне, Україна довідалася, що це дуже заразна хвороба. Ще гірша за грип. Вона просто косить наші ряди. Особливо після пляшки горілки.

Років два тому на одному з телеефірів мені випала честь ставити запитання Ющенкові. Я поцікавився, чому, якщо він в опозиції до влади, не використовує термінології, яка звучала з його вуст восени 2004-го: «наперсточники», «злодії в законі», «жити по-панятіях» тощо. Чому він ніколи нічого різкого не скаже про Януковича?

Знаєте, що він відповів? «Янукович не герой мого роману».

Отака гімназистка прокинула­­ся в патріотичній душі Ющенка.

Зараз він відіграє ту саму роль, яку свого часу відіграв Богдан Бойко, організувавши «Рух за єдність». Тоді до цієї гоп-компанії увійшли різні підозрілі персонажі: син колишнього кагебіста Андрія Деркача з партією «Центр», Дмитро Понамарчук, Георгій Філіпчук, Юрій Рогоза, який дуже переймався бідолашним станом російської мови в Україні, Роман Козак із фальшивою «ОУН в Україні».

Тобто я кажу: історія повторюється. Бо наші знання складаються з того, що ми довідалися, і з того, що забули. Довкола Ющенка нині зібралися люди, яких можна вважати політичним неліквідом: майстри словесної еквілібристики, надувні авторитети. Кого нині може повести за собою Юрій Костенко? В епоху Медведчука він фігурував у «темниках» як особа, в якої рекомендовано тележурналістам брати коментарі. Вочевидь, уже була тоді довіра до товариша. Не випадково ж якось опинився поміж почесних гостей на черговому ювілеї газети «2000». На фото він із келихом вина. Причому, зважаючи на задоволений вигляд, не першим. Видання прийшли привітати такі її друзі, як Петро Толочко‚ Нестор Шуфрич‚ Ганця Герман із посланням від «проффесора» Моріарті та інші тролі‚ гобіти і друзі Затуліна. І раптом Костенко! Так і написано: «глава УНП Юрий Костенко сказал‚ что «2000» – газета № 1 в Украине».

Виходить, що це улюблена газета не лише табачників, а й професійних опозиціонерів.

Повні списки кандидатів від політсил, що мають шанси потрапити в парламент нового скликання, стануть відомі вже наступного тижня. Але чимало висновків можна зробити і з попередньо оприлюднених даних. Так, уже відомі кандидати в мажоритарних округах від УДАРу переконують: всесвітньо відомий боксер веде до Ради багато дійсно нових облич. Але є в цій когорті й дуже навіть «старі», а нові нерідко викликають великі запитання.

Власне, найпершою в очі впадає група кандидатів, які раніше обіймали (чи обіймають зараз) високі посади у системі влади. Приміром, по 71 округу на Закарпатті балотуватиметься екс-заступник голови Мінохоронздоров’я часів уряду Юлії Тимошенко Василь Лазоришинець. Широкій громадськості він запам’ятався постійними коментарями щодо поширення в Україні «свинячого грипу» восени 2009-го.

Євген Філіндаш: з лівого флангу - до Кличка

Ще один «сюрприз» - Євген Філіндаш, колишній депутат від соціалістів та людина відверто проросійських поглядів, яка публічно заперечувала геноцид українців в 1932-33 роках. Після того, як Філіндаш через особистий конфлікт з Олександром Морозом був вимушений піти з СПУ, він по черзі був членом двох лівих маргінальних партій: «Народної влади» та «Об’єднаних лівих та селян», де навіть мріяти не міг про потрапляння в парламент. З початком активної піар-кампанії Наталії Королевської з’явилися чутки, що Філіндаш піде по її списках. Але не склалося – Філіндаш балотуватиметься від УДАРу по 141 округу на Одещині.

На Івано-Франківщині по 89 округу УДАРу завдасть екс-губернатор області Микола Палійчук. Перед УДАРом він багато років був членом «Нашої України», від неї ж і пройшов до обласної ради, але врешті-решт пішов від «помаранчевих» до більш перспективного Кличка.

