Предмети з минулого, зразу й не здогадаєшся...

Гіматій – це накидка, яку носили люди у Стародавній Греції. Для жінок він був не просто зручним верхнім одягом. Жінки загорталися в накидку з головою, щоб приховати сором або емоції, що їх переповнювали.

Сабатон — взуття, яке було частиною лицарських обладунків. Ці черевики неспроста складалися з кількох вузьких смужок металу: з такою конструкцією ноги лицарів надійніше фіксувалися у стремені.

На середньовічних картинах нерідко можна побачити людей в одежі, розділеній вертикально на половину, двох різних кольорів. Ці вбрання називаються мипарті. Таке яскраве забарвлення – відмінна риса одягу прислуги. Спочатку за кольорами можна було визначити ранг слуги, а потім вони почали вказувати на те, в чиїй родині працювала людина.

У Середньовіччі багато жінок (а іноді й чоловіків) носили одяг під назвою «бліо», однією з особливостей якого були дуже довгі рукави. Вони здаються непрактичними, але в цьому й був сенс: за допомогою одягу люди показували, що вони досить заможні, щоб не виконувати жодної роботи.

У 1571 році в Англії було прийнято закон, спрямований на підтримку виробників вовняних кепок. Він зобов’язував усіх громадян старше 6 років носити ці головні убори. 1597 року закон скасували, але звичка носити такі кепки у мешканців залишилася.

Пишний комір фреза став важливим елементом тюдорівської моди серед багатіїв. Він не тільки доповнював образи, а й мав практичне значення: фрезу носили, щоб не морочитися пранням. Адже з нею одяг не бруднився в області вирізу, а сам комір можна було зняти і випрати окремо від камзола чи сукні.

Сукні з пишними рукавами жиго виконували дві важливі функції. Як і у випадку із середньовічними бліо, вони показували, що жінка в такому вбранні не здатна займатися ніякою працею, адже в ньому вона навіть не могла підняти руки. А ще завдяки об’ємним рукавам, вирізу та пишній спідниці талія жінки здавалася вужчою.

Манішка — це нагрудна вставка з комірцем, яку чоловіки носили зі смокінгами та діловими костюмами у другій половині ХІХ століття. Тоді діловим людям доводилося одягати костюми щодня, але в них не завжди вистачало грошей, щоб регулярно прати сорочки. На допомогу їм і приходили манішки: їх прати було простіше і дешевше, ніж повноцінні сорочки. Манішки навіть порівнюють із макіяжем, адже вони теж допомагали маскувати недоліки.

У Вікторіанську епоху всі жінки, діти та люди похилого віку носили нічні ковпаки. До XX століття ті вийшли з моди і стали ознакою відсутності смаку, але до 1910 років жінки знову почали носити їх і навіть використовувати для різних лайфхаків.

Шовковий нічний головний убір допомагав надавати волоссю блиску. До того ж з такою шапочкою волосся не плуталося вночі, тож уранці жінкам було набагато простіше зачісуватися. А ще тоді з’явилися спеціальні ароматизовані ковпаки, завдяки яким волосся приємно пахло.

Пончо – це верхній одяг, традиційний для багатьох народів. За допомогою нього деякі люди не тільки грілися, а й наголошували на своєму становищі в суспільстві. Наприклад, у народу мапуче ступінчастий ромбоподібний візерунок асоціювався з владою. Тому на важливих церемоніях лише старійшини та вожді могли носити пончо з таким малюнком.

Уважні кіноглядачі могли помітити, що у вестернах ковбої носять поверх штанів додаткові штанини з бахромою, поєднані поясом. Цей предмет одягу називається чапи.

Їх носили не для краси, а для захисту ніг, адже під час їзди через кущі та кактуси ковбої ризикували поранитися. До того ж чапи зазвичай робили зі шкіри, тож наїзникам було зручніше сидіти в сідлі і не зісковзувати — у звичайних штанах робити це було складніше.

Мешканці Азорських островів, що входять до складу Португалії, до 1930-х років носили традиційні накидки з великими капюшонами під назвою сapote e сapelo. Ці накидки передавалися з покоління в покоління і відображали два основні заняття мешканців. Плащі були пофарбовані в синій колір (експорт синьої фарби став важливою частиною економіки островів), а капюшони тримали форму завдяки каркасу з китової кістки (полювання на китів теж відігравало велику роль).

(з мережі)