Вазон і черв’як.

Жив собі на світі вазон. Гарний такий, з лапатим листям. Не квітучий правда, але гарний. Сонечко світило на нього. Батьки поливали водою і давали добрива для душі. Хоч іноді було важко, адже підвіконня, на якому жив вазон, холодне... Дарма, що іноді йому було дуже самотньо на своєму підвіконні, вазон намагався радувати всіх навкруги.
Одного разу до вазона підповз черв’як. Ох йооо, в цьому вазоні ще не було черв’яків! Я перший, я маю його завоювати! А вазон подивився вниз на черв’яка і подумав – ось воно! Я більше не буду тут один!
Черв’як сказав вазону – я люблю тебе! Але я буду любити тебе ще більше, якщо ти трохи поміняєшся, а то мені незручно біля тебе жити.
І вазон відповів – гаразд! Якщо ти мене любиш я все зроблю!
І вазон мінявся. Вже не було в нього гарного лапатого листя – воно пожовтіло і повисло вниз. Більше не тягнувся він до сонця – черв’як сказав, що сонце – зле. Вода, якою поливали вазон, заважала черв’яку і він заборонив вазону пити воду. Добрива нервували черв’яка, адже з добривами листя вазона знову починали зеленіти. Добрива теж були під забороною.
Я люблю тебе – шепотів вазон черв’яку, посміхався і був щасливий, тому що хтось був поряд. Вазон не бачив свого жовтого обвислого листя, сухої землі, вазон не бачив, що без сонця він перестав рости.
Вазон сказав черв’яку – я буду любити тебе, як би мені не було боляче, тільки будь зі мною.
Але черв’як побачив, що вазон став зовсім змарнілим, і земля суха, і в горщику незручно рухатись, і тягнути вже з вазону немає що... і подумав – хм! нащо мені це нещастя! Піду собі новий вазон знайду. І сказав черв’як вазону – я нічого не відчуваю до тебе. Ти ніхто мені.
І поповз геть.
І тоді вазон побачив себе збоку. Краплинки води закапали на суху землю. Навіщо тоді це усе? Навіщо опале листя, жовте, а не зелене, навіщо відмовлявся від сонця, навіщо не пив воду і добрива, навіщо не потрібен? Вазон осягнув страшну річ – засліплений своїм бажанням позбавитись самотності, він помилився… він не має права жаліти себе, адже сам захотів бути з черв’яком. І тільки він сам знищував себе, руйнував себе, зраджував себе, закриваючи очі на правду…
Вазон подивився вгору. Напився проміння. Земля навколо вже не була суха. Жовте листя вазон скинув без жалю. І випустив паростки нового, зеленого.
Через деякий час черв’як захотів повернутись. Ніде більше він не знайшов такого вазону. Але вазон більше не любив його, хоч знову був один. Вазон не подивився вниз на черв’яка і не пустив його у свій горщик.
Вазон зрозумів – щастя не в тому, щоб поряд був хоч хтось. Щастя – це коли поряд є рівний тобі. Такий, що буде любити сонце і воду так як і ти. І не буде хотіти змінити тебе так, як йому зручно.

20.03.2011 р.