Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.
Вид:
короткий
повний

Твоя Україна

Олена Бондаренко: Ходіння по колу

  • 05.03.12, 19:29


 
Колонія 54. 5 березня року 2012
Відчуття трясовини. Ні, скоріше – ходіння по колу по коліна в липкому, засмоктуючому баговинні. Побачення не можна, визначений законом таксофон для спілкування саме з Тимошенко не передбачений. Цілодобове світло й відеоспостереження в камері – «так має бути».

Ходіть краще подивитеся територію. З іншими в’язнями побачитися можна, з Тимошенко – ні. Бо? Бо зараз - слідчі дії. До 12.00 А після 12.00 теж не можна. Перелік осіб, хто може без попередньої заяви: президент, прем’єр-міністр, народні депутати. То ми можемо зараз побачити Юлію Володимирівну?- Ні, не можете. Чому? Кримінально-виконавчий кодекс не дозволяє. -Яка стаття? -Зараз пошукаю… Виходить, вертається, каже, то в іншому законі.

Він, начальник колонії, постійно, раз-по-раз, кудись виходить, повертається впевненішим, мабуть, черпає міць духу в більшого начальства. Знову пропонує екскурсію – пекарня, актовий зал… Шведські депутатки Вальбурга Габсбург Дуглас (віце-президент ПА ОБСЄ) та Аса Ліндестам звернулися через посольство своєї країни в Україні до Пенітенціарної служби та начальника Качанівської колонії з проханням про побачення з Юлією Тимошенко. Не отримали жодної відповіді, тож вирішили, що (як у демократичному світі) – позаяк не відмовлено, мають дозволити. Приїхали до колонії. Разом з ними – Євгенія Тимошенко, донька пані Юлії, та українські депутатки Олена Бондаренко, Олена Кондратюк (БЮТ-Батьківщина), Ірина Геращенко (НУНС), депутатка ВР Криму Олександра Кужель.

Розмова, цитована на початку – з начальником колонії Іваном Анатолійовичем Первушкіним. У присутності кількох його заступників, мабуть, для певності, або щоб свідки були, що він чітко стояв на сторожі. Пояснив, що шведських депутаток пустити до Юлії Тимошенко не може, бо повинне бути на те погодження МЗС.

Телефоную міністрові закордонних справ К.І.Грищенку. Приймальня за якийся час перетелефонувала. Пан міністр у Празі. Але поговорив. Є, каже, процедура, її треба дотримуватися, ви, Олено Федорівно, спробуйте-но потрапити до шведської тюрми. Доручити сконтактувати з нами комусь із заступників не може. Допомогти нічим не може. Через кілька хвилин по розмові шведським колежанкам повідомили з їхнього посольства, що МЗС України у зустрічі з Юлією Тимошенко відмовило. Відреагували. Оперативно.

Телефоную пані Герман. З’єднали. “Слухаю, Олено Федорівно», - голос втомлений, від державних справ либонь. «Ганно Миколаївно, пам’ятаєте – ви говорили якось, що ми обидві – ви і я – хочемо звільнення Юлії Тимошенко?» «Так». «Поговоріть із віце-президентом ПА ОБСЄ». В підсумку розмови Вальбурги Габсбург Дуглас із Ганною Герман остання повідомила, що вона – з питань гуманітарних і культури, решта – не в її компетенції. (Спитати, чи тортури щодо політв’язнів – гуманітарна сфера, не було вже як). Ще дзвінок - до приймальні голови Адміністрації Президента. Голова Адміністрації – на нараді. З’єднають, коли звільниться. (Щойно літак Харків-Київ приземлився в Борисполі, зателефонували з приймальні пана Льовочкіна. А сенс?)

Тим часом Первушкін Іван Анатолійович пригостив нас чаєм. Здогадуюся, які асоціації. Та ні, ми самі чаю випросили. До них принесли цукерки. Рошен, не АВК. Колесников дізнається – Івана Анатолійовича не похвалить.

Виходимо за територію. Люди скандують: «Юлі-волю! Юлі – волю!»

Через дорогу – великий постер: «Черный металлопрокат».

Женя Тимошенко пішла із зустрічі раніше – на побачення з мамою. Худесенька, як тростинка, в тоненькому пальтечку, скромна, неголосна. Вправно оперує в розмові з табірним начальством нормами законодавства. Така відчувається в ній сила духу, така воля – вона рятує маму. Дитина стала маминою стіною. А ти хочеш,щоб твоя дитина тебе рятувала?

Зараз мушу, таки мушу написати про вибори. Мабуть, видасться банальним, аж до осуги, але це чистісінька правда. Так само, як було правдою, коли кожен «проти всіх» означало «за Януковича».

Так от. Якщо програємо вибори до Верховної Ради 2012 року – жоднісінька душа не буде застрахована від «посадки», потоптання гідності, тортур і нищення. Тільки ваші сльози, страждання, муки не будуть видимі світу..

