Про співтовариство

Організація, яка хоче щоб в Україні правили українці!
Щоб Україна була Україною!
Ми поважаємо героїв України!
Вид:
короткий
повний

Слава Україні

140 річчя від дня народження Миколи Міхновського.

  • 01.04.13, 12:31

Микола Міхновський
Народився 31 березня 1873, Турівка, Полтавська губернія — помер 3 травня 1924, Київ.

Український політичний та громадський діяч, правник, публіцист, основоположник, ідеолог і лідер самостійницької течії українського руху кінця XIX — початку ХХ ст., автор славнозвісної брошури «Самостійна Україна», один з організаторів українського війська, борець за незалежність. Співзасновник першої політичної партії у Наддніпрянській Україні — Революційної Української Партії (РУП). Лідер Української Народної Партії, співорганізатор Української Демократично-Хліборобської Партії, член Братства самостійників. Ідеолог державної самостійності України.

Жанна Усенко-Чорна розповіла про технології фальсифікацій !

За результатами голосування  по 132-му округу Миколаївської області, після підрахунку 100% голосів переміг  кандидат від «Батьківщини» Аркадій Корнацький, обігнавши заступника губернатора  області Віталія Травянко на 4 тисячі голосів! 

Однак через кілька годин  перемогу «віддали» саме кандидату від Партії регіонів, грубо сфальсифікувавши  результати. 


«Безглуздо», з найменшим  рівнем інтелекту, знаючи про кримінальну відповідальність,  "підійшли"  члени окружної комісії до фальсифікації виборів саме на 132-му окрузі. /Навіть дітки третього класу вигадали б більш ефективніший спосіб фальсифікацій/. 

Окружком, коли залишалося  ввести в систему дані останніх 30-ти дільниць, не знайшов нічого розумнішого, як на останньому  відрізку дільниць, відомості за якими вже були  передані дані на сервер ЦВК, почав масово маніпулювати з голосами. 


В ОВК вибрали двох  донорів-кандидатів, від яких просто відняли голоси і приплюсовується їх провладному кандидату. Таким чином нагнали йому   близько п'яти тисяч голосів. Причому, в інформаційно-аналітичній системі  «Вибори» це дуже чітко простежується. 

Всі підроблені   фальсифіковані протоколи зайшли в ЦВК практично в одну хвилину - майже всі  тридцять! 

«Ситуація має просто  фантастичну неохайність з точки зору замітання слідів», - сказала Усенко-Чорна. 


За такі фальсифікації прокуратура має негайно порушувати кримінальну справу!!!

Сповідь і заповіт Ющенка українському народу.


Поховайте на Говерлі! І у братську кучу
Положить зі мною разом Кравчука і Кучму.
Хай співають наді мною журливо „Ґринджоли”, 
Прощавайте, любі друзі, й кохані бджоли!

На труну намотайте з помаранча банта —
Хай країна пам’ятає про свого Гаранта!
А щоб були шахтарі на Донбасі задовольні,
Януковича за ноги закиньте до штольні.

Ще виріжте із вугілля тяжкого брикета 
І в копальні придавіть їхнього Ахмета!
Народ каже, що не знає — де в них він узявся;
В Казахстані, народ каже, без племені-роду,
Його Кучма відкопав і явив народу!

І в Донеччину покликав, посадив над шахти
Геній Кучму переплюнув — так зумів накрасти!
Ще послухайте сьогодні ви свого Гаранта,

Ви зірвить із Симоненка червоного банта!
Бо за ним, якщо іти, „труден путь и долог” —
Він такий є комуніст, як я — гінеколог!

А якщо народ спитає, де ті партократи,
То народу розтолкуйте — всі вже демократи.
Партбілети поздавали, піджали хвости —
І в новій Верховній Зраді зайняли пости!

Ще я дам вам перед смертю таку пораду — 
Запустіть токсичні гази у Верховну Зраду!
Щоб усі на віки вічні виродки заглохли
І у тих доходних кріслах щоб усі подохли!
А за те, що Україну завели в розруху,
Хай з’їдають їх усіх черв’яки і мухи!

Ми керуєм двадцять років, два Льоні й два Віті,
І набралися ми сраму геть по всьому світі!
Наплодили хижих звірів, котрі вміють жерти —
Рвуть, терзають і гризуться, а народ — їх жертви!

Кравчук хатку в селі взяв в Україні милій
Сидить в ній, на зорі зирить, щось згадує, мріє …
І у Пущі Білоруській для свого народу
Самостійно підписав Волю і Свободу!

Знав би я, що таке буде, то собі відрізав би ручку …
Бо народ із тої Волі має лише „кравчучку”!

В Україні цій стражденній вже правди немає:
Крали всі і красти будуть — це Мороз зізнався …
Щось Луценко розкопав — я й перелякався, 
Юру Януку я здав, а Янук — за грати, 
Бо не треба вам, народе, все про нас узнати.

Народ каже, що добро розтягли по норах,
Й заховали мільярди в якихось офшорах.
”Я не крав! Я ж вам казав — руки ці не крали!” — 
Ну а ви мені за віщось личко змарнували!

Був до цього хлопець файний, любив цю країну!
Першу жінку вам залишив, а з Америки завіз собі Катерину!
Троє діток змайстрували, мав двоє дорослих —
Я не крав, а брав, бо треба — дітки ж їсти просять!

Я не крав, а в руки брав лише одну хлібину,
Ну а ви мені пришили, що здав Україну!
Я старався, будував Нашу Україну!
Юлю Путіну я здав, бо спасав Дубину!

