Член-корреспондент Академии правовых наук, народный депутат (Партия регионов) Сергей  Головатый считает, что принцип верховенства права в Конституции есть, а в украинской повседневной жизни его нет. О «Деле Тимошенко» и  перспективах рассмотрения иска экс-премьера в Венецианской комиссии  Совета Европы – в продолжении беседы г-на Головатого с обозревателем
НБН.







- Сергей Петрович, вы были  одним из кандидатов на должность судьи Европейского суда по правам  человека от Украины, и поэтому как никто знаете специфику работы этого  суда. Как считаете, каким может быть решение Европейского суда по нашим
политическим деятелям? В частности, по иску Тимошенко и Луценко?

- Европейский суд не будет решать вопросы украинских политических  деятелей. Потому что Европейский суд не является той инстанцией, где  рассматриваются вопросы «по сути». Европейский суд будет рассматривать  обращение, которое может быть подано  относительно нарушений статьи 6  Европейской «Конвенции о защите прав человека и основных свобод» (Европейская Конвенция – международный договор, один из основных документов Совета Европы. – НБН.). Статья называется «Право на справедливый суд».

В Европейском суде может рассматриваться исключительно вопрос о нарушении права на справедливый суд, а не пересматриваться уголовное дело по  сути. И Европейский суд должен вынести решение о том, было нарушение  Конвенции в этом аспекте или не было.

В этой связи меня  возмущает поведение адвокатов Юлии Тимошенко, которые в прессе заявляют, что они обратятся в Европейский суд, и тот изменит решение украинского
суда, примет другое решение, оправдает Тимошенко и т. п. Считаю, что все это – манипуляции общественным мнением и профессиональная  бессовестность.

Юрисдикция Европейского суда  четко определена: он осуществляет надзор над  выполнением Европейкой  Конвенции. Я не знаю, сколько от адвокатов Тимошенко пошло жалоб в  Европейский суд, но, безусловно, в этом деле (а, думаю, дело будет  называться «Тимошенко против Украины», потому что в данной ситуации Юлия Тимошенко есть лицом, которое потерпело от нарушений во время судебного процесса), однозначно и стопроцентно, Украина как государство в  Европейском суде дело проиграет.

Потому что судебный процесс над Тимошенко, – тем образом, которым его вели, – имел неимоверное  количество моментов, которые являлись вопиющим нарушением европейских
стандартов, определенных 6-ой статьей Европейской Конвенции и в том  содержании, как ее истолковал Евросуд. Это однозначно. И для меня это  ясно, как божий день: судебный процесс по делу Тимошенко и с точки  зрения самого судебного процесса – как его вел судья, и с точки зрения  позиции обвинения, и по другим вопросам – не отвечал стандартам и
требованиям Европейской Конвенции. 
По Луценко, в отличие от  Тимошенко, суд не был публичным и поэтому я не имел возможность  наблюдать за процессом по телевидению, и, соответственно, не могу об
этом ничего сказать. К слову, я полагаю, что у Тимошенко еще есть  основания жаловаться в Европейский суд на то, как ее содержат в месте  лишения свободы (СИЗО). Там также есть очевидные факты нарушений прав  человека. Это, в частности, лишения права на надлежащую медицинскую  помощь, на доступ ее адвокатов и т. д.
То есть, что касается  Тимошенко и ее прав, то, к сожалению, государство их кричащим образом  нарушает. Но все зависит от того, какую жалобу подадут ее адвокаты, в
каком объеме они будут излагать свое видение нарушения ее прав.
- 8-го декабря в здании Лукьяновского СИЗО состоялось выездное заседание
Шевченковского райсуда над Юлией Тимошенко. Как вы это прокомментируете?
И насколько правомерно еще раз приговаривать Тимошенко к взятию ее под
стражу, когда она и так под стражей?
- Начну с  «правомерности»: видите ли, то, что у нас инквизиторы часто называют
«правомерным», ссылаясь при этом то на совково-коммунистического периода нормы Уголовно-процессуального кодекса, или даже на нормы, утвержденные украинским парламентом в период независимости, все это никак не может  быть правомерным с точки зрения норм Европейской Конвенции по правам  человека и стандартов, установленных Европейским судом по правам  человека.
Но украинская действительность такова, что ныне  здравствующий украинский судья, украинский следователь прокуратуры,  милиции или СБУ, украинский прокурор не знает этих норм и стандартов, не хочет знать (!), не говоря уже о том, что не хочет их применять (!) в
своей профессионально-юридической практике. Вот и получается: принцип  верховенства права в Конституции есть, а в украинской повседневной жизни его нет. 
Выездное заседание суда в СИЗО … Это – дикость!!! И с точки зрения так милого нашей современной репрессивной машине принципа  верховенства закона, взятого на вооружение со времен Сталина, и, тем  более, с точки зрения принципа верховенства права, который является  одним из тех трех китов, на которых зиждется современная цивилизованная
Европа (двумя другими являются плюралистическая демократия и права человека).
 Суд в Украине ХХІ века (в Украине, официально  заявившей о своих евроинтеграционных устремлениях), осуществляемый в  СИЗО над человеком, остро нуждающемся в медицинской помощи – это что-то  сродни средневековому мракобесию… Я смотрю на это, как на еще один из  факторов, цепь которых изо дня в день убеждают меня в том, что суд по  Тимошенко (подчеркиваю: именно СУД – в значении «способ и методы, при  помощи которых осуществляется судебный процесс», то есть, манера  судебного процесса,  а не «дело Тимошенко») – это почти то же самое, что и «кассетный скандал»… Считаю, что это еще одна целенаправленная  спецоперация против Украины как государства, насмелившегося двигаться в  Западном – евроинтеграционном – направлении.    
О Венецианской комиссии
- Вы длительное время были членом Венецианской комиссии Совета Европы
(Европейской комиссии «За демократию через право»). На какой период
избираются ее члены?
– На 5 лет. Их назначают. От  Украины членом Венецианской комиссии я был на протяжении 1995-2001 и  2005- 2009 годов. Был вице-президентом, членом бюро комиссии. Сейчас от
Украины в этой комиссии – Марина Ставнийчук. А я, с января 2010 года, в  Венецианской комиссии являюсь представителем Парламентской Ассамблеи  Совета Европы. То есть, представителем не Украины, а всей Ассамблеи.
-Недавно комиссия дала свое заключение по некоторым украинским проектам
законов. В частности по проекту Закона «О выборах народных депутатов»,  по проекту закона о свободе мирных собраний. Какие еще украинские  законопроекты ожидают европейской оценки?
- На  экспертизе в Венецианской комиссии было четыре наших законопроекта, по
которым комиссия сделала четыре вывода. Это – о свободе мирных собраний, о судоустройстве и статусе судей, об адвокатуре и о выборах народных  депутатов.
- И когда теперь Верховная Рада рассмотрит, в  частности, законопроект о свободе собраний? Чтобы люди могли спокойно,  без милиции, митинговать и протестовать, к примеру, на Майдане  Независимости?
- Этот законопроект еще не внесен на  рассмотрение Верховной Рады. Он разработан в рамках деятельности  Комиссии за укрепление демократии и утверждение верховенства права,  созданной при Президенте Украины. Эту комиссию возглавляю я. Комиссия
разработала этот законопроект и направила на вывод Венецианской  комиссии. И Европейская комиссия уже дала вывод, очень позитивный. Но  есть и определенные рекомендации на его улучшение.  Сейчас мы  работаем над учетом этих предложений и рекомендаций – устраняем  недостатки и совершенствуем содержание. Приблизительно в средине декабря наша комиссия имеет намерения одобрить окончательную редакцию
доработанного варианта законопроекта с учетом выводов Венецианской  комиссии. Как только мы утвердим окончательную редакцию – отошлем  законопроект президенту. Для того, чтобы он как субъект законодательной  инициативы реализовал свое право, данное ему Конституцией. И он как  гарант Конституции и прав человека должен это сделать. Тем более, что  принятие этого закона есть одним из требований Парламентской Ассамблеи  Совета Европы – это требование в январской резолюции 2010 года.
О верховенстве права
- Вы вели цикл лекций на тему построения правового государства. Так что нужно для построения в Украине правового государства, и чтобы у нас наступило верховенство права?
- Лекции о построении  правового государства я никогда и нигде не читал. Я преподавал лекции о  «верховенстве права». И написал книгу «Верховенство права» в 3-х томах. Я
придерживаюсь именно этой, другой доктрины – не «правового  государства», а  «верховенства права». Это иная и более привлекательная  тема с точки зрения украинской европерспективы.
- Можете коротко пересказать ваши лекции и три тома книги: так что же нужно Украине для торжества верховенства права?
- Коротко? Самое главное, что нам нужно – это учить студентов,  обучающихся сегодня в украинских юридических ВУЗах. Там верховенству  права практически не обучают будущих юристов. А если, к примеру,  спортсменов-пловцов не учить плавать, они станут пловцами, не говоря уже чемпионами? Как юрист может быть юристом в стране, от которой требуют,
чтобы в ней было верховенство права, когда его не обучают этому? Это  первое. В этом году мне предложили начать преподавать спецкурс  «Верховенство права» только в Киевском университете для студентов  юридического факультета.
Второе: как можно говорить о соблюдении  прав человека, когда у нас в юридических школах (то есть в университетах и на факультетах) не преподается специальная дисциплина «Права
человека» в контексте европейского понимания – то есть в контексте  Европейской Конвенции и практики Европейского суда по правам человека?  Дальше: как могут украинские судьи судить по принципам справедливости и  требований 6-ой статьи Конвенции, когда наши судьи вообще не обучались  быть судьями? У нас только с прошлого года создали Национальную школу  судей! Но я уверен, что там не преподают верховенство права и права
человека в том объеме и с таким пониманием, что необходимо современному  судье европейской страны! 
Поэтому, первое, что следует сделать – это дать знания тем, в чьи должностные или профессиональные обязанности входит применение права. Поэтому у нас и адвокаты, и судьи, и  прокуроры, и следователи должны очень глубоко знать предмет: Европейскую
Конвенцию по правам человека и то, как Европейский Суд толкует эту  Конвенцию. И иметь глубокие и фундаментальные знания хотя бы на двух  участках – верховенства права и прав человека. А у нас этого нет. Мы 20  лет развиваемся без этого. Абсурд? Абсурд! Парадокс? Парадокс! И никто  себе даже не ставил за цель начинать это делать!
Месяц назад во  Львове мы провели конференцию по реформе юридического образования. В
конференции принимали участие деканы ВУЗов, завкафедрами. Говорили о  том, что следует менять программы преподавания и вводить курсы. В  Конституции Украины записано, что мы признаем верховенство права. А мы  15 лет живем по Конституции, но ничего не делаем в плане обучения не то, что студентов, а даже судей!
Я уже не говорю о других вещах:  ведь можно было бы даже без знаний, или на уровне тех знаний, которые  сегодня преподают в ВУЗах – начать движение государства в сторону
верховенства права. Но при желании тех, в чьи должностные обязанности  входит обеспечение верховенства права. Речь о руководителях политических институтов власти – а это весь состав парламента, весь состав  правительства, судейского корпуса. Это – глава государства и прокуратура в целом. Речь о следственных органах, которые есть у нас пока что во  многих институциях – в милиции, СБУ, прокуратуре, налоговой. Чего не  должно быть, потому что должен быть единый следственный независимый  орган. Независимый ни  от кого.
Считаю, что когда мы переходили  от коммунистической системы к демократии, нам надо было  перейти и сразу все изменить. А когда мы 20 лет ничего не делали или вообще двигались  назад – то я не знаю, сколько времени потребуется, чтобы теперь началось
движение вперед.

