Шаленіла громадянська війна, розмахуючи карабінами і багнетами. Брати й друзі стиналися в боях, воюючи за ворожі армії. Тільки один чоловік виступав проти жорстокости.- В ім'я Бога, зупиніться!-волав.
Його схопили й засудили до смертної кари за те, що він щосили захищав групу жінок і дітей, які сховалися в його домівці.
- Це один з недругів! Це ворог! - кричали
І ось на світанку одного травневого дня, коли сонце тільки-но почало забарвлювати в золотистий колір небо на сході, в'язня вивели на тюремне подвір'я, аби виконати вирок.
Стоячи під стіною, він придивляйся до членів розстрільної команди, які були його земляками. Перше ніж зав'язали в'язневі очі, командир підрозділу поставив традиційне запитання:
- Яке твоє останнє бажання?
В'язень здивував всіх: чоловік попросив, щоб йому дозволили востаннє зіграти на флейті.
Очікуючи на гру в'язня, солдатам дали команду "вільно". Незабаром ранкова тиша почала наповнюватися звуками, а потім музика залила все в'зничне подвір'я. Нестримно пливли її лагідні й чудесні хвилі, поширююґи спокій там, де щодня панували насильство й смуток.
Офіцер занепокоївся, бо чим довше лунала музика, тим абсурднішим видавалось йому довірене йому завдання.
Він наказав воякам стріляти.
Чоловік загинув моментально, а флейта, випавши з його рук, покотилася землею. На превеликий подив усіх присутніх музика не перестала лунати - продовжувала свою пісню життя...
Наперекір смерті.
Можеш знищити носія, але не музику, яку він містить у собі! Можеш убити моє тіло, розчавити мене, вирвати мені очі, поламати кістки, але ніколи не зможеш забрати в мене душі, ніколи не здолаєш знищити мої мрії. Мої мрії, мої думки підуть трохи далі, можливо, сядуть на сходах і дивитимуться, як тебе охоплюватиме лють , коли марно намагатимешся знищити мене. Почекають, а коли вже закінчиш, підуть своєю дорогою разом із твоїми мріями, бо ти тоді втратиш їх, а я виграю битву.(Джанні Маріллі)
Бруно Ферреро