05.03.2012
Олена (Федорівна) Бондаренко, народний депутат від партії "Батьківщина"
/ прохання не плутати з нардепом від партії регіонів Єленою Бондарєнко. :)

Юрій Андрухович: Насильницький протест - шлях до поразки

  • 05.03.12, 19:19
05.03.2012
Ірина Славінська, літературний оглядач "Української правди. Життя"
Фото ТСН

Днями Юрій Андрухович прочитав лекцію "Українське бути-чи-не-бути". Вперше ця лекція прозвучала в Мюнхені під час вручення письменнику звання Honoris causa. 

"Українська правда. Життя" пропонує найцікавіші фрагменти з прочитаної лекції.

Про незалежність

20 років тому я вперше потрапив до Мюнхена.  Це була моя перша подорож на Захід і перші кроки нової України.
В Німеччині тоді ще думали, що слово "Україна" треба перекладати як "Grenz land". Тобто аналогічно з російським розумінням України як "пограничної, межової країни".
Ця версія має право на життя, але в метафоричному сенсі. Тобто як метафора країни, що приречена на існування в межовій ситуації.
Про це писав Карл Ясперс, який створив категорію "Grenzsituation" - "межова ситуація". В такому сенсі Україна постає як мега-істота. І 1991 рік – це початок її історії.
1991 року перед Україною стояло запитання "Бути чи не бути?"
Я тоді відчував страх, що незалежності не стане. В Мюнхені я почав писати роман "Московіада". Це була моя реакція на тривогу, бажання текстом змінити хід історії.
В "Московіаді" є фрагмент, де доповідач у чорній панчосі на голові говорить, що "все потоне в сірятині", і що замість незалежних країн постане "багато тотальних смітників на чолі з нікчемами".
Сьогодні в мене враження, що план "панчохи" вдається.

Про конституцію

Я пам’ятаю теплу ніч у червні 1996 року, коли ми з другом сиділи в нього на кухні, пили та розмовляли. А потім посеред ночі зайшла його мама і сказала, що в нас тепер є конституція.

Про Помаранчеву революцію

2004 року відбувалися брудна кампанія та брудні вибори. Насильство, обман, відчуття провалля.
Але сталося диво, що розірвало цей потік. Помаранчева революція – унікальний момент концентрації світла. Тоді українське "бути чи не бути" зсунулося в бік "бути".
Це був момент, з якого мала початися наша історія успіхів. Але поворотного моменту не вийшло.
Щоб зрозуміти Помаранчеву революцію, треба було там бути. Це був momentum, переживання великої душі та переживання серцем.

Про "Білу" революцію в Російській федерації

Шкода, що демонстранти пішли у відпустку на Новий рік.
У нас 2001 року так само зробили перерву на різдвяно-новорічні свята. І все – запал і настрій було втрачено.
Публіцисти на сайті Грані.ru в один голос говорять, що керівники Білої революції самі не вірили в успіх. Хоча по-моєму, був момент, коли Навальний зі сцени сказав, що кількість людей достатня для штурму Кремля.

Про сміх над владою після 2011 року

2011 рік – це узурпація влади, закатовані у відділках міліції прості перехожі, сльозогінний газ і палиці проти мирних демонстрантів.
Тепер ми починаємо з цього сміятися. Чому? Тому що звикли? Чи тому що режим ослаб?
Можливо, сміх – це все, що ми можемо?

Про Тимошенко

Ситуація, в яку потрапила Тимошенко, має очисну дію – на кармічному рівні. Вона вийде з в’язниці зовсім новою.
Але Тимошенко і так змінювалася – без в’язниці. Для цього їй довелося втратити владу. Адже Тимошенко має життєвий проект, згідно з яким вона не зійде з дистанції та намагатиметься прийти до влади.
Відсутність масових виступів на захист Тимошенко  - це самозаспокоєння. Мовляв, вона сама у всьому винна.
Але ж людина – це процес, а не константа. Ось, наприклад, Луценко виявився гігантом публіцистики. Тюрма виявила в ньому літературний талант.

Про "совок"

Є думка, що "совок" вимирає. Але це не так. Він не вимирає, він омолоджується. В колі молодших людей він перетворюється на курйозну міфологію, що доповнюється їхніми вчинками.

Про мирні демонстрації

Мені згадалася історія про розмову двох кумів. Один із них працює в правоохоронних органах і говорить, що міліція може лупцювати демонстрацію з тисячі маніфестантів, але не буде чіпати демонстрацію зі ста тисяч учасників.
Останнім часом поширеними стали слова про "вила". До Януковича ними дотягнутися важко, але можна спробувати заблокувати його виконавців.
Їх треба демотивувати проти виконання. Треба, щоб вони більше боялися кари за виконання злочинних наказів, а не кари за їх невиконання.

Про насильницький протест

Ніколи не кажи "ніколи", але мені насильницький протест видається шляхом до поразки.  Перемогти можна тільки ненасильницьким шляхом.
Статистика підтверджує, що ненасильницький супротив вдвічі ефективніший на силовий.