Людмила Башкирова, НБН

Продолжение следует…

Якби Ганни Герман не було поряд з Віктором Януковичем, її довелося б вигадати. Інакше країна так і не дізналася б багато з того, що насправді відбувається на Банковій.

Що б не казали, але Герман – це кватирка у посттоталітарну сіру будівлю, де розташована президентська адміністрація. Очевидно, що подекуди заяви Ганни Миколаївни майже скандальні, та завжди вони досить щирі. Власне, стиль Герман – говорити, а не жувати – повна протилежність стратегії, котру вибрали зараз керманичі Адміністрації. Більше того: часом здається, що Герман – єдина, хто ТАМ відстоює цей досить таки європейський принцип – спілкування влади. Іі не буде секретом, що саме за це своє спілкування Ганна Миколаївна і поволі втрачає вплив. Зокрема, за її власним зізнанням, вона наразі не впливає на інформаційну політику. Але хіба це означає, що хтось нею займається?

Ганно Миколаївно, якщо подивитись на інформаційний простір, то про Президента зараз багато говорять в критичному ключі. Хоча ще рік тому ми мали дещо зворотню реакцію. Тож чому зараз немає жодного недержавного ЗМІ, де б особисто про Президента казали щось добре? Олігархи-власники ЗМІ припинили боятися, чи різко змінилася суспільна думка, які причини?

Так сталося, тому що в Україні бракує справді незалежних видань, які дотримуються високих стандартів журналістики, і які б думали про своє реноме, як це роблять респектабельні західні видання. Брак респектабельних видань в Україні приводить до однобокого погляду та стереотипності мислення.

І є люди, які фінансують саме такі підходи в журналістиці, що стосується, зокрема, образу Президента. В Україні реалізується потужний технологічний проект з дискредитації Президента. Натомість ефективного проекту, який би був протидією, нема. Мені шкода, що я не маю на це впливу.

Скажу більш прямо, якщо ви не зрозуміли. Я вже тривалий час не займаюся інформаційною політикою в Адміністрації Президента. І не впливаю в цій сфері майже ні на що.

Це можна сприймати як вашу оцінку роботи нового прес-секретаря?

Роботу прес-секретаря не я повинна оцінювати, а ви, журналісти. І критерій тієї оцінки простий – наскільки суспільство розуміє кроки Президента, наскільки воно поінформоване про його діяльність, стратегію, досягнення etc.

Але послаблення ваших позицій, про яке багато писали в ЗМІ, – якраз наявний приклад того, що краще підлаштуватися під систему,  щоб не бути викинутим нею.

У мене був вибір: піти або залишитися. Піти легко. Але піти, особливо зараз – значить зрадити Президента. А я його не зраджу. Це моя позиція. Мої засади. Моє переконання, якщо хочете.

А він вас? Як ви ставитесь до того, що в самій Партії регіонів вас називають «опозицією всередині партії»?

Я в опозиції до бездарних рішень. І не ховаюся за чиїсь плечі, а відверто кажу про це. Така опозиція потрібна кожній партії. А непотрібно – то ж хіба так складно мене позбутися? Ті питання, які я знаю, які мене хвилюють, і є для мене життєво визначальними, не стосуються бізнесу. А зараз мало людей займаються матеріями, які не можна пощупати. В нашій партії багато класних економістів, людей, які вміють бути ефективними в тому, що називається реальним сектором. І це дуже добре, але є й інша, не менш важлива, сфера. Мені здається, що сили слова, духу, емоцій, пристрасті і всього того, що ми називаємо духовною сферою, недооцінюють наші прагматики.

Тому що «бабло побеждает зло»…

Я знаю випадки, коли слово коштує більше, ніж гроші. Але повного розуміння, наскільки це важливо, на жаль, я не бачу.

Колись Ющенко сказав знамениту фразу «Балога – це я». Можна зараз продовжувати таку аналогію, що Президент – це його адміністрація?

Ні. Я не знаю, може, Балога й дотягував до рівня Ющенка чи навпаки, але в нашій адміністрації ніхто не дотягує до рівня Президента, до його життєвого досвіду. Його досвід – це найцінніше, що сьогодні має країна. І те, як він вийшов з ситуації, яка здавалась для нього абсолютно програшною – я маю на увазі ускладнення відносин з ЄС… Це справді сильний хід. І сильна гра.

Так ще не вийшов. 19 грудня, коли має відбутися саміт Україна-ЄС, на якому планувалося парафувати угоду про асоціацію, ще попереду.

Я б не робила ставку на якесь конкретне число. Президент зумів передбачити деякі цікаві процеси, які відбуваються зараз у світі, що реформується. Сьогодні Європейський Союз – вже не той, з яким ми починали розмови про євроінтеграцію. Це вже зовсім інше утворення, ослаблене кризою та невпевнене в завтрашньому дні… І це не маловажливий фактор на дорозі до мети, яку поставив Президент.

А яку мету він поставив?

Перетворити Україну в регіонального лідера у Східній Європі і на пострадянському просторі.

Але ж ситуація в Європейському Союзі - це не заслуга України, ця ситуація нам дана.

У нас завжди одна нога стояла в Брюсселі, друга – в Москві. Мабуть, зараз треба говорити про можливість третього шляху, на який треба ступити обома ногами. Президент бачить цей шлях як шлях до регіонального лідерства.

Наприклад, стати обома ногами в Штатах.

(сміється) Чи в інших утвореннях – країнах БРІК, наприклад. Світ так швидко змінюється, що робити вибір треба без емоцій, дуже виважено, з калькулятором в руках. Чітко рахуючи, що це реально принесе Україні? Ось що вміє Янукович досконало – так це приймати рішення без емоцій.

А рішення по Тимошенко було прийняте без емоцій?

Це рішення не його.

Чи означають ваші слова, що Україна фактично відмовляється від євроінтеграції, прикриваючись кризою в Європейському Союзі?