Юля! Юлечко! Прости, що сіла за грати, 
Не мені ж туди іти! Вітька Янек, ворог наш!
Це він винуватий!

Кучма правив десять років, ставленик російський
Хай йому „хвалу” возносить народ український!
Нема добра в цій державі і правди немає!
Україна ще жива, але вже конає!

Що скажу вам, любі друзі, чим я вас утішу, 
Простіть люди ви мене,
Що клявся і згрішив!

Україно! Бджіл ти маєш — то народу сила!
Тільки в вуликах своїх трутнів ти пригріла!
Розкинь розумом бджолиним, розумом трудящим —
Гони з вуликів своїх трутнів тих ледащих!
Все, що мав, я вам сказав — толк я знаю в бджолах,
Може тоді в Україні задзвонять „Ґринджоли”.
Амінь!
©

Расследование: В Киевской Руси матерились только московиты

  • 28.09.12, 08:50
Комплексы неполноценности московитов удерживают большинство представителей этого народа в плену нецензурных слов и выражений. Которые просто противоестественны любому нормальному и уважающему себя человеку.

Вокруг русских матов существует масса мифов, не соответствующих действительности. Например, российские лингвисты и историки распространили о мате два мифа: что русские стали материться в ответ на «татаро-монгольское иго» и что матерщина – якобы «порождение славянского язычества».

На самом деле славяне никогда не матерились. В том числе у белорусов и украинцев, как и у поляков, до российской оккупации 1795 года самыми скверными ругательствами были только «курва» (продажная девка) и «холера» (болезнь). Ни Киевская Русь, ни ВКЛ, ни Речь Посполитая не сохранили ни одного документа с матом и ни одного распоряжения властей о борьбе с матерщиной, хотя в Московии подобных документов в огромном избытке.

Если бы не российская оккупация, то белорусы (литвины), украинцы и поляки не матерились бы и сегодня. Сегодня, впрочем, поляки все-таки почти не матерятся, а словаки и чехи ВООБЩЕ не матерятся.

И это вполне нормально, ибо большинство народов мира не знают матов – как не знали их и славяне, балты, романцы, германцы. Сексуальная лексика у них крайне скудная (по сравнению с русской), а многие языки вообще при сквернословии не используют сексуальные темы. Например, французское «con» передает с разными артиклями название и мужского, и женского полового органа, а предел сквернословия французов – просто назвать оппонента этим словом. И лишь только в английском языке и лишь в начале ХХ века, и лишь в США – появилось ругательство «mother fucker», аналога которому нет в Европе, и которое было калькой русских матов – его и внесли в язык США эмигранты из России (см. В.Бутлер «Происхождение жаргона в США», 1981, Нью-Йорк).

Таким образом, матерщина – это вовсе не «порождение славянского язычества», ибо славяне-язычники не матерились.

Мифом является и суждение, что «в древней Руси матерились». В Киевской Руси никто не матерился – матерились только в Московии, но она-то как раз Русью и не являлась.

Первые упоминания о странной привычке московитов говорить матами историки находят в 1480 году, когда князь Василий III наравне с сухим законом требовал от московитов перестать материться. Затем Иван Грозный велел "кликать по торгам", чтобы московиты "матерны бы не бранились и всякими б непотребными речами скверными друг друга не укоряли".

Затем немецкий путешественник Олеарий, приехавший в Московию, с прискорбием отметил широчайшую распространенность матерщины: «Малые дети, еще не умеющие назвать ни Бога, ни мать, ни отца, уже имеют на устах непотребные слова».

В 1648 году царь Алексей Михайлович задумал «извести заразу» и дал царский указ, чтобы "песней бесовских не пели, матерны и всякою непотребной лаею не бранилися... А которы люди учнут кого бранить матерны и всяко лаею – и тем людям за такие супротивные христианскому закону за неистовства быти от Нас в великой опале и в жестоком наказаньи".

Московский священник Яков Кротов отмечает:
«На протяжении и XVII, и большей части XVIII века в Московии спокойно относились именно к матерной брани. Простой пример: около Савинно-Сторожевского Звенигородского монастыря, расположенного в трех километрах от Звенигорода, протекает ручеек, и во всех писцовых книгах, начиная с конца XVI столетия, когда была составлена первая, совершенно нормально писцы фиксировали название этого ручья, протекавшего по земле, которая принадлежала монастырю. Первая буква была "п", вторая половина оканчивалась на "омой". Кто ходил сюда мыться от Звенигорода, за несколько километров? Не совсем понятно. Но, так или иначе, в конце XVIII века, когда проводится генеральное межевание России, составление полной карты Российской империи, по указу Екатерины Великой все названия, которые содержат в себе непристойную лексику, матерные корни, заменяют на более благозвучные. С тех пор переименован и этот звенигородский ручей».

До сей поры на картах Московии-России существовали тысячи топонимов и гидронимов, созданных на основе матерных слов.
Ничего подобного в это время ни в Беларуси-Литве, ни в Руси-Украине тогда не было – там народ матов не знал.

Это обстоятельство вроде бы можно было бы объяснить тем, что белорусы и украинцы никогда не были под Ордой, а московиты в Орде триста лет жили, а потом в ней власть захватили, присоединив Орду к Московии. Ведь раньше советские историки так и считали: что маты московитов явились якобы их ответом на «татаро-монгольское иго».

