Про співтовариство

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.
Вид:
короткий
повний

ВАРТА

Хто допоможе українському моряку, що вижив?

  • 03.08.13, 19:48
«Якщо будеш кирпу гнути, можемо відправити тебе до твоїх хлопців!»


«Я хочу додому, і чим швидше, тим краще! Що я, злочинець якийсь чи серійний вбивця?! У морі чотири трупи, а вони ще з «ходячого трупа», це я себе так називаю, хочуть винного зробити!» – розповідає в ексклюзивному інтерв'ю «Дню» Олександр Федорович – єдиний рибалка, якому вдалося вижити.

17 липня цього року його човен, на борту якого було ще четверо, затонув після зіткнення в Азовському морі з патрульним катером російських прикордонників. Про цей інцидент багато повідомляли і українські, і російські ЗМІ зі слів його дружини Марини Ніколаєвої. «Дню» вдалося зв'язатися з Олександром Федоровичем наступного дня після того, як його виписали з лікарні.

За словами 49-річного жителя селища Безіменне (Донецька обл.), він разом зі своїми односельцями вирушив на морську прогулянку. «Ми знали, що морського кордону як такого між Україною і Росією не існує. Від свого берега ми були приблизно в 30–35 км», – починає свою розповідь рибалка. Як тільки вони зібралися повертатися назад, побачили катер російських прикордонників...

«Це була така зустріч, що я її навіть згадувати не хочу. Нас ганяли, як не знаю кого: підрізали, заливали наш катер водою і, крім того, обстрілювали! А потім, коли ми рушили назад, вони якимось чином вийшли нам назустріч, лоб в лоб. Рульовий намагався уникнути зіткнення, але вони підставили нам свій борт, і сталося зіткнення. А вони пишуть, ніби ми їх таранили. Це ж як Слон і Моська! Треба бути божевільним, щоб таранити таке судно! Це свавілля!» – зітхає Олександр.

Після зіткнення, згадує рибалка, він виринув з-під човна. «За волосся я тримав одного зі своїх товаришів, хоча самого вже тягнуло на дно. Схопитися за човен було неможливо – слизько. Потім я побачив у борту дірку і почав до неї просуватися», – розповідає потерпілий. Однак у цей момент товариш, якого він тримав, вислизнув... Сили були на межі.

Тим часом «Мангуст» – катер прикордонників – пройшов за інерцією кілька кілометрів уперед. А коли росіяни помітили, що хтось вижив, повернулися, кинули рятувальний круг.

«Мене підняли в шоковому стані. Я думав, чимось допоможуть, і попросив їх стрибнути, дістати хлопців. Але тоді я ще не знав, що деякі загинули від зіткнення», – розповідає Олександр. Однак браві російські прикордонники, за його словами, відмовилися лізти у воду. «Мені тільки з посмішкою сказали: «Ми зателефонували зараз у МНС – приїдуть і будуть розбиратися», – додає рибалка. За його словами, з МНС приїхали, «коли світив місяць»...

ЗАГРОЗИ, «ІЗОЛЯТОР» І ПОКАЗУШНЕ ІНТЕРВ'Ю

Пізніше Олександра Федоровича відправили до Єйського порту. У «швидкій» до нього приставили двох охоронців, які потім «охороняли» його і в лікарні...

«Коли я лежав у коридорі перед операцією, до мене підійшли люди з ФСБ і звернулися з добірною матірщиною: «Ти дивись, якщо будеш кирпу гнути, то можемо тобі операцію не робити, а відправити до твоїх хлопців!» – розповідає Олександр.

У Центральній районній лікарні Єйська (Краснодарський край) українцю зробили дві операції. Обидві під місцевим наркозом. Потім поклали під крапельницю. Але навіть у такому стані його допитували. «З мене вибивали такі свідчення, які їм були потрібні. Я не пам'ятаю, що їм говорив, що розповідав. Мені дали лише якісь папери. Я підписував їх. Стан був, як у тумані».

Через три доби українця перевели до хірургічного відділення. «І як ви думаєте, куди мене поклали? Не в палату, а в звичайнісінький... ізолятор! Там був навіть не туалет, а параша! Усе обшарпане, без унітаза, лампа Ілліча горить... І який хірург мене туди поклав? Я розумію, що то все тиснява зверху. Хтось сказав, щоб мене закрили, – і все. Охорона у мене була цілодобово», – додає Олександр Федорович.