Звідки ви взяли такий висновок? Президент підкреслив цими днями – у нас є політична воля завершити переговори. Я ж говорила лише про те, що, роблячи сьогодні вибір місця, треба враховувати найновіші реалії. Яким вийде ЄС з кризи? Чи це будуть, як пишуть західні журналісти, Сполучені Штати Європи, чи це буде федеральна держава, чи він розпадеться на окремі країни, чи залишиться ЄС настільки сильним, щоб протистояти новим утворенням? Чи не буде там Україна маргінальним флангом? Якщо ще півроку тому ми говорили, що треба бігти до того поїзда, поки він не відійшов від нашої станції, то зараз я би сказала, що ці кроки треба робити впевнено та без зайвої суєтливості. Це ж саме стосується і Росії. Я далека від думки, що може мати успіх ідея «снігової революції», про яку так багато пишуть на Заході. Ніяка революція найближчими роками у Росії не має жодного шансу. Але це не означає, що Росія є сьогодні такою, якою була ще навіть влітку. Повторюся: зовнішню політику зараз треба робити з калькулятором в руках.

Коли ми говоримо про Європу, то говоримо не тільки про ринок збуту української продукції, але й про цінності, які, говорячи вашими ж словами, дуже важко нащупати. Це – вільний суд, вільна преса, толерантність в суспільстві, демократія…

Мені здається, цей вибір Україна давно зробила. Коли ми говоримо, що хочемо жити як в Європі – причому говорять це всі – ми маємо на увазі не лише і не в першу чергу пенсії і заробітні плати, а якраз те, що неможливо нащупати. Ми завжди недооцінювали значення культури суспільства та тих цивілізаційних цінностей, жити за якими можна не обов’язково кудись вступаючи. Хтось вранці шепоче молитву, а хтось – ні. Хтось п’є чай, хтось – каву. Це вибір кожного, і для того, щоб його зробити, не важливо, чи є твоя країна членом якоїсь спільноти. Щодня кожен з нас робить сотні своїх власних виборів, і якщо ми керуватимемося в багатьох питаннях європейськими ціннісними критеріями, то це вирішить усе. Україна фактично не буде в європейському домі, поки в нас не буде європейського рівня культури, поки в кожному з нас не житимуть європейські цінності.

Знаєте, а вони не житимуть, поки в країні не буде грошей. Коли люди оголошують голодування під Кабміном, то їм цивілізаційний вибір і читання Маркеса на ніч байдужі. Їм фізично нема за що жити.

Може, ви й маєте рацію, але я знаю десятки багатющих людей, які не мають найменшого рівня людської культури. І знаю тисячі бідних, які є духовними магнатами.

Для самого Януковича європейські цивілізаційні цінності - першочергові?

Президент має систему моральних цінностей, і перша з них – справедливе ставлення до людей. Яку б позицію на суспільній драбині він не займав, на нього завжди можна було розраховувати в тому, що ти не потерпиш несправедливо. А це дуже важливо, коли людина має в руках велику владу, а ти, будучи простою людиною, можеш бути впевненим, що ніколи не будеш покараний несправедливо.

Дуже пафосно звучить в контексті справи Тимошенко. Або інша ситуація. Що ж це було в Донецьку, коли чорнобильці чекали на приїзд Президента, а він до них не приїхав?

В Україні живе 46 мільйонів, і кожному Президент не може приділити увагу. З того рівня інформованості, що в нього є, він вибирає те, що є найважливішим. І те робить.

Віктор Федорович своїм вчинком показав, що це для нього ті люди не є цінністю. Ми ж були свідками, як падав рейтинг Ющенка – в першу чергу, в його базових регіонах.

Ющенко дуже багато спілкувався з людьми, говорив з ними годинами, і в своїх базових регіонах в тому числі. Чи це йому допомогло? Янукович мало говорить, але завжди тримає слово. Він буває досить жорстким у своїх рішеннях, навіть якщо йдеться про те, що ви називаєте «впливом на рейтинг». Президент приймає рішення в національних інтересах, які вважає на цей момент важливішими. На жаль, час в який ми живемо, вимагає великої жорсткості – як не сумно та прикро це казати, в нас просто немає місця для емоцій і для думок про власний рейтинг. Просто роби те, що мусиш робити, щоб врятувати країну. Те, що Україна в цьому році не стала другою дефолтною Грецією, результат саме таких рішень. Бути суперпопулярним – це важливо для актора, а для людини, яка вже знає, що таке життєва проза, це другорядне. Ось дивіться – американський суд зобов’язав виплатити компанії «Укрвакцина» 60 мільйонів доларів, і ці гроші повернуті Україні. При Тимошенко про це б кричали на кожному куті, бо вона не могла жити без популярності. І все її життя, вся політична діяльність була присвячена одній меті – як весь час залишатися на топі. Янукович має інший стиль.

При Тимошенко уряд взяв запозичень на 8 мільярдів доларів, більшу частину з яких дав МВФ. Тимошенко отримала за це багато критики, в тому числі, від Партії регіонів. Сьогодні зовнішній борг України складає 60 мільярдів, що перевищує цифру державного бюджету, і про це всі мовчать. Та ситуація, яка склалася в Греції, в нас буде ось-ось. Уряд не подав вчасно бюджет до парламенту, і можна підозрювати, що справа не тільки в невизначеній ціні на газ, а й в необхідності визнати, що в майбутньому році ми виходимо на супервід’ємний баланс, і вже навіть МВФ не може нас підтримати. Ось до якої політики ми прийшли.

Якщо Тимошенко взяла 8 мільярдів в борг, то ми в МВФ взяли лише 3,4 мільярди доларів. В липні уряд підписав договір про початок реалізації нової кредитної програми. Уряд виконав вимоги МВФ. Немале значення мало й прийняття податкового кодексу, який експерти визнали одним з кращих в Європі. Автоматично повертається податок на додану вартість. Це те, що наші попередники робили повністю в ручному режимі. Було завершено основний етап адміністративної реформи. Скорочено 50 відсотків чиновників Кабміну. 12 тисяч адміністративних служб були ліквідовані. Економія від цього 1 мільярд гривень…Для того, щоб утримати країну на рівні, коли вона матиме шанс вийти з кризи з мінімальними втратами, справді робиться багато. Може цього не видно кожному, не видно на око…Але робота робиться справді значна.

Але ж ми і в Росії взяли, витягнули золотовалютні резерви з Нацбанка, і кожного місяця державне казначейство не знає, як заплатити зарплатню бюджетникам…

Ваші страхи – на ляхи. Жодних зривів у виплатах не було. Ситуація залишається стабільною, але це зовсім не означає, що немає ризиків. Влада шукає нові нестандартні шляхи. Президент їх шукає. Його багаточисленні поїздки – це не туризм. Це реальні домовленості, реальні проекти і реальні інвестиції. Прийде час і все це дасть результат.

Ви можете назвати хоч одну соціальну групу, яка при Януковичі стала жити краще?

Я вам наведу інший аргумент – подивіться, скільки побудовано прекрасних доріг, шкіл, лікарень. Відкрилися нові аеропорти. Усього за рік.

Але ніхто не буде згадувати Януковичу в 2015-му році, скільки доріг він побудував, бо це – обов’язок влади…

Ну, що ви таке кажете? Минула влада не збудувала жодної дороги…А ми розбиваємо стереотип України як країни поганих доріг. Повторюю, минула влада доріг не будувала.

І за це розплатилась.

Так, а ми будуємо дороги, аеропорти…

…відкриваємо недобудовані стадіони…

Мені здається, ви несправедливо це кажете. Згадайте, коли Янукович прийшов до влади, Євро-2012 було на грані зриву. Жодного готового об’єкта, цілковита відсутність інфраструктури. Нині весь світ визнав, що Україна дала собі з цим раду, хоча ситуація виглядала безнадійною, і в нас навіть хотіли забрати чемпіонат. А щодо того, кому стало легше жити, то назвіть мені хоч в одній західній країні соціальну групу, якій за останній рік стало легше жити? Зараз час такий, і я б не говорила про те, кому з нас буде легше. Чим далі іде світ, тим тяжче стає жити всім. Я б говорила про те, як втримати Україну незалежною, щоб вона залишилася самостійним гравцем і вийшла з кризи хоча б в такій політично ваговій категорії, в якій є зараз. Ми мусимо втримати ситуацію, щоб не стало гірше. Коли ми йшли на вибори, ситуація в світі була зовсім іншою. А це має велике значення.

В вас на носі передвиборча кампанія 2012-го року, потім – 2015-го. На чому ви будете їх будувати? Не скажеш же вже про «покращення життя вже сьогодні».

Почнемо з того, що в мене на носі окуляри, а не вибори. (сміється). А ще я люблю цю фразу: «Державний муж думає про наступні покоління. Політик – про наступні вибори.» Що стосується гасел – вони всі девальвовані. На наступних виборах люди будуть підходити до вибору через той самий критерій – чи вони мають хоч найменшу поміч в своїх щоденних клопотах? А проблеми дуже заземлені – посилати дітей до школи, до дитячого садка, платити за квартиру, не позбутися роботи, бачити хоч якусь перспективу. Якщо кроки влади будуть давати той результат, що людям буде легше вирішувати їхні щоденні проблеми – то це відіб’ється на результатах виборів. Якщо будуть нерозумні кроки, як ось бездумне закриття шкіл на Донбасі, яке Президент сам був змушений зупиняти, чи закриття фельдшерсько-акушерських пунктів при укрупненні лікарень, коли людям це створює додаткові труднощі…Якщо чиновник буде робити реформи в кабінеті і не буде розуміти, чи полегшують його дії життя людям чи навпаки, якщо і далі людям не будуть пояснювати, в чому суть реформи – простою і зрозумілою мовою, то навіть найкращі гасла на виборах не допоможуть.

