«Для кого тобі чепуритися?»

Етнологиня, кандидатка історичних наук, авторка книжок про традиційну культуру, авторка подкасту «Як ми кохалися» Ірина Ігнатенко розповідає, чому раніше жінка після 40 вважалася «бабою», чи мала вона коханця і що від неї вимагало суспільство,

Тобто до 40 жінка вже була бабою. Це означало, що змінюється її поведінка в багатьох аспектах. Жінці вважалося абсолютно непристойним багато чепуритися.

Суспільство говорило: для чого треба чепуритися? Для того, щоб приваблювати хлопців, чоловіків. Щоб вийти заміж, і тільки так ти можеш підвищити свій соціальний статус. І тільки так ти можеш народжувати. Тому що секс без шлюбу був аморальним, був неможливим, і розглядався секс тільки, фактично, для відтворення роду. 

Якщо жінка трошечки намагалася приділити увагу зовнішності — це засуджували. Могли підозрювати, що в неї з’явився коханець. Для жінок старшого віку колористика одягу змінювалася: в темних кольорах, без прикрас і намиста.

Якщо жінка в старшому віці народжувала дитину, її дитину називали «бабичем», бо це народила «баба». З цього сміялися, кепкували, що такі старі, а ніяк цієї справи не залишають. Тут ніби і можна було жити статевим життям за бажання, але треба було «не залетіти». Бо люди починали глузувати, сміятися, що це вже неподобство.

Вдовцям було непристойно навіть сходитися. Бо для чого ви сходитеся? Ви вже старі.

Секс з одного боку розглядався як нечиста справа, дещо непристойна.

Вік давав статус

Найвищий статус був у жінок 40+. При умові, що вона була заміжня, в неї були діти, онуки, вона була господиня. Молодих вдів, покриток, та тих, хто вибилися з цього «нормального» життєвого сценарію, вік не рятував.

Жінка ставала авторитетною цензоркою, розпорядницею, людиною, яка дивилася, чи виконуються традиції, могла повчати, контролювати… Жінка — переважно свекруха, тому що патрилокальна система: коли хлопець приводив свою молоду дружину до батьків, і, як правило, доживали і доглядали батьків молодший син зі своєю дружиною. Але свекруха мала авторитет, була розпорядницею продуктів. Вона готувала, і хто скільки з’їсть — залежало від неї.

Народна культура завжди вчила, що треба ставитись з повагою до старших людей. З іншого боку, діти були економічно залежні, тому їм було вигідно слухати своїх батьків.

Старші люди стояли на межі між життям і смертю. Відповідно, скоро перейдуть у статус «дідів», пращурів, охоронців роду. І не можна старого дуже злити. Тому що, якщо ти його будеш не доглядати — то він (вона) помре і тобі помститься.

У народній традиції ця тема замовчується. Це тема досить нова для публічного дискурсу.

Жінки були поставлені в умови, що «все одно ти будеш винна». Тому легше було мовчати, щоб просто ніхто не знав.

Чи були наші предки «дуже моральні»? Це дуже важка тема. З одного боку, зараз йде прославлення, ідеалізація і романтизація нашої історії і культури. Це зрозуміло і дещо виправдано, бо Україна довгий час не мала незалежності. Нам потрібно було показати, що українці — самобутній народ з особливою культурою.

Це романтизація чи ідеалізація у 19 столітті в колі інтелігенції… Будь-які підваження устоїв традиційної культури не сприймалися, тебе могли звинуватити, як зараз «в роботі на Москву» і так далі. Треба розбирати кожну традицію окремо. Якимись ми дійсно можемо пишатися, вони нас гуртують, але якісь вже є застарілі, а подекуди просто навіть злочинні.

Виділятися не треба було ні в чому. Традиційне суспільство було безжалісним. Особливі діти — їх соромилися, намагалися не показувати на люди. Або, якщо бідна сім’я — могли біля церкви просити. А якщо сім’я була заможна — це було незручно. Це говорило про те, що «щось в твоїй сім’ї негаразд».

Але розрахунок в українській культурі відігравав дуже велику роль. Якщо казали, що вона «дурна», але батько за неї давав багато поля і худоби, то вона виходила заміж швидше, ніж перша красуня на селі.

Жінка в менопаузі, якщо в неї були здібності, могла знахарювати: допомагати людям, і друге (це було дуже статусно і круто) — бути бабою-повитухою. Якщо зараз гінекологи — це залежить від освіти, то раніше приймати дітей могла виключно жінка старшого віку, у якої вже немає місячних. Тому що за народними віруваннями вважалося, що жіноча менструальна кров — нечиста. А прийняття дитини вважалося дуже сакральним процесом.

Для українського села втрата чоловіка була великою трагедією. Був поділ на чоловічу і жіночу роботу. Важка фізична праця, яка була на чоловікові, лягала важким тягарем на жінку. Втрата батька для дітей — теж трагедія. Втрата коханця — також, тому що чоловік, коли ти молода, активна…

Жінці було дуже важко вийти заміж вдруге. Чоловікові ні, він вже має статус, в нього є майно, хата…

В патріархальному суспільстві виглядало неправильно, коли жінка старша, мудріша, багатша, бо він ніби приходив до неї в прийми. Інститут приймацтва не схвалювався, але подекуди він був.

Образ молодої вдови вимальовувався як негативний. Вона досить часто малюється у фольклорі як сексуальна розпусниця, спокусниця. Жити статевим життям поза шлюбом було дуже небезпечно. Секс був небезпечним через вагітність. Це підривало авторитет жінки.

Я фахівчиня по сільській культурі, до 20 століття українці переважно жили в селах, це був сільський етнос. Сексуальна культура в містах — це тема, яка ще чекає на свого дослідника.

Всі жінки, незалежно від віку, які живуть сьогодні, мають відчути, що їм пощастило набагато більше, аніж їхнім мамам, прабабусям… Коли ти це усвідомлюєш — тобі вже стає краще. Навіть те, що ти маєш засоби гігієни, в тебе є контрацепція, можеш нафарбуватися і одягнути одяг, який вважаєш за потрібний, можеш мати молодшого коханця, старшого — цього не мали наші бабусі. Дорогі жінки, порадійте, і максимально дозвольте собі задоволення. Бо ці стереотипи вже неактуальні. Вони циркулюють, але не транслюйте їх.

Джерело