Потім рибалка пішов на поправку, став виходити на вулицю. А одного разу до ізолятора прийшов дізнавач. Він запропонував послуги безкоштовного адвоката. Українець відповів, що такої потреби в нього немає, але у відповідь почув, що він підозрюваний і звинувачується у браконьєрстві, що було вилучено стільки-то риби, і він повинен компенсувати збиток на суму 65 тис. руб. «Звідки? Де вони цю рибу взяли? Потрібно було людей шукати постраждалих, а вони шукали сітки, щоб сфабрикувати якнайшвидше справу», – нарікає рибалка.

До слова, Олександра Федоровича звинувачують за ст. 256 ч. 3 КК РФ «Незаконний видобуток (вилов) водних біологічних ресурсів», що карається штрафом у розмірі від 100 тис. до 500 тис. руб. або примусовими роботами на строк до двох років.

«День» зв'язався зі слідчим Дмитром Пербушкіним, який веде справу українських рибалок. Він від коментарів відмовився, пославшись на те, що триває розслідування.

Розповідаючи свою історію, Олександр Федорович згадує ще один випадок. Якось він вийшов на прогулянку, коли раптом до нього підбіг хірург і попросив зайти у відділення – мовляв, зараз приїде телебачення і будуть знімати. «Я йду до себе в ізолятор. А лікар гукає: «Ні, ні – ви повинні бути тут», – і показує на кімнату для ветеранів війни. Там, звичайно, Ташкент – мало не перина, холодильник, телевізор, душова кабінка… Приїхало телебачення. Але на кого це розраховано? Для Росії та України, щоб подивилися, як я тут лежу і який за мною догляд, щоб занадто не хвилювалися?» – додає Олександр. Іронія ось у чому. Тільки-но журналісти виїхали, як українця відправили в його колишню «палату»…

31 липня Олександра виписали. Родичі зняли йому квартиру, найняли адвоката. Що буде далі, він не знає. Ось тільки після виписки погано себе почуває, і каже, що йому необхідно продовжити лікування. «Я не можу піти в аптеку – раптом упаду? Народ подумає, що валяється або бомж, або п'яниця, ніхто не підійде», – додає він.

Якби у Федоровича і були сили, то далі Єйська йому все одно… не можна. «Я дав підписку про невиїзд не лише з Росії, але й з Єйська… Ось таке свавілля тут коїться. Тут усі ніби під ковпаком чиїмось ходять», – каже він.

****

У Генеральному консульстві України в Ростові-на-Дону консул Василь Сердега сказав «Дню»: «Як з російської, так і з української сторони однозначно оцінити цю ситуацію неможливо. Ми вважаємо, що громадянин України не здійснював правопорушення на території Російської Федерації. Говорити про позбавлення волі немає підстав навіть з російської сторони. У нас була надія на те, що, коли він завершить перший етап лікування, ми заберемо його додому. Але росіяни відмовилися нам його віддавати».

Володимир Бровко.Повернення резидентів

  • 02.08.13, 22:41

          Ось вони - реальні керівники і натхненники Гускава міра! Хазаро-масони і резиденти КГБ. Партійні діячі і корумповані чиновники.Кадри,які вирішують усе.

Володимир Іванович Якунін. Його «відібрали» і направили на навчання в Червонопрапорний інститут КДБ СРСР. Перший секретар Постійного представництва СРСР при ООН - це спеціальна посада для «легального резидента КДБ СРСР» в будь-якому посольстві СРСР або Представництві СРСР. (Сусід по дачі Пітінга).Голова опікунської ради"Фонду Андрія Первозванного".Член опікунської ради фонду "Русский мир". Другим в ієрархії Гускава міра йде

 Щеблигін Сергій Євгенович. Викладач Вищої партійної школи.Стає «Великим командором Ордена православних лицарів Святого Гробу»! Масон. Третім головним йде

 Якушев Михайло Ілліч. Був все тим же «легальним резидентом КДБ СРСР» в Ізраїлі! Тотальне проникнення з часів КДБ СРСР в структури РПЦ МП кадрових співробітників КДБ або ГРУ СРСР, а зараз це ФСБ і СВР.Один з керівників "Фонду святого всехвального апостола Андрія Первозванного".

  Цікаво?Читайте статтю історика Володимира Бровко.

             Перепост вітається.

До 100-ї річниці смерті Лесі Українки

  • 01.08.13, 16:08

"... користувач Богдан Бо надіслав вам свою замітку "До 100-ї річниці смерті Лесі Українки"зі співтовариства Ми любимо тебе, Україно!"

