Для мене радянського, українського школяра знайомство з Володею Ульяновим почалося з вірша "Хлопчення з
розумними очима".Тільки в 1990 році, коли "Комсомолка" вперше без ретуші надрукувала один з останніх знімків вождя психічно хворого знесиленого старця в 53 роки  то багатьма оволодів шок. А ще пізніше "сапієнс советікум" довідався,
що те" хлопчення з розумними очима до трьох років не вміло ходити й говорити і часто в істериці билося головою
об підлогу.Оповідання, які заставляли в школі читати по декілька раз,зворушливі-особливо, як Ленін пив чай без цукру,
або як солдат пригостив його хлібом зі свого пайка.За тих часів Леніна подавали, як ідеальну людину.Насправді ж, це
була злобна,мстива і жорстока істота. "Повесить /непременно повесить/, что бы народ видел, не менее 100 зажиточных
крестьян.Для исполнения казни подобрать людей потверже"-вимагав цей ідеальний вождь в одній із телеграм в Пензу
в 1918 році, а таких телеграм цілий збірник.
  Розповідають,що у 1970 році Марієтта Шагінян писала книгу "Чотири уроки Леніна" й дістала доступ до секретних
архівів.Приголомшена страшною правдою, яким був насправді ідол, написала доповідну Леоніду Брежнєву. Генсек ознайомив з нею найближче коло.Суслов три дні після цього не міг прийти до розуму і вимагав розстріляти Шагінян
за наклеп.За мовчанку Брежнєв пообіцяв Шагінян Ленінську премію.
    Сатанинський ідол на ймення Ленін помер самою героїчною смертю революціонера-від наслідків сифілісу, який
підхопив в молоді  роки у Швейцарії.
   Однак для  сучасних комуністів він ще все "живее всех живых..."

Отже, російський флот має залишитися в Україні ще на 25 років (після
визначеного Конституцією 2017 року) в обмін на знижку на газ.
Безвідмовні наші урядовці… Важко сказати, яку галузь вони не здали в
обмін на здешевлений газ для хімпрому. Приходьте всі, беріть хто що
хоче. Авіація потрібна? Будь ласка. Ядерна галузь? Без питань. Ну і
російський флот, само собою, нехай залишається, поки остаточно згниє.

Держкомстат запевняє ніби сьогодні в нас простежується тенденція до скорочення безробіття.Фактично ж покращення
ніякого немає.Статистика виглядає оптимістичною лише за рахунок того, що тепер знімають з обліку на біржі праці тих
 людей, які відмовляються від запропонованої роботи, адже зазвичай пропонуються в основному місця з досить
низькою зарплатою, яка ненабагато вища від допомоги по безробіттю, а місяць працювати  за декілька сот гривень пра-
цювати мало хто погоджується.
   Згідно даних Деркомстату на початок квітня потреба підприємств у працівниках становила 73,1 тисячі вакантних посад,
а в Державній службі зайнятості перебувало 518,9 тисячі, та наяву все набагато гірше, реально у нас не 500 тисяч, а
3,5 мільйона безробітних.Статистика виглядає оптимістичною, бо тепер знімають з обліку на біржі праці людей, що від-
мовляються від запропонованої роботи, або які не змогли вчасно "відмітитись".У нас офіційний рівень безробіття стано-
вить трохи більше 8 відсотків, тоді, як загалом по Євросоюзу рівень безробіття становить 9,4 відсотка.Але в них статисти-
ка відображає реальну ситуацію, бо у статистику безробіття вноситься все наявне незайняте населення тоді, як у нас
селян, які мають хоч якесь хатнє господарство, безробітними держава не вважає.
    Ось так вкотре, викинувши за борт селян, Україна досягла європейського рівня безробіття.

Уходящий президент Виктор Ющенко заслуживает много упреков. За проявления слабости, за нерешительность, за неумение дружить и ценить дружбу. За то, что не обеспечил экономические реформы, его просто можно порвать на части.

