Тобто ця курва вже відкрито говорить: «Нам ПОТРІБНО протистояння! Нам потрібна кров! Нам потрібно, щоб ви били один одному морди через мову чи свій язик! Ви - слабкі, покажіть хто із вас сильніший! Нам НЕ ПОТРІБНО, щоб ви були обєднаними, нам  не потрібно, щоб ви, як західняки, так і східняки, вимагали від нас покращення ваших нестерпних умов існування, нам не потрібно, щоб ви думали! Бийте морди один одному і все буде «добре»! 

А народ на цю їхню чергову мильну бульбашку не повівся, от подібні Хєрвам і скриготять зубами від злості, від того, що народ починає думати і аналізувати перед тим, як щось робити.

Виталий УМАНЕЦ

Проголошення повного тексту ухвали колегії суддів ВССУ щодо касаційних скарг захисника Плахотнюка О. А. в інтересах засудженої Тимошенко Ю.В. на вирок Печерського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року, а також захисників  Сірого М. І., Плахотнюка О.А. та учасників судового розгляду Власенка С.В., Титаренка М.М. на окремі постанови суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо цих постанов відбудеться 29 серпня 2012 року о 10.00 год.

http://sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/progoloshennja_uhvali_u_spravi_cshodo_timoshenko

_juv_vidbudetsja_29_serpnja_2012_roku.html

Завтра Європейський Суд з Прав Людини розгляне справу Юлії Тимошенко.

У вівторок, 28 серпня, о 14:30 (15:30 за Києвом) Європейський Суд з Прав Людини розгляне справу лідера опозиції Юлії Тимошенко.
Слухання відбудуться у місті Страсбург (Франція). Юлію Тимошенко представлятимуть в суді захисник Сергій Власенко та донька Євгенія Тимошенко.

Присвячена ця заява була першорядному на сьогодні питанню українського політичного життя ізовнішньополітичних відносин України, а саме: чи доцільно державам Заходу застосовувати санкції проти нинішнього київського режиму через самоочевидне згортання демократії в нашій країні, порушення прав і свобод людини.

Нагадаю, розвиток відносин між Євросоюзом та Україною вже фактично півроку як згорнутий, у Брюсселі наголошують: подальші стосунки напряму залежить від того, чи будуть чесними вибори до Верховної Ради і чи припиняться переслідування політичних опонентів режиму. Тим часом конгресмен-республіканець Крістофер Сміт подав до Конгресу США проект резолюції стосовно заохочення прав людини і демократії в Україні, який передбачає закликати владу США накласти заборону на видачу віз українським офіційним особам, які беруть участь у переслідуванні опозиції і інших серйозних порушеннях прав людини й антидемократичних діях.

Виявилося, що Віктор Ющенко виступає проти запровадження Сполученими Штатами санкцій проти чиновників України і проти заморожування відносин Євросоюзом. «Якщо сьогодні йти дорогою ізоляції України, не треба бути великим провидцем, щоб сказати, що ми через рік будемо в тотально азіатському просторі, - запевнив лідер «Нашої України». - Для мене це погана новина. Бо я переконаний, що тоді ми втрачаємо національний пріоритет і перспективу на найближчі десятки років».

На думку Ющенка, не можна «пустити наші відносини в політичну паузу», в жодному разі. «Це не тому, що я не бачу хвороби внутрішні, які є в Україні. Я їх бачу, але між боями двох угруповань пам’ятайте, що у нас є 46 мільйонів людей… І якщо сьогодні ви приймаєте концепцію заморожування або мораторію, або якоїсь політичної паузи у відносинах з Євросоюзом, США, – пам’ятайте: у політиці пауз немає… Зараз працює абсолютно зворотний, до українського інтересу, процес – це наше інтегрування в азіатській простір, до вчорашнього дня».

«Два угруповання» - це так Віктор Андрійович називає Партію регіонів та Об’єднану опозицію «Батьківщина». А «азіатський простір» - це не надто політкоректний евфемізм, який лідер «Нашої України» використовує для іменування Росії та її сателітів з Євроазійського союзу та інших політично-економічних утворень, де домінує Москва (бо ж Азія – це, як знають ті, хто вчив географію у школі, і Японія, і Південна Корея, і Тайвань, й Індія…).