У підтримку ПОБРАТИМУ Богдану Бо, даю посилання на чудову замітку

http://blog.i.ua/community/662/1258407/ 

І у день пам"яті  Лесі Українки до всіх звертаюся ЇЇ СЛОВАМИ:


НЕХАЙ

Так, ми раби немає гірших в світі!
Феллаги, парії щасливіші від нас.
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Тітана ще не згас.

Ми паралітики з блискучими очима.
Великі духом, силою малі.
Орлині крила чуєм за плечима.
Сами ж кайданами прикуті до землі.

Ми навіть власної не маєм хати.
Усе одкрите в нас тюремним ключарам:
Не нам, обідраним невільникам казати
Речення гордеє "Мій дом — мій храм!"

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду.
Ніколи світа-сонця не видав.
За ворогів іде в огонь і в воду.
Катам своїх поводарів оддав.

Одвага наша — меч, политий кров'ю.
Брязчить у піхвах, ржа його взяла.
Чия рука, порушена любов'ю.
Той меч із піхви видобуть здола?
Нехай же ми раби, невільники продажні.
Без сорому, без чести — хай же так!
А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?.. 

Хочешь жить, вооружайся?


opg vlast

 
Как обыденный факт, всплыла информация о том, что мэра Феодосии убили из оружия, которое было вещественным доказательством и, согласно предоставленным документам, официально – утилизировано.


Тут же сообщили, что по факту прецедента милиция уже суетиться, и в Тернополе, откуда исчез вещдок, наводит шорох: а как это случилось? И представили пресс-службы МВД делают круглые глаза и серьезные лица: компетентные органы уже разбираются!

Но из выявленного факта выплывают несколько неутешительных выводов.

Первый: украинских уголовников вооружает милиция.

Второй: тот, кто это оружие передавал киллеру, очень хорошо понимал, что это вещественное доказательство станет таким повторно. И его это не смущало. Что означает, что найти концы и выявить того, кто продает оружие уголовному элементу – не смогут.

Третий: проводя каждый год месячник по добровольной сдаче оружия населением, после это оружие перепродается уголовникам, дабы они могли угрожать мирным гражданам, которые по дурости или простоте душевной это оружие милиции сдали.

Четвертый: безоружный народ остается один на один с разгулявшимся преступным элементом, который вооружен, опасен и вплотную сотрудничает с работниками МВД, а потому не боится быть наказанным.

Ну, а пятый вывод для народа совсем неутешителен, поскольку означает, что власть уголовников превратила народ в добычу для вооруженных налетчиков и киллеров и теперь наблюдает за объявленной охотой, потешаясь, когда добычу подстрелили и, расстраиваясь, если тот, на кого охотятся, вдруг оказывается умнее охотников и сам выходит на охоту.

Из всего вышеперечисленного получается, что народ Украины живет в определенной среде выживания, в которой тот, кто сумеет себя защитить, тот и сможет продлить свой род. Все остальные – вымирающая популяция...

читать дальше: http://k-z.com.ua/ukrayna/27204-khochesh-zhit-vooruzhajsya

Зачистка минного поля


bankova mini

 
Когда те, кто в свое время стоял спиной за Партию регионов, теперь только через матерный лексикон выказывают свое отношение к власти, или, впопыхах, продавая бизнес, выезжают из страны, понимаешь: их совсем не жаль. Ведь чего жалеть идиотов, поверивших, что урка чуть-чуть порезвится, закабалит неугодных, а своих – не тронет.


Теперь, когда бизнес отдают за копейки приближенным СЕМЬИ, когда нет возможности для развития предпринимательства, когда осознаешь, что только выехав из страны – сможешь нормально существовать, они – негодуют. Некоторые даже кулаками машут, обещая папику «Майдан», хотя, когда люди топали по площади в 2004, бегали к представителям Партии регионов и играли в стукачей.

Нынче же власть их не устраивает. Как честных граждан, так и откровенных воров, которые никак не могут взять в толк: как это свои же из шоблы им воздух перекрывают?

Задержание одиозного Мельника послушные СМИ пытаются выдать за праведность. Вот, смотрите, он поддерживал ПР, а мы его – в кутузку за воровство. Нет, дескать, в стране избирательного правосудия.

Кого-то из народа такая байка наверняка порадует, и он, уверуя в Януковича, даже письмо ему напишет об очередном ворье, что обокрало его родное село… 

В действительности все происходит так, как и должно быть. И «Конфликты и законы» еще три года назад писали о том, что урки – индивиды специфические, не останавливающиеся ни перед чем, кроме жесткой силы и осознания, что за воровство и наглость можно и по шапке схлопотать.