Например, Владимир Кантор, беллетрист и член редколлегии российского журнала "Вопросы философии" недавно писал:
«Но в России появляется во время татар слово "эбле", которое производное нам, русским людям, понятно, связано с поношением матери и так далее, по-тюркски значило просто жениться. Татарин, захватывая девушку, говорил, что он "эбле" ее, то есть берет ее. Но для любого русского простолюдина, у которого отбирали дочь, жену, сестру, он совершал насилие над женщиной, и в результате это слово приобрело абсолютно характер изнасилования. Что такое матерные слова? Это язык изнасилованных, то есть того низшего слоя, который чувствует себя все время вне зоны действия высокой культуры и цивилизации, униженным, оскорбленным, изнасилованным. И как всякий изнасилованный раб, он готов применить это насилие по отношению к своему сотоварищу, а если получится, разумеется, и к благородному».

На первый взгляд, версия кажется складной. Однако она ошибочна.

Во-первых, нынешние татары Казани (тогда булгары) точно так «изнывали от татарского ига» (ибо Казань была в равной мере вассалом татар, как и Москва), но никаких матов почему-то не родили миру.

Во-вторых, татары Орды не были тюрками, а были смесью тюркских и финно-угорских племен. По этой причине они присоединили к Орде финнов Суздаля-Московии (мордва, мокша, эрзя, мурома, меря, чудь, мещера, пермь) и стремились объединить все уходившие с Волги в Европу финно-угорские народы, в том числе дошли до Венгрии, народ которой считали «своим по праву».

В-третьих, никакого «татарского ига» не было. Москва платила татарам только налог (половину которого себя за труды по его сбору оставляла – на чем и возвысилась) и выставляла свое московское войско для службы в армии Орды. Никогда не было такого, чтобы татары захватывали в жены девушек Московии – это современные выдумки. В рабы – захватывали во время войн, но точно так славян сотнями тысяч в рабы захватывали сами московиты (например, 300 тысяч белорусов были захвачены московитами в рабство в войне 1654-1657 гг.). Но рабыня – это не жена.

Вообще говоря, вся эта версия Владимира Кантора «высосана» из пальца лишь на двух сомнительных основаниях: на наличии в языке тюрок слова «эбле» (жениться) и на мифе про пресловутое «татарское иго». Этого весьма мало, тем более что без объяснения остаются другие главные матерные слова русского языка. А они-то как образовались?

Хотя должен заметить, что эта гипотеза Кантора – уже некий прорыв в теме, ведь раньше советские историки вообще писали, что московиты просто переняли маты у татаро-монголов, мол – те научили московитов материться. Однако ни в языке тюрок, ни в языке монголов никаких матов нет.

Так вот есть два серьезных обстоятельства, полностью опровергающих гипотезу Кантора про происхождение одного из русских матов от тюркского слова «эбле» (жениться).

1. Раскопки академика Валентина Янина в Новгороде привели в 2006 году к открытию берестяных грамот с матами. Они намного древнее, чем приход в Суздальское княжество татар. Что ставит ЖИРНЫЙ КРЕСТ на вообще попытке историков увязать маты московитов с языком татар (тюркским).

Мало того, эти маты на берестяных грамотах Новгорода соседствуют с элементами финской лексики – то есть, люди, их писавшие, были не славянами (колонистами ободритами Рюрика, приплывшими с Полабья и построившими тут Новгород), а местными полуславянизированными колонистами Рюрика финнами (или саамами, или чудью, весью, муромой).

2. Есть в Европе еще один народ, кроме московитов, который матерится уже тысячу лет – и ТЕМИ ЖЕ САМЫМИ РУССКИМИ МАТАМИ.

Это – венгры.

Впервые о венгерских матах российские историки узнали совсем недавно – и были крайне удивлены: ведь венгры – не славяне, а финно-угры. Да и не были ни под каким «татаро-монгольским игом», ибо ушли с Волги в Центральную Европу за века до рождения Чингисхана и Батыя. Например, московский исследователь темы Евгений Петренко крайне обескуражен этим фактом и признает в одной из публикаций, что «это полностью запутывает вопрос происхождения русских матов».

На самом деле это не запутывает вопрос, а как раз и дает полный ответ.

Венгры используют маты, абсолютно аналогичные матам Московии, с самого времени прихода в Европу с Волги.
Ясно, что гипотеза Кантора про происхождение одного из русских матов от тюркского слова «эбле» (жениться) – никак не применима к венграм, ибо тюрки не заставляли их девушек силой вступать в брак. Да и тюрок никаких вокруг венгров в Центральной Европе нет.

Евгений Петренко отмечает, что сербское матерное выражение "ебене слунце в пичку" появилось исторически недавно – всего лет 250 назад, и было перенято сербами у венгров в период, когда Сербия попала из турецкого ига под власть Австро-Венгрии при императрице Марии-Терезе. Венгерские летописи еще средневековья переполнены такими матами, которые больше нигде и ни у кого вокруг (славян, австрияк, немцев, итальянцев и пр., в том числе турок) не существовали. Их сербам тогда несла венгерская колониальная администрация, венгерская армия и венгерская аристократия.

Почему же маты венгров абсолютно идентичны матам московитов?

Ответ может быть только один: ЭТО ФИННО-УГОРСКИЕ МАТЫ.

