Про співтовариство

Поезія-це стан душі.У співтоваристві друкуються виключно авторські вірші.Ласкаво просимо до світу поезії!

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Поезія сучасних авторів.

Вместе навсегда


На перекрёстке времени и мыслей,

На рубеже меж безразличьем и мечтой

Вдруг повстречались две души, две зрелых жизни,

В тот миг два сердца потеряли свой покой.

 

Глаза в глаза и рук одно прикосновение…

Весь мир исчез, остановило время ход.

Томились души в трепетном волнении,

Несясь стремительно куда-то вдаль за небосвод.

 

Сердца пленило ощущение полёта.

Отбросив тяжести земных проблем-оков,

Впервые в жизни чувствуя единство взлёта,

Сплетались души за границей мира слов.

 

Всё то, что было до неё – одни лишь тени.

Как солнца лучик, она в жизнь его вошла.

А для неё он стал крылатым вдохновением.

Она в душе своей сокрытый Дар нашла.

 

Любовь ложится на листок живыми нотами,

Одушевляет песни Музы красота.

Мир на двоих окутан нежною заботою,

Теперь сердца и души вместе навсегда.

У меня любовь называется...

Ты согрей меня, обними любя,

Расчеши мне волосы пальцами… Близок будь со мной, чувствую тебя Как святых приход пред святцами… Ласку моих рук, тела аромат, Принимай душой расхристанной. Я дышу тобой как сто лет назад, Дежавю у меня неистово… Кто за руку брал, когда вел ко мне, Мы и сами еще не поняли… Но я знаю, что ты живешь во мне Мои вены тобой не напоены… В сердце ты войди, тело напитай, Ведь я зверь я тобою голодная… Душу береги, тело не предай С тобой жаркая, всем холодная… Ты услышь меня среди всех других, Пусть же сердце всегда отзывается, То, что ты зовешь телепатией У меня Любовь называется…
©Каролиша

Я без тебе


Я без тебе як тінь… Опівночі сковзну по обличчі

ледве тьмяних зірок, які вкрали усмішку твою,
загублюсь серед них під акорди самотності звичні
і нап’юсь тишини, що без тебе зірки в небі п’ють.

Я без тебе – свіча, догораюча в попелі віри,

безнадійно сліпа, що хворіє чеканням очей,
і нехай в почуттях біль снується мереживом сірим,
та молитвою мрій береже її ангел ночей.

Я без тебе як сон, що на ранок ніхто не згадає,

обіймаю крильми і цілую повіки бажань,
і мрійливіше сну цього в світі, повірте, немає,
як за нього нема безталанно-сумніших зітхань.

Я без тебе крихка, безпритульна надія – забута,

в переливах думок розіп’ята, а просить одне –
щоб на відстані рук не досягнутим щастям не бути…
Я без тебе… та ні! не буває без тебе мене!

Помнишь?

  • 21.12.10, 21:34

Мичман Память-смутьян и нахлебник, По-хозяйски хлопочет над чаем из трав. Помнишь, вечер как пьяный волшебник Прятал спелое солнце в дырявый рукав? Помнишь: руки дрожали от счастья, И как солнечный зайчик дрожала душа В жёлтой змейке на левом запястье? Я умела тогда жить тобой. Не дыша. Я не знала ни часа, ни века, Я забыла о смерти, не помнила снов. Я училась любить человека, Я по нотам и вскрикам учила любовь. И отличницей стала, быть может... Но припрятало время мой старый диплом. Наставляло мудрей быть и строже, Не дарить безрассудно жемчужины слов И вручило смиренья учебник: "Неразумное сердце, Любовь изучай!" Только Память-смутьян и нахлебник Пьёт из чашки с улыбкой свой липовый чай.

Согрей меня


Укутай меня своей нежностью.

Укрой одеялом из страсти.

Свечою любви и верности

Зажги во мне искорки счастья.

 

Разлей позолоту звёздную

В бокалы сердец звенящие.

И выключи зИму морозную,

Включи мне весну пьянящую.