А так как по шапке уркам сегодня дать никто не может, вот они за три года страну и разворовали так, что папередникам не снилось. Они уже отобрали бизнес у НЕсвоих. И НЕсвоих уже убрали с основных главных должностей. Но желание воровать и все под себя подминать – не утихомирилось. И теперь в расход пошли те, кто считал себя «своими».

читать дальше: http://k-z.com.ua/ukrayna/27195-zachistka-minnogo-polya

владыка Павел считает, что большинство украинцев душит жаба

  • 30.07.13, 10:43

Далі мовою оригіналу:

Об этом он написал в блоге на сайте Forbes-Украина, сообщает издание "Вести".

"Действительно, праведным трудом сложно заработать миллионы. Но мне кажется, что в разговорах о происхождении состояния миллионеров больше зависти, чем здравого смысла. Есть такое национальное животное – жаба. И она всех давит. "Как это: у одного миллионы, а у меня ничего?!" – считает наместник лавры.

По словам владыки, ничего в жизни не происходит случайно, и если Господь управляет всем, то и состоятельные люди становятся такими по Его промысл.

"Господь позволяет людям заработать, чтобы испытать их. Он как бы даёт взаймы и ждёт: а что человек будет делать с этими деньгами?" – говорит киевский митрополит.

Настоятель Киево-Печерской лавры отметил, что деньги, в зависимости от их использования, могут принести спасение и вечную радость либо страдания.

"Если человек хочет достичь успеха в бизнесе, то это вовсе не греховное желание. С одной оговоркой: в чём цель его деятельности? Стать лучше других, богаче всех? Или иметь средства для того, чтобы помогать людям? И конечно, очень многое зависит от того, какой ценой достигается этот успех. Если не жизнью или здоровьем других людей, а собственным умом и собственным трудом, то это можно только приветствовать", – подчеркнул он.

Владыка также рассказал, что ему часто приходилось принимать исповеди у криминальных авторитетов. "Я задавал им наводящие вопросы. И о многих могу сказать: что-то они на самом деле совершали, а что-то им приписала молва", – отметил он.

Ранее настоятель Киево-Печерской лавры владыка Павел (Лебедь) рассказал журналистам, что без проблем разрешает окружающим пользоваться своим Mercedes 1998 года выпуска.

http://sled.net.ua/node/5189

Кто победит кэгэбэшно-уркагановскую религию?


hreschennya

 
Вера у каждого своя. Человек волен верить в того бога, которого хочет – на то она и свобода вероисповедания. Но когда есть вера – есть человеколюбие. И заповедь любви проходит во всех религиях независимо от того, какому богу поклоняться.


Правда, есть исключение. Поклонение богу маммоне человеколюбия не предполагает. Бог маммона, а проще – деньги и власть, никак не может ужиться с человеколюбием, поскольку подразумевает не любовь к ближнему, а к его кошельку. А как появляются большие деньги, то тут возникает мысль, что все остальные, кто не может продемонстрировать миллион долларов – просто обязаны идти в рабы к тому, кто этот миллион сварганил.

Подобная схема работает на территории бывшего СССР. Да и понятно почему: почти сто лет коммунисты убивали в людях веру в Бога и заставляли их мечтать о достатке, а потом, после развала империи, попы (что в большинстве своем были завербованы КГБ) начали возводить свою империю на развалинах СССР, а избранные коммунисты (что откусили от государственного пирога) превратились в олигархов и пустились во все тяжкие с уголовниками.

Граждане же не получили ни веры, ни денег. Но в СССР было правило: попы отдельно, КГБшная власть – сама по себе, а уголовникам – вообще тюрьма.

Теперь же, когда большинство попов, прикрываясь верой во всевышнего, поклоняются мамоне, водя дружбу с уголовниками, что благодаря деньгам вошли во власть, сложно говорить о религии, особенно, если она исповедует принцип политики.

В Украине политика Московского патриархата проста: нет Украины, это все – исконно русская земля. Но как ни крути, когда Москву только задумали строить, в Киеве уже звенели церковные колокола. И тут как историю ни перевирай, а начало православия в Москву не перенесешь. Вот московскому патриархату, да и России в целом, как воздух, нужен Киев, поскольку без его истории имперский российский шовинизм развивается скудненько. Да и московский патриархат, выходит, как бы меленький, а он-то претендует на главенство: раз Россия – второй Рим, то и Ватикан не плохо бы переплюнуть.