Про "вину інтеліґентів"

Коли говоримо про "вину інтеліґентів", то оперуємо чорно-білими категоріями та поділом на "народ" та "інтеліґенцію".
Взагалі я не люблю термін "інтеліґент". Він позначає людну розумової праці часів СРСР. Тобто найсервільнішу частину суспільства, людину в позі прохача, упокорену частину суспільства.  
Сьогодні більш доречним є слово "інтелектуал", яким позначають людей, які не тільки реалізують себе розумовою працею, але й формують людей, впливають на них.

Про надзавдання інтелектуалів

Написання романів не суперечить іншій діяльності. Мені часто говорять, що треба іти в політику та забувати про романи. Але ж писання роману може бути наслідком екзистенціних переживань.
Але інтелектуали мають цінність не в цьому. Їхня цінність – це їхня незалежність.
Залежність – це втрата права формулювати думки про те, що вони насправді думають.
Українські інтелектуали мають захищати один одного в ситуаціях, які виникали в Марії Матіос або Василя Шкляра.
Також вони повинні комунікувати між собою. Це має бути "кругова порука" в хорошому сенсі слова.
Потрібно використовувати всі можливості для репрезентації України в Європі, брати участь у культурному діалозі.
Пам’ятайте, що ми в Раді Європи. І тому тепер українська влада – це не верхівка. Вони теж можуть отримати санкції за свої злочинні дії.

Що робити простому менеджеру середньої ланки?

Треба провітрювати владні кабінети. Поширена думка, що немає, за кого виступати та голосувати. Так, добре жити тим, хто ще може чекати на прихід молоді в політику.
Але важливий сам факт зміни влади. Навіть якщо до влади знову прийдуть мерзотники. Але їх треба міняти – система тоді працюватиме на очищення.
Якщо ми поставлені перед вибором - то його треба робити. Навіть якщо це вибір "меншого зла".

Про консолідуючу ідею

Консолідуючою ідеєю має стати проведення чесних виборів 2012 року.

Про нову форму оптимізму

Я не знаходжу нічого оптимістичного, щоб зараз озвучити. Є недосяжний суспільний ідеал, якого треба прагнути. Одна з його передумов – усунення цих людей від влади.
Якби ми їх усунули, то знали би, що "yes we can".

Про "ми" та "вони"

Це не закам’янілі категорії.
"Вони" - це кожен гвинтик правлячої виконавчої влади. особливо правоохоронці. "Ми" - це ті, хто хоче іншого шляху розвитку, аніж той, що є зараз.

http://life.pravda.com.ua/person/2012/03/5/97675/

Андрухович - ідеаліст. Він і досі вважає, що помаранчевий майдан вийшов спонтанно і для цього не було ніяких оргпередумов. Наївна людина :)

В Дніпропетровську заборонили мітинг до дня народження Шевченка

  • 05.03.12, 18:48
Співробітники відділу внутрішньої політики Дніпропетровського міськвиконкому відмовилися прийняти у представників обласної організації Української народної партії заявку на проведення урочистостей, присвячених дню народження Тараса Шевченка 9 березня. Про це повідомив прес-секретар організації Костянтин Когтянц.
За інформацією з управління внутрішньої політики, відмова пояснюється тим, що активісти партії порушили вимоги до проведення масових акцій під час попереднього свого заходу – до Дня пам’яті героїв Крут (кілька учасників тоді запалили смолоскипи).

В УНП не вірять цьому поясненню і вважають, що причиною заборони може бути їхня участь в пікетуванні міськради 15 та 29 лютого з вимогою перейменувати вулиці, названі іменами організаторів Голодомору.

Водночас, в осередку УНП також вважають, що практика Дніпропетровського міськвиконкому залишати без розгляду заявки на проведення мирних масових акцій є порушенням конституційних принципів.

Попри відсутність дозволу з нагоди дня народження Кобзаря опозиціонери все ж проведуть мітинг, оскільки в Україні немає такого закону, який би забороняв публічно вшановувати Тараса Шевченка.

Активісти патріотичних сил Дніпропетровщини, мають намір зібратись біля пам’ятника Шевченкові 9 березня, покласти квіти, почитати твори Кобзаря.

Путин. Как хорошо быть диктатором...

  • 05.03.12, 18:09

Мы ничего другого и не ждали: Путин в России должен был победить и он победил.

Он – президент на третий срок. Этого хочет и большинство населения России, можно было и не насиловать Россию – охотно бы отдалась сама.

 

Но для Путина как уголовного преступника важно было именно изнасиловать страну – всё равно все священные покровы мифа о будущем сорваны уже очень давно.

За спиной Путина взорванные дома, убитые оппозиционеры Галина Старовойтова, Юшенков, Анна Политковская, Эстемирова, Александр Литвиненко, Юрий Щекочихин…

На руках Путина кровь чеченцев.

