Вихований вовками

Насправді в Індії є багато історій, коли дітей виховували різні види тварин, серед яких пантери, собаки, кури і т.д.

В 1872 Діна Санічар був виявлений групою мисливців у штаті Уттар-Прадеш, недалеко від містечка Мінспурі. Коли вони його помітили, хлопчик йшов рачки за зграєю вовків.

Після цього хлопчик разом із зграєю втік у лігво. Місцеві жителі були дуже здивовані цим видовищем, яке одночасно вважали й лякаючим. Таємничий хлопчик дуже зацікавив їх і вони вирішили його зловити.

Заходити у вовче лігво було дуже небезпечно, тому мисливці вирішили піти іншим шляхом. Щоб виманити зграю з печери, вони вирішили її підпалити. Коли вовки та хлопчик нарешті вийшли, мисливці вбили вовків та забрали хлопчика із собою.

Вважається, що на той момент хлопчику було 6 років.

Мисливці привели хлопчика до дитячого будинку Секандра, де його охрестили і він отримав ім’я Санічар, що на урду означає «субота», бо саме цього дня тижня він прибув до дитячого будинку.

Хлопчику доводилося дуже важко у світі людей, вважається, що він мав дуже низький інтелект. Батько Ерхардт, який очолював у той час дитячий будинок, описував хлопчика, як “безперечно розумово відсталого, але виявляє ознаки розуму і логіки”.

Крім того, хлопчик ніколи не вмів говорити. Багато хто в притулку намагався навчати його, але він так і не зміг навчитися ні говорити, ні читати, ні писати.

Хлопчик намагався спілкуватися горловим гарчанням, мав міцну статуру і продовжував ходити рачки.

Згодом Санічар навчився ходити на двох ногах, проте він, як і раніше, відмовлявся носити одяг, воліючи ходити голим.

Крім того, після прибуття в дитячий будинок, хлопчик відмовлявся їсти приготовлену їжу, воліючи їсти сире м’ясо з землі і точити зуби об кістку.

Незважаючи на повну відсутність соціальних якостей, хлопчик все-таки зміг знайти друга. У дитячому будинку жив ще один дикий хлопчик, який також виріс із тваринами. Так як хлопчики виросли в дикій природі, вони обидва відчували труднощі у спілкуванні з людьми, ця злощасна схожість і стала приводом для їхньої дружби. Батько Ерхардт зазначив, що «дивне співчуття об’єднало двох хлопчиків і старший навчив молодшого пити з чашки».

Сумнівним досягненням Діни було те, що він навчився курити цигарки.

Вважають, що саме куріння призвело до розвитку у нього туберкульозу.

Діна значно відставав у розвитку. Навіть за 10 років, проведених серед людей, він, як і раніше, був дуже нервовим і схвильованим.

Його зріст ледве становив 150 см, у нього були дуже великі зуби та низький лоб. Провівши більшу частину свого дитинства з вовками, він відчував себе чужим серед людей, і відчував, що його насильно тримають далеко від дому.

В 1895 Діна помер від туберкульозу у віці 29 років.

Діна прожив серед людей більше двадцяти років і за цей аж ніяк не короткий термін він показав дуже скромні результати: зміг навчитися ходити на двох ногах, прикриватися пов’язкою на стегнах і їсти з тарілки.

З 1843 по 1933 рік з Індії надходило не менше 16 повідомлень про знайдених диких дітей обох статей, вихованих різними тваринами.

Незабаром після виявлення Діни, в Індії було зареєстровано 4 випадки виявлення дітей, вихованих вовками. І з роками таких випадків ставало дедалі більше.

Серед дітей-вовків можна виділити кілька найяскравіших представників, найзнаменитішими з яких були дві дівчинки Камалу та Амалу, яких забрали зі зграї вовків у 1920 році. Людину, яка їх знайшла, звали Джал Сінгх, і він стверджував, що вони вили на місяць, ходили рачки і їли тільки сире м’ясо.

Однак поряд із реальними випадками також існували й вельми неправдоподібні, які згодом були розвінчані.

Історії про диких дітей, вихованих тваринами, надихнули безліч письменників та поетів.

Одним із таких письменників став Редьярд Кіплінг, який написав знамениту книгу про Мауглі під назвою «Книга джунглів».

Книга була опублікована через 20 років після виявлення Діни.

Сам автор ніколи не згадував, що на створення Мауглі його надихнув Діна Санічар. Між Мауглі та Діною є як явні подібності, так і відмінності.

Наприклад, на відміну від Мауглі, Діна не залишав джунглі добровільно.

Після 6 років, проведених у джунглях, Діна так і не зміг стати частиною суспільства. Він просто не зміг змінити свою свідомість тварини та стати людиною.

Можливо, для Діни було б краще, якби він продовжував жити у джунглях.

Але про це ми вже ніколи не дізнаємося.

Джерело