ПТАШИНI КАЗКИ.

*********************

ЧАРIВНА ЛЕЛЕКА.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~

/ Українська казка /.

1.

Маленька дiвчинка Тетянка

З самого вечора до ранку

Мiцненько так,гарненько спить.

Час увiснi скорiш летить.....

Але ж,щоб краще засинала,

Їй казочку розповiдала

Її бабуся,чi  дiдусь,

Чi  матiнка,або татусь.

А iнколи,на пiдвiконцi

З”являвся Птах,як сяде Сонце.

Вiн бубонiв та буркотiв.--

Роpповiсти,мабуть,хотiв

Тєтянцi,що не засинала:

Що  бачiла,  куди   лiтала

Пташина.Танця прислухалась,

Пташинiй казцi дивувалась.

Сьогоднi теж,як сiло Сонце,

З”явився Птах на пiдвiконцi .

У лiжку добре примостилась

Тетянка.Довго так дивилась,

Чекала казку вiд Пташини.

Ось засинає вже дитина.....

Аж ,раптом чує крiзь сон свiй :

“Лiтав далеко я за обрiй

Одного разу,як мав силу,

На крилах що моїх носила

У Небi :високо- за хмари....

(Зiмною що зробили чари,

Приваблюючi душу мою

До Неба?!!  З силою такою!...).

Так от,колись лiтав далеко--

У тi края - з вiдкiль Лелека

Коханим дитинча приносить,

Якщо подружжя дуже просить.

Той край чарiвний, дуже гарний!

Його дiстатись мрiє марно

Той,в кого в Чашi серця пусто.--

Немає Свiтла!--Дуже густо

Зiбралась темрява. I морок

Свiдомiстю заволодiв . Днiв з сорок

Туди летiти, кожен день......

******* / 8 . 06 . 2010 року /

                                                                                                    / далi  буде / .........

Як же добре блукати улітку
Досхочу лісовими стежками.
Я знайду запашну семи квітку,
З різнобарвними що пелюстками.

Поцілую пелюстки зірчасті
Й сім бажань я у них загадаю:
У БЛАКИТНОЇ – радості й щастя,
В ТЕМНО-СИНЬОЇ – снів небокраю.,

В БІЛОСНІЖНОЇ ніжності й ласки
І незгасних надій я попрошу,
У БУЗКОВОЇ – справжньої казки,
Де в житті море друзів хороших,

У ЧЕРВОНОЇ – звісно любов’ю
Щоб палало щасливе серденько,
У ЗЕЛЕНОЇ миру й здоров’я,
А у ЖОВТОЇ – усмішок жменьку!

Я б пелюстки пустила за вітром,
Але все ж не посмію їх рвати,–
Раптом ще хтось знайде семиквітку
Й сім бажань схоче теж загадати.

Немыслимые чувства движут нами
И где сцепленье бы от них найти,
Они меня накроют как цунами
И смоют все знакомые пути

Всё до тебя – на черно-белой пленке,
Вся жизнь моя – всем надоевший фильм.
Как птицы закружились мы в воронке,
В воронке чувств и безголосых пантомим.

Где б сил найти, расправить крылья и взлететь,
Переписать сценарий жизни прошлой,
Последний раз на эту землю посмотреть
И улететь от этой боли невозможной.

Любить тебя, болеть тобой, поверь, за счастье
И в океане глаз твоих не страшно утонуть,
В плену безумных чувств теперь во власти…
В твоих объятьях я навек хочу уснуть.

Пусть не поймет никто такого притяженья,
А мне плевать, ради тебя я начинаю жить.
Пусть сказке этой не будет продолженья, -
Зато теперь я знаю КАК могу любить.

…Как в кукольном театре представленье,-
Два сердца любящих висят на волоске.
Одно неаккуратное движенье –
И судьбы сломанные в сморщенной руке…

Я тот глоток воды, ты знаешь, Что в жаркий полдень не допил, Меня в желаньях загадаешь, В меня, вдохнув немного сил… Я тот поток прохлады ветра, Тебя спасу в палящий зной, Я лучик солнечного света, Ты в ночь меня возьми с собой. Я та рука, что приласкает, Я губы те, что обожгут, Мои глаза не забывают, Мою любовь не предадут! Я сердце то, что разбивали… Я та душа, что жить должна! Я просто та, о ком мечтали, В тебе реальность я нашла!

Розливається Чумацький шлях

В небесах сріблястою доріжкою.

І малює срібні квіти в снах

Дівчина з сріблястою усмІшкою.

 

Срібні мрії срібнокрилий птах,

Мов перлинки зоряні збирає.

І відносить їх в той срібний край,

Де тривоги та журби немає.

 

Тими мріями засіє він лани,

Срібним дощиком їх буде поливати.

І колоссям срібним заколишуться вони.

Прийде час плоди на землю повертати.

 

Та із сотень мрій лиш одиниці проростуть,

Й плід принЕсе зоряне насіння.

З тих сердець, де віра і любов живуть,

Де натхнення є і устремління.

 

Срібні ниточки незримо на землі

Нас з небесною Вітчизною єднають.