Давайте повернемося до свободи слова, бо наші колеги будуть дуже ображені, якщо ми не задамо це питання. Найбільші закиди в бік влади, з якими вона за два роки не впоралась, – закритість (одна прес-конференція на рік), відсутність відповідей на незручні питання, зокрема по Межигір’ю, і нуль реакції на громадянські рухи – той же «Стоп цензурі». Часто трапляються випадки цензури, на які влада просто не реагує.

Ми взяли прес-секретаря з руху «Стоп цензурі». Якої ще реакції ви хочете? А про Межигір’я пишуть щодня… Ще раз повторюю: я не займаюся інформаційною політикою.

До речі, поки ви нею займались, з тієї будівлі хоч щось доходило.

Я просто люблю розмовляти з журналістами, бо як журналіст за фахом розумію – якщо кореспондент не отримає відповіді на своє питання в представника влади, то він шукатиме її в іншому місці. Переконана – вигідніше самому давати відповідь, ніж чекати, що це за тебе зробить опозиція. Так, це ризиковано, бо треба брати на себе відповідальність. І часом це шкодить кар’єрі. Але мовчання влади – це не золото, це іржа.

Канал «Євроньюз» – теж ваше дітище. Ви можете сказати, що цей проект відбувся – не технічно, а реально?

Так, безумовно відбувся. Звичайно, за такий короткий час він ще не набув відчутного реального впливу. Для цього ще треба багато зробити, сказати, показати. Для того, щоб «The Times» читала англійська королева, цей проект треба було фінансувати десятиліттями.

А чому свого часу ви не навчили Президента користуватися Інтернетом? Ви ж самі зараз стали жертвою цього невиконаного завдання, бо тепер Президент мав би більше інформації, ніж просто ту, яку йому заносять.

Повірте, Президент є дуже проінформованою людиною – він отримує інформацію з різних джерел. Причому це неправда, що він не користується Інтернетом.

Ми ж перебуваємо всередині процесу, і за останній рік можна було побачити таку тенденцію – купується банер на популярному сайті, а сама стаття проти когось розміщується на іншому неякісному сайті, який не слідкує за своєю репутацією. Існує ілюзія, що якщо це потім роздрукувати та занести Президенту, то він буде реагувати і когось карати.

Я знаю ці технології, знаю, як вони фінансуються, і навіть здогадуюсь ким. Але Президент вміє фільтрувати інформацію і чудово знає що, чому і з якою метою йому заносять. Обдурити його надзвичайно складно.

А вам не здається, що ви самі є в системі технології, бо з одного боку є Табачник, який несе в суспільство відомі ідеї в складі Партії регіонів, і є Герман – галичанка, яка підтримує національні проекти і так далі. Ви один одного зараз врівноважуєте, і цю систему не можна порушити.

Україна є різною. І без балансу вона розколеться. Потрібно, щоб при владі були різні люди, які захищають інтереси різних регіонів. Тут питання в іншому: більшу політичну вагу матиме той політик, моральні цінності і світогляд якого розділяє більше людей. Я буду набирати сили, коли набиратиме сили українська ідея, мова, культура. Коли я за це борюся – я борюся і за себе в тім числі. Чим більшу вагу в державі матимуть люди, які мають таку систему цінностей, як я, тим більшою буде моя вага в оточенні Президента Януковича. Чим більше буде людей, які мають такі погляди, як Табачник, тим більшу вагу матиме Табачник. Такі реалії.

А Болдирєв…?

Болдирєв – просто поет. Так само як Андрухович. Андрухович сказав, що треба відкинути Донбас та Крим від України, Болдирєв сказав, що треба відділити Галичину. І це треба сприймати як невдалу поезію, що від одного, що від іншого.

Але Андрухович не писав «проституточка моя, проституточка»…

Повернемося до більш приємних речей. Ми от зробили днями одну дуже важливу річ, і мені приємно, що Президент це підтримав, – порятували музей Стуса. Більше того, перенесемо його з Горлівки до Донецька. Візьмемо його зараз на бюджетне фінансування. І музей залишиться на покоління, ми збережемо пам'ять про українського поета. Зараз в Донецьку багато людей цього не розуміють. Вони не читали Стуса, не знають його, мислять стереотипами. Але не завжди так буде. Я вірю, прийде кращий час.

До речі, російська мова у 2012-му році знову випливе?

Російська мова буде завжди випливати, бо вона сильна. Ми ж майже не маємо сайтів, газет, каналів українською мовою. Чому? Нема попиту. Така є правда. Інтернет або російськомовний або англомовний. Українська мова в Інтернеті – майже виняток. Дякую «Главкому», що ви виконуєте тут дуже важливу місію. Так, зараз пішов видавничий бум книжок українською мовою, і це дуже позитивно. Інша справа, скільки людей ці книжки читає.

Проясніть ситуацію з квотами на українську музику. Цей проект внесла регіоналка Бондаренко, парламент (в тому числі, Партія регіонів) проголосував за їх зменшення, а ви кажете, що «поки ми живі», українську пісню ніхто не скривдить. Що це означає? Президент заветує цей проект? І хто такі «ми» взагалі?

(сміється) «Миллионы – вас. Нас – тьмы, и тьмы, и тьмы. Попробуйте, сразитесь с нами!» Якщо в українців забрати заводи і фабрики, вони це стерплять. Забрати землю – вони це стерплять, але якщо в них забрати пісню…

І чарочку. До пісні.

…Українці того ніколи нікому не подарують. І це справді може спровокувати революцію.

Зменшення української музики на радіо спровокує революцію?

Справа ж не в радіо та телебаченні. Пісня – символ, і люди сприймають це як посягання на найсвятіше, що в них є. Україна ніколи не мала державності, але вона завжди мала пісенну культуру. В піснях закодована і історія, і моральні цінності – все, що нам дороге. Спроби регламентувати це в інший бік викличуть колосальний спротив суспільства.

Якщо законопроект Бондаренко можна назвати посяганням на символ України, то чи можна назвати законопроект Януковича про створення у СБУ спецпідрозділу, який би контролював інформаційну безпеку України, посяганням на свободу Інтернет-ЗМІ?

Кожна країна намагається пильнувати свою інформаційну безпеку.

Але різними методами.

Подивіться на законопроект Обами. Сюди приїжджав радник Обами Алек Росс.

Так, ми в курсі. Мали з ним зустріч.

Він дуже мені сподобався, і навіть цитував мене у своїй сторінці в «Facebook». Надзвичайно симпатичний молодий хлопець, у якого можна багато чому навчитися, в тому числі, як пильнувати інформаційну безпеку.

Думаю, він приїжджав на розвідку, чи можна провернути тут те ж саме, що в Єгипті.

(посміхається) Я жартома запитала його, чи відчув він в Москві запах «російської зими». Він вдав, що не зрозумів підтексту, і перейшов на інші теми…

А чого ж ви не запитали те саме про Україну?

Просто я добре проінформована в українській ситуації.

Ви сказали про українську пісню як про символ. За два роки володарювання Віктора Януковича можна казати про ще один символ – Межигір’я. Це як невзята Бастилія. І це є реальною проблемою.

Це – результат технологій. Чому таким символом не стала Конча-Заспа, де живе дуже багато дуже заможних політиків?

Конча-Заспа – збірний образ, а Межигір’я – персоніфікований.

Я знаю такі маєтки, які Януковичу й не снились. Чому їх не персоніфікували?

Ви йому про них не розказуйте, а то відбере…

Ваш тон неприйнятний.

Ми можемо дати через вас пораду Віктору Федоровичу. Якщо він впевнений, що у 2015-му році він стане Президентом, хай передасть це Межигір’я в державну власність і там буде державна резиденція.

Президент має такі права, як і ми з вами, і повинен зробити свій вибір сам. В тім числі й право розпоряджатися своїм домом.

З невеличкими уточненнями. Суспільство не вимагає від Президента, щоб він звітував, як розпоряджається приватною власністю. Суспільство хоче знати, з яких джерел він має такі маєтки, на які гроші він це зміг придбати, як так сталося, що заповідна зона перейшла до приватної власності…

Ви матимете можливість поставити ці запитання на прес-конференції.

Так йому минулого разу вже ставили, і він нічого не відповів.

Поставте ще раз. Це – робота журналіста – ставити питання. Завдання політика – шукати на них відповіді.