Но заслуживает он и поздравлений. За то, что обещал провести честные, свободные президентские выборы. И провел их. Не цеплялся за власть. Не назначал себе преемников. Не расстреливал парламентов.

Он гарантировал настоящую свободу слова – она на Украине сегодня и есть.

Он хотел, чтобы внешние игроки не вмешивались по-крупному в украинскую политику – так и вышло. Выборы-2010 стали за всё постсоветское время первыми, на которых тот же Кремль не имел явного фаворита и не влиял на результат.

Виктор Ющенко хотел не допустить до президентского поста Юлию Тимошенко, потому что видел в ней источник авторитарной угрозы. И не допустил. Так что Тимошенко проиграла не столько Януковичу, сколько Ющенко. Если б не уходящий глава государства, Юлия Владимировна получила бы, по моей стартовой оценке, на 7-8% голосов больше и стала бы президентом. Со всеми вышеописанными последствиями.

Так что можно и нужно ругать Ющенко, но не стоит делать из него никчемное ничтожество и олуха царя небесного.

   

"До свиданья, мама, не горюй, не грусти, Пожелай нам доброго пути…". (Из  будущего  "песенного"  обращения  группы  депутатов ВР из фракции БЮТ к Ю.Тимошенко) В то время, как Ю.Тимошенко, не желающая ни за какие коврижки слагать с себя звание "кандидат в президенты" и признавать свое поражение, то держала исполненную драматизма паузу в  стиле примадонны провинциального театра, то бросалась в кавалерийскую атаку, достойную лучших образчиков жанра из опыта В.Чапаева и Н.Махно, на ВАСУ, то бралась иммитировать в прямом эфире "плач" новоявленной Ярославны по "демократии, ценностям и непродажной политике" - в ее собственном тылу, снискавшем славу образца политнадежности,  вызрел настоящий бунт. Реплику литературного героя: "Земфира неверна!", - можно было бы в связи с этим, так сказать, especially for Julia переиначить в более современную и, к тому же, политически злободневную: "Фракция неверна!". Тот факт, что рано или поздно часть депутатов Верховной Рады из фракции БЮТ обратится к своему бывшему лидеру и вечному кумиру музыкальной репликой из старой советской песни, процитированной в эпиграфе, мало для кого остается вопросом. Интрига состоит только в том, когда именно это случится и какое количество депутатов БЮТ почувствует непреодолимое желание продемонстрировать свои "вокальные" способности (мой прогноз: не позднее Международного праздника 1-го Мая - в этом, с учетом гендерных особенностей лидера Блока, была бы, согласитесь, и своя пикантность, и своя символика - и не менее 35-40 человек). Перебежчики в отечественной политике не в диковинку. Разнообразные пируэты, ужимки и прыжки партийных бонз, депутатов, министров, мэров при переходе из одного лагеря в другой в погоне за "лучшей политической долей" превратились в один из любимейших видов национальных единоборств. Нынче у нас гораздо легче сосчитать тех, кто не менял политической ориентации, чем тех, кто это делал и даже не единожды. Политическое перебежничество в нашей стране выгодно. Минута позора в момент преодоления "рубикона" оборачивается тысячами минут и часов комфортно-благостного пребывания в лагере очередного победителя и/или благодетеля в лучах славы и благополучия, гарантированного близостью к вожделенной "кормушке". Мотивы готовности части депутатов из фракции БЮТ к переходу на сторону Партии регионов и вхождению в новое парламентское большинство самые разные. Кто-то "запрограммирован" на  такие действия уже в силу своего политического кредо и особенностей попадания в избирательный список. Кому-то давно надоело "ходить под Юлей" с ее непредсказуемостью и авторитарностью. Кто-то не прочь таким образом замести следы своей не очень-то удачной и не очень честной с финансовой точки зрения работы во время президентской избирательной кампании. Кому-то пришлись по душе посулы новых "директоров" парламента. Как бы там ни было, но свора соратников Юлии Владимировны с депутатскими мандатами в карманах не столь едина, как прежде. Споры и ссоры расшатали ее монолитность. А выборное фиаско лидера обрекло на поиск собственных путей отступления "с рати".