Да Украина нынче – государство независимое. Хотя Путин – так не считает. Да и Янукович, обещая пакращення, давал слово своему электорату (который от пакращення нынче тоже - издыхает) – любовь с Россией. Да вот – не складывается. Клеят эту разбитую любовную бутылку, а она ...

читать дальше:http://k-z.com.ua/polytyka/27169-kto-pobedit-kegebeshno-urkaganovskuyu-religiyu

Русские писатели о жидах.

  • 28.07.13, 14:22

«…каждый еврей родится на  свет  божий  с  предначертанной  миссией  стать   русским  писателем.» Куприн

Достоевский  Фёдор  Михайлович
(1821 -  1881)

Фёдор Достоевский. Портрет  художника В. Перова. 1872 г.

Достоевский:  «ЖИД  распространяется  с ужасающей  быстротой.  А ведь  ЖИД и его  кагал  — это всё равно, что  заговор  против русских!»

Достоевский писал:

«Вон  ЖИДЫ становятся  помещиками, — и вот, повсеместно, кричат   и  пишут,  что они умерщвляют  почву России,  что  ЖИД, затратив  капитал   на покупку  поместья,  тот  час  же,  чтобы  воротить  капитал  и  проценты,  иссушает  все  силы  и  средства  купленной  земли».
И  «тут   не только  истощение  почвы,  но и грядущее  истощение мужика  нашего,  который  освободясь  от помещиков,  несомненно,  и  очень  скоро попадёт   теперь,  всей  своей  общиной, в гораздо худшее  рабство  и  к гораздо  худшим  помещикам,  которые  высосали  соки  западнорусского  мужика, и  тем  самым  которые  не только  поместья  и мужиков теперь  закупают,  но и мнение  либеральное  начали  уже закупать  и  продолжают  это весьма  успешно».

(Достоевский  Ф. М.  Полное  собрание  сочинений. Л., 1983.  Т. 23. С. 42).
В  «Дневнике  писателя»  за 1877 год  Достоевский писал:
«Уж  не  потому  ли  обвиняют  меня  в  «ненависти»,  что  я   иногда  называю  еврея  ЖИДОМ?

Но, во-первых, я   не  думаю, чтобы  это  было так  обидно, а во-вторых,  слово  «ЖИД», сколько  я  помню, я  упоминал  всегда  для  обозначения  известной  идеи:  «ЖИД»,  «ЖИДОВЩИНА»,  «ЖИДОВСКОЕ  ЦАРСТВО»  и проч.  Тут  обозначалось  известное понятие, направление,  характеристика  века».
«Мы  говорим в  целом  и  об идее  его,  мы  говорим  о  ЖИДОВСТВЕ  и  об  ИДЕЕ  ЖИДОВСКОЙ,  охватывающей  весь  мир,  вместо  «неудавшегося»  христианства.

(Достоевский Ф. М.  Полное  собрание  сочинений. Т.  25.  Л., 1983. С. 75).

И Достоевский пытается растолковать читателям   более подробно своё  понимание  «ЖИДОВСТВА»  и  «ЖИДОВЩИНЫ»:youtube.com/watch?v=i4y5-4hWsOQ

«Прежде  всего, тут  мерещится  одна заметка в  скобках,  а  именно: «Стало  быть, еврейству  там  и хорошо, где народ  ещё невежественен,  или несвободен,  или мало  развит  экономически, — тут-то, стало  быть, ему  и  лафа!»  И  вместо  того, чтобы, напротив,  влиянием  своим  поднять  этот  уровень  образования, усилить  знание,  породить экономическую  способность  в  коренном  населении,  вместо того  еврей,  где  ни  поселиться,  там ещё  пуще  унижал  и  развращал  народ, там ещё  более  приникало  человечество,  ещё  больше падал  уровень  образования,  ещё  отвратительнее распространялась безвыходная,  бесчеловечная  бедность,  а  с нею  и  отчаяние. В окраинах  наших спросите  коренное население: что двигает  евреем  и что  двигало им  столько веков? Получите единогласный  ответ:  безжалостность;  двигали  им столько веков  одна лишь к нам  безжалостность  и  одна только  жажда напиться  нашим потом  и  кровью. И  действительно, вся  деятельность  евреев  в  этих  наших  окраинах заключалась лишь в постановке  коренного населения сколь возможно   в   безвыходную от себя  зависимость,  пользуясь   местными  законами. О, тут они всегда  находили возможность  пользоваться  правами  и  законами.  Они всегда умели   водить  дружбу с теми, от которых  зависел  народ,  и уж  не  им бы роптать на  малые свои  права  сравнительно  с   коренным  населением. Довольно они их  получили у нас, этих  прав,  над  коренным  населением. Что становилось, в десятилетия  и столетия, с русским  народом  там, где  поселялись евреи, — о том свидетельствует и история  наших  русских окраин… Укажите на какое-нибудь  другое  племя  из   наших  инородцев, которое  бы, по  ужасному  влиянию своему, могло бы  равняться  в этом смысле  с евреем?  Не найдёте такого.  И причина  в том,  что дух  евреев  «дышит  безжалостностью  ко всему, что не есть еврей,  неуважением  ко всякому народу  и племени и ко всякому человеческому существу, кто не есть еврей».