То есть поле для маневра резко ограничено. Он не может ни на мгновение оставить власть в России по двум причинам:

- слишком свежа память о погибших его противниках

- слишком много нахватал национальной собственности и её НЕГДЕ спрятать.

Всё.

 

Все расклады по устранению Путина от власти никак не огибают вопроса о применении вооружённой силы за него и против него.

1.  Если оппозиция готова применить оружие против диктатора – возможен мирный исход переворота против Путина.

2. Если оппозиция свяжет себя мыслью о непременно мирном исходе революции – будет, наоборот, применение силы как за Путина, так и против него. Вот такой парадокс.

 

Конечно, идеально было бы, чтобы вооружённая охрана Путина бросила его на произвол судьбы – тогда возможен и мирный исход революции.

Но вооружённая охрана может бросить диктатора лишь в том случае, если будет

- опасаться за собственную жизнь

- будет чувствовать, что в политической атмосфере России сгущаются тучи народного бунта и лучше заранее уносить ноги подобру-поздорову.

Значит – в дело пойдёт как протест «белого» среднего класса, так и новая вариация «приморских партизан».

Эти два процесса не отрицают друг друга – одним нужны люди, другим – материальные ресурсы. Революция тоже нуждается в деньгах.

 

Быть может, стоит обратиться к лидерам Имарата Кавказ не только не наносить удары по гражданскому населению России (это очень хорошо) – но и попросить предоставить новой вариации приморских партизан своих военных инструкторов по взрывному делу и организации боевых операций?

Заметьте, мы не говорим, что кавказские боевики должны участвовать в российской революции, вовсе нет!

Но потренировать в своих лагерях специалистов не мешало бы.

 

Я не мусульманин и никогда не буду им, как и вообще не был религиозным человеком. Но мне НРАВИТСЯ, что мусульманские боевики НЕ уповают на заграничную помощь демократической Европы, не разводятся на разговоры о правах человека в стране, где убивали и убивают близких им людей.

 

Их сайты не заморачиваются рассуждениями о справедливости или несправедливости того или иного судебного приговора. Если перед нами вор-уголовник при власти – он НЕ МОЖЕТ поступать иначе!

 

Ведь и Ходорковский в России и Юлия Тимошенко с Юрием Луценко – НЕ осуждённые, а военнопленные украинской революции. Их и освобождать надо по-революционному.

Конечно, и кладбище врагов Януковича меньше, чем у Путина. Но Украина – не Россия, и у нас меньше прощают и угнетение и унижение. Янукович перешёл грань, за которую ему переходить не следовало.

Теперь он вынужден идти по путинскому пути.

 

Так что, будет интернационал диктаторов? Нет – уголовные преступники лишь на словах «братки», «братаны» и пр. На самом деле они слабость собрата воспринимают лишь как повод попользоваться собратом как кормом в глухой тайге. Это я о российско-украинских отношениях...

Как Сталин хотел скушать братана Гитлера в 1940 году…

 

Яркость света можно оценить лишь только тогда, когда познаешь все оттенки тьмы.

 

Теперь эта пиррова победа Путина приговорила не только самого Путина, но и его братанов Януковича и Лукашенко. Выборы на третий срок были проведены нагло, просто напоказ.

Такой себе учебно-показательный диктатор. Смотрите и учитесь.

 

Янукович и учится: он ТОЖЕ хочет вот так напролом, переступая через всех и всё – нарисовать результаты парламентских выборов. Он буквально восхищён Путиным – ему бы так!

Перед этим «проломили» выборы в Белоруссии, где население и без того готово было проголосовать за Лукашенко. Но за тем диктатором тоже кладбище врагов-сограждан. Тот тоже не может отказаться от власти и уйти на покой.

 

Убьют – или он думает, что его убьют.

 

Эти выборы, которые проходят в постсоветских славянских государствах, закладывают основы смутного времени, из которого диктаторы живыми не выйдут.

Они – погибнут.

У нас, в Украине, не всё равно, как, кто и на сколько победил Путин на самовыборах.

Теперь ФСБ совместно с СБУ и МВД будут координировать действия против оппозиции в своих странах.

 

Но массовые движения народа уничтожают работу любой спецслужбы. Когда счёт идёт на миллионы людей – уже не помогает не только полиция, но даже армия.

Так как во всех трёх странах строится тупиковая модель экономика для узкого круга «своих» семей.

 

Мы уже не раз писали, что модернизация экономики – неизбежна. Весь вопрос: на какой основе – свободного предпринимательства – или организации лагерей принудительного труда? Со сторожевыми собаками и колючей проволокой.

Третьего пути просто нет.

 

Наталия Королевская, как опытный и даже талантливый экономист, хочет представить проект новой экономики для Украины. Но мы напомним уважаемой Наталии Юрьевне, что кроме науки экономики, есть наука «политэкономия» которую почему-то посчитали целиком советским наследием.

