Удавані друзі гірше ворогів.

Щойно відбулися вибори в Російській Федерації.

Одразу  Янукович підписав закон про підвищення зарплатні армійським офіцерам.
Але мало, хто помітив, що одночасно Янукович підписав закон, згідно  якому право застосування вогнепальної зброї армією поширюється на  внутрішнього ворога, навіть «під час стихійного лиха».
Тобто,  Янукович як головнокомандувач санкціонував застосування вогнепальної зброї у внутрішній політиці держави, причому – у позасудовому порядку.  Отже – підвищується платня та надається право застосування зброї проти власних громадян поза рішенням суду.
Хтось надоумив нашого Гаранта (диктатури, не Конституції), що міліція не  впорається з опозицією народу, тому до придушення народу долучається  армія.
Таке обгрунтування.  Тепер – ми повинні, як і влада, винести досвід з південно-осетинських та російських виборів. Отже:
1. Влада Януковича за допомогою силовиків (разом з армією) не допустить не вигідних результатів виборів шляхом відвертої фальсифікації;
2. Якщо навіть результати виборів для влади будуть невтішними – влада Януковича НЕ віддасть влади своїм політичним суперникам НІ ЗА ЯКИХ УМОВ.
Якщо Янукович почав НИЩИТИ лідерів опозиції – йому назад вороття немає –
з золотого унітазу шлях лише на парашу. Або на ешафот. Він це знає – тому, однозначно, Юлію Тимошенко та Юрія Луценка він НЕ випустить НІКОЛИ.
Як Путін ніколи не випустить Ходорковського.  Ми вже  писали ще рік назад після намальованих результатів президентських  виборів, що виборів вже не буде – тоталітарна влада часто здобувається  за допомогою демократії – щоб потім її знищити.  Демократія в Україні – знищена. Тому повернення до демократії також мусить бути недемократичним.
Ми також нагадуємо, що зараз важлива не так електоральна більшість, як революційна меншість, яка здатна вступити у двобій з кримінальною владою, не шкодуючи власного життя.
З цієї точки зору спір про виправданість голосування чи не голосування за виборчий закон – НЕ має принципового значення. 
З цієї точки зору нам не так важлива єдність опозиції, як міцність,  згуртованість тієї опозиції, яка є насправді. Під час демократичних  виборів важлива демократична більшість та має сенс якась коаліція проти  іншої коаліції.  Тепер ситуація ЗОВСІМ ІНША. Ми повинні відмежуватися
від усіх сумнівних союзників, які все одно нам не додають ні сил, ні  наснаги.
Передусім ми маємо на увазі проект опозиції-лайт  Арсенія Яценюка. Потім – ми не повинні кликати до союзу УДАР Віталія  Кличка та «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка.
Істина питання – в історії питання.  Отже, справжні лідери опозиції сидять в СІЗО, яких намагаються всіляко  ізолювати від зовнішнього світу – щоб вони не впливали на дії та рішення
власних політичних сил. Їм навіть не дозволяють побачення з рідними та  адвокатами. Отже – вони не засуджені, а полонені та заручники.
Наших лідерів опозиції ми повинні ВИЗВОЛЯТИ, не розглядаючи Лук’янівське СІЗО
як пам’ятник, до якого покладають квіти. Краще свято для наших лідерів –
це їх визволення будь-якою ціною.
Ще раз: наша влада уважно вивчить уроки російських та південно-осетинських виборів – і зробить УСЕ, щоб
1. Як слід намалювати результати виборів
2. Не випустити з-за грат Юлію Тимошенко та Юрія Луценка.
Треба весь час мати це на увазі. Яким би не був заплутаним лабіринт  політичних подій – вихід з нього лише один. І влада Януковича буде дуже  уважно чатувати на нас біля цього виходу. Для того, щоб наша справа була програшною – в черговий раз вона вкорінює у наші лави фальшивих  союзників, для яких – «зелена вулиця».  І, одночасно, через власні
засоби масової інформації – ллється бруд на наших чільників та наших  товаришів. За допомоги начебто «об’єктивних» журналістів, соціологів та  політологів.