Але як людина, що займатиметься наступними виборами, ви бачите в цьому проблему? Ось Ющенка, на мій погляд, добили дві речі – «любі друзі» і син Андрій…

Хто вам сказав, що я буду займатися виборами? Вибори, якими я займалася у складі команди Януковича, завершилися перемогою нинішнього Президента. Це був тріумф. І я згадую їх як колосальний драйв. Не знаю, чи в моєму житті ще будуть цікавіші вибори. Все буде залежати від того, що вдасться зробити Януковичу, і чи зможе він донести до людей те, що зробив для реформування країни. І чи зможе він створити інший образ, в порівнянні з яким той стереотип, який зараз нав’язують чорні технологи, буде виглядати незначущим, як сірникова коробка.

Вся справа в реформах.

Але реформування – це дуже затяжний процес…

Але іншого шляху нема.

Ви, напевно, читаєте публікації та чуєте розмови, що зараз найвпливовішою політичною структурою в Україні є так звана «сім’я». Вона відбирає бізнеси, а син Януковича, що прийшов з посади стоматолога, купує банки… Що ви думаєте з цього приводу? Це теж може якось знівелювати ефект від реформ?

(пауза) Я просто знаю дітей Віктора Федоровича з 2005-го року – дуже тяжкого часу. Не знаю про їхні статки, а судити з публікацій, знаючи їхню упередженість, не готова. Я їх обох дуже люблю – вони дуже сердечні, мають свою систему цінностей, співчуття до людей і багато допомагають бідним, не рекламуючи цього. Молодшого я люблю особливо – він був мені опорою в тяжкі хвилини мого життя – не знаю, як би я це все пережила, якби він не підтримав мене тоді. І Олександр, і Віктор – дуже хороші люди, як і їхня мама. Мені дуже шкода, що преса цинічно знущається з неї. Вона – порядна, чесна і чиста жінка.

Повернемося до «сім’ї». Те, що зараз в політиці набирають силу люди, віддані особисто Віктору Януковичу, може означати, що ті групи впливу, що існували раніше, або дискредитували себе, або він їм не довіряє, або хоче вивести на арену зовсім інших політичних гравців. Що з цього правда?

Як людина, яка багато років віддана Президенту, я не бачу росту свого впливу (сміється). А за інших розписуватися не звикла.

А чому до Президента так бояться заходити?

Це сила енергії, яка відчувається. І яка, безперечно, впливає на слабших людей. Він вміє керувати цією енергією. А стосовно сім’ї, то і старший син, і молодший записуються і чекають своєї черги, щоб потрапити до Президента так, як і усі. Так було, коли ми були в опозиції, і зараз так само. Такі деталі іноді говорять дуже багато.

А як ви заходите до Януковича після зміни вашого статусу?

Коли я займалась інформаційною політикою, то заходила щодня, щоб погоджувати деякі речі, хоча Президент дуже демократично до мене ставився, мені довіряв, і я публічно говорила багато неузгоджених речей. Зараз я дозволяю собі турбувати Президента лише в тому випадку, коли вичерпала всі інші можливості для прийняття рішення.

Ви ось характеризуєте Президента якимись деталями. Він завжди дотримує слова?

Завжди.

А на Ялтинській конференції всі просто неправильно зрозумілі його обіцянку декриміналізувати статтю Тимошенко?

Я не чула від нього конкретної обіцянки про декриміналізацію конкретної статті.

Тобто це труднощі перекладу?

Була розмова про зміну законодавства, про декриміналізацію деяких статей, але не було чітких конкретних зобов’язань. Я була тоді в Ялті, і там відчувалася атмосфера серйозного тиску. Але Віктор Янукович з тих людей, на яких тиснучи, отримуєш зворотній від очікуваного результату. Януковича можна в чомусь переконати, якщо ти маєш залізну систему аргументів. Але тиснути – нема смислу.

Президент два місяці тому обіцяв дати Кабміну прочухана в грудні. Треба чекати відставок?

Якщо обіцяв дати прочухана, то дасть.

Ми правильно розуміємо, що якраз напередодні саміту з ЄС Президент дасть цього прочухана і всі будуть займатись саме цією історією? Так відволічуть увагу від власне саміту?

Ніхто не може не звертати увагу на цей саміт, який, я переконана, відбудеться і на якому будуть прийняти певні позитивні для України рішення.

Свого часу ви сказали сенсаційну заяву, що справа Тимошенко серйозно нашкодила Януковичу і тому, хто це придумав, треба теж дати прочухана.

Думаю, всі були б щасливі, якби без цієї історії можна було обійтись, але, на жаль, є кримінальна справа, за яку треба відповідати. І всі були б щасливі, якби Юлія Тимошенко не робила того, за що їй зараз треба відповідати.

Але ж замість того, щоб маргіналізувати Тимошенко, влада кожного дня створює сенсаційні інформприводи. Де логіка?

Моя позиція була така: хай Юлія Володимирівна гуляє в своєму парку. Без подіуму вона стає ніким. Якщо їй дозволити вигулювати свої костюми на якихось маргінальних тусовках типу засідання її опозиційного уряду, це для неї буде означати політичне небуття. Але правоохоронні органи не займаються піаром, вони мають свої аргументи. Мої погляди щодо політичної реклами – це одне, а закон є закон. Проблема Тимошенко дійсно здавалася мені досить значною, але, здається, Україна починає з неї виходити, бо світ має інші турботи. А соціологічні опитування показують, що Тимошенко не набрала голосів в цій ситуації.

І Янукович теж не набрав. Ви, до речі згодні з думкою, що те, що зараз відбувається в БЮТ – це рейдерство? Що фактично в неї вже відібрали і партію.

Сама Тимошенко й вигадала ці механізми. Ти завжди падаєш в яму, яку колись копав іншому. Просто наша партія міцніша, бо люди інші – в Донецьку менше зради. Це те, про що Павличко казав – «З донецького терикону Україну краще видно, ніж з львівського Високого замку». В нашій команді було багато різних людей, але основний кістяк витримав випробування опозицією. Кількість зрадників у БЮТ перевищує всі моральні норми.

Але медійні обличчя Партії регіонів, що були в 2006–2007 роках, набагато більш виграшні, ніж напередодні виборів 2012-го року. Зараз думки від імені ПР озвучують Чечетов, Лук’янов,  олдирєв… Ви погоджуєтесь з тим, що одна з ваших основних проблем – це підбір спікерів?

Я ще раз кажу, що не маю впливу на інформаційну політику вже майже рік. В нас є люди, які вміють це робити – але я не розумію, чому їх нікуди не запрошують. Мене, наприклад, зараз запрошують тільки 5 канал і ТВі. Кілька разів запрошував Кисельов, але кожного разу потім дзвонив і вибачався, що в нього в останній момент змінилась концепція (сміється).

5 канал і ТВі. Бачите, як добре, що опозиційні канали все-таки залишились.

Я маю особистий мотив бути зацікавленою, щоб в Україні була свобода слова. Без неї нема шансу.

Ви можете назвати п’ятірку, яка очолить список Партії регіонів в 2012-му році?

Ні.

А як так сталося, що за роки, що минули з попередніх виборів, так кардинально може змінитися ця перша п’ятірка? Шуфрич, Богословська, Чорновіл – навряд чи ми зараз їх там побачимо…

Політика дуже зношує людей. В політиці треба мати колосальну можливість відновлювати себе.

Тігіпко може бути таким обличчям?

Чому ні? Він залишається доволі симпатичним і чесно робить те, що мусить робити – його ділянка відповідальності, мабуть, найскладніша в уряді. Мені здається, він би мав право, як і багато інших. Борис, наприклад…

Янукович з відомих причин не зможе зараз очолити список – це та проблема, з якою зіштовхнувся свого часу Ющенко з «Нашою Україною». І виникає питання першого номера. Хто ним може бути?

Це може бути чесна людина. Цікава і сильна. І така в Партії регіонів знайдеться.

А правда, що ваш виборчий штаб вже почав свою роботу? Хто його реально очолює?

Думаю, всі штаби вже так чи інакше формуються. Щодо того, хто очолює, не думаю, що тут будуть кардинальні зміни. Думаю, візьмуть тих людей, які завжди давали результат.

Чи правда, що буде зібраний з’їзд громадських організацій і партій на підтримку Януковича?

Добре, якби таке було, але я про це не знаю. Чим більше громадськості підтримує Президента, тим краще.

Яке з молодих політичних облич вам зараз симпатичне?

На ялтинській конференції був хіт-парад опозиційних політиків, і я замислилась, кого б з них я обрала. Ніхто з них не викликав довіри: ані Арсеній з його прекрасною англійською, ані Королевська. А от Кличко говорив якісь прості речі, але йому хотілося вірити. Я навіть написала йому записку, що він класний. Потім він почав щось таке говорити… Не розумію, що з ним сталося. Мені здається, йому треба дуже багато над собою працювати. І зробити вибір: бокс чи політика.

Те, що він назвав журналістів «п’ятою колонною», і «Анна Ахметова» Януковича – це приблизно речі одного рівня.