Хотя эта наука возникла задолго до СССР и существует в западных университетах.

 

Это – наука о группах по интересам в контексте национальной экономики.

Например, Чаянову и Кондратьеву никак не понять было – отчего столь очевидные выгоды не восприняты Сталиным?

Их даже казнили как шибко умных.

На это наука «экономика» не отвечает – а политэкономия ответить может.

 

Всё дело в том, чтобы участие в экономике не лишало «командных высот в экономике»  и в самой политической власти.

Никакими экономическим выкладками не объяснить – отчего так высоки налоги и так высока коррупция. Пинзеник тоже пытался средствами экономанализа что-то втолковать президенту Кучме.

Как сейчас Наталия Королевская стремится что-то втолковать президенту Януковичу (раз добивается отставки Азарова, как будто на нём свет клином сошёлся).

 

В России из-за своей экономической гениальности и политической наивности погибли Чаянов и Кондратьев. Андрей Илларионов, бывший советник по экономике у президента Путина, не стал продуцировать политически наивные экономические проекты. И благополучно отбыл подальше от Путина с его пулями и полонием.

 

Янукович и Путин НЕ заинтересованы в расцвете экономики своих стран. Они душат малый и средний бизнес как естественную основу политического плюрализма и, рано или поздно, будут ВЫНУЖДЕНЫ создавать лагеря принудительного труда.

Диктатура может продлить своё существование лишь обессиливая страну, которой управляют.

Российский средний класс очень не хочет прибегать к брутальным методам борьбы?

А придётся.

Как пришлось богатой сибаритской Европе отвечать оружием Каддафи и другим диктаторам.

А так не хотелось…

 

Янукович не должен следовать примеру Путина – запас прочности далеко не тот.

Так что пример Путина должен не радовать его – а очень сильно встревожить. Если бы мог рационально думать. Но он шаг за шагом выстаивает себе Бункер. Роскошный, правда – но Бункер.   

 

Оппозиции надо больше думать не так о поддержке Запада, как о самостоятельной борьбе с режимом. Методы Западной Европы нам сегодня не годятся. Мы сейчас находимся не в ХХ1, а в ХУ111 веке. А тогда Францией управлял не Саркози…

Станислав Овчаренко.

svetiteni

Візит представниць ОБСЄ до Качанівської колонії

  • 05.03.12, 17:19

Yuri Kalchenko (facebook)
Сегодня в Харькове европейские парламентарии пытались встретиться с Юлей Тимошенко.
Время 9.50. Милиция готовилась к "сигналу о заминировании" и разгону митинга. И "взрывотехническую лабораторию" заранее подогнали. Когда увидели, что я их щелкнул и направился сообщать журналистам, машина рванула с места. Я крикнул телеоператорам, но ментовская Газелька уже промчалась мимо них. Жаль, не успели тормознуть и взять интервью :))

Ні дати,ні взяти:Україну не вважають вигідним партнером

  • 05.03.12, 16:57
Шість проблем, які стоять на заваді тому, щоб міжнародні фінансові організації вважали Україну вигідним діловим партнером

Один із найбільших інвестиційних проектів у портфелі Світового банку в Україні – проект «Видача державних актів на право власності на землю та розвиток системи кадастру». Восьмирічний марафон з його впровадження підтверджує, що в Україні важко втілювати будь-які проекти. Крізь його призму дуже чітко можна простежити проблеми, актуальні для реалізації інших міжнародних ініціатив, а також з’ясувати, чому Україну складно вважати вигідним діловим партнером.
Реалізація проекту передбачає затвердження обома сторонами (позичальником і кредитором) цілей проекту, заходів, спрямованих на їхнє досягнення, й термінів виконання кожного з етапів. Усе це обговорюється і документується ще під час укладання угоди про позику, коли сторони беруть на себе зобов’язання, і в деталях актуалізується в процесі виконання.
Тож, коли на етапі впровадження постають перешкоди, які призводять до порушення термінів, кредитору потрібно пояснювати причини. Формулюючи для численних звітних документів причини відставання, стикаєшся з тим очевидним фактом, що пояснити їх міжнародній фінансовій інституції не так уже й легко. Тому що доводиться шукати зрозумілі формулювання для таких реалій, як-от: «планували створити єдину систему реєстрації прав на нерухоме майно, взяли під це позику, але в процесі її використання плани змінилися», «три місяці за проектом не було здійснено жодного платежу, позаяк у бюджетному розписі не передбачено коштів, чи «вирішувалося питання, хто матиме право підпису документів»…

