Чекання

Оркестр військовий грав.... Дев`яте Травня.

У сквері людно - радість, сміх і сльози.

Тут місце збору славних ветеранів,

Тих, що пройшли крізь дим, вогонь і грози

Й здолали гидь фашистську навіжену;

І от прийшли - старенькі, в зморшках лиця...

- Четверта бронетанкова, до мене!

- Гвардійці-кантемірівці, озвіться!

- Ми тут! - гука схвильовано бабуся,

Колишня санітарка медсанбату.

І вже зійшлись до гурту сиві друзі,

І обнялись... Їм є про що згадати...

Щороку їх стає все менше й менше -

Все падають, як скошене колосся;

Війна безжальна суд неправий вершить -

По них з далечини стріляє й досі.

Оркестру звуки линули... А скраю,

Подалі від усіх, біля газону

Стояв старий із написом: "Чекаю

З п`ятнадцятого артдивізіону".

Стояв, тримаючи в руці фанеру,

Ждав побратимів не одну годину...

Торік іще з`явилося до скверу

Їх четверо. А нині він - єдиний.

... Вже стихли сміх і гомін ветеранів,

Оркестр давно замовкнув міднодзвонний.

А він чекав. А він чекав -

Останній з п`ятнадцятого артдивізіону.

Іван Немирович