«Конечно,  мне  приходит  тут на ум, например, такая фантазия: Ну что если пошатнётся  каким-нибудь образом и от чего-нибудь  наша сельская  община, ограждающая нашего бедного  коренника-мужика  от  стольких зол, -  ну что если тут  же к этому освобождённому мужику, столь неопытному, столь не умеющему сдержать себя от соблазна и которого именно опекала доселе община, — нахлынет всем  кагалом  еврей – да что тут: мигом конец его: всё имущество его, вся сила его перейдёт назавтра  же во власть еврея, и наступит такая пора, с которой  не только  не могла бы сравняться пора  крепостничества, но даже татарщина».

ЖИДОВЩИНА, по убеждению   Достоевского,  много  страшнее, много  ужаснее  ТАТАРЩИНЫ.

«…мне иногда входила  в голову   (и такая)  фантазия:  ну что, если б это не евреев  было в России  три миллиона,  а русских; а евреев было бы 80 миллионов  -  ну, во что бы обратились  у нас  русские  и как  бы  они  их  третировали? Дали бы они сравняться с собою в правах? Дали бы русским молиться среди них  свободно? Не  обратили бы прямо  в рабов?  Хуже  того: не содрали ли  бы  кожу  совсем? Не избили бы  дотла, до окончательного истребления, как делывали  они с чужими  народностями  в старину,  в  древнюю свою историю?..»

16  февраля 1878 года   учитель  приходской  школы  из  Черниговской  губернии    Н. Е.  Грищенко  писал    Достоевскому:
«…что  такое  жиды, например,  для Черниговской  губернии? Они  для  нас ужаснее, чем  турки  для  болгар: болгары, несмотря на весь турецкий  гнёт, богаче  наших  крестьян; для  спасения  болгар  ведётся  война. Русские  же  крестьяне  вконец  порабощены  жидами, ограблены  ими,  и за  жидов  заступается  русская  же  пресса!  Такие  отвратительные   факты  просто в   отчаяние  приводят».

28  февраля  1878 года  Достоевский   так ответил   учителю   Н. Е. Грищенко:

«…Вот  вы  жалуетесь  на  ЖИДОВ  в  Черниговской губернии, а у нас  здесь  в литературе  уже  множество изданий, газет издаётся  на  ЖИДОВСКИЕ  деньги  ЖИДАМИ (которых  прибывает  в  литературу  всё  больше),  и только  редакторы,  нанятые  ЖИДАМИ,  подписывают газету  или журнал  русскими именами – вот и всё  в них  русского. Я думаю, что это ещё  только  начало,  но  что  ЖИДЫ  захватят  гораздо  больший  круг  действий  в  литературе; а уже  до  жизни, до явлений  текущей  действительности я не касаюсь;

ЖИД  распространяется  с  ужасающей  быстротою.   А  ведь  ЖИД  и  его  кагал  — это  всё  равно,  что  заговор  против  русских!