Напомню, что венгры, эстонцы, финны и русские – это один и тот же финский этнос. Русские, правда, были отчасти славянизированы киевскими попами, насаждавшими у них православие. Но вот исследования генофонда русской нации, проводившиеся в 2000-2006 годах РАН (о чем мы ранее подробно рассказывали), показали, что по генам русские абсолютно идентичны финскому этносу: мордве, коми, эстонцам, финнам и венграм.

Что и не должно удивлять, ибо вся Центральная Россия (историческая Московия) – это земля финских народов, а все топонимы ее – финские: Москва (народа мокша), Рязань (народа эрзя), Муром (народа мурома), Пермь (народа пермь) и т.д.

Единственным «белым пятном» остается вопрос древнего наличия матов в Эстонии и Финляндии. Судя по тому, что берестяные грамоты Новгорода с матами могли с большой вероятностью писаться саамами (а не чудью или муромой), так же населявшими Эстонию и Финляндию, маты должны быть издревле у эстонцев и финнов тоже. Этот нюанс нуждается в уточнении.

С другой стороны, в финно-угорских этносах маты могли родить именно угры. То есть венгры и оставшиеся жить в землях будущей Московии им родственные народы. Угорская группа языков включает сегодня только венгерский язык и обско-угорские хантыйский и мансийский. В прошлом эта группа была куда как более мощной, в том числе, предположительно, включала народ печенегов, ушедших с венграми в Центральную Европу и по пути расселившихся широко над Крымом и в степях Дона (их якобы истребили татары). В самой же Московии главным этносом был мордовский этнос мокша (моксель на его языке), давший название реке Моксва (Moks мокша + Va вода), измененное в киевском языке на более благозвучное славянам «Москва». И этнос эрзя (со столицей Эрзя и государством Великая Эрзя, позже измененной на Рязань). В пермской группе коми и удмуртов выделялось государство Великая Пермия. Все это – историческая территория исконного распространения матов.

Таким образом, нелеп сам термин «русские маты». Ибо они вовсе не русские (в понимании Руси как Киевского Государства), а финские. Оставшиеся в языке туземного финского населения Московии как субъекты своего дославянского языка.





СУТЬ МАТОВ

В чем суть русских матов?

Ясно, что российских исследователей вопроса всегда смущало то обстоятельство, что у русских есть маты, а у славян и других индоевропейцев – их вообще нет. Поэтому в данном вопросе россияне всегда, под спудом некоего «комплекса неполноценности», вместо научного рассмотрения пытались оправдаться или «загладить вину». То славян пытались к матерщине приплести – мол, это славянское язычество такое. Но не вышло – ибо славяне никогда не матерились, а русские – это не славяне. То пытались показать, что русские маты придумали не просто так, а в ответ на иго татар. И это не вышло: у венгров точно те же маты, но никакого «татарского ига» у них не было.

Справедливости ради следует сказать, что русские – это действительно несчастный народ бывших финских этносов, судьба которого на протяжении последней тысячи лет просто ужасна.

Вначале его завоевали в свои рабы младшие князья Киева, которым своих княжеств на Руси Киева просто не досталось. Поскольку тут в будущей Московии никаких славян отродясь не было, князья и их дружины относились к местному финскому населению как к рабам. Именно киевские князья ввели в Московии крепостное право (то есть рабовладельчество), что было дико в Киеве по отношению к крестьянами своего этноса. Напомню, что ни на Украине, ни в Беларуси-Литве никогда до российской оккупации 1795 года крепостного права не было, а кроме Московии крепостное право существовало еще в Европе только в одном месте – в Пруссии, где точно так немцы сделали рабами местных пруссов-инородцев и местных славян.

Затем эти порабощенные Киевской Русью финские земли попадают под власть Орды заволжских татар, столица которых располагалась возле нынешнего Волгограда. Те создавали Империю тюрок и финно-угров, поэтому ментально Суздальские земли тянулись к Орде, а не к индоевропейской Руси Киева и Литве-Беларуси ВКЛ (стране западных балтов). Мало того, княжеская элита земель будущей Московии нашла в Орде весьма удачное обоснование своей рабовладельческой власти над местным финским населением: восточные традиции возводили правителей в ранг Бога, чего никогда не было у европейцев, в том числе у Византии и Православия Киева.

Эти два главных довода навсегда отвратили Московию от Руси и Киева, создали новый восточный тип государства – полную сатрапию.

Поэтому у финно-русов (московитов) были все основания всех материть: свободно они жили только в своих национальных финских государствах (от которых остались только финские топонимы) до прихода киевских поработителей. А затем настала тысяча лет полного рабства: сначала рабства в составе Киевской Руси, затем то же самое рабство, но уже когда над киевскими поработителями сверху сидели еще татарские поработители, а потом поработители стали именоваться «Московскими Государями». До 1864 года (отмены крепостного права) народ оставался в состоянии порабощенных туземцев, то есть рабов, а аристократия его презирала равно с той же долей презрения, как англичане и французы презирали в XIX веке завоеванных ими негров Африки.

Да, от такого тысячелетнего гнета Киевской Руси, Орды и затем Московии-России с избытком достаточно ненависти в финском народе, чтобы родить маты – как туземный сленг сквернословия в отношении угнетателей.

Но… Мы видим, что эти маты существовали у финно-угров еще до их порабощения соседями с Запада и с Востока. И существуют у венгров, которые весьма удачно сбежали с Волги в Европу, избежав участи своих соплеменников.

Это означает, что маты финно-угров зародились вовсе не как ответ поработителям, а как нечто свое внутреннее, чисто исконное и без какого-то внешнего влияния. Ибо финно-угры матерились ВСЕГДА.