А вот результаты их работы: 

— вместо обещанного "украинского прорыва" — провал в
финансово-экономическую пропасть и первое место в Европе по глубине
последствий финансового кризиса; 

— вместо евроатлантической интеграции — испуг евроатлантических
партнеров от непредсказуемости и нестабильности Украины, что закончилось
отдалением ее от целей интеграции на неизвестное время;
— вместо строительства равноправных отношений с Россией или даже
реализации лозунга "Гэть вид Москвы!" — кабальные газовые соглашения,
которые финансово обескровили страну и поставили ее на грань уничтожения
и перехода в вассалы к тому, кто даст денег; 

— вместо выработки объединительной национальной идеи — этноцентризм,
граничащий с пещерным национализмом в его неонацистской форме, и
пафосный псевдопатриотизм, приводящий к искажениям истории и ненужной
героизации персонажей, которые давно отброшены на свалку истории; 

— вместо национального возрождения и установления межнационального мира в
многонациональной стране — тотальная насильственная и совершенно
дебильная по сути украинизация, издевательства над всеми, кого
провозгласили "неукраинцами" и "пятой колонной", тотальное подавление
чужих культур, верований, традиций и "псячої мови" (так министр культуры
на заседании прежнего правительства назвал русский — язык почти
половины населения страны); 

— вместо улучшения жизни граждан — тотальное обнищание по всем
показателям. 

И такие примеры можно приводить и приводить. Происходит, с одной
стороны, тотальная, совершенно оправданная и обусловленная предыдущей
деятельностью маргинализация "бывших", которые не могут ни стать
оппозицией по сути, ни предложить хоть что-нибудь новое. Непонятно, как
БЮТ или ющенковцы, находясь в оппозиции, могут отшлифовать недочеты и
предложить свои идеи народу опять: типа, сорри, первый раз не получилось
— сейчас получится. У "цветных" всех категорий и у их наследников схемы
изначально нежизненные. Ибо они изначально были навязаны Украине извне и
потому оказались оторванными от украинских реалий, традиций и даже,
если хотите, сложившегося менталитета значительной, я бы даже сказал,
подавляющей части народа. С таким багажом на новых честных выборах
делать нечего. Люди даже от тотальной безнадеги не проголосуют, что и
показал, например, результат Ющенко, первым списанного на помойку
истории. Да и результат Тимошенко на президентских выборах был
обусловлен голосованием не столько за нее, сколько против Виктора
Януковича. И если лидер "регионалов" в кресле президента, а его
ставленники в правительственных креслах ничего особо не напортачат, то
бояться "объединенной оппы" им не стоит. Главное — чтобы они не
напортачили. 

С другой — есть, повторяю, пугающее наращивание мускулов власти, которая
без надлежащего контроля может почувствовать сначала свое всесилие, а
потом — безнаказанность. А это действительно опасно, учитывая, так
сказать, генезис власть предержащих… 

Есть еще один негативный нюанс в деятельности как "оппы", так и власти.
Борясь за тактическое объединение своих сторонников, привлекая на свою
сторону бывших противников, и те и другие размывают четкость
стратегического видения дальнейшей судьбы страны. Стратегия, высшие
идеалы приносятся в жертву тактике. А, как известно, тактика сплачивает
лишь на время. А окрыляет надолго только стратегия, основанная на
высокой идее и возвышающих идеалах… 

…Как свидетельствует история, нельзя построить крепкое и стабильное
государство, только убирая мусор и не заботясь об общей будущей чистоте.
Идей, помыслов, дел. Война же вчерашних, ставших сегодняшними, с
позавчерашними, которые хотят победить завтра, таких идей не дает. И
выход еще нужно искать…