Есть  много  старых,  уже  седых  либералов,  никогда  не  любивших  Россию,  даже  ненавидящих  её  за  её  «варварство»  и убеждённых  в  душе,  что  они  любят  и  Россию,  и  народ.  Все  эти  люди  отвлеченные,  из  тех,  у  которых  всё  образование  и европейничание состоит  в том, чтобы  «ужасно  любить  человечество»,  но  лишь  вообще.  Если  же  человечество  воплотить  в  человеке, в лицо, то они даже не  могут  стерпеть  это  лицо,  стоять  подле  него  не  могут  из  отвращения  к  нему. Отчасти, так  же у  них  и  с  нациями: человечество  любят,  но  если  оно  заявляет  себя  в потребностях,  в нуждах  и  мольбах  нации,  то  считают  это  предрассудком,  отсталостью  и  шовинизмом. Это  все  люди отвлеченные,  им не  больно,  и  проживают  они,  в  сущности,  в  невозмутимом  спокойствии,  как бы ни горячились  они  в  своих  писаниях…
Заступаются  они  за  ЖИДОВ,  во-первых,  потому,  что когда-то  (в 17 столетии)  это  было и  ново,  и  либерально,  и  потребно.  Какое  им  дело,  что  теперь  ЖИД  торжествует   и  гнетёт  русского?  Для  них  всё  ещё  русский  гнетёт  ЖИДА.  И  главное   тут  вера:  это  из  ненависти  к  христианству  они  так  полюбили  ЖИДА;  и  заметьте: ЖИД  тут  у  них  не  нация,  защищают  они   его  потому  только,  что  в  других  к  ЖИДУ  подозревают  национальное отвращение  и  ненависть. Следовательно,  карают   других,  как  нацию».

(Достоевский  Ф. М. Полное  собрание  сочинений. Т. 30. кн. 1.  С. 8 ).

Пушкин   Александр  Сергеевич
(1799 – 1837)

А. С. Пушкин.   Художник  В. Тропинин. 1827.

Пушкин без большого почтения относился к жидам  и не боялся, естественно,  и не стеснялся употреблять слово  «жид».

«…Подъехали  четыре  тройки с  фельдъегером. – Вероятно, поляки, — сказал я хозяйке. – Да, -  отвечала она…  Я  вышел  взглянуть на них.
Один из арестантов стоял, опёршись у колонны. К нему подошёл высокий, бледный и худой молодой человек с чёрною бородою, в фризовой шинели, и с виду НАСТОЯЩИЙ  ЖИД – я принял его за ЖИДА, и неразлучные понятия ЖИДА и  ШПИОНА  произвели во мне обыкновенное  действие: я поворотился к ним спиною, подумав, что он был вытребован в Петербург  для доносов или объяснений».

«Гляжу:  гора.  На  той  горе
Кипят  котлы;  поют,  играют,
Свистят  и  в  мерзостной  игре
ЖИДА   с лягушкою  венчают».

Я  плюнул  и  сказать  хотел…
И вдруг  бежит  моя  Маруся…»
(А. Пушкин. Сочинения.  Стих. «Гусар». 1930. М. — Л., С. 332).

«Будь  ЖИД ,  -  и  это  не беда…»

В  песне   «Битва  у  Зеницы Великой» (из цикла  «Песни  западных  славян»)
есть такие   слова:
«Перешли  мы  заповедную  речку,
Стали  жечь  турецкие  деревни,
И  ЖИДОВ   на  деревьях   вешать»
(Пушкин  А. С. Избранные  произведения. Т. 1. 1965.  С. 181).

Вільна Україна - замість вінця на могилу !

  • 27.07.13, 20:17
25 липня 1942 р. в Києві від німецьких куль загинув Крайовий провідник ОУН Дмитро Мирон - "Орлик".




Дмитро Мирон - "Орлик" походив із родини муляра. Мав чотирьох братів і сестер. У 1916 р. померла мати. Навчався у Бережанській і Головній (Академічній) львівській гімназіях. Гімназію закінчив з відзнакою в 1930 р. Ще під час навчання втупив у Юнацтво ОУН. Член Пласту. Вступив на юридичний ф-т Львівського ун-ту (1930 р.). Під час студій став членом Крайової екзекутиви.
Уперше заарештований у травні 1932 р. на Зелені свята під час сутички з поліцією, яка намагалася розігнати українців, що прийшли на Личаківське кладовище вшанувати українських воїнів.

У жовтні 1933 р. – 2-й арешт за належність до ОУН і поширення націоналістичної літератури. Засуджений на 7 р. в’язниці. Відбував покарання в тюрмах м.м. Равіч і Вронки. На підставі амністії в 1936 р. термін ув’язнення зменшили на 2 р. і у серпні 1938 р. Мирон вийшов на волю. Оскільки відновитися в ун-ті йому як політично неблагодійному не вдалося, влаштувався на роботу в газету «Нове село», бібліотеці НТШ. З лютого 1939 р. знов уведений до КЕ, політично-ідеологічний референт, редактор «Бюлетеню ОУН», очолював провід на українських етнічних землях в німецькій зоні окупації (Лемківщина, Перемищина, Холмщина, Підляшшя).