Кожна людина може обмовитися чи помилитися. Річ зовсім не в тому. Буває, наприклад, що політик так складно говорить, а йому не вірять. А буває, що наче й незграбно сказав, а люди повірили. Це залежить від харизми, від погляду, від того, що в душі. Мене будуть критикувати за таке порівняння, але Кличко чимсь схожий на Януковича – великий, добрий і викликає довір’я.

А чого тоді такий міф про Януковича створений? Мені подруга розказувала таку історію: «От коли ідеш до нього, знаєш, що він не інтелектуал і все таке, а потім сідаєш, він тобі розказує історію про важке дитинство, про те, як потрапив до в’язниці, про те, як він важко ставав на ноги, – і ти вже думаєш, яка він хороша людина і як його шкода». Янукович продовжує користуватись цією технологією?

Є дуже мало людей, перед якими Віктор Янукович відкривається. Ви щаслива, що маєте подругу, з якою він був аж такий відвертий. Але те, що Віктор Федорович має талант прихиляти до себе людей, це правда. І багато світових політиків змінювали свою думку про нього після особистого спілкування.

А коли зустрічаєшся з людьми навколо нього?

Давайте не будемо про це.

А навіщо СБУ постійно залякує Президента? Бо то у нас то теракти, то на нього замахи… Ці органи таким чином хочуть показати свою необхідність і намагаються бути впливовішими?

Думаю, кожен виконує свою роботу, як велить обов’язок. Ми мало знаємо про ці речі, щоб безапеляційно судити.

А хтось має в собі сили зайти до Президента і сказати, що це непереконливо, коли він – Головнокомандувач – говорить про арсенали зброї в населення? Хтось може йому сказати, що не про все треба говорити? І в нього самого є психологічне враження, що навколо суцільні вороги?

Скажу вам так: вчіться читати поміж рядками – там набагато більше написано, ніж в меседжах, що озвучуються. Ми з вами бачимо тільки те, що бачимо, а Президент бачить набагато наперед, бо має набагато більше інформації. Давайте дамо йому право не консультуватись з нами в своїх тактичних ходах. Він добрий стратег і тактик, і часто робить цікаві і несподівані ходи.

Колись ви сказали знамениту фразу, що всі лідери опозиції ходять на Банкову. А можна конкретизувати, хто зараз ходить, з якою метою і до кого саме?

(сміється) Давайте не будемо нищити українську опозицію, бо її треба підтримувати. Владі потрібна сильна опозиція, бо без сильної опозиції не буває сильної влади.

В розмові брали участь Віктор Шлінчак, Юлія Лимар, Павло Вуєць, Катерина Пешко

Влада свідомо реалізує сценарій вбивства лідера опозиції Юлії Тимошенко у слідчому ізоляторі. Про це, зокрема, свідчать заяви керівника пенітенціарної служби про те, що Юлію Тимошенко повернуть до звичайної камери СІЗО, оскільки вона "не докладає зусиль для свого одужання", повідомили в партії "Батьківщина". У своїй заяві однопартійці Юлії Тимошенко підкреслили, що у влади відмовили гальма елементарної порядності та людяності. "Яких зусиль має докладати для свого одужання Юлія Тимошенко, якщо вона вже понад місяць не встає з ліжка, а отримує тільки знеболювальні, та й то нерегулярно? Яким дивним чином може одужати хвора жінка без діагнозу, без ліків і навіть без лікаря, якому вона довіряє?", - йдеться в заяві. "Цілком очевидно, що отримати належне лікування Юлія Тимошенко зможе лише в умовах стаціонару спеціалізованого медичного закладу поза межами СІЗО, і це підтверджено висновками незалежних медиків", - нагадали в партії. Там підкреслили, що в усіх інших випадках виникають серйозні підозри в намаганні фізичного знищення лідера опозиції. "Подібні заяви керівництва пенітенціарної служби, цинічні висновки тюремних лікарів, абсурдні виїзні засідання суду – це все рішення, які спрямовані на вбивство Юлії Тимошенко. Ми переконані, що замовлення на страту іде персонально від Януковича", - підкреслили в "Батьківщині". "Ми продовжуємо наполягати, що Юлія Тимошенко перебуває в СІЗО абсолютно безпідставно. Вона має бути негайно звільнена з-під арешту", - заявили в партії. Останні події яскраво демонструють: в країні немає судочинства, а є лише диктатор - і силові органи, як інструмент репресій. Владі начхати на європейські цінності, про які вони так багато говорять закордоном. Їм начхати на цінності людські. У них є одна мета - знищити Юлію Тимошенко не лише морально, а й фізично. Нещодавно, всупереч Закону і здоровому глузду, після закритого суду у камері СІЗО, у Юлії Тимошенко повторно забрали волю, і одночасно кожного з українців позбавили європейського майбутнього: високих зарплат, гідних пенсій, якісної медицини, конкурентноспроможної освіти, врешті-решт - можливості безвізових поїздок у Європу. Авторів цього рішення знає вся країна. Це президент Янукович, у якого страх перед Тимошенко паралізував мислення. Це Генеральний прокурор Пшонка та його перший заступник Кузьмін, які реанімують 15-річні справи, скасовані всіма судами. Це голова СБУ Хорошковський, який з готовністю піонера обґрунтовує можливість подвійних арештів та потрійних розстрілів. Це команда нечвоглодів і кіреєвих та кнопкодави з Партії регіонів. Але вони бояться не лише Юлії Тимошенко, - вони бояться народу України, який все більше підтримує лідера опозиції у відповідь на її безкомпромісну боротьбу з режимом.

Партія "Батьківщина" закликає всіх, кому небайдужа доля країни, - 13 грудня приходьте до Апеляційного суду, щоб відстояти наше право на свободу і людську гідність!

Збір о 10:00 біля приміщення Апеляційного суду Києва, на Солом'янській площі (Солом'янська 2-а)   

 

Андрій Павловський   

Р.S. Передайте це повідомлення друзям...

Жовтневий райсуд Запоріжжя виніс вирок "тризубівцям" у справі про пошкодження пам’ятника Йосипу Сталіну.

Про це повідомляє прес-служба Запорізької обласної організації ВО "Свобода".Так, Роман Хмара отримав 3 роки з відстрочкою 3 роки, Василь Лабайчук – 3 (відстрочка 1), Едуард Андрющенко – 2 ( відстрочка 1), Пилип Таран – 3 ( відстрочка 1), Юрій Пономаренко – 3 (відстрочка 3), Василь Абрамів – 3 ( відстрочка 2), Анатолій Онуфрійчук – 2 ( відстрочка 1), Олексій Зануда – 3 ( відстрочка 2), Віталій Вишнюку – 3 ( відстрочка 1).

Також суд постановив відшкодування матеріальних збитків на суму 109 820 гривень.

Крім того, за словами "свободівців", під час судового засідання комуністи спровокували бійку, а правоохоронці затримали Едуарда Андрющенка. За словами "свободівців", після виходу з приміщення один з комуністів "зробив спробу нападу на Андрющенка та кинув в нього яйцем, після чого зав’язалася бійка". "Правоохоронці втрутилися не одразу, але затримали чомусь саме патріота Едуарда Андрющенка й доправили його до районного відділу міліції", - сказано у повідомленні. На цей час Запорізька "Свобода" проводить пікет Жовтневого райвідділу міліції з вимогою звільнити Андрющенка та "покарати представників КПУ за хуліганські дії". Як відомо, пам'ятник Сталіну в Запоріжжі було встановлено 5 травня 2010 року на території Запорізького обкому КПУ. 28 грудня 2010 року невідомі пошкодили бюст, відрізавши йому голову. Відповідальність за скоєне взяла на себе націоналістична організація"Тризуб". У новорічну ніч 31 грудня невідомі підірвали пам'ятник Сталіну. Цього року комуністи знову встановили бюст Сталіну на подвір’ї свого обкому.

Колишній міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко просить Президента Віктора Януковича і генерального прокурора Віктора Пшонку розглянути питання  відставки першого заступника генерального прокурора Рената Кузьміна за  порушення ним презумпції невинуватості особи та прихований тиск на суд. ZAXID.NET

«Ці соціальні процеси організовуються різними людьми, де немає чітко вираженого лідерства. Серед тих, хто виходить з акціями протесту, крім звичайних чорнобильців, є й ті, що таємно співпрацюють з владою і звісно мета їхня зовсім інша, ніж домогтися повернення їм соціальних пільг. А це призводить до того, що ззовні їхні акції виглядають неорганізовано. А іноді вони неорганізовані з політичної точки зору. Наприклад, після певних судових змін в Україні встановлена президентсько-парламентська форма правління, тобто влада належить президенту. Таким чином основний адресат мав би бути не прем’єр-міністр чи Верховна Рада, а президент. Але акції відбуваються чомусь не біля його Адміністрації. Це викликає в мене здивування. Крім цього, виглядає нелогічно і те, що акції протесту різні за типом – одні оголошують голодування, інші – протести…», – зазначає політолог.