Що ж, кожен має конституційне право на погляди й переконання. Але…

Але складається стійке враження, що саме Віктор Андрійович не бачить і не хоче бачити тих небезпек, які загрожують уже сьогодні, до речі, вже 45-ти з половиною, а не 46-ти мільйонам жителів Української держави. Це не лише наступ на свободу слова (тут в прицілі не тільки телеканал ТВі, а й низка інших електронних та друкованих ЗМІ, які вимушено запроваджують внутрішню цензуру), не лише вбивства громадських діячів та бізнесменів , не лише намагання блокувати передвиборчу діяльність опозиції (і самої тільки «Батьківщини», а й «Свободи» та УДАРу), не лише використання бюджетних коштів для масованого підкупу виборців і не лише підписання Януковичем законів, ухвалених Верховною Радою з порушенням усіх мислимих законів, – іншими словами, не лише політичні небезпеки.

Це й небезпеки економічні, які ставлять під загрозу саме суверенне існування Української держави, причому експерти розходяться тільки в оцінці часових меж, коли ці системні небезпеки спрацюють на повну силу – вже наприкінці цього року чи через рік-другий. Професійний банківський аналітик, яка вимушена сховатися під псевдо «Ольга Орлова», пише: «Економіки більше немає. Економіка – це капітал (грошові кошти, надра, засоби виробництва) і люди. Грошові кошти та надра вкрали. Людей вбили, посадили і залякали. Найефективніші бізнеси по-рейдерськи захопили, гроші вивели. Найбільші регулятори економічної системи поливають напалмом все, що може в майбутньому накопичити капітал. Податкова душить бізнес (малий і великий), Нацкомісія з фінансових послуг вбиває сектор фінансових послуг, а людей, які вміють заробляти гроші, вбивають або заарештовують. У лексиконі економістів з’явилося абсолютно нехарактерне слово (і його синоніми) – «бандити». Не стільки в кримінальному, скільки в соціально-економічному сенсі цього слова». І до цього додає, що навіть у разі приходу до влоади після осінніх виборів чесних і відповідальних політиків, «через два-три роки будуть очевидні "провали" в бюджеті і неможливість фінансувати пенсіонерів, освіту та медицину. "Провали", зачаті в сьогоднішньому дні».

Здається, колись Віктор Ющенко входив – за міжнародними рейтингами – до п’ятірки кращих банкірів світу і вважався фахівцем, здатним добре розуміти економічні процеси і вміти бачити потенційні небезпеки?..

Чи, може, лідер «Нашої України» щиро вважає, що поблажливе ставлення з боку США та Євросоюзу до всіх політичних й економічних вихилясів чинної в Україні влади пом’якшить її і зробить розумнішою та не настільки зажерливо-корумпованою? А відтак припиняться політичні переслідування (йдеться-бо не про самих тільки Тимошенко й Луценка, а й про десятки рядових активістів опозиції, чи це невідомо екс-президентові?), відновиться свобода слова (хоча б у тих обсягах, в яких вона існувала до 2010 року), а заодно й припиниться «дерибан» ресурсів країни та поділ решток економіки між кількома олігархічно-монополістичними групами (вкрай неефективними вже в силу своєї організації, про що пишуть усі серйозні науковці)?

Звісно, інтеграція до євразійського політично-економічного простору істотно суперечить національним інтересам України. Але хіба ця інтеграція всі ці два з половиною роки не відбувалася, навіть тоді, коли США та ЄС заплющували очі на антиконституційний характер сформованих Віктором Януковичем та Партією регіонів органів влади? Хіба підписання угод з ЄС зупинило чинний режим від посилення політичних репресій? І невже ж можлива інтеграція в європейський політичний та економічний простір держави з таким режимом і таким економічним ладом, як Україна?

Утім, Ющенко неоригінальний. Ідея умиротворення диктаторських режимів, щоби вони не стали ще більш деспотичними і не завдали ще більше лих своїм народам, належить не йому. Вона народилася у 1920-30-ті роки, коли в Європі та Євразії один за одним у великих і малих країнах поставали тоталітарні й авторитарні диктатури.

Визнані ж світові демократії щосили їх умиротворювали, не розривали економічних зв’язків, приймали їхніх лідерів з офіційними візитами, дискутували з ними в Лізі Націй, підписували дуже гарні угоди, одне слово – намагалися інтегрувати в цивілізований простір, не звертаючи увагу на концтабори й зникнення інакодумців. Результат того всього добре відомий, чи не так? Як і результат повоєнних загравань низки європейських та американських політиків з Кремлем – без цих загравань СРСР, найшвидше, припинив би назавжди своє існування ще в 1950-х роках.