Довгий час усіх переконували, що «Батьківщина» - це лише сама Юлія Тимошенко і більше ніхто. Так переконували, що самі  повірили.  Але виявилося, що це не так. Партія «Батьківщина» як  головна опозиційна сила виховала свої впливові кадри, які можуть
втримати керівництво партією та навіть поширити її вплив на українське
суспільство.
Незважаючи на третину «тушок» з її фракції – решта – дві третини залишилися вірні партії та її лідерові. Фракція  «Батьківщини» і сьогодні – найчисельніша та найактивніша у Верховній
Раді.  Саме тому на допомогу покликані провладні журналісти,  соціологи та політологи, ЗМІ – які мають над завдання – під фальшивим  співчуттям ЮВТ – «мочити у сортирі» керівників партії «Батьківщини», які продовжують як боротьбу з владою, так і борються за визволення лідерів  опозиції.
Для цього вибираються не відкриті ненависники Юлії  Тимошенко, а начебто «об’єктивні» - наприклад Ірина Погорєлова з  «Української правди», Соня Кошкіна та Кость Бондаренко з «Лівого  берегу», Юлія Мостова з «Дзеркала тижня», Мустафа Найєм.
Коли їх зусиль недостатньо – підключаються старі кадри провокаторів – Тетяна
Монтян, Дмитро Корчинський, Борис Кушнірук. Коли і цього не вистачає,  потрібен особливий бруд – маємо Дмитра Видріна та Олександра Міхельсона.
Нагадаємо: найбрудніші та найнебезпечніші – не відкриті вороги, а «об’єктивні» підспівувачі нинішньої влади, яким навіть дозволено  лаяти самого Януковича.  Адже головне завдання – дискредитувати  опозицію – і нечесна вона, і слабка, і далека від народу, і взагалі
народу краще без політики…
Видатні особи в нашому середовищі  опозиції можна сміливо визначати по кількості бруду та децибелах крику  проти них. У нашої політичної та медійної шпани непоганий смак: вибирають для лиття бруду лише найдостойніших та дійсно видатних.  Давайте подивимося – на кого останнім часом лили бруд у «Лівому березі»? На Наталію Королевську, яку керівництво Європейської народної партії  покликало у Францію на 7 та 8 грудня. А також на Олександра Турчинова,  першого заступника партії «Батьківщина».  Але наші «об’єктивні» мовчать як партизани
про Арсенія Яценюка. Який перед другим туром закликав голосувати «проти всіх».
 - про Анатолія Гриценка, який перед другим туром президентських виборів теж закликав голосувати проти всіх. 
- про Олега Тягнибока, який також закликав голосувати проти всіх у другому турі
- про Віктора Ющенка та «Нашу Україну», які відкрито підтримали Віктора Януковича.
Нам непотрібно розчарування ПІСЛЯ парламентських вборів. Адже ми чітко повинні зрозуміти:
Так звані «справжні українські патріоти» ладні підтримати Віктора  Януковича – лише для того, щоб завадити створенню української єдиної  демократичної держави.  Їх мрія, згідно національному гімну «панувати у своїй сторонці». Навіть, якщо «своя сторонка» - не на березі Дніпра, а в Монако та на Канарах. Тобто – наші «патріоти» - мріють не покінчити з олігархатом, а самим стати олігархами.  Це дуже важливо, бо опір існуючій тоталітарній диктатурі можливий лише при умові, що від нас відстануть ті, хто лише вдає з себе прибічників  демократії та справжньої національної незалежності.  Нас підтримають  НАШІ силовики лише при умові, що їх політичне керівництво у нашій особі  не матиме чужорідних елементів із завтрашніх тушок. Адже «Фронт змін»  навіть у разі перемоги опозиції в черговий раз нададуть свої кадри
Януковичу – за підтримки західноукраїнських «патріотів».  Якщо  режим хоче опертися на силовиків армії та міліції – опозиція може  виграти та відстояти перемогу лише при КОНСОЛІДОВАНОМУ політичному  керівництві. Де по основних політичних питаннях вже немає беззмістовних  суперечок. Треба видаляти з власного середовища гнилизну та викривати  удаваних друзів у ЗМІ.
Зрозуміло – тут потрібно спочатку виграти інформаційну війну та позбутися сумнівних союзників. Тоді ми не тільки  переможемо, але й зможемо відстояти перемогу у режиму.
І доведемо, що Україна – дійсно не Росія.

Станіслав Овчаренко.
S&T