Вже два місяці, як влада й опозиція в Україні помінялися місцями, а ті, що мов би пішли в опозицію ще й досі чубляться, хто з них-самий натуральний опозиціонер.Лише іноді, у перервах між запеклими саврками і звинуваченнями, згадують про те,що не в той бік скаляться і не  того кусають.Отак огризнувшись до влади,швиденько міряються, у кого оскал страшніший вийшов. Якась незрозуміла получилася опозиція, -немов під наркозом,імпотентна. Мабуть дається взнаки певна деморалізація в її рядах, байдужість, апатія і розчарування у самому суспільстві, що знову, через п"ять років повернулося на ту ж саму позицію.Майже на даний відрізок часу відсутні розумні люди-однодумці,щоб в Україні виникла опозиція.Потрібен час, треба заховати амбіції,налагодити нормальну роботу,підключити громадськість, домовитися з моральними авторитетами, тоді може, десь в кінці року  появиться щось подібне на реальну опозицію.А якщо і надалі продовжуватимуться чвари, взаємний політичний канібалізм, то може і взагалі  не появитися.
 Вже якось так склалося,що чим більше в Україні демократи говорять про об"єднання опозиції. тим більша прірва між об"єднавцями. В жодні розмови про об"єднання вже ніхто не  те, що невірить, але й слухати не хоче, і не повірить до тих пір, доки не буде реальної роботи.Замість того щоб пожирати один одного, треба якнайскоріше почати розбудову громадянського суспільства,підключивши всіх, хто стоїть за Українство.Поки ж є аж п"ять опозицій-одна напівпозапарламентська - це політична сила Яценюка. Інша ні партія, ні фракція, а просто якесь об"єднання депутатів "Їхня Україна",де хтось в опозиції,хтось в позиції, а хтось в "позі"-невідомо де.
Є неконструктивна опозиція БЮТ,що проводить політику обструкції,спрямована на відмову від діалогу з владою. А в
підсумку є лише розмови мовою слоганів, заголовків і не більше.Суспільство поки що мовчить...І як наслідок влада
відчуває силу...
  По поведінці Тимошенко складається враження, що вона все ще перебуває у стані виборчої ейфорії,  намагається перейти у радикально- деструктивну опозицію, хоча це явно не відповідає інтересам "тих", хто предста-
влений в її політичній "секті". Зокрема представники великого бізнесу не зацікавлені у жорсткій опозиції і готові були б
до певного компромісу з владою.Тимошенко же не може примиритися з поразкою і категорично відмовляється від
будь якого компромісу.А це вже призводить до розколів,  відколів і може привести до повного розвалу БЮТ.
З Віктором Ющенком ситуація давно зрозуміла.Він не зробив висновків зі своєї поразки, звинувативши у всьоаєму народ, а це означає, що він остаточно втратить електорат. Щодо Яценюка, то тільки зараз відбувається становлення його політичної структури на місцях.Прогнозується, що вже з вересня він знову стартоне у чергову виборчу компанію.
  Нинішній опозиційний уряд-це "потішні клоунські війська" Юлії Тимошенко.В політикумі є величезні сумніви щодо
його ефективності.До нього не увійшли фахові люди,експерти з високої літери, які б пропонували альтернативні ідеї,
нові месиджи для суспільства.Можливо,є недовіра особисто до Тимошенко,можливо є проблема з кадрами....
Нинішній  опозиційний уряд не проводить системної роботи, а обмежується прес-конференціями.Хоча його керівний,
"потєшний" Прем"єр задоволений професійністю своїх міністрів і заявляє;-" Підбір міністрів достатньо фаховий і дає
можливість активно не лише аналізувати, а й протистояти тим рішенням Кабміну, які розвалюють Україну.
   І зовсім по іншому,навпаки,у багатьох асоціюється нинішній "потєшний" уряд,який викликає іронію і навіть сарказм.
Таке враження, що його створювали за принципом "На тобі Боже. що мені не гоже". Мов би Ю.Тимошенко поспішала,
бо боялася, що її випередить Яценюк. Можливо саме через це,нашвидкоруч,аби як було "зваляно" цей опозиційний , на уряд на чолі з Прем"єром- болтологом, який під час виборчої президентської компанії те робив, що не злазив з екранів
телестудій Шустера і Кисельова.Все брехав і брехав,клянучись, як справно і ладно працює кабінет міністрів Юлії
Тимошенко; і кризи немає,і ріст ВВП значний і грошей достатньо... і ціна на газ найкраща у Європі, в той час коли
екс-прем"єр Юрій Єхануров так схарактеризував це питання:- "Ціна на газ, така яка є.Решта все балачки.Те,що було
зроблено рік тому-/газові угоди/-велике нещастя для України.Ціна на газ є найвищою серед усіх клієнтів "Газпрому".
-Відомо, що в газі Тимошенко "розбирається" найкраще.Правда, ні в чому іншому зовсім не тямить".
      От і відповідь, чому така опозиція і чому такий опозиційний уряд.
    Все те воно може й так, але хто відповість за бідноту і убогість в одній з найбагатшій за ресурсами Європейській
державі-Україні.

