Вважаю, що Віктору Ющенко судилося стати президентом не України, а, наприклад, Люксембургу – країни, де все гаразд і де треба займатися лише гуманітарними справами.

Підтвердження цьому – сьогоднішні відвідини президентом сорочинського ярмарку, що привернули неаби-яку увагу преси.

Ющенко поводить себе як весільний генерал, вдаючи, що в країні взагалі, і в його становищи зокрема – лад і спокій. Тим часом ситуація більш ніж напружена, бо ж незабаром вибори. А цього разу Віктор Андрійович відмовився від лицемірної ролі спостерігача і визнав таки свою зацікавленість в перемозі певних політичних сил.

Однак за старою звичкою, внесок Ющенко в будь-яку справу обмежується дозволом на використання його іменного бренду, а там – робіть, що хочете. Вулиці міст пестріють біг-бордами, що інформують населення про соціальні ініціативи президента щодо підвищення трудових пенсій, та лаконічною вимогою: «скасувати депутатську недоторканість». Але ж всі дії Ющенка задля скасування недоторканості й вичерпуються цією фразою.

Де ж там! Є справи важливіші – сорочинський ярмарок, святкування дня пасічника, тощо.

Сумно, що найпомітнішим досягненням політика, на якого покладали величезні сподівання, стало вдале придбання вишиванки, яку він виторгував з 350-ти до 300-та гривень…

Маємо, шо маємо.

С целью большего обьединения "сходу та заходу", выпустить водку "Викторовка".
На этикетке: двуглавый орел, вместо голов лыбящиеся рожи Ющенка и Януковича, в правой лапе у орла тризуб, левой многозначительно чешет яйца...

и где б достать эту книжку
говорят шо в библиотеках и в продаже ее нет.
да говорят шо эту книгу выдают толька па партбилетам.
Люди можит у кого-то есть такой в наличии очень хочетцо пачитать книжку...
ОЧЕНЬ ХОЧЕТЦО
http://www.pk.kiev.ua/country/2007/08/03/184742.html

Я шел. и думал, почему мне не хочется голосовать ни за одну из существующих и претендующих партий.
А все очень просто, ни одна из них не несет конструктива. Вот например Наша Украина (отменим депутатскую неприкосновенность). Вот честно, мне глубоко плевать на депутатов. Чувствуют они себя спокойно в Раде или нет. Будет им плохо или нет - меня НЕ ВОЛНУЕТ. Оранжевые лидеры не смогли договориться, они ничего не могут. Зато мы сильные и можем. Регионы. Да один "мяук" моей кошки мне важнее, чем все регионы и оранжевыые вместе взятые. Они говорят, что уберут, оттеснят, заменят.
ДА НЕ ВОЛНУЕТ МЕНЯ, КОГО ОНИ ТАМ ОТТЕСНЯТ!
Я хочу, чтобы они подготовили программу реконструкции и стройки дорог, меня волнует, чтобы они подготовили программу реформы и развития образования, меня волнует, чтобы они подготовили программу развития малого бизнеса, улучшения качества комунальных услуг, снижения давления на бизнес. Вот, что меня волнует. Я хочу, чтобы моя бабушка получала пенсию, которая позволит ей жить, я хочу ездить на нормальном транспорте по нормальным путям, я хочу видеть богатую и работающую нацию вокруг себя.
Мне глубоко плевать на депутатов, от кого они там прячутся и на ком они зарабатывают. Пусть будут богатыми, пусть будут счастливыми, и пусть их дети любят их так, как они уважают украинский народ. Пусть им будет счастье, если они того заслужили.
Современный политикум не несет конструктива, не несет созидания, только разрушение и попытки революции.
МНЕ ЭТОГО НЕ НАДО,
А потому я, наверное, буду голосовать против всех. Разве кто-то из партий предложит программу по развитию, а не по разрушению.

Підозрюваний у вбивстві Литвиненка (колишнього співробітника російських спецслужб, що втік до Великобританії) громадянин РФ Луговой, повинен бути виданий англійцям, і судова справа проти нього має відбуватися в Лондоні згідно з британським законодавством. Таку заяву озвучив міністр закордонних справ Об'єнаного Королівства. Ця позиція є зрозумілою, і нічого екстраординарного в ній немає. Але ж зрозумілою є і позиція керівництва РФ. Російська Конституція не передбачає екстрадицію громадян іноземним країнам.

Держави здійснили взаємний обмін нотами протесту, декілька працівників дипломатичного корпусу Великобританії відізвані з РФ, російська сторона вчинила подібні заходи  - в принципі, все в межах дипломатичних норм.

Але наступна заява англійського МЗСу мене дуже здивувала, хоча запідозрити мене в симпатіях до москалів важко. Британія вимагає від Росії, задля забезпечення вимог з екстрадиції Лугового, внести зміни в Конституцію РФ. Тобто, законодавчо дозволити екстрадицію російських громадян. Така заява, на мою думку, не личить британському закордонному відомству, яке важається носієм найкращих світових дипломатичних традицій. Це де-факто посягання на державний суверенітет країни. Якою б не була поведінка Москви в інших питаннях, мені здається, що в цій ситуації москалі чинять адекватний захист прав свого громадянина у відповідності до національного законодавства і міждержавних дипломатичних норм.

В будь-якому разі, питання екстрадиції традиційно вирішуються шляхом переговорів, і заяви Лондона є неприпустимими. 

