Як про усе сказати? Забракне в світі слів,

Щоб з серця передати всю гаму почуттів.

Її любов зігріє сильніше за усіх,

Своїм теплом розтопить сердечний біль і сніг.

Вона все зрозуміє, розрадить і простить,

Бо за дітей радіє й сумує кожну мить.

ЗавждИ із нами поруч її душа свята,

Не знає часу й відстані безмежна доброта.

Вона завжди чекає жаданого дзвінка,

Життя благословляє натруджена рука.

Хоч рОки невблаганні, спливають, мов ріка,

Та мама завжди буде красива й молода.

Хай Бог оберігає всіх наших матерів,

Нехай у нас не буде для них байдужих слів!

У мамину домівку вертайтесь знов і знов,

Ніщо вам не замінить її святу Любов!

Розкидає вечір зорі-діаманти,

Ніч у сни розносить мрії кольорові.

І лунатимуть над світом до світанку

Світлих Ангелів небесні колискові.

В сад чарІвний срібна стелиться доріжка,

Сяйвом місячним, мов кИлимом покрита.

В теплих променях дитячої усмІшки

Розквітають неземні прекрасні квіти.

Тут живуть герої всі казкові,

Тут пташкИ і звірі розмовляють.

Це країна безумовної Любові,

Де завждИ привітно й щиро зустрічають.

Срібнокрилі ельфи у танок покличуть,

Феї навчать плести з добрих діл віночки.

В подарунок різнобарвну райдугу залишать,

Й ніжну пісню заспівають лісові дзвіночки.

ПонесУть увись лелеки понад небокраєм

В край незвіданий, далекий, де смутку немає.

Буде серце пізнавати світ чудес до ранку,

І збиратиме в долоні зорі-діаманти.

Эпохи мысли

Творя земную жизнь во времена былые,

Творец вложил нам в души мысли золотые.

Мы долго жили с этим золотым добром,

Но Пифагор покрыл нам мысли серебром.

Металла градус вновь сменился на полтона –

На бронзу – родилась механика Ньютона.

Мысль бронзовела… В голове – почти не зги.

Потом Эйнштейн вложил железные мозги.

И, наконец, мечта халявщика сбылась –

Теперь железо думает за нас.

И лишь один вопрос рождается к концу:

На что железо ржавое Творцу?..

Среди россыпи жемчужных звёзд

Рядом с Ангелами души обитают.

Их хранители, не сдерживая слёз,

В путешествие на Землю отправляют.

Добровольно принимает путь душа,

Дом родной небесный покидая.

По соизволению Творца

Память звёзд до времени стирая.

Начиная новый жизненный отсчёт,

Чистый лист ты в Книге Жизней открываешь.

Ангел в новую “обитель” проведёт,

А ты так по дому Отчему скучаешь…

Как примут тебя, невинная душа,

Те, кому себя ты доверяешь?

То ли с радостью обнять тебя спешат,

То ли гнев свой на тебя бросают?

Под молитвенным покровом в мир войдёшь,

Облачась в Любви надёжную защиту,

То ли бремя рода понесёшь,

Чтоб очистить грязь сердец закрытых?

Бог даёт Любви и Жизни дар,

Их отнять лишь Он один имеет право.

Испокон веков завет сей дан,

Никогда Он свои души не оставит!

Не говори прощяй, не говори до встречи. 

Нет силы больше ждать свидания с тобой,

Давай вернёмся в дивный вечер,

когда мы встретились под вешнею луной.

Не надо больше слов о прежних ссорах,

не до упрёков нам с тобой сейчас.

давай вернёмся к тем истокам,

когда нам жизнь дарила встречу лишь на час.