Наш рідний край Закарпаття розташований на межі між Карпатськими горами та Середньодунайською низовиною, у самому серці Європи. Його точні координати — на заході: 22°09' схiдної довготи; 48°27' пiвнiчної широти (1,5 км вiд с. Соломоново, Ужгородського району), на сході: 24°38' схiдної довготи; 48°04' пiвнiчної широти (хребет Чорногора, 12 км вiд с. Луги, Рахiвського району), на пiвночі: 22°35'схiдної довготи; 49°06'пiвнiчної широти ( с. Стужиця, Великоберезнянського району, хребет Схiднi Бескиди (бiосферний заповідник)), на пiвдні: 24°18' схiдної довготи; 47°53' пiвнiчної широти (район Довгорунської мармурової копальнi, 6 км від с. Дiлове, Рахiвського району). Цікаво, що найбільша ширина (по прямій лінії) з півночі на південь — до 135 кілометрів, а найбільша довжина (по прямій лінії) зі сходу на захід — близько 205 кілометрів. У гарній місцевості поблизу гори Кук, знаходиться геометричний географічний центр Закарпаття.   Загальна площа краю складає 12.800 кв. км. Закарпаття має 13 районiв, 10 мiст, 28 містечок, 561 сільське поселення. Мiстами обласного пiдпорядкування є Ужгород, Берегово, Мукачево, Хуст, а мiстами районного пiдпорядкування — Свалява, Іршава, Тячів, Виноградово, Рахів, Чоп. У природно-географічному відношенні край поділяється на два географічні райони — гірський (Карпатські гори) і рівнинний (Закарпатська низовина). Більшість території займають гори, а найвищою точкою Закарпаття є вершина Говерли, в гірському масиві Чорногора, що підіймається на 2.061 метр. А ось найнижча точка (101 м над рівнем моря) розташована у протилежному кінці регіону в районі села Руські Геєвці Ужгородського району. Значну роль у формуванні рельєфу відіграє річка Тиса (вона починається злиттям Бiлої i Чорної Тиси, а загальна довжина її, в межах Закарпаття, становить 223 км, впадає Тиса поблизу сербської столиці Белграда у річку Дунай). До басейну Тиси належать всі річки краю. Гідросистема Закарпаття вiддiлена вiд прикарпатських рiчок Водороздiльним хребтом. Досить значною є загальна кількість рiчок, струмкiв, потiчкiв Закарпаття — 9.429, з них 9.277 — малi потоки до 10 км, 152 рiчки мають довжину бiльше 10 км (Рiка, Теребля, Шопурка, Тересва, Iршавка, Синявка, Тячiвець, Середня Рiка, Косiвська, Богдан, Лазещина, Турбат, Озерянка, Бертянка, Брустурянка, Репинка, Лужанка, Мокрянка, Апшиця, Велика Уголька, Васькова, Тур'я, Жденiвка, Визниця, Стара, Серне, Чаронда, Цигань, Виля, Туричка, Ломованя, Пиня, Вича, Свинка, Коропець, Сухар, Уличка, Ярок, Боронява, Вільшанка, Яблуниця, Вільхівчик, Вербовець, Квасний, Чеховець, Бабичка, Гнилий, Воловець, Мошка і т.