Часть исследователей высказывает такую точку зрения: маты – это часть некоей мистической культуры, в ряду заговоров или проклятий. В том числе некоторые (А. Филиппов, С.С. Дрозд) находят, что ряд матерных ругательств в сути означает не что-то оскорбительное, а пожелание смерти. Например, отправление в «п…», как они пишут, означает пожелание идти туда, откуда родился, то есть – уйти из жизни снова в небытие.

Так ли это? Сомневаюсь.
Была ли у финно-угров в прошлом, в эпоху зарождения матов, такая мистическая культура, в которой бы использовались сексуальные темы матерщины? Лично мне трудно это представить. Да, сексуальные темы присутствуют у всех древних народов – но как символы плодородия. А в нашем случае речь идет совсем о другом. И никакой «мистической культуры» или «языческих культов» тут просто нет.

Как мне кажется, наиболее верно суть матов находит московский священник Яков Кротов:
«Один из современных православных публицистов игумен Вениамин Новик опубликовал несколько статей против сквернословия, против матерной ругани. В этих статьях он подчеркивает, что матерная брань связана с материализмом. Тут своеобразная игра словами, с диаматом. "Почему разрядка, а матерная брань, сквернословие, это часто оправдывают как эмоциональную разрядку, должна происходить, - пишет игумен Вениамин, - за счет других людей? Матерщиннику же непременно нужно, чтобы кто-нибудь его слышал. Матерная ругань – есть прежде всего симптом эволюционной недоразвитости. Биологи знают, что в животном мире существует ярко выраженная связь между агрессивностью и сексуальностью, и некоторые "особо одаренные" (саркастически пишет игумен Вениамин) особи используют свои гениталии для устрашения противника. А некоторые не менее одаренные представители семейства гомо сапиенс делают то же самое словесно. Эксгибиционисты просто более последовательны". Это опровержение сквернословия и отпор ему с позиций современного, хорошо образованного человека».

Именно так.
Индоевропейцы не матерились, потому что их праэтнос формировался как более прогрессивный и исключающий в общении обезьяньи повадки «использовать свои гениталии для устрашения противника». А вот праэтнос финно-угров, не являющихся индоевропейцами, формировался иным путем – и использовал обезьяньи повадки.

Вот и вся разница: русские и венгры потому матерятся, что не являются индоевропейцами. И потому, что их предки развивались иначе, чем индоевропейцы – в другой совершенно культурной среде.

Мало того, использование матов в общении обязательно ретроспективно означает, что в далеком прошлом предки русских и венгров эти маты употребляли в качестве иллюстрации ПОСТУПКОВ – то есть у финно-угров был в ходу как ЗНАК ОСКОРБЛЕНИЯ показ гениталий оппоненту. И разные иные непотребные ДЕЙСТВИЯ.

Кажется дикостью? Но это ничуть не большая дикость, чем сам факт почти ПОЛНОГО одобрения матов в России – в первую очередь деятелями культуры. Как, например, относиться к таким высказываниям: ГАЛИНА ЖЕВНОВА, главный редактор объединенной редакции "Губернские известия" делится с читателями: «К мату отношусь положительно. У русского человека есть два способа выпускания пара. Первый - водка, второй - мат. Пусть будет лучше мат».

Почему же у других народов нет «способов выпускания пара» только в виде водки и мата? И чем мат «лучше» водки?




ЧЕМ МАТ ЛУЧШЕ ВОДКИ?

В России не понимают, что мат разрушает основы Общества. Мат, будучи животным поведением «использовать свои гениталии для устрашения противника», уже асоциален. Но ведь матерщина эволюционировала по сравнению с животными: само название «мат» означает оскорбление матери оппонента в сексуальном насилии со стороны говорящего. Чего нет у животных.
Для финно-угров (русских и венгров) это, может быть, своя нормальная местная традиционная форма общения. Но для индоевропейцев это недопустимо.

Каждый из нас был ребенком и знает, что всякая гадость легко проникает именно в детские мозги. Так и маты венгров и русских внедрялись в Европе не через наших взрослых европейцев, а через детей, контактировавших с детьми говорящих матерно этих народов. Уже один этот факт показывает, что матерщина идет в умы людей через развращение наших детей и по сути мало отличается от детской порнографии или совращения малолетних.

Пусть там в России всегда матами общались. Но нам-то зачем им уподобляться? Наши предки этих им чуждых матов не знали.
Весьма плохо, когда сексуальное просвещение детей начинается с познания ими матов и их значения. Именно так было и со мной: меня подростки матам учили и объясняли их значение – были первооткрывателями для меня таинства отношений мужчины и женщины – через маты.

Это нормально? Это абсолютно ненормально.

Поэтому кажется совершенно ошибочным мнение редактора российской газеты о том, что маты лучше водки. Наши дети водки в 10 лет не пьют, а матам учатся. Зачем?

Российские публицисты с гордостью и радостью говорят, что русские маты вполне заменяют вообще любую передачу мысли и понятий. Ольга Квирквелия, руководитель российского просветительского христианского центра "Вера и мысль", в передаче «Радио Свобода» в феврале 2002 года о мате сказала: «В принципе мат, как хороший мат, настоящий, не тот уличный, который мы сегодня слышим, это просто сакральный язык, которым можно рассказывать действительно абсолютно все. Я увлеклась матом, когда я слышала случайно в Новгородской области, в деревушке, как бабушка дедушке объясняла, как сажать огурцы. Не матерные были только предлоги, понятно идеально. Она не ругалась, она очень ласково, очень дружелюбно объясняла, как правильно сажать огурцы. Это язык, который, к сожалению, нами практически утрачен и превращен в нечто пошлое, гадкое, гнусное и нехорошее. На самом деле это не так. И это отражает очень глубинные пласты сознания».