ПОСТІЙНА ЗМІНА СТРАТЕГІЇ

Головною причиною більшості проблем, пов’язаних із реалізацією будь-яких проектів в Україні, є нестабільність дотримання планів, точніше кажучи, постійні зміни стратегії, тобто немає відповідей на запитання: куди ми рухаємося і що врешті-решт має бути збудовано? Наведу лише один приклад.
У 2003 році Україна взяла позику в Міжнародного банку реконструкції та розвитку для створення єдиної системи реєстрації прав, яка б об’єднала і землю, і те, що на ній споруджено, як це заведено у міжнародній практиці. Щоб виконати передбачені проектом заходи, потрібен був закон, що визначає єдиний державний орган, відповідальний за ведення реєстру. Наступного року такий закон Верховна Рада ухвалила, але чинності він не набув, тому що… Кабмін не видав відповідної постанови. Наслідок: проект опинився під загрозою закриття, оскільки головна мета була суттєво змінена. Проте обійшлося «лише» реструктуризацією проекту, корекцією завдань та урізанням значної частини позики. Аж до 2011-го точилися дискусії, які звершилися компромісом: поділом системи між двома відомствами, Мін’юстом та Держземагентством, на реєстрацію прав на нерухоме майно та державний земельний кадастр.
Отже, на початку 2000-х Україна визначила для себе стратегічною метою побудову єдиної системи реєстрації прав, взяла позику для досягнення цієї мети, а відтак передумала і повернулася до ідеї менш зручної та менш ефективної системи реєстрації двома органами влади.
Зайве говорити, що це мало наслідки як для ефективності використання коштів позики, так і для репутації країни. Цікаво, що за це ніхто не несе відповідальності. У будь-який момент на будь-якому рівні може розпочатися перегляд доцільності планів – навіть на етапі вживання уже конкретних заходів чи виконання контрактів, аж до їхнього скасування. Також зайве говорити про процес проектного менеджменту, який у реальній українській практиці застосовувати доволі складно. Проблеми, перелічені далі, фактично є похідними першої.

НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР

Кадастровий проект за свої вісім років пережив три реорганізації відомства-замовника (нині – Держземагентство), кілька перепідпорядкувань та шість змін його керівництва. Яких стратегій та планів за таких обставин можна дотриматися?
Для таких проектів, як кадастровий, усе це має катастрофічні наслідки. Переоформлення юридичних осіб, зміна фахівців з боку замовника, які керують проектом, зміна осіб, котрі мають право підпису, від центральних до територіальних органів, – все це щоразу призводить якщо не до припинення виконання контрактів, то до гальмування їхнього виконання чи прийняття результатів робіт. А це затримки виплат підрядникам, що, своєю чергою, спричинють подальші порушення термінів – і недотримання графіку робіт зростає, як грудка снігу. У гіршому випадку все може завершитися скасуванням позики; у кращому – збільшенням термінів реалізації, а отже, збільшенням навантаження на держбюджет через триваліший термін користування кредитною лінією.

РОЗКООРДИНАЦІЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ

Іноді складається враження, що маєш справу не з органами однієї державної влади, які забезпечують виконання заздалегідь визначених державою завдань (таких, зокрема, як сформульовані проектом Світового банку щодо розвитку системи кадастру), а кожен із цих органів є «державою в державі», що живе за власними принципами і виконує якісь власні, автономні завдання.
Наприклад, законодавча влада. Проектні заходи нерідко передбачають розвиток законодавства в напрямі, необхідному для досягнення мети проекту. У випадку з кадастровим проектом це, скажімо, прийняття вже згаданого закону про єдиний реєстр прав на нерухоме майно, а після відмови від ідеї створення такого реєстру – про Державний земельний кадастр. Тож Закон «Про Державний земельний кадастр» був ухвалений лише в липні 2011-го, тобто через сім років після початку втілення проекту, спрямованого на розвиток системи кадастру. Понад те, у цьому документі і єдиного земельного кадастру не передбачено (місто Київ наразі має автономний), та й застосовувати його не можна, допоки немає підзаконних актів, наприклад, про порядок ведення Державного земельного кадастру. Це означає, що держава не встигає створити законодавче поле під продукт, який прагне отримати за результатами проекту.
Можна також розглянути виконавчу владу. Можливо, це звучить дивно, але є певні проблеми, пов’язані з фінансуванням проекту Світового банку через держбюджет. Позика ще не означає, що заходи проекту автоматично передбачені в державних кошторисах на кожен рік. І кожен новий рік розпочинається з так званого тимчасового кошторису, в якому завжди обмеженим є фінансування заходів проекту. Тобто нормою є паралельний бюджетний процес, який не дає змоги прогнозувати, коли і які обсяги коштів реально буде заплановано, а, отже, які заходи із запланованих (і виконаних підрядниками) можна буде прийняти та профінансувати.
Загальний результат залежить від того, як заходи проектів виконуватимуться у регіонах. І тут чимало залежить від розподілу функцій між органами влади, зокрема від того, чи є вертикаль у відомства, котре є замовником. Якщо між органами влади точиться конфлікт, заходи потрапляють у конфліктне середовище, а це не сприяє виконанню завдань проекту. А якихось законів, які б зобов’язували виконувати заходи проектів всі органи влади, задіяні в реалізації, та передбачали персональну відповідальність за якість і дотримання термінів, немає.