д.) та 4 річки, що мають довжину понад 100 км (Уж, Латориця, Боржава, Тиса). На відміну від швидких гірських річок, загальна кількість тихих озер Закарпаття невелика — 137, з них лише 32 водойми — це постiйнi озера. Найбiльше озеро Закарпаття — Синевир, воно утворене 10 тис. рокiв тому на висотi 989 м і має площу 7 га, де найбiльша глибина 27 м, а температура від +12° до +18°, тут водиться райдужна, струмкова й озерна форель. Закарпатські озера поділяються на кілька типів, серед яких виділяються льодовиково-каровi озера: Апшинець, Марiчейка, Несамовите, Бребенескул, Брескул, Ворожеска, Герашаське, Драгобратське Озерце, Нижнє, Верхнє, Мала Гропа; загатнi озера: Солене, Тереблянськi озера, Синевир; антропогенні озера:Чорні озера, Солотвинськi озера; вулканічні озера: Липчанське, Ворочівське, Синє. Зі страхітливими легендами повязані закарпатські болота: Чорнi Багна, Чорний Мочар, Соленi Млаки, Заросляк, Трофанець. Ще у 1878 р. почалося осушення болота Чорна Мочар, що займало понад 14 тисяч гектарів. На сьогодні воно осушене майже повністю, на його місці тепер — каскад водосховищ і ставків, де розводять коропа, карася, білого амура. А ось улюбленим місцем відпочинку туристів стали гірські водоспади: Войводинський (найбiльший), Трофанець (найвищий), Шипот, Городилівський, Скакало, Липовецький, Лумшорський, Мокрянський, Чортів Млин. Крім того на низовинних територіях є багато штучних каналiв: Ужгородський, рiчки-канали Берегiвського, Виноградівського, Ужгородського, Мукачівського районів, а також нараховується близько 50 ставкiв i водосховищ, загальною площею 173 кв. км: Вільшанське, Залужанське, Горбківське. Карпатські гори, біля підніжжя яких знаходяться наші міста, є однією з відомих європейських географічних зон. Є кілька версій походження назви Карпати: 1) У першiй половинi I тисячолiття до нашої ери, дану територiю населяло гето-дакiйське плем'я карпи (карпiани); 2) Iз санскритської мови, де слово "Карпати" має декiлька значень —"нерiвний", "необроблений", "прикриття", "притулок"; 3) Iз давньогрецької мови, де слово "Карпат" означає "горб"; 4) Із фракійської мови слово "карпо" означає "скеля"; 5) Існує народна легенда про доброго велетня Карпа; 6) Народна легенда про чорта який покорпав землю. Карпатські гори займають 80% території Закарпаття. Вони перетинають область від північного заходу до південного сходу. Довжина — 240 км, ширина — 110 км. Гори Карпати мають вік 1,2 мільярда років. Карпатські гори ростуть щороку на 1-2 см і дуже повільно зсуваються на Схід. Гірські лiси складають 45% усіх лісів Закарпаття, а гірські полонини Закарпаття займають територію 40.000 га. Найвищі гори нашого краю: Говерла (2.061 м), Бребенескул — 2.035 м, Пiп-Iван — 2.022 м, Петрос — 2.020 м, Гутин-Томнатик — 2.017м, Ребра — 2.007 м, Тупкул — 1.932 м, Брескул — 1.910 м, Близниця — 1.881 м, Дземброня — 1.877 м, Стримческа — 1.872 м, Драгобрат — 1.786 м. Високо до неба тут підіймаються гірські хребти: Маковиця, Красна, Великий Дiл, Свидовець, Боржава, Чорногора, Рiвна, Анталовська Поляна, Синяк, Вигорлат, Полонина-Руна. А через Водороздільний хребет до нас ведуть важливі транспортні перевали, що віками слугували людям: Ужоцький (889 м), Середнiй Верецький (Ворiтський — 839 м), Воловецький (Скотарський — 1.014 м), Вишкiвський (Торунський — 931 м), Легiонiв (1.110 м), Яблунецький (Татарський — 931 м). Великі таємниці природи ще дотепер зберігають печери нашого краю: солянi (Солотвинські копальні), карстовi (Камяні ворота, Діравий камінь, Ведмеже ікло, Прозорих стін, Білих стін, Романія, Вів, Чурь, Княгиня, Дружба, Гребінь, Перлина, Синаторій, Чертіж, Молочний камінь, Термокса мала), мармуровi (Дiлове, Грабово, Княгиня). Вже на південному заході територія до самого кордону називається Закарпатською низовиною. Вона прилягає до Середньодунайської низовини (Панонії) і займає 20% територiї краю (близько 2.000 кв. км). 50% земель розорано пiд сiльськогосподарськi угiддя, лiси низовин займають — 15%. Сiльськогосподарськi землi низовини складають 39.600 га, рiлля — 188.000 га, пасовища — 102.400 га, сiножатi — 73.400 га. Між горами знаходяться улоговини: Перечинська, Ясiньська, Ужанська, Кушницька, Богданська, Мiжгiрська, Свалявська, Усть-Чорнянська, Колочавська, Хустська, Воротньо-Воловецька. Клімат Закарпаття визначається тим, що воно знаходиться у самісінькім серці Європи. Високі гори захищають край від холодних північних вітрів, а вологий помірно-континентальний клімат сприяє тому, що літо тепле, а зима м'яка. Власне, той, хто приїжджає до нашого краю із півночі, знаходить тут теплий південь, а люди з півдня — прохолодну північ. Туристи зі східних країн шукають захід, а західні туристи — характерні східні риси. Максимальна температура (влітку) +40°, мiнiмальна (взимку) - 32°. Опади становлять: мiнімум — 642 мм (м. Берегово), максимум — 1.411 мм (смт.Усть-Чорна, Тячівський р-н). Найдовший закарпатський день — 22 червня, найкоротший день — 22 грудня, а середня тривалість дня — 8,5 год. (зимою), та — 15,5 год. (влітку). Максимальна швидкість вітру у нашій місцевості — 40 м/с. Не менш важливою є і загальна протяжність кордонів Закарпаття, що становить 460 км, тут проходять державні кордони: з Польщею — 33,4 км на північному заході (Великоберезнянський район); зі Словаччиною — 98,5 км на заході (Ужгородський, Перечинський райони); з Угорщиною — 130 км на півдні (Ужгородський, Берегiвський, Виноградівський райони); з Румунiєю — 205,4 км на південному сході (Рахівський, Тячівський, Хустський райони). На півночі та північному сході (Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський, Тячівський, Рахівський райони) проходить адміністративна межа з Львівською областю (85 км) та Івано-Франківською областю (180 км). Налагоджена також у нашому регіоні і прикордонна інфраструктура: 18 пунктів пропуску (7 залізничних – Угорщина: Чоп-Загонь, Саловка-Еперешке; Словаччина: Чоп-Черна-над-Тісов, Ужгород-Матівці; Румунія: Дяково-Халмеу, Тересва-Кимполунг, Рахів-Сигот; 7 міжнародних автомобільних, 1 міжнародний повітряний, 3 пункти спрощеного переходу).