«Звісно, те, що такі акції відбуваються, - досить позитивна тенденція, оскільки це означає, що громадяни можуть самоорганізуватися, а з іншого боку – для їхньої політичної організації ще іноді не вистачає досвіду чи розуміння ситуації. А часом пересічні представники соціальних груп піддаються на політичні технології тих людей, на кому лежить відповідальність за погіршення їх соціальної ситуації», – додає Таран.

За словами експерта, цими політичними технологіями представники влади намагаються відвернути увагу учасників акцій протесту від головного адресата – президента. «Акції протесту спрямовані на адресата в уряді чи на представника місцевої влади. А тому влада ілюзорно думає, що відведе увагу від основного адресата – президента. Можливо, ті, хто зацікавлений у розгортанні цих технологій, вважають, що це не буде торкатися всієї влади, а лише окремих представників. Однак, як на мене, це відображатиметься і на рейтингові президента, і на його авторитеті.

Єдине, що може поки радувати владу, це те, повторюся, що в цих соціальних рухів немає чіткого організаторського ядра», – стверджує Таран.

Як зазначає політолог, наразі залишається відкритим питання, чи зможуть ці соціальні рухи вийти за рамки політтехнологій, які їм нав’язують  "згори", та сформуватися в потужні соціальні політичні течії.

 Вечером (в декабре темнеет рано), на обычных столичных улицах близ Лукьяновского СИЗО не включили обычные же фонари. Трудно было журналистам разобрать, кто выходит из Лукьяновки, трудно (и даже, наверное, страшно тем, кто пришел поддержать Тимошенко, а вдруг – из этой тьмы да провокация?) Так же матюкались, судя по всему, обычные прохожие, возвращающиеся с работы или поджидающие детей с занятий кружков. Погодите, режим сходит с ума, но МЫ ЖЕ ПОЗВОЛЯЕМ ЕМУ ЭТО? Так к кому претензии?
А день выглядел насыщенно. Четверг, 8-е декабря, утро. Мутный, мелкий снежок. Ноги в любой обуви быстро становятся влажными. Но я смотрю на другую жидкость. У Верховной Рады стоит корова, имеющая, как известно, обыкновение дарить теплое, живительное молоко, а буквально в нескольких шагах, в Мариинском парке, из бутылок на землю льется холодная, «постная» вода. Дело в том, что речь о двух разных мероприятиях. Воду показательно выливают чернобыльцы, 12 из протестующих в четверг с утра приступили к так называемой сухой голодовке, отказались в том числе и от жидкости. А корову к парламенту привели на свою акцию протеста аграрии, выступающие против запланированного к принятию закона о рынке земли. Они, как водится в последнее время, сотрясают опять отремонтированный, воистину способный сделать честь обезъяннику любого зоопарка (и дизайном, и размерами) забор у высшего законодательного органа. Аграриев сравнительно немного, несколько сотен, но на фоне всего, происходящего в столице, прибавив толпу у Лукьяновского СИЗО, где беспрецедентно, в камере, лежачую, судят Юлию Тимошенко (об этом, если можно, чуть позже), картина дня получается красноречивой.
С утра скамейки и кучи старательно собранных для «постелей» упавших листьев, то есть то, что можно условно назвать городком голодающих, живет своей жизнью. Те, кто решил перейти к сухой голодовке, дописывали на своих повязках это слово. А потом – все выглядело так. Люди (голодающие и поддерживающие, немолодые, инвалиды, измученные, небритые) буквально бросились к одной из клумб, где виднелись форменки силовых подразделений, и над головами колебался государственный флаг. Самый обычный, непартийный, или, не, скажем, полотнище с каким-то призывом. А тот, который находится в кабинетах у мелкого и среднего начальства и в школах, да что там, у дворников, чтоб на праздники вывешивать. Колебался флаг потому, что правооХренители пытались вырвать его из рук у чернобыльцев, а те изо всех сил не давали, пытались воткнуть древко в землю. Видите ли, протестующим в столичном Мариинском парке запрещены не только палатки (хотя медики говорят, еще два-три градуса похолодания, и у голодных людей, которые сутки находящихся под открытым небом, начнутся большие неприятности со здоровьем), но и… государственный флаг. С ним, мол, это становится «несанкционированным мероприятием». Флаг у городка протестующих чернобыльцы пытались укрепить в земле еще во вторник, менты запретили. И вот – сегодняшняя потасовка.
Не место и не время для попыток философии, но я думаю: именно так любое законно «назначенное» полотнище становится Государственным Флагом. Освящается, если угодно. Найдутся уважаемые читатели-собеседники, которые возразят мне: для многих этот флаг был свят всегда (сама отношусь к таким). Но сейчас – не об этих людях, а о тех, для кого любая государственная символика в силу характера практически безразлична. И более того, о тех, кому сине-желтое полотнище было практически чуждо, не так воспитывали (здесь, несмотря на присутствие волынян, ровеньчан, представителей других областей, все же больше всего людей со старательно денационализированного Донбасса). Так вот, сегодня этот флаг стал для них воистину государственным и драгоценным. Интересно, какой очередной осел отдал очередное идиотское распоряжение о запрещении государственного флага на мирной акции чернобыльцев? Старайтесь, старайтесь, у вас неплохо выходит. Подтекст действия, впрочем, где-то понятен. Если здесь будет флаг, значит, Украина – здесь, а не в кабинетах, украшенных «прапорцем». Но если здесь идет такой бой за флаг, то Украина и так здесь. Просто – на войне. Которую не мы, граждане, развязали, а которую изо дня в день нелегитимный режим ведет против нас, против всех категорий.
Вот, намедни говорит в TV-эфире нардеп-регионал Олег Надоша. Да так говорит, что не знаешь, как надеть на голову сказанное. «Конструктивный диалог власти с чернобыльцами сегодня отсутствует, потому что власть не может его вести с разрозненными протестующими группами ликвидаторов аварии на ЧАЭС. Часть чернобыльцев уже удовлетворена и сидит дома, а часть – сегодня на площадях, и начинает выдвигать какие-то политические требования». Ну, глубоко удовлетворена, надо понимать, часть, которую завут Юрий Андреев (вот уж послала судьба однофамильца), профессиональный, так сказать, руководитель организации «Союз Чернобыль Украина», которого чернобыльцы считают дешевым предателем. А так – бедная, конечно, власть, не знает, с кем говорить. Хотя подойти и поговорить с который день голодающими, хоть в Донецке, хоть в столичном Мариинском парке, очень просто могут и оппозиционные нардепы, и журналисты, и просто горожане, пришедшие спросить, чем можно помочь. Ну, а если на разговор поднимется Янукович, Азаров или Тигипко, либо еще кто-то из этой братии, и окажется, что тут назрели в том числе политические требования, да и разговор будет не из лирических – извиняйте. Людей нагло обманули и до такого состояния довели.
Я не у кого не собираюсь выжимать слезу жалости к «бедным льготникам». Надеюсь, все уже поняли, что речь идет не о каких-то заоблачных выплатах чернобыльцам, а об в одночасье случившемся грабеже пенсионеров и инвалидов. И далее – о вранье, вранье, и еще раз вранье. Азаров вещает, что ликвидаторы аварии на ЧАЭС с нового года получат прелестные выплаты, даже больше того, что назначено судом. Постойте, а ноябрь-декабрь как же? Перетоптаться и простить обладателям золотых унитазов враз уменьшенные пенсии? И по какому закону и кто, гласно, их кстати, уменьшил? Да и потом – куда тогда, раскатав губу на азаровские пенсионы, девать сказанное Януковичем: «законы для льготников начнут работать через несколько лет. Нам нужно выйти на такую ситуацию, когда бы через несколько лет мы бы вышли на выполнение всех этих законов, и бюджет был бы в силах их выполнять».
Да и далеко не только о чернобыльцах говорю. О протестующих аграриях и возмущенных молодых мамах, об учителях и медработниках, с которыми режиму нечем в полном объеме расплатиться уже за ноябрь.
Кто еще не обманут? Несколько дней назад в Мариинском парке появился православный священник из Черкасской области, сам чернобылец-инвалид. Голодал только два дня, врачи категорически запретили, там большие проблемы со здоровьем. Исполнял требы: исповедовал желающих. Это стоило видеть, под открытым небом, напротив «ничего не замечающего» Кабмина, мужиков, многие из которых и в церкви-то раз в году бывают с пасхальной корзинкой. На «хитрые» вопросы журналистов, Вы ж, мол, из Московского патриархата, а он горой за Януковича, отвечал очень просто: «служу только Господу». И еще: «Церковь была задействована в выборах президента и в 2010, и 2004 годах. У меня есть предвыборная листовка «Янукович – православный президент». А он предал своих избирателей».
Я думаю о том, что в сегодняшние дни каждый честный человек ищет свое место. Этот священник – нашел. Тут несколько дней назад меня спрашивал один из постоянных уважаемых форумчан под ником Дары приносящий, чем можно помочь голодающим в Мариинском, может, хоть деньги перечислить, он не киевлянин. Знаете, тут действительно незаметно какой-то одной организации, у которой был бы счет. Пожертования на самое необходимое люди кладут в картонную коробку, на это покупаются в том числе и лекарства. Хороший тонометр (у многих проблемы с давлением) купил оппозиционный нардеп Князевич. Переполнены биотуалеты? Вы ж не купите и не доставите новый в столицу… Палатки запрещены, а теплые вещи приносят киевляне. Вообще, именно в четверг родилась хорошая идея, кто из киевлян при автомобиле и найдет время, пусть часов в 21.00 – 22.00 подъедет и припаркуется у Мариианского, и даст кому-то из протестующих погреться в салоне авто, хоть полчаса, хоть час. Знаете что? Пока попробуйте найти место, чтобы не чувствовать себя безучастным, у себя. Попробовать организовать что-то типа антирежимного профсоюза на предприятии? Создавать, размножать, распространять листовки, которые способны противостоять брехне подконтрольных СМИ? Прийти к местным чернобыльцам, и помочь им организовать акцию за свои права, и в поддержку голодающих? Тряхануть местные власти, коль есть за что? Ищите свое место. Вы будете неодиноки. И – спасибо.
Тем временем, в тот же четверг в Лукьяновском СИЗО режим покрывал себя несмываемым позором еще раз. Началось все еще накануне, поздненьким вечером (хотя, если кто помнит, в СИЗО после окончания рабочего дня не пускают никого, были же проблемы у Тимошенко, когда ее адвокатам буквально не оставалось времени на встречу с подзащитной). На этот раз Шевченковский райсуд столицы вдруг…начал в палате тюремной больнички, где содержится не встающая с кровати по состоянию здоровья Тимошенко, «выездное заседание». По иску СБУ, «реанимировавшего», как известно, пустое дело по ЕЭСУ. По вопросу «избрания меры пресечения к последственной». С целью добиться содержания под стражей. Постойте, скажете вы, как можно посадить человека, если он и так сидит? Позволю себе шутку на грани фола: посадить можно, поскольку не сидит, а лежит (кажется, Юлия Владимировна, человек потрясающего мужества, остроумный человек, не обиделась бы на этот сарказм). Впрочем, судья Трубников был в этом «налете» очень краток, и перенес «выездное заседание» на четверг. Но вот уж в четверг все было на полную катушку, для судьи в палату больнички СИЗО внесли кресло, и был он при мантии. В общей сложности тяжело больную обвиняемую мучили так называемым заседанием около 11 часов. При том, что врач СИЗО был допрошен, и свидетельствовал: состояние узницы не позволяет никаких подобных действий. А вообще – правозащитники, мало мальски здравомыслящие юристы, зарубежные дипломаты возмущаются, и говорят, что и производить процессуальные действия по отношению к человеку, находящемуся в тюремной больнице, нельзя, и превращать процесс в закрытый – тоже незаконно (ведь ни прессу, ни депутатов на «судебное заседание» не допустили, исходя из «особенностей помещения»).
Даже Нина Карпачева (которую я не подозреваю ни в истинном исполнении обязанностей омбудсмана, ни в излишнем гуманизме), вдруг в среду поздно вечером приехала в СИЗО, и «обратила внимание судьи Трубникова на недопустимость судебного заседания в СИЗО, потому что это грубое нарушение принципа публичности судебного разбирательства», а еще отметила плохое состояние здоровья Тимошенко, и сказала, что все может быть «расценено как бесчеловечное обращение». Это она, Карпачева, почуяла, чем дело пахнет, и хочет хоть как-то остаться на плаву.
Не бойтесь произнести слово «пытки». Это то, что на наших с вами глазах творят сегодня с политзаключенной по фамилии Тимошенко. Чего хочет сошедший с ума режим на самом деле, понять сложно. После этих самых 11 часов «заседания» судья удалился в освобожденную по такому случаю соседнюю палату больнички, чтобы еще чуть ли не два часа совещаться с самим собой. И гордо вынести решение: подследственной избирается мера пресечения – нахождение под стражей, поскольку на свободе она «может негативно влиять на ход следствия». То, что на данном этапе она не может оказаться на свободе, поскольку по предыдущему дело и так в СИЗО, и если что, до неожиданно положительного решения Апелляционного, ей попросту мотать семилетний приговор, в расчет не принимается. Зато сколько нервов длительностью «заседания» и «совещания» помотано хоть у тех, кто так или иначе наблюдал за процессом…
Есть люди, которых невозможно сломить морально, и в данном случае в этом можно было бы убедиться. Так, что, в данном случае, задача, буквально и пыточно – убить физически одного человека? И что, с физическим уничтожением (не дай, Бог) даже такого оппозиционного лидера как Тимошенко у режима, ненавидимого всей страной и загнавшего себя в угол, все проблемы «рассосутся»?
Карпачева-то, высказавшись в среду, кстати, где? Получила команду «на место!» от хозяев-регионалов? Но не в том дело. Где мы? Ведь все уже давно все поняли, и режим ненавидят. Но мало этого, мало. Там, у «дела Лукьяна», в муках пытаются убить политзаключенную. А в столичном Мариинском и в Донецке люди, доведенные до отчаяния, начинают буднично поговаривать о самосожжении.
Счет идет не на месяцы, не на дни, на часы. И нас ведь – больше, чем горстки ненавидимых «их».

