Микола Вінграновський. шлях від першої публікації до останнього

У літературі останнім часом певною мірою спростилося поняття цінності таланту. Можливо, це сталося через розвиток нових комунікаційних засобів, зокрема Інтернету, а можливо, світ трохи змінився (…і то не на краще). Адже сьогодні кожен охочий, що заримував кілька рядків або склав кільканадцять рядків прози, без особливих зусиль може зареєструватися на літературному сайті й опублікувати своє творіння в Мережі. Більше того, кожен, хто певної чудової миті уявив себе письменником, завжди має змогу видати власний доробок власним коштом, і то не одну книгу, а  й дві, три,… десять… і видавши десяток отаких книжок, він, дивись, вже долучається до літературного загалу й отримує членство у Національній спілці письменників… Тому, буває,  з певним ностальгічним смутком згадуються часи, коли опублікувати книжку можна було порівняти хіба що з підкоренням вершини Евересту,  коли видавав книгу один із найкращих літераторів, роботи якого густо просіювались крізь щільне сито всеможливих літературно-критичних інстанцій та установ.

Вірогідно, надзвичайно щасливими почувалися молоді поети у 1961 році, коли одна за одною поспіль виходили їхні публікації в газеті «Літературна Україна». Адже відразу потрапити до такого поважного видання для тогочасних письменників вважалося великою честю і неабияким везінням. Саме в 1961 році цей відомий часопис взяв на себе сміливість привселюдно повідомити про плеяду нової генерації в літературі. І це повідомлення було настільки гучним, що після низки публікацій молодих авторів довго в навкололітературних колах не згасали суперечки щодо потужного вибуху талантів в українській літературі.

Все почалося 7 квітня 1961 року, коли газета «Літературна Україна» на всю четверту сторінку оголошувала: «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Під цим промовистим заголовком йшли 15 віршів і світлина  самого Миколи Вінграновського, молодого й невідомого тоді поета. Серед поезій публікувалися твори «Прелюд Землі», «Зоряний прелюд», «Прелюд кохання» та інші, що згодом власне й увійшли до класики української літератури.
Далі – 5 травня –  «Літературна Україна» опублікувала «Вірші лікаря Віталія Коротича», 18 липня — «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох частинах» Івана Драча, а 17 вересня вийшла «Зелена радість конвалій» Євгена Гуцала…  

З цих публікацій і почалося творче життя відомих письменників. А що вже поезія Миколи Вінграновського й Івана Драча спричинили гостру полеміку серед літераторів, то це стало свідченням того, що в високу літературу прийшли неперебутні постатті з яскраво вираженим письменницьким талантом.
Взагалі, шлях від першої публікації до останньої не завжди прямий та гладенький, він часто-густо усіяний всеможливими несподіванками долі та звивистими стежками,  не завжди трапляються на цьому шляху пахучі квіти та трави, шир степів та вир космосу, буває, на цьому шляху й нерозуміння, неприємні зиґзази та глухі кутки… Але щоб там не казали, письменницький шлях завжди цікавий та несподіваний, адже завжди несе відкриття та плідну працю.

У випадку з творчим шляхом Миколи Вінграновського доля подарувала йому спробувати й розкрити свій талант у декількох галузях мистецтва. Він писав вірші – і за життя опублікував майже десяток поетичних збірок. Серед них перша «Атомні прелюди», що вийшла 1962 року, а за нею інші – «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійнятих тобою днів» (1993), «Любове, не прощавай!» (1997). Також він творив прозу – і з-під його пера вийшли книги оповідань та повістей і роман «Северин Наливайко». Він знімав кіно – і в його творчому доробку є майже два десятки ігрових та документальних фільмів. Це і художні фільми  «Дочка Стратіона» (1964, у співавторстві з В. Левіним), «Ескадра повертає на Захід» (1966, у співавторстві), «Берег надії» (1967), у якому він зіграв роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970, роль Несвятипаски), «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), і  документальні стрічки «Голубі сестри людей» (1966), «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою), «Довженко. Щоденник 1941–1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

Миколі Вінграновському навіть пощастило знятися у ролі Івана Орлюка в картині «Повість полум’яних літ» Олександра Довженка, у твочій майстерні котрого він навчався у Московському інституті кінематографії (ВДІК). Тому сміливо можна сказати, що Миколі Вінграновському пощастило виразити свій творчий геній у всеможливих іпостасях мистецтва.