Якби була політична воля, економічна доцільність та не внутрішні чвари,то ми,Українці могли б мати свою Українську імперію. Якщо вважати Київську Русь, давньою українською державою то саме в 10-11 століттях за часів найвищого розквіту вона мала неозори простори.Русь простягалася  від південної Фінляднії,племена

якої платили данину і аж до майже полярного кола, а в окремі часи засічна лінія була мало не до Уральських гір.

На півдні належали землі Русі аж до Тамані,де на березі Азовського моря стояла фортеця Тмутаракань, що входила

до Чернігівського князівства. Далі володіння починалися від Куликового поля/Тульська область/ і закінчувалися

перед самісіньким Краковом.

     За князювання Володимира Великого були збудовані нові міста на південь від Києва.Він же долучив до своїх

володінь землі сучасної Західної України,в тому числі і Закарпаття.Обшир земель вражав! У походах за дани-

ною, в змаганні опанувати торговельні шляхи до далеких країн князі з дружинами менш ніж за сто років створили

величезне і могутнє об"єднання-Київську Русь.Саме Володимир змусив ятвягів визнати його верховенство.

Завдяки його надбанню Київська Русь стала найбільшою Європейською державою. На початку 11-го століття її

територія становила 1,1 мільйона квадратних кілометрів.Доки на престоі сиділи Володимир Великий, Ярослав

Мудрий та Володимир Мономах землі від Уралу до Чорного моря,від Волги до Закарпаття були цілісними.

     Після низки братовбивчих міжусобних воєн, наприкінці 12-го століття галицькі і чернігівські князі, які хотіли

будь-що бути на вищому троні,розкололи Русь на два центри Галич і Чернігів.Ця їхня боротьба за владу призвела

 до розвалу Русі й втрати обширних володінь.Якраз напередодні татарської навали, коли вже палали і в стогоні

падали давньорускі міста, чернігівський князь Михайло та волинський князь Данило,все ще воювали за право

бути зверхником всієї Русі.

   Тричі було втрачено нагоду мати величезну державу ; один раз після смерті Ярослава, коли його сини почубили-

ся  і через те Русь з централізованної держави, стала федерацією напівзалежних князів.Удруге-коли після мерті

Володимира Мономаха почалися чвари між православними і католиками, а втретє, як сказано вище,після змагань

Михайла і Данила напередодні татарської навали.

     Коли Велике Князівство Литовське звільнило українські і білоруські землі,частину західно-російських земель

 від татарської залежності,то ці землі увійшли до князівства.Литва,що становила ледь 10-ть відсотків території, а

90-о відсотків територій становили українські і білоруські землі.Невідомо як склалася б територіальна карта Європи

якби під тиском хрестоносців не уклалася унія Литві і Польші і Литва з православної держави стало католицькою.

Почалося окатоличення українських земель;частина їх прийнала унію ,а інші -ні.Чернігівські землі ,а потім і інші

переходили під владу Москви.Кінець кінцем це призвело до національно визвольного бунту під проводом Богдана

Хмельницького,пізніше до розподілу земель між Москвою , Варшавою і Стамбулом.От так знову українські землі

були розірвані і в черговий раз було втрачено шанс створити національну державу.

 Наступний  крок був після того, як розвалилися Російська та Австро-Угорська імперіївідбулася злука українських

земель.До складу України просилися  /це замовчується/ представники війська Донського, депутати з Курської,

Білгородської і Гомельської земель. Але знову жовті,блакитні, чорні,зелені й червоні прапори не дали збудувати

власну національну державу, незважаючи на те, що від Сянуд до Дону-це територія етнічних українських земель,

які свого часу входили до складу Київської Русі, а потім були заселені так званим південно-руським етносом з

українським менталітетом.

   Ось так,кожного разу, можучи утвердити державність українці втрачали її через внутрішні чвари, які вічні і не

припиняються донині.Недарма кажуть;де два українці там три гетьмани, і ніхто зараз не скаже, чим можуть закін-

читися усі ці нинішні суперечки за те, якою бути Україні і на кого рівнятися;на захід чи на схід?

   То чи не пора вже нашим кермувальникам вчитися на помилка минулого- не претендувати на чуже, але й

свого не втрачати.