Іван Плачков: урядовець Тимошенко, ющенківський губернатор, менеджер Ахметова і партайгеноссе Кличка

Колишній губернатор Одеської області Іван Плачков, який двічі обіймав посаду міністра енергетики, обиратиметься по 142 округу у цьому ж регіоні. Можливо, він розраховує, зокрема, на підтримку місцевої болгарської спільноти, до якої належить. На початку цього року Плачков, фактично, порвав з Кличком. Він склав мандат депутата Київради від Блоку Кличка та став головою наглядової ради підконтрольної Рінату Ахметову «Київенерго». Тоді він запевняв, що має намір сконцентруватися на неполітичній діяльності, однак перед виборами, схоже, передумав. Сам Кличко, очевидно, не проти наявності в його лавах людини, пов’язаної з бізнесом найбагатшого українського олігарха.

Цікаво виглядає в списку УДАРу Кирило Поліщук, який балотуватиметься по 98 округу у Київській області. Його цілком можна назвати «професійною "тушкою". Пройшовши у 2002 році в парламент як мажоритарник, він вступив до «Нашої України», потім перейшов до провладної «За Єдину Україну!», потім був членом груп «Народовладдя» та «Регіони України», зрештою став членом Партії регіонів.

Окрім такого буремного політичного шляху цікавим у цій постаті є й інше – зв’язки з колишнім головним опонентом Кличка, Леонідом Черновецьким. У 2006 році Поліщук став головою Християнсько-демократичної партії, яка входила в іменний блок одіозного екс-мера Києва. Нагадаємо, Кличко публічно заявляв, що його депутати у Верховній Раді «не зрадять виборців», а його фракція не співпрацюватиме з пропрезидентськими силами, котрі «втратили довіру громадян». Як Віталій збирається забезпечити дотримання цих обіцянок з боку кадрів з подібним минулим – загадка. Змусить кожну «тушку» виходити проти нього на ринг? Так у них же вже буде недоторканність!

Кирило Куликов: від Луценка до Кличка через Балогу

Дивна тенденція зв’язків кандидатів-кличківців з головними опонентами свого шефа простежується і по іншому кандидату, який балотуватиметься по столичному 212 округу – чинному нардепу Кирилу Куликову. Пройшовши в Раду від НУНС за квотою «Народної самооборони», після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року він покинув помаранчеву фракцію й пристав до «Єдиного центру» Віктора Балоги. Коли останнього призначили головою МНС, Куликов вийшов з ЄЦ і почав дрейфувати у бік опозиції, інколи навіть приходячи на суди до свого лідера «Самооборони» Юрія Луценка.

Прикметно, що у 2010 році Куликов був затятим прихильником фактичного керівника столиці Олександра Попова. Ось цитата з його інтерв’ю виданню «Главком» дворічної давнини: «Дай боже, щоб Попов виграв мерські вибори <…> Перед ним стоїть мета допомогти столиці». Вочевидь, точка зору Куликова за цей час змінилася на протилежну...

Питання є по мажоритарниках від УДАРу в Київській області, яку також можна називати базовим для Кличка регіоном. Так, одним з кандидатів став Костянтин Бриль, який балотується по 93 округу – генерал міліції кучмівських часів і близький друг покійного голови МВД Юрія Кравченка, якого вважають причетним до загибелі журналіста Георгія Гонгадзе. Згодом Бриля звинувачували в організації контрабанди в портах південної України. До речі, він не єдиний у Кличка міліцейський генерал часів Леоніда Кучми – на Тернопільщині по 163 округу балотуватиметься колишній головний міліціонер області Віталій Максимов.

Ще одна сумнівний кандидат по Київській області – Дмитро Крейнін, колишній зять спікера Володимира Литвина та власник столичного ринку «Лісовий», який є кандидатом по 96 округу. В ЗМІ його часто звинувачують в організації рейдерських захоплень та «кришуванні» незаконно встановлених ларьків та МАФів.

Інший бізнесмен з сумнівною репутацією збирається балотуватися по Черкаській області. Олексія Фурмана, який піде по 199 округу, називають «чорним банкіром» і вважають причетним до корупційних афер у Промінвестбанку, які розслідувалися СБУ. Слідчі дії тривають і досі.

Загалом, перегляд біографій потенційних кандидатів від УДАРу складає враження, що багато з них прийшли до Кличка лише тому, що не мають шансів потрапити в парламент іншими дорогами. Кількість неофітів УДАРу, які до того торували собі шлях в політичну еліту в інших партіях найширшого політичного спектру, вражає.