От і зараз: відсутність санкцій щодо можновладців України з боку західних демократій тільки посилює намагання цих можновладців остаточно задушити все живе в країні, встановити режим, де «все мовчить, бо благоденствує». І при цьому «благоденствує» дуже своєрідно: не завдяки реальному високому рівню добробуту, а внаслідок страху протестувати проти злиденного життя. А західних лідерів, які, мовляв, здатні тільки на гучні слова і неспроможні на реальні дії (а до того ж не можуть дозволити собі мешів зі страусової шкіри), «донецькі» тим часом глибоко зневажають і вважають останніми «лохами». Ще більшими, ніж «умиротворювач» Віктор Андрійович Ющенко…

…Цікаво, чи зверне хтось увагу на нову, не менш пікантну заяву лідера «Нашої України»: «Я переконаний, що українська демократія в своїй основі безповоротна», - чи й вона пройде повз увагу ЗМІ та широкої громадськості? Чи на те, що днями Ющенко гнівно затаврував будь-які спроби боротьби з Партією регіонів і засудив Майдан як політичний факт («Політика повинна через діалог, через стіл переговорів, пропонувати нації кращу відповідь на те, як подолати наші проблеми. Це не білет на війну. Не Майдан»)? А, може, це насправді цілком логічно – кого повинні цікавити і на що мусять впливати заяви людини, яка давно вже втратила відчуття політичної та економічної реальності і не здатна згадати навіть, скільки буде двічі по два?

tyzhden

Водночас українська стихія села хоч і увібрала у свою мову елементи російської лексики, проте зберігає українську самосвідомість. Тиждень досліджував особливості формування ідентичності на Південному Сході країни, де крізь відлущену фарбу радянського минулого проступають козацькі хрести.

Що об’єднує?

На центральній площі україномовної Томаківки, що на Дніпропетровщині, на честь прийняття мовного законопроекту відбувся концерт, на який, утім, ледь зібрали сто осіб. У місцевій україномовній районці з цього приво­­ду вийшла передовиця з абсурдним заголовком «Мова об’єд­­нує нас». На центральній площі тут сусідять новий пам’ятник Шевченкові зі старим, наново пофарбованим, Лєнінові, є вулиці і Хмельницького, і Чекістів.

«Якщо ти живеш в Україні, повинен знати українську мову – це не обговорюється», – переконує продавчиня томаківського ринку Віра. Тут уже котрий тиждень не вщухають дебати. «Якщо ти став чиновником – поки не вивчиш української мови, не повинен бути ним. У Томаківці всі на тому, щоб була українська мова – ніяких двох мов», – долучається Василь. «Ми вчимо англійську, німецьку, а української соромимося – отак виходить? – не вгаває Віра. – У нас школа українська, але наші діти вчаться, потім їдуть до Дніпропетровська, а там усе російською. Це не правильно, повинно бути на українській. По телевізору кажуть одне, а насправді тут і в Дніпропетровській, і Запорізькій області люди підтримують українську мову. Там кажуть: Схід хоче по-російськи. Ні, Схід не хоче такого. Може, хтось десь і хоче, але не всі».

Труднощі пристосування

«У нас розмовляють по-тарасів­­ськи, – каже лікарка Наталя Гусейнова, яка походить із Вищетарасівки Томаківського райо­­ну, – «акають». Поселення заснували переселенці з Орловської губернії – місцевий поміщик Стрюков приймав на свої землі каторжан. Зараз вищетарасівці вже говорять українською, хоч їхня мова і вирізняється особливою вимовою.

«Школа, звісно, була україномовна, – пригадує Наталя. – Вступила до інституту – там усе російською. І мені було так важко порівняно з моїми одногрупниками, які закінчували російськомовні заклади. Через це я почувалася дещо пригніченою, другосортною, поки втяглася». Ситуація з мовою вищої освіти у Дніпропетровську від часу навчання Гусейнової в 1990-х практично не змінилася. За поодинокими винятками – викладання здебільшого і досі ведеться російською. «Я приїжджаю до Дніпропетровська і говорю по-тарасівськи, – каже Наталя. – Може, переросла це. Раніше намагалася підлаштуватися: якщо людина зверталася російською, намагалася відповісти цією мовою. А тепер просто говорю рідною мовою, як я балакаю зі своєю мамою. Чому ми так під них підлаштовуємося? У Росії ж ніхто не вводить українську? Люди домагалися незалежності – життя, здоров’я втратили. А тут тобі на».

Меблі замість книжок

У Миколаєві нещодавно з’я­­ви­­ли­­ся білборди, на яких ідеть­­ся про те, що 780 тис. жителів області говорять російською, тобто приблизна кількість місь­­кого населення Миколаївщини. То відвер­­та маніпуляція. Про це свідчать дані перепису 2001 року. Загалом в області мешкає близько 1,3 млн осіб, з яких українців – 81,9%. При цьому 69,2% її населення назвали рідною українську.

