Щастя, здавалося, близько, так близько ...

Щастя, здавалося, близько, так близько –
Руку б підняти, і взяти за коси!
...хмари летіли так низько, так низько...
І у руці залишила намисто,
Зроблене Майстром Віків,
Злотолиста
Осінь!

Не забарилися дні, пролетіли.
Світ же – незмінний.
Як вчора, так нині листя жовтіє
І знов задощило...
Щастя ж і досі мене не зустріло.
Чи не помітив колись, в біганині?
Та, як жебрак, простягаю долоні,
Щоб навмання ухопити незриме.
Може впіймаю за коси холоні
Зиму!