Рідне полісся.
- 07.04.10, 18:54
Уперше назва Полісся зафіксована у літописі за Іпатіївським списком. У джерелах XIV—XVI ст. ця назва найчастіше функціонувала у вигляді спільнокореневих топонімів Подлесьє, Полясє, Полєсє. Історико-етнографічні межі цієї зони теж визначалися по-різному, однак переважає думка, що вона охоплює басейн річки Прип'ять та сусідні райони лісової смуги. Цю територію вважали центром поліської області ще дослідники XVI—XIX ст. М. Стрийковський, Г. де Боплан, В. М.Татищев та ін., про що переконливо свідчать залишені ними картографічні матеріали. Усталення у науковій літературі назви Полісся супроводжується подальшою конкретизацією за назвами етнічних зон — білоруське Полісся, українське Полісся, російське Полісся, литовське Полісся, польське (люблінське) Полісся. Такий поділ почасти відображав і певну етнолінгвістичну неоднорідність регіону.
[ред.] Населення ПоліссяВідомо, що, населення Полісся складають представники різних етносів. Зокрема, його етнографічну особливість репрезентувала у минулому традиційна культура сільського населення, тоді як міста на території регіону були загалом поліетнічними. Посилення зв'язків села з містом у ході історичного розвитку відповідно позначилося і на культурі та побуті сільського населення, особливо в останні десятиріччя ХІХ і поч. ХХ ст.
Згідно з археологічними даними, Полісся ще до V—VI ст. н. е. було зоною взаємодії слов'янської і балтійської культур, орієнтовна межа між якими проходила по лінії Ясельда — Прип'ять — Горинь (за рядом лінгвістичних даних такий поділ зберігся аж до ХІХ — ХХ ст.). У цьому немає нічого дивного, адже Полісся з давніх-давен було зоною творення праслов'янської культури, територією міжетнічних контактів слов'ян із балтами. У час формування й розвитку східнослов'яських ранньофеодальних об'єднань цей край був контактною зоною дреговичів, волинян, радимичів, деревлян, частково полян, сіверян, а також західнобалтських союзів ятвягів, одне з племен якого, за свідченням давніх польських джерел, мало слов'янізовану назву polexiani («полексяни»). У XII—XIII століттях землі Полісся були поділені між кількома великими князівствами: Київським, Чернігово-Сіверським, Володимиро-Волинським (пізніше — Галицько-Волинським).
[ред.] Етимологія назви ПоліссяМовознавці стверджують, що східнослов'янська етимологія назви Полісся закорінена у семантиці лісу та болота (лісиста місцевість, лісок). Вона має балтський аналог (Pala, Pelesa, Pelysa), що в литовській і латиській мовах має значення болотистий лісок. Це може свідчити про спільний балто-слов'янський корінь назви Полісся, а отже — про паралелі між східнослов'янським етнонімом поліщуки (уперше зафіксований в документах XVII ст.) і давнім екзоетнонімом polexiani.
[ред.] Поділ ПоліссяУкраїнське Полісся поділяється на Правобережне та Лівобережне -залежно від розташування на берегах Дніпра. Відповідно до цього уживаємо також назви Східне й Західне Полісся. Західне Полісся називають також Прип'ятським, східне — Наддеснянським або Чернігівським, розмежовуючи такі номінації тоді, коли йдеться про Полісся по обох берегах Дніпра. В етнографічній літературі дуже часто під Східним Поліссям мають на увазі східну частину правобережного Полісся, приблизно на схід від р. Ясельда, далі — Прип'яті, до впадання у неї Горині і вниз по цій ріці. Землі, що лежать на захід від вказаного кордону аж до р. Західний Буг, складають Західне Полісся.
До 20-их рр. ХХ ст. Полісся ділили за належністю земель до тієї чи іншої губернії й повіту: Волинське, Київське, Чернігівське, Брянсько-Жиздринське, Мінське, Могилівське, Гродненське. За сучасним адміністративним поділом вирізняємо Полісся українське, білоруське та брянсько-жиздринське (російське). Українське Полісся має регіони за назвами областей: Волинське, Рівненське, Житомирське, Київське, Чернігівське, Сумське. А от сучасна українська фізична карта районує українську частину Полісся на такі зони: Волинське, Мале, Житомирське, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське. За чинним адміністративно-територіальним поділом Полісся охоплює Північну Київщину, Чернігівщину, Житомирщину (окрім південних районів), північні райони Сумської області, Рівненщину та Волинську область (окрім крайнього півдня останніх двох областей). Південну межу Полісся за діалектними ознаками мовознавці визначають умовною лінією Володимир-Волинський — на південь від Луцька — Здолбунів — Житомир — Фастів -Васильків — Переяслав-Хмельницький — Прилуки — по річці Сейм.
[ред.] Економіка ПоліссяДив. основну статтю: Економіка українського Полісся
Українське Полісся має досить вигідне географічне положення вздовж північного кордону держави. На півдні Полісся межує з Карпатським, Подільським, Центральним та Східним районами. Через цей регіон проходять транспортні артерії, що з'єднують Україну з Білоруссю, частково — з Росією та Західною Європою. Таким чином, Поліський район є сполучною ланкою, з одного боку, між Україною та Білоруссю, Польщею, країнами Північної Європи та Балтії, а з іншого, — між Росією та Західною Європою. Стратегічне положення району дає змогу активно залучати Полісся не тільки до розвитку міжрегіональних внутрішньоукраїнських зв`язків, але й до торговельних та виробничих взаємовідносин України з іншими державами, створення вільних економічних зон, розбудови міжнародної системи торгівлі, транспорту та зв'язку, створення зон міжрегіонального та міждержавного співробітництва.
У Поліссі профілюючими галузями АПК є м'ясо-молочна, маслосироробна, консервна, борошномельна, цукрова, спиртова, кондитерська, тютюнова. Помітне, в тому числі, експортне значення мають крохмальна, комбікормова, плодоовочева галузі, виробництво горілчаних, слабоалкогольних (у тому числі пива) та безалкогольних напоїв, мінеральних вод. Випуск продовольчих товарів у районі в 2002 році складав: борошна — 7,9% від усього обсягу продукції по Україні, цукру-піску — 14,6%, 5,3% продукції з незбираного молока, 22,1% тваринного масла, 16,3% жирних сирів та 12,6% плодоовочевих, м'ясних та молочних консервів.
[ред.] Див. також