КАДРОВА ПРОБЛЕМА

Через низькі зарплати в органах виконавчої влади спеціалісти з державних структур ідуть працювати у приватний сектор. Тим часом тематика проектів, зазвичай, вимагає участі фахівців високого рівня. Плинність кадрів призводить до частої зміни працівників з боку замовника, що відповідають за проект у цілому та окремі його компоненти, певна річ, з відповідним наслідками для самого проекту.

ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ – ПРИВАТНИЙ БІЗНЕС

За допомогою міжнародних інвестиційних проектів формуються відносини держави з приватним бізнесом як з українським, так і з закордонним. Контактують вони, проводячи торги, приймаючи роботи, здійснюючи платежі. Зміни планів (оголосили торги, визначили переможця, але контракт не уклали, оскільки виникли сумніви в його доцільності), затримки з прийманням робіт (зокрема, через кадрові проблеми замовника), затримки з платежами (наприклад, через бюджетне планування), – усе це не сприяє формуванню іміджу держави як надійного ділового партнера.

НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА ДО ПОЗИК

Є міфи про кредити міжнародних фінансових інституцій як про «борги, які виплачуватимуть наші діти», «боргову кабалу, що зростає з року в рік» тощо. За такими стереотипами, як правило, і діє частина чиновників. Вони тиражують у суспільстві своє нерозуміння того, що позики під проекти соціально-економічного розвитку (звісно, мова не йде про позику для «проїдання») є інструментом фінансування першочергових державних заходів для забезпечення системних реформ. Такі заходи потребують інвестицій, тому що український бюджет не може забезпечити безперебійного їх фінансування протягом кількох років. Тож, як свідчить практика, проектами міжнародних фінансових організацій підтримуються саме ті заходи, які в Україні «самі собою», тобто якимось іншим порядком, ніколи б не були реалізовані, хоч би якою нагальною була потреба в них. Окрім того, таких низьких ставок за відкриття та користування кредитом не має жоден із комерційних банків, скажімо, річна ставка становить десяті частки відсотка. Однак вигідність цих кредитів не пояснюють ні депутати, які ухвалювали закони про позику, ні відомства, що є замовниками.
Очевидно, що негативне ставлення суспільства до позик посилюється також і неефективним використанням цього потужного фінансового інструмента з боку самих держструктур.

ХТО ВИЗНАЄ ПРОБЛЕМИ?

Кадастровий проект Світового банку – це індикатор, за яким можна визначити проблеми, які наявні й у інших.
Проблеми, пов’язані зі зміною планів та порушенням координації між органами державної влади під час виконання проектів, дуже чітко зафіксувала Рахункова палата під час останнього аудиту проекту «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру» наприкінці 2011 року. У своїх висновках вона зазначила, що все це загрожує тим, що цілей проекту не буде досягнуто, а отже, кошти позики будуть використані неефективно.

ХЕПІ-ЕНД В ОКРЕМО ВЗЯТОМУ ПРОЕКТІ?

Попри все написане, кадастровий проект Світового банку доводить: навіть у таких реаліях досягати результатів цілком можливо. Це диво, що проект наближається   до досягнення поставленої після його реструктуризації мети: створення сучасної картографічної основи кадастру й автоматизованої системи її ведення.
Варто зазначити, що проект є чи не єдиним заходом земельної реформи, що працює з 2004 року. І саме тому має результати.
Про що це свідчить? По-перше, про продуктивність проектного підходу; по-друге, про продуктивність співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Проекти соціально-економічного розвитку стабільніші, ніж будь-які інші державні заходи. Вони запускають програму дій, відійти від якої значно складніше, ніж в інших випадках. Вони є інструментом для забезпечення реформ, який дає можливість при цьому отримувати найкращий світовий досвід. Хоч як дивно звучить, але саме участь міжнародних фінансових організацій у таких проектах зобов’язує українські державні структури застосовувати стратегічний підхід і дотримуватися поставлених ними ж, тобто українськими державними структурами цілей.

Однак такі проекти є також і полігоном, на якому Україна представляє себе як ділового партнера. Результати випробувань чітко вказують на її сильні та слабкі місця, а тому і впливають на те, як міжнародні фінансові інституції ставитимуться в подальшому до кредитування українських реформ і співпраці з Україною загалом.

ВІДЕОзапис харківського круглого столу “Свобода мирних зібрань"

  • 04.03.12, 22:35

Під час обговорення було розпочато діалог щодо такої важливої  для Харкова теми, як фундаментальне право людей на мирні зібрання.

Були обговорені наступні теми:

  1. Принципи свободи зібрань (Євроконвенція, рішення Євросуду, Керівні принципи зі свободи зібрань ОБСЄ).
  2. Судові заборони мирних зібрань.
  3. Дії органів внутрішніх справ під час мирних зібрань.
  4. Українське законодавство про свободу мирних зібрань та проект закону “Про свободу мирних зібрань”.