Оскільки він був чудовим кінорежисером, то можна також припустити, що він бачив світ, як кіно: один епізод змінювався іншим, а драматургічна канва долі вела його по світу, знайомлячи з цікавими людьми і даруючи неперебутні події. І все, що бачив, з ким зустрічався на своєму шляху Микола Вінграновський, він фіксував на папері, заримовуючи у  вишукані рими та відтворюючи у прозових текстах. Так, наприклад, як яскравий повнометражний фільм сприймається його роман «Северин Наливайко», у якому постають реальні історичні особи та події. Читач немов на екрані бачить героїчні та трагічні моменти життя  легендарного гетьмана. А кожен епізод складається в підсвідомий відеоряд, і читаючи, можна побачити й навіть відчути повітря кожного епізоду…

Перша збірка Миколи Вінграновського «Атомні прелюди» вийшла 1962 року, а останній прижиттєвий тритомник у 2004 році у Тернопільському видавництві «Богдан». І цей тритомник цікавий тим, що в ньому зібрано і упорядковано самим автором те, що він вважав найважливішим у своїй літературній творчості. Тритомник Миколи Вінграновського став тим підсумком усіх найкращих і найвагоміших творів, що письменник зміг виділити із власної творчості.

До першого тому тритомника ввійшли поезії Миколи Вінграновського, створені ним упродовж 1954–2003 років. І прикметним є те, що віршам поета, які, безсумнівно,  належать до найвидатніших здобутків українського художнього слова, властивий глибокий ліризм, міцно й органічно вкорінений у традиції народної творчості та національної класичної літератури. Другий том відведено історичному роману “Северин Наливайко”, зі сторінок якого постає легендарний селянський гетьман і складна епоха, в якій тому судилося жити і боротися. Варто зазначити, що “Северин Наливайко” — це  принципово новаторське явище не лише в українській, а й взагалі в сучасній історичній романістиці. У третьому томі тритомника М. Вінграновського пропонуються читачам повісті й оповідання, які позначені глибоким психологізмом, калейдоскопічністю образів, ліричністю та м’яким гумором.

Оформив тритомник книжковий художник Любомир Бейгер. Йому пощастило поєднати вишуканий дизайн книжок із глибоким змістом кожного тому та застосувати цікаві графічні ілюстрації.

На жаль, сам Микола Вінграновський за життя вже не втсиг побачити тритомника. Але видання було відзначене в Україні низкою найпочесніших літературних відзнак. Так, у 2004 році тритомник Миколи Вінграновського отримав відзнаку – Книга року-2004; також він удостоєний відзнаки “Срібний Нестор” Книжкового конкурсу «Дивосвіт України 2004»; нагороджений грамотою  Львівського форуму видавців 2005 року; визнаний Кращою книгою Міжнародного книжкового фестивалю «Джура-фест» 2004 року тощо. Тому з певністю можна сказати, що творчий доробок Майстра Миколи Вінграновського не залишається поза читацьким колом, бо цей доробок є взірцем найвищого літературного ґатунку.

Свідченням вищесказаного є ще й те, що у квітні в Україні з успіхом відбувався мистецький проект «Місяць Миколи Вінграновського». І  це були тридцять днів, які  присвячені одному з найяскравіших українських письменників-шістдесятників. Цікавим було те, що впродовж усіх тридцяти днів вся країна читала і цитувала поезію поета, дивилася фільми режисера і актора Миколи Вінграновського, зустрічалася з його творчістю в літературних салонах, на фотовиставці або за філіжанкою запашної кави у близькому колі друзів.

Крім того, видавництво, що випустило у світ останній прижиттєвий тритомник М. Вінграновського, оголосило Акцію, що дозволяє кожному, хто шанує творчість видатного письменника, придбати це унікальне видання, у якому зібрані всі найважливіші й назначніші твори письменника.

© Риженко Тетяна,2013