 

Дивуюсь сам собі - я на боці москалів.

 

   

 

Українських політиків так часто називають ......... представниками нетрадиційної сексуальної орієнтації, що мабуть скоро вони всеж-таки почнуть використовувати цей образ у передвиборчих компаніях.........

За конституцією, Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною території України.

На практиці все не зовсім так.

Плутанина, яка зараз є в Криму, створена сукупністю історичних, національних, соціально-економічних і політичних факторів, що наразі оголилися внаслідок загальноукраїнського політичного балагану.

Тож, аналізуючи "Кримське питання", ми повинні визначити наявність суб'єктів, що так чи інакше зацікавлені у його вирішені на свою користь:

1. Офіційний Київ (українська влада).

2. Кримська "більшість" (тобто більшість населення Криму, що є традиційно промосковською).

3. Кримсько-татарське населення.

4. Офіційна Москва.

5. Туреччина (може для когось це і стане відкриттям, але активність Туреччини в цьому напрямку в останні роки зростає).

 

Таким чином, маємо в наявності 5 гравців, кожен з яких переслідує свої цілі.

Офіційний Київ бажає, як мінімум, унеможливити розвиток сепаратистських сценаріїв, а бажано - якомого більше зміцнити в Криму свою вертикаль влади, позбавивши автономну владу більшості повноважень, як максимум, - позбавити Крим автономії взагалі.

 

Бажання офіційної Москви повністю протилежні. Вона є зацікавленою саме в збереженні (чи ще краще - в максимальному розширенні) в Криму якомога більших автономних повноважень при підтримці більшістю населення (яка і формує виборні органи влади автономії) політики Кремля із стратегічгною метою - відокремлення Криму від України і приєднання до РФ.

 

Кримська більшість - є провідником волі офіційної москви в боротьбі за розширення автономних повноважень. Але не можна не згадати і частину цієї більшості, яка бачить стратегічною метою не входження в склад РФ, а повну незалежність Криму. В будь-якому разі, більшість є незацікавленою в підтримці інтересів офіційного Києва, чи, інакше кажучи,  - загальнодержавних інтересів. Причина цьому (окрім історичних факторів) - недостатня увага Києва до вирішення соціально-економічних питань автономії, руйнування промисловості, інших сфер господарювання після оголошення незалежності України, недостатнє фінансування регіону.

 

Кримсько-татарське населення вважається таким, що підтримує інтереси офіційного Києва в регіоні. Це твердження є вірним лише частково. Тобто, підтримка є ситуативною. Верхівка татарського Меджлісу, фактично, використовує Київську владу задля задоволення своїх нагальних інтересів (основний з яких - набуття власності на земельні ділянки), віддаючи за це голоси слухняної громади за потрібні політичні сили. Але ж не можна забувати про зв'язки кримських татар з Туреччиною (про це піде мова пізніше), яка має свй інтерес в цьому питанні.

 

Діяльність Туреччнини на цій площині є не настільки помітною, щоб це питання було відоме широкому загалу, але від того не менш зацікавленою і спрямованою на досягнення результату. Ще на початку 90-х депутат турецького парламенту Абдулах Гюль заявив, що після розвалу СРСР повернення Криму до складу Туреччини є лише питанням часу. Цікавим є той факт, що на сьогоднішній момент той самий депутат є міністром закордонних справ Туреччини. Цей факт, на мій погляд, робить політику Туреччини щодо Криму, очевидною -міністром закордонних справ не стає аби хто, тому що то є людина, що має право висловлюватися від імені держави. Крім того, відомою є діяльність Туреччини в напрямку зближення з кримсько-татарським населенням (фінансова, культурна підтримка, тощо). Тому можу припустити, що у вирішальний момент кримськи татари підтримають не офіційний Київ, а національно, культурно і релігійно ближчих турків.

 

Тож, мусимо константувати наступне:

наразі Крим є загостреним відзеркаленням всеукраїнського бардаку, що наразі відбувається. Відсутність в регіоні будь-якої сталої влади і , як наслідок, - стабільності і економічного розвитку, при наявності декількох зовнішніх факторів, може призвести до небажаних наслідків, в тому числі - громадянської війни. На фоні ослаблення центральної української влади, зацікавлені суб'єкти можуть розпочати більш активні дії сепаратистського спрямування, наслідки яких важко спрогнозувати. Яким чином знайти вихід з цього становища, доки не  стало запізно?..

 

 

 

Всі ми втомились від політики, але в Україні важко знайти людину, яка не підтримає політичну дискусію за найменшої нагоди.

На ресурсі я знайшов декілька співтовариств того чи іншого політичного спрямування, але не знайшов співтовариства, в якому були б презентовані полярні політичні ідеї і переконання.

Тому, ласкаво просимо до спіртовариства "Політика".

Запрошуються всі охочі до гострих політичних дискусій і бажаючі переконати в своїх поглядах інших.

Не для кого не є секретом, що політика є великим шоу. Тому прошу майбутніх учасників  пам`ятати про це, не втрачати здорового почуття гумору і не  вдаватися до особистих образ.

Співтовариство є модерованим, але не для того, щоб ігнорувати представників тих чи інших політичних поглядів, а лише з метою недопущення балагану. Цензура відсутня.

Тож, чекаю заявки на вступ.

З повагою.

Дух.