Немировский: Поменяли только костюмы - с Adidas на Brioni.

  • 04.03.12, 22:14

Одесский бизнесмен Владимир Немировский - один из немногих, кто не боится произносить вслух фамилии Иванющенко и Аврамова, описывая происходящий в Украине передел собственности.

Аврамов - именно этот непубличный человек, по словам Немировского, является "смотрящим" за Одесской областью.

Он же - правая рука в бизнесе Юрия Иванющенко, упоминания о котором чаще можно встретить под логотипом "Юра Енакиевский".

Эти фамилии, как ключ для решения возникших проблем, неоднократно слышали бизнесмены первой и высшей лиги, когда к ним приходили с проверками/выемками или обысками.

Владимир Немировский - владелец одесского завода "Стальканат-Силур". Проблемы у него возникли в прошлом году.

Но, в отличие от многих, Немировский заговорил об этом вслух. Возможно, повлияло то, что Немировский еще возглавляет обласную организацию партии "Фронт змин", и защищаться через политику он посчитал эффективнее.

В любом случае, озвученное Немировским может поразить многих. Эти признания он сделал в интервью по скайпу - Немировский уехал из страны, опасаясь ареста.

Пользуясь случаем, "Украинская правда" приглашает Ивана Аврамова высказаться по всем вопросам на страницах нашего издания. Также мы обращаемся к Юрию Иванющенко с напоминанием, что прошло уже шесть месяцев после его публичного общания дать нам интервью.

- Господин Немировский, уже давно говорят, что в стране появилась система "смотрящих". Объясните, как это происходит, кто за этим стоит?

- Я расскажу в общем, не только относительно нашего бизнеса. Итак, это происходит следующим образом. У предприятия начинаются проблемы - правоохранители в данном случае выступают как инструмент.

В общем-то, все бизнесмены имеют опыт выживания при разных руководителях. Раньше институты государственной власти были нецентрализованные, и можно было играть на различных противоречиях внутри системы, и договариваться.

Условно говоря, прокуратура - это было одно, милиция – другое, суды – третье, налоговая – четвертое... И можно было, что называется, пропетлять.

В сегодняшней ситуации человек бросается в одну инстанцию, в другую – не работает. Он натыкается на глухую стену, не может решить вопрос. А в это время правоохранители проводят обыски, аресты, выбивают показания из людей. Бизнесмен мечется. И тут к нему обязательно откуда-то со стороны будет подводка: "Слушай, чего ты мучаешься? Есть варианты".

Никто его за руку не ведет, насильно не заставляет. Вся подлость ситуации в том, что ты должен прийти сам…[ Читати далі ]
 

о политическом преследовании одесского депутата Немировского

  • 04.03.12, 21:40
о политическом преследовании одесского депутата и бизнесмена Владимира
Немировского (руководит Одесской облорганизацией партии "Фронт змин", - ред.). Правда, в студию он приехать не смог. Ввиду того, что его бизнес в Одессе преследует прокуратура, он остается за границей.
По скайпу Немировский рассказал, что в мае прошлого года на его фирму
"Стальканат-Силур" была совершена рейдерская атака, и изъятое тогда имущество компании так и не вернули. А сейчас прокуратура начала выдавать санкции на обыски его партнеров
"Я и организация наша является самой крупной оппозицией в регионе. Мы боремся на всех направлениях, критикуем власть, наш канал
"Новая Одесса" снимает передачи о коррупции в органах власти", - Немировский.



Міліцейське рейдерство на Стальканаті в Одесі

Тягнибок: можна забути про об’єднану опозицію

  • 04.03.12, 21:12

Тягнибок: можна забути про об’єднану опозицію 

Лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок закликав опозицію забути про об’єднання. Як передає УНІАН, виступаючи у Житомирі в неділю, він закликав опозицію натомість вести розмову про вироблення спільної політичної платформи перед виборами до парламенту.

 

“Я переконаний, що об’єднання усіх опозиційних сил на наступних парламентських виборах є неможливим”,- зазначив Тягнибок.

За його словами, історія української політики довела, що такі об’єднання опозиції є нетривалими і малопродуктивними.

“Хочете – сприймайте це чи не сприймайте – ще раз кажу – об’єднання заради об’єднання нікому не потрібні. Якщо ви маєте якусь ілюзію і вас українська історія ще нічого не навчила, то й далі собі живіть у своєму рожевому ілюзорному світі”, – сказав політик.

Він пояснив, що об’єднання опозиційних сил неможливе тому, що вони мають різні ідеології і приречене на поразку.

“Перемога опозиції на виборах до парламенту 2012 року можлива лише за умови координації опозиційними силами дій заради єдиної платформи та за відсутності зрадників”, – сказав Тягнибок.

Він запевнив, що ВО “Свобода” “ніколи не піде ні на які об’єднання, які суперечитимуть її ідеологічним принципам”.

realno.te.ua