"Південне небо піниться зірками..."

Південне небо піниться зірками.
В селі уже не світиться вогонь.
А над долиною, за синіми ставками,
За обрій зачепився Оріон...
Чого ж мене тривожить ця примара,
Коли над містом, у нічній імлі,
Повзуть холодні, непривітні хмари,
Притиснувши будинки до землі?
Об вікна б’ються темні крила ночі,
І сповідаюсь тіням, самоті,
Що я живу не так, не там, де хочу,
Цілую очі – може теж не ті?
Шукають руки зовсім інші груди
І волоси, як трави запашні.
А серце неслухняне вперто блудить
По селах, де не світяться вогні,
Під вічним небом, що кипить світами,
Де плачуть Богоматері з ікон,
Де вдалині, за греблями, садами
За обрій зачепився Оріон.