Ты - приглашение к любви, где я в нем только слово,
Ты - теплый летний дождь, а я лишь капля в нем.
Я растворяюсь без остатка в тебе снова,
Веселый слышу смех, и вновь горю огнем!

Ты, только ты лишь мои крылья для полета,
И бытовых проблем пускай никто не отменял.
Что бы лететь могли мы над чертою горизонта,
Целуй скорей, что бы никто нас не догнал!

К сожаленью в жизни я тебя не знаю… Но близки мне строки все твои. Как же я тебя, читая, понимаю О любви великолепные стихи! Ты мудра, легка, уверенна - красива! От души идет чудесное тепло. В жизни ты давно уже счастлива, Ты растишь ребенка своего! Как бы в жизни дальше не сложилось И куда б судьба не занесла. Знай, что ты ведь Ангелом явилась, Лишь для него  -  кому в душе верна! И пусть опять дороги, расстоянья…  Желаю сил достичь своей мечты. И пусть навечно оправдает ожиданье, Лишь тот один, кого так любишь ты!

Посмотри в окно - синева небес!

Сказочный простор сладких грез, чудес...

Где-то там вдали не заметим мы

Грусти бытия, будней суеты...

 

В пухе облаков мягко и легко

Мы летим с тобой в детство... Далеко...

Там цветет сирень, там веселый смех,

Там огромный мир! Наш! Один для всех!

 

Миражи... Туман… Призрачная даль...

Вот оно! Постой! Остаемся? Жаль...

Приоткрыв глаза, вижу я в окне

Синеву небес... Только грустно мне...

ХОЧУ   ПРИНЕСТИ   НЕБО   НА   ЗЕМЛЮ.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Хочу  принести  Небо  на  Землю,

Двигаясь  к  Истине   упорно.....

Путь есть смирение,его  приемлю.

В изменении нахожу постоянную форму.

 

Должно дойти оно до основания.

Достигнув вершины,прийду к истокам.

Всякость есть путь падения.Знание

Этого пусть станет оно мне уроком.

*******       / январь 2010 года /

Ровными утро размерив шагами, В многоточие уходят часы… И отзываясь болью в зазубренной гамме, Фальшивый голос слышу в возгласах толпы.

Разглядывая дня заснеженные виды, Мне грубость так цепляется за слух. Мне слышаться нелепые обиды, Я их читаю по движенью губ…

Приходит вечер в согнутых коленях, Пустым желудком, ноющей спиной… И в ожиданье сладкого мгновенья, Кому за здравие поет, кому за упокой.

Вот так часы уходят в многоточие, И их порыва точно не сдержать. Обиды, фальш, и прочее и прочее, Крадутся рифмой мне в открытую тетрадь.

В переулках из снов, где мечтам суждено возрождение,

Где таинственность мыслей теряет свою наготу…

Я тебя отыщу, но с рассветным лучом пробуждения

Уходя в пустоту, ты меня оставляешь одну…

 

В полумраке ночном под саваном из звезд позолоченных

Снова встречу тебя. Этот миг не забыть никогда.

Притаившись навек невидимкой  в твоем одиночестве

Буду рядом с тобой. Навсегда, навсегда, навсегда...

 

Лютують білі заметілі,

Та в серці полум’я горить.

Серця і погляди зустрілись,

Нехай зупиниться ця мить.

 

Не згадуєш про те, що було,

Про те, що в серці ще болить,

Що зветься спогадом минулим,

Від чого голос мій тремтить.

 

Не раз в житті я оступилась,

Та все ж піднятися змогла.

На власних помилках училась,

Та віру в серці зберегла.

 

Не нарікатиму на долю,

За все заплачено сльозами.

На все в житті є Божа воля,

Та вибір завжди є за нами.

 

Як хвиля відчаю накрила

Від пустоти й гіркої втрати,

Молитва і смирення щире

Змогли мене з колін підняти.

 

Пізнавши втрати і терпіння,

Життя навчилась цінувати.

І в кожній миті і хвилині

Яскраві фарби помічати.

 

НелЕгкою була дорога,

Ти у очах все прочитай.

Не говори, прошу, нічого,

Тільки з обійм не відпускай.

Дай напитаться Священным Словом

И сердце вылить к Тебе в молитве, Одеться в милость и быть готовой Быть светом миру, быть стойкой в битве. Дай не страшиться и не быть горькой, А все изъяны укрыть любовью, Дай быть Христовой,смиренной,зоркой, Дай надышаться ,Господь, Тобою!

Я у Ангела свого спитаю,

Чому часто так в світі буває?

Чому діти невинні вмирають?

А стихії і війни життя забирають?

 

Я у Ангела свого спитаю,

Чому СНІД і чума процвітає?

Хтось грошима на вітер жбурляє,

Хтось від голоду й сліз потерпає.

 

Я у Ангела свого спитаю,

Чому радості в світі так мало?

І яке нас майбутнє чекає?

І чому всі байдужими стали?

 

Я у Ангела свого спитаю,

Чому ті, хто на діток чекає,

І роками надію у серці плекає,

Їх безглуздо і страшно втрачає?

 

Тихо Ангел мене запитає –

Чи ти дійсно це знати бажаєш?

Бо лиш ваша у тім провина,

Що надходить розплати година.

 

Чому заздрісні ви і жорстокі?

Чому в ваших серцях неспокій?

Недовіра і гордість між вами,

Душі рвете їдкими словами.

 

Плачуть Ангели в небі над вами,

Просять в Бога прощення сльозами.

Та не чують їх люди й не вірять…

Через те всі страждання і біди.

І знову бачу я тебе у своїх снах,

І розумію, що нестримно я кохаю.

Й не уві сні, а наяву, понад життя,

Хоча про тебе небагато зовсім знаю.

 

Твій погляд,наче струм,мене обпік,

Пронизав всі клітинки мого тіла.

У серце він без дозволу проник,

І розігрів закрижанілі крила.

 

Твій дотик-наче зоряний політ,

В тобі себе знахожу по краплині.

Не зможеш замінити ти мій світ,

Але і світ тебе вже не замінить.