Виктория АНДРЕЕВА, «ОРД»

Почему поместили за решётку Юлию Тимошенко

Из откликов читателей: «Население, которое теряет лидера и на протяжении некоторого периода не находит другого, готового умереть, превращается в толпу, стадо, жующее траву под ногами. Этим пользуются некоторые общеизвестные уроды, правда — только до времени появления нового готового умереть. Не имеется непосредственно в виду многострадалица Юлия. Так и пляшет человечество от тирании до анархии, как маятник».

Здесь всё приблизительно и с перехлёстом, но есть намёк на одну не совсем избитую мысль.

Уже четверть века как пишущие о политике люди на пространствах бывшего СССР употребляют слова «харизма», «харизматический лидер», «харизматическая личность», «харизматик». Понятие правителя-харизматика введено в науку почти сто лет назад. Первым, кого обозначили этим словом в современной Восточной Европе, оказался (ещё под конец совка) Ельцин, потом к нему добавились Лукашенко, Юлия Тимошенко, отчасти Ющенко. По-древнегречески «харизма» — «божественный дар». Отмеченный этим даром деятель легко, почти играючи, привлекает к себе массы. Ему дано влиять на них, как никто вокруг. Он подчиняет их себе почти сверхъестественным обаянием. Это вождь по рождению. Он может быть и великим праведником, как Махатма Ганди, и дьяволом во плоти, как Гитлер, главное — сильнейшая воля и вера в свою миссию. И шлейф ошеломительных успехов. Отсюда — безоглядность, бесстрашие, отвага и, как сказано, готовность умереть.

Это — особая готовность. Она, в сущности, бессознательна. Харизматику недосуг думать о возможности гибели просто потому, что это вещь неприятная, а он способен думать только о приятном. Страхом, как известно, ведает определённый участок мозга. Если рассчитано бить по нему палкой, через некоторое время человек перестаёт бояться чего бы то ни было. Этим пользуются некоторые тренеры боксеров и борцов. У выдающихся харизматиков-политиков центр страха отсутствует изначально.

Харизматики вообще не думают в обычном смысле слова, не просчитывают свои действия. Остапа несёт. Они непредсказуемы для самих себя и тем более — для своих противников, для заурядных карьеристов и бюрократов. Под харизматика невозможно подделаться, а кто пытается, быстро скисает и отползает или становится посмешищем. Посмотрите на ту скандально незадачливую самозванку-соперницу Юлии, что получила прозвище Черноротая. У неё есть паруса, но нет ветра, который их надувает, — любви, восторга и преданности поклонников. Без этого паруса обвисают и болтаются, как тряпки на огородном пугале.

Итак, почему поместили за решётку Юлию Тимошенко? Потому что не смогли запугать её так, чтобы она сникла подобно миллионам, привычно сникающим перед произволом. Думается, что на сей раз не было и серьёзной попытки запугивания — сказался опыт предыдущих неудач. Чтобы оценить этот редкий политический и человеческий случай, читателю надо посмотреть на себя и вокруг. Разве мы не сдаёмся ещё до того, как нас по-настоящему притиснут? Разве каждый не знает, что для него действительно опасно, а что — не очень? Возьмите самый непослушный класс, которому директриса велела не бузить ввиду приезда комиссии из районо. Не станет ли он паинькой на целый день, а то и два? Это всё называется адекватным или здравым поведением, конформизмом, приспособленчеством, самосохранением — суть одна.

Безумству же храбрых поём мы песни.

Есть только одно, что могло бы огорчить харизматика, если бы он был способен расстраиваться из-за таких пустяков: ему не дано обаять трезвого и, как теперь говорят, самодостаточного человека — с ним те же проблемы, что с каждым (примерно) десятым участником гипнотизёрских представлений.

Анатолий Стреляный, «Комментарии»