Взглядом ласковым, как солнечное утро,

В моём сердце прорастил ты незабудки.

Обогрел ты их улыбкою своею,

Поливал любви звенящею капелью.

 

В ярко-жёлтых золотистых  сердцевинках

Перламутровые прячутся росинки.

Я своей ладонью их накрою,

Это мир, что мы построили с тобою.

 

Прорастают в сердце незабудки.

Я дарю тебе их каждую минуту.

Отражается в моих глазах цветущий сад,

Так люблю я незабудковый твой взгляд.

 ПТАШИНI КАЗКИ.

**********************

*************************

7.

ЗОРЯНI ДIТИ.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~

/ Українська казка /.

          …..../ завершення /

Любiть!Хай буде звiр якийсь,чи птах....

Нехай на iншiй хтось говорить мовi !

Але ж i очi ,личка в них такi ж чудовi !

i Та душа,що сповнена Любовi ,

Та має в серцi Свiтло! Однiєї кровi

Усi : птахи i звiри, або люди .....

Любiть! Тодi душа i серце свiтлi будуть!

Тi дiтки Зорянi ,чудовi

Говорять теж на рiзнiй мовi,

Але ж спiлкуються помiж собою

На “мовi серця”,що в Любовi !

Тому й знаходяться далеко .--

В країнi ,де живуть Лелеки

Чарiвнi та Крилатi люди...

А схочеш й ти мiж ними будеш?!

i Також,як тi Зорянi дiтки

На Небi сяятимуть малюки.

Малюк iз серцем,що як Сонце сяє,

Той у вi снi помiж зiрок лiтає.....

Там,де живуть його Зiрковiї брати.

Захочешь?--З ними ти,як зiрочка,свiти!

Маленький Свiтлячок,але яскраво сяє

На фонi темряви,себе Свiт проявляє!

На фонi Свiтла —темряви безоднa !

Дивись:на темнiм Небi зiрка не одна!

А ось,дивись :одна з них стрiмко впала.

Дитинку Мати Миру,бач,комусь послала.

В цю ж мить,вiдразу ж десь,в якiйсь родинi

Радiють Подарунку Неба—Зорянiй дитинi .

Та Зоряна дитинка,поки,пам”ятає

Небесну Матiнку-Отця.--А потiм забуває

Тих,Хто життя iй Надихнув у тiло

Фiзичне!За для того Зоряна душа злетiла.

От так мандрує вiчно Зоряна дитина

Вiд Дому Матерi —Отця,що є  Єдинi

У цiм Безмежнiм Просторi ,безкрайнiм

З планети на планету дуже файно!”.....

Та знову довго дивний Птах бу-бу-бонiв.

Тетянцi   знову  надихав  чудових  снiв.....

******* / 16.06.2010 рiк /

Благаю… Облиш… Не тримай…

Не снись… Відпусти… Не чекай…

Не мрій… Забувай… Не клич…

А спогади викинь у ніч.

 

Все марно… Нічого нема…

Пробач… Не надійся… Дарма…

Минуло… Розбилось, як скло.

Світило… За обрій зайшло.

 

Не плач… Не проси… Не шукай…

Розбитих дзеркал не складай.

СвоЄю дорогою йди,

Розмиті роками сліди.

 

Не мій… Не твоЯ… Ми чужі…

Навіщо ж ці гострі ножі?

Навіщо тягар цей несЕш?

Утрачений час все-одно не вернЕш.

 

Себе не картай… І на долю не злись.

Прийми… Бо цей шлях сам обрав ти колись.

Віддам, що захочеш… Усе забирай…

Благаю, лиш серця могО не торкай.

Дощ танцював у запальному танго,
й запалювала нас вже навіть тінь
і наша зустріч перетворювалась плавно
на згубний танець диких почуттів.

Заплутавшись у подихах безшумно,
втамовуючи спрагу на губах,
дощ танцював, а ми п’яніли згубно,
впиваючись у кожен його па.

Заворожи мене бажань грозою,
цілуй очима… ти тепер лиш мій
до забуття… Хай стане дощ сльозою,
а ми розтанем пристрастю у ній…

Врываясь в небо, на всю вселенную кричу:

"Только тебя, к тебе, только с тобой хочууу!!!",

Только никто не слышит как болит душа,

как безысходность сердце разбивает неспеша...

Поближе к солнцу руку протяну, прошу спасенья...

только все равно ему...

лишь крылья обожгла и камнем вниз, обратно..

и на заброшенный любви карниз.. мне вновь упасть приятно..

Тук-тук... Ты слышишь, оно еще стучит, пусть и не смело..

ну не такой я жизни для себя хотела..

те чувства укротить я не сумела...

я в пропасть падала.. казалось, что летела...

ПТАШИНI КАЗКИ.

************************

*****************************

6.

ЗОРЯНI ДIТИ.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

/ Українська казка /.

Тетянка в лiжечко лягає …..

Пташину дивну ту чекає,

Що тихо, лагiдно бубнить,

Коли до Танцi прилетить;

Та  вмоститься  на  пiдвiконцi

У вечорi ,як  сяде  Сонце......

За обрiй--- десь-кудись далеко;

Небеснi  де  живуть  Лелеки.....

Нема  Пташини  у  свiй  час !....

Тетянка  дуже  просить  вас,

Мої   маленькi   дiточки:

Заплющуйте,будьласка,очки!