«Українська – це тут наша мова, – розповідає Людмила Зелінська із села Покровка Очаківського району Миколаївської області, яка має туристичний бізнес на березі Чорного моря. – Буває проскакує російське слово. У селах корінні мешканці говорять переважно українською. А в містах, таких як Миколаїв, – в основному російською». Розчаруватися в сьогоднішньому «курсі» України Людмилу змусили реалії, які спостерігає навколо: «Позабирали ліси в Криму, з автоматами стоять, не пускають людей. І це нормаль­­но? Це не нормально. Тут понахапували зем­­лі – сюди приїжджали високі шишки і гребли собі. З цим урядом не бачу перспективи. Я працювала на виборах – не заплатили. Як я, так і більшість людей на Півдні не задоволені тим, кого ми вибирали. І тими, хто був раніше, теж. Хороших людей, які для народу хочуть щось зробити, не допустять – вбивають, знищують».

У Генічеському районі Херсонщини живе чимала меншина кримських татар. Проте на кримськотатарську як регіональну їм розраховувати не варто, натомість їх використовують для лобіювання «общєпанятного». «Я спілкувався з представниками штабу регіоналів у Генічеську, – розповідає херсонський журналіст Дементій Білий. – Він казав: «Ми провели разъяснительную работу». Я відповідаю: «Це доб­­ре, тепер у вас буде кримськотатарська регіональна». Після паузи біло-синій перепитав: «К че­­му? Они же прекрасно по-русски разговаривают».

Вчителька Людмила Коновалова все життя викладала українську в Педагогічному коледжі у Бериславі, що на Херсонщині. Жінка скаржиться на відсутність культурної політики держави – це перетворило райцентр на глуху провінцію. «У нас був книжковий магазин, тепер у його приміщенні меблі. Звичайно, бібліотеки мають бути модні й сучасні, а в них – сучасна книжка», – переконана Людмила. Згадує вона і програму, яку раніше пропонував місцевий Будинок культури. «Зараз у БК єдине, що проводиться, – це ярмарки-роз­­про­­дажі взуття раз на місяць», – зауважує чоловік Людмили Георгій Коновалов.

Пазли ідентичності

Комуністичні назви топонімів уже практично нічого не означають для місцевого люду. А на перейменування, навіть за наявності ініціатив, не погоджується влада. «Міста Півдня, щоб повернути собі власне, нерадянізоване обличчя та колорит, притаманний їм у XIX столітті, коли було дуже багато середземноморських впливів – грецьких, французьких, мусять відновити деякі історичні назви. Топоніми мають відображати також українську історію цього краю і боротьбу за незалежність. У Херсоні готель «Фрегат» звернувся до міськради зпропозицією до десятиліття незалежності назвати сквер, розміщений неподалік, на честь незалежності. Тоді міськрада вирішила, що, аби не дратувати суспільну думку, краще лишити так, як є, тобто ніяк», – пригадує історик із Херсонщини Роман Кабачій. А якщо обласний центр взагалі не пристав на перейменування, то й райцентрам це зробити дуже важко.

Міськрада Цюрупинська попереднього скликання прагнула перейменувати місто на Олешки. Фракція комуністів запропонувала винести це питання на референдум – люди проголосували проти. «Але треба лікувати суспільство, а не запитувати в нього, чи хочуть вони, щоб їхнє 900-річне місто називалося іменем людини, яка організувала голод 1921-го в Україні, – Олександра Цюру­­пи», – вважає Роман Кабачій. Наступна міськрада ухвалила рішення про перейменування, проте його не затвердив парламент. Хоча стара назва Олешшя лишилася в місцевій свідомості: виробляються вина Олешшя, проводиться спортивний фестиваль «Олешківські забави», навіть районка має назву «Вісник Олешшя». Так само побутує старе найменування села Гладківка в Голопристанському районі – Келигеї, хоча під час поділу села на два друга частина вирішила назватися безликим Таврійськом (в області вже є місто з такою назвою).

Спільна ідентичність могла би бути побудована на спільній історії, проте для цього потрібно вийти за межі радянщини. Проте для деяких мешканців цього регіону, а особливо для влади, минуле – не якесь стародавнє, а радянське. «Хоча за 20 років те минуле було розхитане і з’явився козацький порох. Це нікуди не зникало, але нині набуло сили. Історичні міфи увійшли у свідомість, і влада не може їх не підтримувати, тому що це міфічні засади, на яких усе тримається», – вважає Дементій Білий.