 

Согрей мою душу озябшую

Своею улыбкою солнечной.

От вьюг и метелей уставшая,

Пусть теплом твоим будет наполнена.

Слова

  • 21.12.10, 20:39


Занурюючись в роздуми, у себе,

Шукаючи пояснення подій,

Знов постає невимовна потреба:

Без слів не можна описати дій.


Слова будують розуміння,

Із них складається буття,

Без слів не буде досвіду і вміння,

Вони потрібні для нормального життя.


Словами можна пояснити

Образу, злість, ненависть, сміх.

Слова потрібні нам, щоб зрозуміти:

Чому? Навіщо? Для одного чи для всіх?


Вони потрібні нам як хліб,

Без них стосунків не існує,

Слова допомогли й мені б,

Бо мовчки час усе лише марнує.


Прошу, не треба нам мовчати,

Не треба мучитись в собі,

Словами вчимося прощати,

Слова дадуть мир іншим і тобі.

По углям каленным

А гиены мне сердце терзают…

С высока я на них посмотрю, Мне плевать, что они понимают, Не познавши душу мою… Пусть шипы по дороге разбросят Не слепа! Я и их обойду! Мои ноги в кровь сбиты, пусть спросят, Я за боль только благодарю! Не бывает легкой дороги, Где овраги, вижу сама… Вы не стойте на ровной дороге Не тревожьте напрасно меня! Не понять вам меня не пытайтесь, Я у Бога прошу лишь совет… Если нужно по углям каленным, Я к любви своей вытопчу след! Я слаба, нет… сильна, забываюсь… Иногда просто выхода нет, Все что с болью в душе отзывалось Все с любовью подарит мне свет!
© Каролиша

Ось стою і стукаю...

Світ у морі гріхів потопає,

Захлинаючись гнівом і заздрістю.

А сваволі людськІй кінця-краю немає,

Нема в дУшах любові і радості.

 

Кому служить цей світ і на кого чекає

В час рішучий на зламі історії?

Вже й подобу своЮ  поступово втрачає,

Нових ідолів собі створює.

 

Пів-планети – прихильники Армагедону.

На пророцтвах кишені збагачують.

Хоч самі навіть й гадки не мають у тому,

Що так пристрасно передбачують.

 

Хтось приходу Антихриста щиро чекає,

І до страху в полон віддається.

Тільки от, бідолаха наївний, не знає,

Що той гість вже живе в його серці.

 

А Господь заповів – Будьте зАвжди готові,

Бо не знаєте дня, ні години.

Є всі відповіді у Його святім слові,

Лиш відкрий свої очі, Людино!

 

Кому служиш, від того й нагороду одержиш,

Буде пізно тоді щось міняти.

Коли подорож свОю на землі цій завершиш,

Неминуче прийдЕ мить розплати.

 

У цей час благодатний Він стоїть коло серця,

І на дозвіл від тебе чекає.

Щоби світло й надію до нього принЕсти,

Він потреби усі твої знає.

 

Він запалює віри промінням

В душах сонце любові й достатку.

Де зросте в серці диво-насіння,

Там народиться Боже дитятко.

Близко

Губы близко, языки в танце диком повстречались,

Стон прими моей души сладким ядом отравляясь… Я дыхание твое все до капельки вбираю, Задыхаюсь, дай еще, я с тобой изнемогаю! Закрываются глаза, волны страсти расплескались, Как спираль наши тела в нежности переплетались…
©Каролиша

На белом облаке

  • 19.12.10, 13:24


На белом облаке
Унесусь в бескрайнюю даль,
На белом облаке
Разгоню туманную печаль.

На белом облаке
Ворвусь в Твое присутствие,
На белом облаке
Найду у Тебя сочувствие.

На белом облаке
Унесусь от земных раздоров,
На белом облаке
Сбегу от ненужных споров.

На белом облаке
Хочу научиться смиренью,
На белом облаке
Найду любовь и почтенье.

На белом облаке
От сердца Тебя буду славить,
За белым облаком
Хочу всё плохое оставить.