Срібну чашу найдорожчої душі

Срібний Ангел срібним сяйвом наповняє.

БЛАГОДАРНОСТЬ   НЕ БЛАГОДАРНОМУ.

«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»

В благодарность !--За «секрет»!

Сердце шлёт тебе в ответ

Импульс Света и тепла !

Чтобы к звёздам жизнь вела !

Жизнь прекрасна!Жизнь– Подарок!

Ты же,ведь,совсем не старый !

И талантлив, и хорош !!!

Плакать хочется ? Ну,что ж,

Это значит, что душа

И светла, и хороша !

Ты справляешься с бедой?!

Значит, сердцем молодой !

Коли все твои проблемы

Есть для юмора,лишь, «темой»,

Значит ты,парнишка, молод !

Жар души в тебе, не холод !

И не важно : сколь те лет !

Благодарность ! – За «секрет» !

******* / 28 мая 2010 года /

Я сегодня живу, я счастливая! А ведь все это мне даже нравится, Зато завтра проснусь с ощущением, Что вчера жизнь была идеальная. Не услышу я вашего мнения, Что живу я возможно неправильно, У меня и свое, ведь имеется, Как хотелось бы, чтоб гениальное! Боже мой, вы смеётесь, ну надо же… Я рыдала над вашею глупостью! Ничего, в жизни все ведь меняется, Даже солнце с луной соревнуются. Да.. уроков по жизни достаточно… Не сдала еще все я экзамены! Просто я не спешу к завершению, Я ведь в завтра смотрю с ожиданием!

Сірими холодними краплинками

По вікні моЇм стікає літо.

Плачуть Ангели небесними сльозинками,

Хочуть бруд із душ людських омити.

 

Тихим голосом душі до нас звертаються,

Від біди крилом могутнім захищають.

Із дітьми малими вони граються,

І до них відкрито промовляють.

 

У хвилини смутку та тривоги

Віру в серці зберегти допомагають.

І прохання вірних душ несуть до Бога.

Тим, хто просить, завжди поміч посилають.

 

Чому ж люди своїх Ангелів не чують?

Чи ж настільки їхні душі зачерствіли?

Світ ілюзій і примар собі будують,

В задзеркаллі свого “его” заблудили.

 

Дуже часто люди Ангелів втрачають,

Самовільно відрікаючись від Бога.

Та в нікчемності своЇй, на жаль, не знають,

Що у вічному страхУ застрягне їх дорога.

 

І чому свій хрест життєвий люди відкидають?

Найцінніший дар небес у себе відбирають?

Від хрестів життєвих так вони втікають,

Та в мільйони раз страшніші муки їх чекають.

 

І нема НІЯКОГО для цього оправдання,

Кожному дається за його ж гріхи страждання.

То ж чому так важко людям душу очищати,

І так легко все навкОло своїм злом вбивати?

 

Чому дітям своїм рідним, ангелам невинним

Залишають люди в спадок лиш одні терпіння?!

Хоронителів небесних знати не бажають,

І свою людську подобу назавжди втрачають.

 

Хочеш Ангела почути? То звернись до нього!

Як дитина, з щирим серцем проси допомоги!

На твоЇ палкі молитви він завжди чекає.

І у будь-якій потребі руку простягає.

 

І тоді нестримна радість серце огортає,

А душа подячну пісню разом з ним співає…

Зупинилися сльозинки… То ж радіти треба!

І веселку вже малюють Ангели у небі.

Вдих...Видих...Серця стукіт...
По жилам кров, як та вовчиця мчить.
Я чую табуневий тупіт,
Звуки кінських копит.
Тік...Так...Шумить комп`ютер,
Годинник із зозулею вже замінив.
А я стою й дивлюсь в майбутнє,
Бо минуле хтось-таки закрив!
Тук...Кап...Ляп...Бах...
Ці вже колись знайомі звуки чую я.
Ліворуч повернусь - стоїть зі мною рицар Страх,
Праворуч - Совість панночка моя.
Хоча мені заборонили....Я обернусь!!!
І то не коні були, то мого дитинства дні, хвилини...
І вже не плачу... знаю більше не вернусь..
Видих...Вдих. Стою я ледь притомна,
Та все ж набралася я сил іти вперед!
Не знаю буду я з достатком чи бездомна,
Та власноруч збудую я намет!

Втомився? Стільки мабуть клопотів й проблем…
Сідай, я напою тебе гарячим чаєм
Із липою, мелісою і чебрецем.
Про все забудь, нехай душа відпочиває.

Ти по краплинці, мов п’ючи богів нектар,
Відчуй як сила струменем тече по венах,
Як хочеться всміхнутись просто так, без чар
І просто ще раз пригорнутися до мене…

Я не питатиму тебе вже ні про що,
Помовчимо з тобою, порахуєм зорі
Чи просто слухатимем теплий літній дощ,
Якщо заплаче раптом небо неозоре.

Ти відпочинь. Закривши очі, відпусти
Усі свої думки, хай вільно політають.
Відчуй на смак життя… відчуй на дотик сни…
Ти лиш прийди. Я напою тебе гарячим чаєм…