Я в шоке. Почему бабушка не может рассказывать нормально о посадке огурцов нормальными человеческими терминами, а подменяет их все сексуальными терминами? Это Ольга Квирквелия видит «сакральным языком». Что в нем «сакрального», кроме животного показа своих гениталий?

Она еще говорит о том, что «Это язык, который, к сожалению, нами практически утрачен». Получается, что финно-угорский язык русских и венгров – это и есть язык полных матов, где все понятия заменяются ими?

К сожалению, все плохое и гадкое имеет тенденцию распространятся вокруг, как болезнь. Так Россия принесла свои маты к сопредельным ею завоеванным народам белорусов, украинцев, прибалтов, кавказцев, народов Средней Азии, которые на своем языке говорят, но через слово вставляют финские маты. Так финские «сакральные слова» стали обиходной лексикой далеких узбеков. Мало того, матюкаться стали в США – уже по-английски, и вполне нормально в фильме «Полицейская академия» видеть сюжет, действие которого долго разворачивается на фоне по-русски написанной на телефонной будке надписи из всем знакомых трех букв «х..». Это кто же написал там это? Янки?

А ведь такого больше нигде в мире нет: писать маты на стенах. И даже Высоцкий замечал: в общественных французских туалетах есть надписи на русском языке. Написать мат на стене – это равно животному поведению демонстрации гениталий. Чем «сакральные» восточные соседи и занимаются, как обезьяны. Это эксгибиционизм восточного соседа.

Норма ли это поведения для нас, европейцев, в том числе белорусов и украинцев? Конечно, нет, ибо ничего сакрального, то есть священного, мы этим просто потому выразить не можем, что наши предки матов не знали. Эти маты – нам чужые и чуждые.
В наших европейских языках достаточно средств выразить любые понятия без матов, как нет матов и в произведениях Льва Толстова. Он «сакральным языком» не пользовался, но создал литературные шедевры мировой культуры и русского языка. Что уже означает, что русский язык ничего не потеряет без этих матов. А только обогатится.

Артем ДЕНИКИН

У Румунії масово розкуповують роман про війну з Україною

  • 01.08.12, 15:04
unn.com.ua

На сьогодні в Румунії продали вже 300 тис. примірників військово-політичного роману румунського письменника Крістіана Негря Sange pe Nistru («Кров на Дністрі»), в якому описується можливий військовий конфлікт між румунською армією з одного боку, і придністровською та українською, з іншого.

Про це повідомляє УНН з посиланням на румунські джерела. Варто зазначити, що для країни з населенням трохи більше 20 млн громдян це дуже велика цифра.

«Бессарабія і Румунія рано чи пізно об'єднаються. Але якою у цій ситуації буде реакція Придністров'я, Росії?»- зазначається в анотації румунського видавництва Marist.

У книзі розповідається про те, що румунська армія переходить річку Прут в чотирьох місцях і висувається до Кишинева, де і відбувається од ин з головних боїв з наступаючими придністровськими та українськими військовими частинами. Військові дії відбуваються також і на території Румунії.

Головні події роману описані читачами, які беруть участь в інтернет-обговореннях.

Так, читач під ніком Vicioba пише, що румунам «першими допомагають американці поставками літаків Harrier і F 14, вертольотів Chinook, а також постійною присутністю флоту в Середземному морі. Далі включаються угорські десантники в Марамуреш, болгари і турки в Добруджі і, нарешті, польські, французькі, англійські і німецькі армії атакують Україну через Польщу і Словаччину».

Інший читач повідомляє нові деталі — «США знаходяться в стані війни з Китаєм через Тайвань і не хочуть виступати проти України, щоб не викликати ворожість Росії і не провокувати союз Москви і Пекіна. Європейські союзники не поспішають посилати війська, чекаючи, коли підключаться американці. Таким чином, у перші дні Румунія залишається на самоті, а Україна розраховує на бліцкриг».

Роман, який можна придбати в книжкових магазинах країни, є продовженням трилера Негря «Сand armele vorbesc» («Коли зброя говорить»), де описується державний переворот на Україні, що згодом призвело до військового протистояння з Румунією.

Нагадаємо, одразу після підписання українсько-румунського Договору про відносини добросусідства та співробітництво у 1997 році сторони розпочали переговори про розмежування морських просторів у Чорному морі. Однак після 24-х раундів переговорів, які тривали до 2004 року, згоди так і не дійшли. Україна вважала доцільним продовжувати переговори, але Румунія вирішила звернутися до Міжнародного Суду ООН, оскільки про таку можливість сторони домовились при підписанні Договору 1997 року. Причиною міждержавної суперечки став острів Зміїний. Острів розташований в Чорному морі на відстані 35 км на схід від узбережжя в територіальних водах України, він входить до складу Кілійського району Одеської області. Його площа 0,17 км кв. Головною проблемою в делімітації шельфу і виняткових економічних зон України і Румунії в Чорному морі є юридичний статус острова Зміїний.