Дуже яскраво це видно на прикладі Львівщини. Так, тут в Раду йдуть колишній тигіпківець Андрій Кіт (126 округ), колишній член «Пори» Юрій Муравецький (120 округ), колишня членкиня Української народної партії Лариса Федорів (123 округ), місцевий депутат-НУНСівець Олександр Старовойт (121 округ). Кандидат Михайло Гичка (125 округ) за своє життя встиг побувати у провладних Аграрній партії, СДПУ (о), Партії промисловців та підприємців та партії «Відродження», і вступив до УДАРу лише цього року.

В інших регіонах ситуація не краща. Наприклад, у Криму потенційним кандидатом є Андрій Стратійчук (4 округ), який до минулого року був членом українофобської ПСПУ Наталії Вітренко. Кандидат по вінницькому 11 округу Людмила Станіславенко – депутат міськради минулого скликання від КПУ.

Досить колоритний персонаж представлено у Донецькій області. 74-річний кандидат-пенсіонер Адольф Сльота був членом Партії реабілітації тяжкохворих Україні, «Нашої України», Всеукраїнської партії «Нова сила» та Народного руху України, поки не прийшов до Кличка, від партії якого і висувається кандидатом по 44 округу. Також по 60 округу Донеччини йде Геннадій Ясько, колишній член партій «Собор» та «Українська платформа».

В Івано-Франківській області кандидатами стануть колишні нашоукраїнці Тарас Парфан (86 округ) та Василь Онутчак (87 округ), по Одещині – екс-член «Сильної України» Олександр Тімонін (138 округ).

В Запорізькій області обирається колишній місцевий депутат від Народного блоку Литвина та «Сильної України» Валерій Буцанов (81 округ). На Полтавщині та Рівненщині балотуються колишні «нашоукраїнці» Петро Ворона (148 округ) та Василь Тимощук (154 округ) відповідно. Екс-член Партії промисловців та підприємців Микола Кушнір йде теж по Рівненській області (155 округ), як і його колишній однопартієць Анатолій Усенко – по Чернігівській (208 округ). На Сумщині до УДАРу перейшов колишній бютівець Олег Чайченко, який балотуватиметься по 157 округу.

Досить неоднозначні постаті представляють Кличка на Харківщині. Так, по 173 округу піде Юрій Орел, в минулому – член «Фронту змін». Запам’ятався він зокрема тим, що під час виборів міського голови Харкова 2010 року, які стали символом фальсифікацій та підкупу на місцевих виборах, першим привітав Геннадія Кернеса з обранням і підкреслив, що вибори пройшли чесно. Більш одіозним є інший кандидат – Юрій Шумченко, який раніше очолював обласну організацію українофобського «Союзу лівих сил» Василя Волги (СЛС), а зараз йде в парламент по 176 округу.

Важко повірити, що всі ці люди раптово перейнялися програмними цінностями партії УДАР та йдуть в парламент, щоб там їх відстоювати. Скоріше, ми маємо справу з типовим для України кар’єризмом, пристосуванством та здатністю кардинального міняти ідеологічні погляди під конкретну ситуацію. Особливо це стосується колишніх членів КПУ, ПСПУ та СЛС, які нині представляють партію, що декларує європейські цінності та відданість євроінтеграції.

На жаль, «нові обличчя» Кличка перейняли й інші погані традиції виборчої боротьби. Так, кандидата по Херсонщині Андрія Путілова, який балотується по 183 округу, було спіймано за роздачею виборцям продуктових наборів.

Інший приклад – протягування в парламент найближчих родичів відомих політиків, чим УДАР займається в Києві. Так, по 222 округу (Солом’янський район) кандидатом стала ведуча місцевого телебачення Рена Назарова – дружина екс-кандидата в президенти Юрія Збітнєва. По 211 округу (Голосіївський р-н) йде в Раду Людмила Закревська – дружина нардепа-НУНСівця Олександра Чорноволенка, який теж планує йти на вибори по київському округу. Сумнівно, щоб такі комбінації додали кличківцям авторитету в Києві, який вони штучно перетворили на проблемний для себе регіон.

Безперечно, УДАР може зробити красивий крок, і зняти на вимогу громадськості кількох своїх кандидатів у завідомо програшних округах – приміром, на тотально окупованому адмінресурсом Півдні та Сході. Але до прозорості списків це вже не матиме жодного стосунку.