У серпні 1939 р. був делегований на ІІ Великий Збір ОУН в Римі. У вересні 1939 р. повернувся до Кракова. Навесні 1940 р. – нелегально перейшов кордон і прибув до Львова, де 24.03.1940 р. було відновлено після арештів НКВС КЕ, членом якої став і Мирон. Для створення осередків ОУН у Києві залучав Юрія Стефаника і Омеляна Пріцака. Під псевдонімом «Максим Орлик» видав засадничу працю «Ідея і чин України» (1940). Був автором «44-х правил життя українського націоналіста».



На початку травня 1940 р. після чергових арештів НКВС було відновлено КЕ та всі обласні проводи. Провідником КЕ став Мирон (у грудні його змінив І.Климів). З грудня 1940 р. був курсантом старшинської школи ОУН ім. Коновальця в Кракові (вул. Баторія, 14). Готував матеріали до ІІ Великого збору ОУН (революційної), що відбувся у квітні 1941 р. в Кракові. З червня 1941 р. перебував у Австрії, де займався ідеологічним вишколом бійців батальйону «Роланд».

З початком ВВВ Мирон був одним з керівників (разом з Я.Старухом і В.Куком) особливої похідної групи (30 чол.), що мала проголосити Акт відновлення Української держави в Києві. 31.08.1941 р. у Василькові німці заарештували членів групи і відправили до Львова через Білу Церкву – Житомир – Луцьк. У Луцьку Д.Мирон, В.Кук і Т.Онишкевич утекли з-під варти і дісталися Львова. У вересні 1941 р. Мирон брав участь у І конференції Проводу ОУН(б), на якій був призначений провідником Осередньо- (Північно-) Східних Земель (ОСУЗ/ПСУЗ). 27 вересня він одружився, а 29 вересня знову вирушив до Києва. До Києва прибув у жовтні, де його заступником став П. Сак («Могила»).

Навесні 1942 року Дмитро Мирон останній раз повернувся додому, щоб скласти звіт Проводові ОУН, а у квітні взяв участь у ІІ Конференції ОУН, що проходила на Бережанщині.




Листівка, присвячена загибелі Д.Мирона

24.07.1942 р. бл. 15-ї години біля Володимирського собору в Києві двоє агентів СД впізнали Д.Мирона, арештували його і повели в штаб-квартиру на вул.Короленка, 33. Біля Оперного театру (ріг вул. Фундуклеївської (Б.Хмельницького) і Театральної (Лисенка) Мирон раптово кинувся тікати і був поранений у ноги.
Його доставили в клініку медінституту, проте 25.07. він помер від утрати крові.

Витяги з документів СД:

"24.7.42 у Києві був встановлений провідник руху Бандери в Східній Україні, який використовував псевдо Піп, Андрій і Мудрий. При спробі встекти він був поранений і пізніше помер."

Прикмети та фіктивне прізвище Мирона німцям видав утримувач конспіративної квартири на вул. Саксаганського Скузь.

Зрадника було викрито, і вночі 7.11.1942 р. Скузя і його брата Леоніда (також донощика гестапо) вбили старшини 201 батальйону Василь Сидор (майбутній командир УПА-Захід)і Юліан Ковальский (майбутній Перший начальник штабу УПА. , у травні 1943 р. разом із штабом загинув в бою з німцям), що перебували в Києві у відпустці.


Ліквідація оунівцями 2-х гестапівських запроданців - братів Скузів , відображена в донесенні СД :

В начале ноября в Киеве были убиты СС-вербовщик и украинец из вспомогательной полиции, оба служащие Управления полиции безопасности и службы безопасности Киевского округа. Убийство совершено двумя личностями, одетыми в немецкую жандармскую форму. Это были, несомненно, члены бандеровской группы, действующие по указке своего руководителя Могилы. Оба, ставшие жертвами убийства, в течение нескольких недель успешно работали по разоблачению нелегальных бандеровских групп в Киеве и напали на след вожака Могилы

Оунівці які ліквідували гестапівців - Василь Сидор і Юліан Ковальський :

Василь Сидор (майбутній командир УПА-Захід)


Юліан Ковальский – «Гарпун». (1917 – 13.05.1943) - сотник УПА (посмертно). Перший начальник штабу УПА.

Біля місця загибелі Д.Мирона встановлено меморіальну дошку.


Сестру Д.Мирона Тосю закатували в тюрмі НКВС у Тернополі в червні 1941 р.
http://urb-a.livejournal.com/3285359.html