Вiдразу ж Птах той прилетить,

Почне   казки   вам   гомонить....

Заплющили? --То  ж  молодцi !

А ось i Птах присiв на гiлочцi .

На  пiдвiконце   лише   сiв,

Вiдразу ж знов забуркотiв :

«Я бачив в тiм чудовiм краї ,

Де темряви геть не буває !

Яскравий  день,а  замiсть ночi

Неначє  ранок  пестить  очi !

Живуть  там  Дiтки  чарiвнi .

Побачить  можеш  їх  вi  снi .

Малеча — та  обов”язково

Дивитиметься  сон  казковий

Сьогоднi ! Та  лише  тi  дiти,

Життю  умiють  що  радiти !

Ото  ж  бо, слухайте,маленькi :

Мої казки — не  теревеньки !

Кмiтливим буде в них пiдказка:

Життя  зробити- як  тУ  казку.

Так  от, тi   дiтки   3орянi

Є надзвичайнi — чарiвнi !

Серця  їх  сяють  так  яскраво!

Побачити  тобi  цiкаво ?--

То  ж  у  вiконце   зазерни :

Все  Небо  у  зiрках!- То  є  вони !

То  Свiтло  їх  сердець  нам  сяє

Помiж   3iркових — злих   немає!

Бо злiсть та ненавiсть вiд темряви.

Зiрковi   дiтки   свiтяться !... А ви ?

А ви,маленькi ,хочете   свiтити ?

Тодi навчайтесь  все  живе   Любити!

Людей  усих: чорненьких,та   бiленьких,

Червоно-шкiрих... Рiзних!Хоч  жовтеньких!

Рiзноманiтних,також, всих   комах

Любiть! Хай  буде  звiр  якийсь, чи птах.

Нехай  на  iншiй  хтось  говорить  мовi ,

Але  ж  i  очi ,личка в них такi  ж  чудовi !....»

******* / 16.06.2010 рк /

                                                                                                 / далi буде /......

Знайди мене серед дощу

Й зігрій усмІшкою своЄю.

Нікуди більше я тебе не відпущУ,

У твОїм Всесвіті зостануся зорею.

 

В твоєму голосі весЕлковий мотив

Наспівують дзвіночки кольорові.

Лагідним сонечком серед похмурих днів

Світить у серці кожне твоє слово.

 

Ти мої очі відшукай серед дощу

Й поринь у ніжності  зелене море.

Лише з тобою вільним птахом в небо я злечу,

Без тебе затісні мені його простори.

 

             Люди встречаются,
                            люди влюбляются,
             Но не всегда им
                            быть вместе
                                         случается...
             Счастье воздушное -
                            есть понимание,
             Только виной
                            сотни миль
                                       расстояния...
              Ей для тебя лишь
                            хотелось быть
                                                нежною
              Слышит в ответ:
                            "Жить не просто
                                        надеждою..."
              Легких путей
                             в этой жизни
                                            не знает -
              Все неспроста,
                            но тебя понимает...
              Знаешь, не верить
                             ей больше
                                         в случайное,
              Нету сейчас этих
                            мыслей печальнее...
              Временем сердце
                             давно уж
                                           не лечится,
              В сказки красивые
                           больше не верить ей.
              Снова быть
                             сильною?
                                    Нет и желания,
              Мысли застыли все...
                                     Просто устали.
              В жизни так часто круг
                                         замыкается -
              Быть бы им вместе...
                                       не получается!

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Лондон… Берлін… Париж…
Кава… шампанське… чай…
Слухаєш… звеш… летиш
знову за небокрай.

Повість… новела… вірш…
Пісня… соната… звук…
Небом й землею між
серця спинився стук.

Сонячно… вітер… грім…
Вечір… світання… ніч…
Плачеш, смієшся, втім
зовсім не в цьому річ…

Сотні чужих країн…
Фарби…акорди… па…
Лондон… Париж… Берлін…
Тільки тебе нема…

 ПТАШИНI   КАЗКИ.

*****************************

*********************************

5.

ЛЮДИ, ЩО ЛIТАЮТЬ.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

/ Українська казка /.

                   …..../ завершення/

Вiршами наче розмовляли:

Не говорили,а спiвали....

Та кожне слово,або рух

Гармонiєю проявляв їх дух.

Навколо кожного:як сяйво!

Тому i одежина зайва.....

Як тут : у кожної людини

Вся одежина iз ряднини.

Машин нiякиx там немає ,

Тому що кожен з них лiтає

Так швидко--в мить,куди захоче.

I Бачуть очi : вдень та вночi .

Сади постiйно там цвiтуть.

Всi люди гарно так живуть!

В полях,лугах там повно квiтiв!

Таких не знайдеш в цiлiм свiтi !

Тi квiти- форми дивовижної !

ЇХ кольори,та запах нiжний !

Нектар з тих квiточкiв збируть-

Бажання їсти ним насичують.

А з пелюсткiв тих квiтiв напiй

З джерельної водички всякий

Так дуже файно виробляють!

Джерела дуже чистi мають!

Єнергiю життя вiд Сонця

Вони приймають у серця.....

Суспiльство в них то є РодИна:

Велика,дружна та Едина !

Тому й життю вони радiють,

В Гармонiї бо жити вмiють

З Природою та мiж собою.....

Ти засинаєшь?-- От такої !”.....

Птах довго-довго буркотiв.....

Тетянцi надихав вiн снiв......

******* / 14.06.2010 рiк /