Питання про статус острова Зміїний постало в 2001 році. Тоді українська компанія «Чорноморнафтогаз» виявила в шельфі поклади нафти і газу в 40 кілометрах від острова. Статус самого острова визначає і порядок розмежування територіальної зони навколо нього.

Румунська сторона стверджує, що Зміїний — не острів, а скеля, акваторія навколо якої не може розглядатися як прибережна економічна зона. Український уряд, зі свого боку, категорично не згодний з позицією Бухареста.

Румунія порушила справу проти України в Міжнародному суді 16 вересня 2004 року.

Після висунення претензій Україна стала активніше розвивати інфраструктуру острова. Острів неодноразово відвідували президенти Леонід Кучма та Віктор Ющенко. Як підтвердження статусу острова в 2007 році на острові офіційно було засновано українське селище Біле. На час початку розгляду справи на території острова Зміїний постійно проживає близько 80 чоловік — працівників маяка, гідрографів, іхтіологів, геофізиків, прикордонників.

Джерело:  УНН

Державний прапор України: хула на Бога.

  • 07.06.12, 21:08

Взагалі сама думка цікава, я релігійно не упереджений, та вважаю що НАШ прапор жовто-синій, а тут роздуми по темі:

Шановні панове! Ми всі з вами – злочинці. Притому злочин наш є найтяжчим з усіх можливих, адже стосується він нашої країни. Нашої землі. Нашої Батьківщини, в безмежній любові до якої так полюбляють запевняти нас різні пани та панянки у вишиванках.
От скажіть, як назвати «істинно віруючого» православного, який у своєму житлі порозвішує хрести та ікони догори ногами й вклонятиметься їм, більше того – вимагатиме від інших віруючих вклонятися саме перевернутому хрестові? Як відреагує Папа Римський на спроби якогось клірика розмістити хреста догори дригом? Що зроблять зі сміливцем-муллою мусульмани, якщо тому прийде на думку молитися не в бік Мекки, а в бік Нью-Йорка чи Москви?
Смішно? Зараз посміємося разом.
Відомо, що 23 липня в Україні святкується День Державного прапора України. Це свято є однім з найваждивіших дежавних свят. Але ось питання: що саме ми святкуємо? Якому прапору вклоняємося?
Почнемо ось із чого. Сучасна українська держава офіційно оголосила себе правонаступницею Української народної республіки. Щоб підкреслити це, були взяті до вжитку символи УНР – герб (Тризуб) та прапор.
Якщо з гербом все більш-менш нормально (більш-менш ми кажемо тому, що досі не спромоглися прийняти Великий державний герб), то з прапором маємо справжню біду. Будь-який студент історичного факультету, якщо його розбудять серед глупої ночі, не роздумуючи скаже: Державний прапор УНР являв собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг жовтого і блакитного кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини як 2:3.
Говорячи простішою мовою, прапор УНР був жовто-блакитним, а не синьо-жовтим, як нині. Точніше жовтий колір того прапора – то вже подальше примітизоване трактування, насправді та смуга була золотою, бо УНР взяло кольори прапору з герба Галицько-Волинського князівства (золотий лев на блакитному тлі). Пертурбація золотого в жовтий пояснюється тим, що, по перше, далеко не всі бачать різницю між цими кольорами, а, по друге, в буремні 20-ті не завжди можна було знайти тканину золотистого кольору для того, аби пошити прапор в суворій відповідності до вимог.
Головне тут ось що: золотиста смуга на прапорі УНР була зверху (в геральдиці верхній колір називають головним або основним), а блакитна (блакитна, а не синя!) – внизу.
Це не лише третьокурсникам відомо. Це визнавала комуністична влада СРСР, пропаганда якої прибічників Петлюри, Грушевського, Конвальця або Бандери називали «жовто-блакитниками», але аж ніяк не «Синьожовтниками» (слово ж яке…).
Кольори ці і їх розташування на прапорі несе величезний символічний зміст. В дохристиянській «примітивній» символіці, в тому числі давній арійській, зороастрійській, золотий колір символізує Сонце, або Небесний Вогонь, а блакитний – Воду. Тобто маємо сполучення символів двох головних Джерел Життя.
Цікаво, чи не тому Україну стусають перманентні катаклізми – соціальні, політичні, економічні? Що буде, якщо згори у незгасимий Небесний Вогонь падає Вода? Вічне бурління, вибухи, дріж…
Не подобається «язичництво»? Будь ласка. В християнській символіці золотий колір – це колір Бога-отця, а блакитний – колір Богоматері. Де і коли дозволялося розташовувати когось чи щось над Богом?
Цікаво, чи не тому Бог не дає землі нашій і народу нашому спокою й добробуту, що ми знущаємося з Нього? Як назвати сумнівні маніпуляції із символами Творця? Правильно, богохульство. Відповідно, маємо розплату.
А що там наші професори придумали про символіку сучасного українського прапора? Мирне безхмарне небо та пшеничні поля? Як назвати цю профанацію, над якою регочуть іноземці, скільки-небудь обізнані на геральдиці? Невже професори та академіки, що писали висновок до затвердження в конституції символіки української держави, наукові світили, список почесних звань, регалій та нагород яких займає у довідниках по півсторінки, не знають того, що відомо студентам третього курсу? А якщо знають, то чому промовчали? Чому досі мовчать? Хто наказав провести цю ідеологічну диверсію?
В усіх людей – як у людей. Колір герба, як то годиться за геральдичними законами має відповідати головному кольору прапора, а щит, на тлі якого він зображується – вторинному кольору. Чому ж у нас Тризуб має вторинний колір, а зображується на тлі головного кольору прапора? Чому, всупереч канонам геральдики холодний колір є головним, а теплий – вторинним? Відповідь одна: нинішній Державний прапору України – перевернутий. Вдумайтеся на хвилину: перевернутий прапор!
Хто ж пішов на такий злочин? Дехто з українських патріотів киває на тогочасну комуністичну більшість в Раді, мовляв, не маючи змоги зашкодити прийняттю прапора, вони спромоглися його хоча б спотворити. Але в такому разі виникає логічне запитання: а куди дивилися «патріоти»? Всі оті Чорноволи і Юхновські, Лук`яненки та Коцюбинські; чому не волали на увесь голос Слава Стецько та Юрко Шухевич?
І ще: чому "патріоти" мовчать зараз?
Хтось скаже: все те дрібниці. Подумаєш, перевернули прапор. Ну, перевернули, нехай вже так і залишається. Змінювати все – дуже дорого, а грошей і на пенсії не вистачає. Маємо більші проблеми, ніж символіка якась.
Ні, шановні. Це – не дрібниці. В усі часи прапор був святинею і для воїнів, і для цивільних громадян. Під ним, а часто – і заради нього гинули. Його виносили з оточень на власному тілі. Прапор – це найважливіша, найсвятіша річ, яка є у нації. Не ковбаса ж. І не медова з перцем.
Маємо розуміти, і будь-яка нормальна політична сила має записати це в свої програмі першим пунктом (не пенсії та НАТО, не ЄЕП та зарплати, навіть не продаж землі й купівля нафти) має стояти декларація про зміну Конституції в частині державної символіки.
Та чомусь здається, що довго ще ми житимемо з покрученими скаральними символами бутності нашої нації. Ми – єдина країна в світі, яка за двадцять років не спромоглася прийняти Великий державний герб, і хто знає, скільки ще років житимемо без нього. Ми – єдина в світі країна, в якій приймаються закони про використання на святах прапору давно не існуючої імперії, але яка не спромоглася довести до пуття прапор власний.
Відомо, що в бій ідуть під прапором. Невже в бій за власне майбутнє маємо іти під ТАКИМ прапором?
P.S. І все ж, якби ми не старалися, та справжній прапор все частіше «вилазить» у світ. Неначе сам Бог нам підказує, наказує, волає: зробіть як має бути. Особливо показними є часи нової влади. Навряд чи Янукович та Ко. роблять це з якоюсь певною, тим більш позитивною метою, але факт залишається фактом. То під час робочої поїздки Президента по країні повісять прапор «навпаки», то на прес-конференції в облдержадміністрації виявиться «помилка», яку зафіксують численні журналісти, то (взагалі кричуща річ!) один з талісманів Євро-2012, український Славко виявиться одягненим «неправильно».
Може, дослухаємося до натяків, га?
Державний прапор УНР (вгорі) та Державний прапор новітньої України. Як кажуть, побачте різницю.
Якщо прийняти нинішній прапор, то виходить, що Малий державний герб України створено з порушенням елементарних вимог геральдики, адже зображення герба має бути з основного кольору, а щит – вторинного. У нас основний колір (той, що зверху) – синій.
А от у поляків с геральдичними нормами все гаразд.
 
