Чарівник.

Він був дитя поезії і мрій.
Вона ж хотіла чоловіка дій,
Який зубами вирве, що захоче.
А цей – слабак, занадто добрі очі.
Не пара він для ситого життя.
Згоріти може, тільки без пуття,
Всім допоможе, і роздасть останнє,
І не затопче навіть за кохання...

Був покохав безтямно, без надій
Порожню дівку бідний чародій,
Ставав для неї стежкою, струмком,
І тінню, і росою, і містком,
Був дахом, кошенятком біля ніг,
Та доларом зробитися не міг.
Ставав багаттям в темні вечори,
Зорею, що всміхається згори,
Веселкою росквітчував світи,
Як жайвір заливався з висоти,
Та дійсно був нікчемний чарівник:
Її кумир – модельний черевик!

Так час минав, відходили роки.
Ось лист прийшов для неї з-за ріки,
З країни, де царюють шахраї.
Він став човном і перевіз її.
Там був оркестр, і свято, і свати,
На березі пихатих і крутих,
А він пішов за темний небокрай,
Сльозою впав у чорний водограй,
Він вітром став, він затужив і зник.
Бо дійсно був нікчемний чарівник!