Вдих...Видих...Серця стукіт...
По жилам кров, як та вовчиця мчить.
Я чую табуневий тупіт,
Звуки кінських копит.
Тік...Так...Шумить комп`ютер,
Годинник із зозулею вже замінив.
А я стою й дивлюсь в майбутнє,
Бо минуле хтось-таки закрив!
Тук...Кап...Ляп...Бах...
Ці вже колись знайомі звуки чую я.
Ліворуч повернусь - стоїть зі мною рицар Страх,
Праворуч - Совість панночка моя.
Хоча мені заборонили....Я обернусь!!!
І то не коні були, то мого дитинства дні, хвилини...
І вже не плачу... знаю більше не вернусь..
Видих...Вдих. Стою я ледь притомна,
Та все ж набралася я сил іти вперед!
Не знаю буду я з достатком чи бездомна,
Та власноруч збудую я намет!

Втомився? Стільки мабуть клопотів й проблем…
Сідай, я напою тебе гарячим чаєм
Із липою, мелісою і чебрецем.
Про все забудь, нехай душа відпочиває.

Ти по краплинці, мов п’ючи богів нектар,
Відчуй як сила струменем тече по венах,
Як хочеться всміхнутись просто так, без чар
І просто ще раз пригорнутися до мене…

Я не питатиму тебе вже ні про що,
Помовчимо з тобою, порахуєм зорі
Чи просто слухатимем теплий літній дощ,
Якщо заплаче раптом небо неозоре.

Ти відпочинь. Закривши очі, відпусти
Усі свої думки, хай вільно політають.
Відчуй на смак життя… відчуй на дотик сни…
Ти лиш прийди. Я напою тебе гарячим чаєм…

Где ты? Моя половинка… Доносится крик ранимой души. Где ты? Моя невидимка… Войди в мою жизнь и себя покажи. Ищут два человека, Себя во вселенной любви и разлук, Просят у Бога прощенья, За то, что так слепы и встречи так ждут. Где ты? Ласка и нежность, Страстные ночи и жаркие дни. Где, судьбы неизбежность, Хочу обрести тебя сладость любви. Пусть доносится эхо, Желанья твои ко мне приведут, Верю, одна есть надежда, Что две половинки друг друга найдут!

Догоряє літо…
Ним ще сни зігріті,
Та осіннім вітром
Пахне вже в повітрі…

Філіжанка кави
У кафе старому,
Зайчиком ласкавим
В моїй чашці промінь.

Був би ти навпроти
З ніжними очима —
Зникли б всі турботи
Там десь за дверима…

На кавовій гущі
Погадаю трішки…
Може стріну тут ще
Я твою усмішку,

Може тут навпроти
Сядеш ти на лаву,
Ну а зараз поки
Тільки я і кава…

Сонце — не сонце, вітер — не вітер,
Щастя, — не щастя, коли ти не мій.
Ніжністю серця, полум’ям літа,
Пристрастю ночі, загадкою мрій

Я тебе знову цілую… і кличу…
Кожної миті згоряю до тла…
Знову твоє я малюю обличчя,
Очі твої… Скільки ж в них є тепла!

Знову крізь відстань тебе обіймаю,
Шлях прокладаю до тебе з надій.
Я так люблю!!! Тільки, Сонечко, знаєш
Сонце — не сонце, коли ти не мій…

                                                 Солнышко знойное,
                                                    Волны барашками,
                                                       Мысли спокойные,
                                                          Платье в ромашки…
                                                
                                                 Зонтики пляжные
                                                    Пестрыми красками,
                                                       Змеи бумажные
                                                          В небо! Как в сказке…

                                                  Лета кусочек –
                                                     Синь необъятная…
                                                        Теплый песочек –
                                                           Как же приятен мне!
                                                
                                                  Руки раскинув
                                                     Ветру отвечу
                                                        Берег покинув
                                                           Чайкой навстречу…

                                                  Трав ароматных
                                                     Воздух вдыхая,
                                                        Так незаметно
                                                           Душа отдыхает,

                                                  Птицей свободной
                                                     Моря коснется –
                                                        Белою лентой
                                                           Пляж улыбнется…

                                                  Солнышко знойное,
                                                     Волны барашками,
                                                        Лето довольное,
                                                           Мир нараспашку!

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Я більше не боюсь твоїх очей.
Перегоріло. Попелом у тиші
Всі почуття недоспаних ночей,
Яких відрікся ти, мене убивши.

Не знаю. Може не кохала я? –
Кохання ж бо не може спопелитись…
А я душею більше не твоя,
Хоч так хотіла серцем твоїм битись.

Я так хотіла стати твоїм сном,
Ридала від безсилля щось змінити,
А ти кохання залишив за склом,
Щоб я дивилась й не змогла зігріти…

Я стільки в сонця випила весни,
Та все дарма, тебе не розтопити…
Як хочеш, зрадницею ти мене назви,
Та більш не буду я тебе любити…

Я відчуваю тебе душею.

В моєму диханні ритм твого серця.

У мою долю упав ти зорею,

І срібним морем у ній розлився.

 

У нашому світі усе проминає.

Час швидко біжить, залишаючи втому.

А я твоє серце в долонях сховаю,

І не віддам його більше нікому.

 

А я нашим мріям не дозволю розбитись,

Бо шлях до них був через терни колючі.

“Упасти, щоб встати! Й на зорі дивитись!”

З цим гаслом долали життєвії кручі.

 

Твій смуток – то моя печаль,

Твоя усмІшка-щастя мого серця.

Я твоїм лагідним турботливим рукам

Довірила б, напевно,цілий всесвіт.

Запроси  мене  на  чашку  чаю.
Та  не  дуже  чаруй  лиш,  вважай,
А  то  раптом  ще  я  закохаюсь
У  такий  ароматний  твій  чай.

І  тоді  я  вкраду  в  тебе  спокій:
Без  запрошень  приходити  я
Буду  знову  і  знову,  аж  поки
Не  напою  свої  почуття.

Чи  дзвонитиму  ще  опівночі,
Бо  вмиратиму  просто  і  все,
Якщо  чаю  гарячого  схочу
Й  тебе  з’їм,  якщо  не  принесеш!

Запроси  мене.  Я  без  вагання
З  задоволенням  прийду  на  чай.
Не  чаруй  лиш,  бо  справжнє  кохання
Незрівняний  з  придуманим  рай!

ЦЕЛУЮ РУКИ ТВОИ, МАМА !

***********************************

****************************************

Целую руки твои,Мама!!!

И обнимаю всей душoй!!!

Как часто я была упряма

И непослушна!Боже мой!....

Заботилась я о тебе;Любила,

Но это всё —такая малость!

Жалею : мало проявила

Любви к Тебе,как оказалось.

Целую носик,щёчки,глазки

И обнимаю всей душой!!!

Тобой рассказанные сказки

Я вспоминаю....Боже мой!

Люблю! Тоскую! Не забыла!

Ушла.....Расстались мы с Тобой.

Давно--недавно это было.....

Не в этой жизни,а в иной.....

Целую ножки Твои,Мама !....

И След, оставленный Тобой!

Незаживающая рана !!!.....

Душа наполнена Тоской!!!

******* / 12 июня 2010 года /