Так само, як і у німців.
toursdekiev.com.ua 
Кажуть: на переробку прапора й заміну на нову символіки по всій Україні немає грошей. На меморіал жертвам голодоморів грошей також не було. Але Президент сказав: треба і гроші знайшлися більш як 143 млн. гривень забрали коштів, якими планували фінансувати будівництво метра в Києві. Загалом на меморіал в Києві витратили шокуючу сумму в 750 млн грн. Бачимо пріоритети Ющенка. Але невже прапор для живих і ненароджених менш важливий, аніж вшанування мертвих?
nemovychi.blogspot.com
липень 2010 року. Неформальний саміт президентів країн СНД, зустріч в Левадійському палаці. Журналісти вважають, що це – наслідки слабкої роботи протокольної служби Президента України. А, може, це доля?
 
ukranews.com/uploads/ news
«Курйоз», який стався на прес-конференції першого заступника голови Державної податкової адміністрації Віталія Захарченка, заступника голови ДПА Сергія Лекаря, голови Львівської облдержадміністрації Василя Горбаля та голови ДПА у Львівській області Віталія Пекарчука (вересень 2010 року).
   
donbass.ua/news/sports
Грудень 2010 року. Це теж «помилка»? А може, знак звідти?
 

А тепер скажіть, як краще? Обгрунтуйте будьласка в обговоренні.


86%, 36 голосів

14%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Запорожці у сенаті (гуморестка)

  • 04.09.11, 17:03
Раз московські сенатори 
Змовились мовчати, 
Щоби нашим запорожцям 
Відвіту не дати.

Ото входять запорожці, 
Москалів вітають; 
А ті сидять бувванами, 
Не відповідають.

Запорожці ідуть ближче, 
Стали коло стола. 
А ті сидять, як сиділи, 
Жоден ані слова.

Тоді старий запорожець 
До своїх озвався: 
 — Чи не в пустку, мої діти, 
Я з вами забрався?

- В пустку! В пустку! — закричали.
- То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й пердіти!

— А запевне, дядьку, можна! —
Гримнули по разу.
Та й пішли додому ждати 
Другого указу.

Степан Руданський
Сторінки:
1
3
4
5
6
попередня
наступна