Профіль

Natalyl

Natalyl

Україна, Черкаси

Рейтинг в розділі:

Вшануємо пам'ять героїв

Рік тому відбулися події, які змінили нашу країну. Згадаємо героїв, які полягли за наше майбутнє. 

НЕБЕСНА СОТНЯ

Небесна Сотня –

То в серцях вогонь.

Він гаряче палав

За Україну.

Віднині тихим співом заспокой

Ти, земле рідная,

Свою дитину.

 

Пташиним співом,

Шелестом трави.

Блакитним небом,

Злотим колоссям.

В останній раз,

Як мати, пригорни

Чоло високе

В обрамку волосся.

 

Небесній Сотні

Шана й молитви –

За чисті душі,

Що злетіли в небо.

Їм шлях високий

Боже, освяти.

І в мирі, Господи,

Прийми до себе.

 

Згадай в загравах

Лютий  вогняний,

Що землю окропив

В багряні роси.

По тих загравах

Відійшли вони,

Мов клином журавлиним

Стоголосим.

 

Нам їх довіку

Чути голоси.

Із духом

Поєднатися незламним.

В серцях

Закарбувалися сліди

У вічність

Над нескореним Майданом.

 

Небесній Сотні

Шана й молитви –

За чисті душі,

Що злетіли в небо.

Їм шлях високий

Боже, освяти.

І в мирі, Господи,

Прийми до себе.

 

© Наталія Лавлєнцева




Невідомі й трагічні сторінки української історії

  • 01.02.15, 20:47
В 1941 г. убегающая Красная Армия взорвала плотину ДнепроГЭСа, убив 100 000 украинцев. ВИДЕО

1.При отступлении 18 августа 1941 г. убегающая Красная Армия взорвала плотину ДнепроГЭСа, убив в водной пучине 100 000 украинцев.

 

- Наступающие немецкие солдаты и офицеры Вермахта в оцепенении с ужасом лишь наблюдали в бинокли за разыгравшейся драмой гибели десятков тысяч людей.

 Немцы при помощи инженеров Вермахта и силами украинских рабочих умудрились восстановить Днепрогэс, и платили за работу даже рейхсмарками. Но не успев поработать и год при контрнаступлении сталинских войск ее пришлось опять взрывать. Теперь уже при отступлении немцев. Кстати, к слову, при этой уже немецкой операции не погиб ни один советский, ни один немец и ни один мирный украинец ...

Украине надо снять об этом фильм-катастрофу.

 

ПОДРОБНЕЕ:

 

18 августа 1941 года в панике отступающие из оккупированной большевиками с 1920 г. Украины сталинские войска, пытаясь остановить продвижение Вермахта на Восток, невзирая на опасность для мирного населения и возможные многотысячные жертвы - цинично взорвали плотину украинской электростанции ДнепроГЭС, под Запорожьем... В результате взрыва большевиками плотины ДнепроГЭСа, от образовавшейся гигантской днепровской волны, погибло тогда около 100 000 (ста тысяч) человек ни в чём не повинного гражданского населения Украины. - Советские оккупационные власти в Украине не считались с жизнями людей порабощённой ими с 1920 года Украины (УНР).

 Только с восстановлением независимости Украины от СССР запорожцы стали потихоньку поминать своих земляков, которые погибли от рук убегающей армии Сталина 18 августа 1941 года.

 18 августа 1941 года поспешно покидая город, советские солдаты взорвали главный стратегический объект – «ДнепроГЭС» 20 тоннами взрывчатки – аммонала, в результате чего образовалась гигантская пробоина в плотине, которая уже и спровоцировала волну высотой несколько десятков метров, которая практически смыла прибрежную городскую полосу, плавни о. Хортицы и благополучно дошла до соседних украинских городов – Никополя и Марганца. Советское командование даже не предупредило мирное население и свои же СОБСТВЕННЫЕ войска об опасности! Вот почему в СССР предпочитали не распространяться о трагических событиях в Запорожье, связанных со взрывом ДнепроГЭСа.

Так же было с Чернобылем, гибелью Курска, Норд-остом, Бесланом... - российско-советская фашистская управленческая традиция продолжает властвовать над нами и сейчас.

 Тогда для собственного оправдания они придумали версию о «враждебной диверсии немецких оккупантов» . Но теперь, когда есть доступ к архивaм СССР, украинские историки получили документальные доказательства, которые поднимают занавес над всей бесчеловечностью этой ужасной трагедии. Днепровская волна тогда поглотила около ста тысяч человек: в пучине рукотворной водной стихии захлебнулось и погибло 80 тысяч запорожцев, беженцев из соседних регионов, около 20 тысяч отступающих советских солдат.

Ирония судьбы заключалась в том, что рукотворное советское цунами практически не принесло вреда наступающей немецкой армии, но убила 100 000 простых украинцев. - Немецкие солдаты и офицеры Вермахта в оцепенении с ужасом лишь наблюдали в бинокли за разыгравшейся драмой гибели десятков тысяч людей - советских гражданских лиц и военных.

 

 

РАССЕКРЕЧЕННЫЕ СОВЕТСКИЕ ДАННЫЕ:

 

В ответ на Ваше письмо No. 19760/09-38 от 17.08.2011 г. о предоставлении информации сообщаем следующее.

 

1. "Подрыв ДнепроГЭСа организован органами НКВД, что привело к гибели 100 тысяч человек". Согласно боевым донесением от 19 августа штаба Южного фронта Верховному Главнокомандующему подрыв плотины ДнепроГЭСа был осуществлен начальником Отдела военно-инженерного управления штаба Южного фронта подполковником О.Петровським и представителем Генштаба, начальником отдельного научно-исследовательского военно-инженерного института (г. Москва) военным инженером 1-го ранга Б.Еповым [Центральный архив Министерства обороны Российской Федерации. - Ф.228. - Оп.754. - Спр.60. - Арк.95]. Они действовали согласно распоряжениям Генштаба Красной армии, получив разрешение в случае крайней необходимости взорвать плотину.

 Определить точное число погибших практически невозможно, имеющиеся источники позволяют оценить лишь приблизительные потери воюющих сторон. Известно о вероятной гибели 1500 немецких солдат [Мороко В.Н. Днепрогэс: черный августа 1941 / / Научные работы исторического факультета Запорожского национального университета. - М.: ЗНУ, 2010. - Вип.XXИХ. - С.200].

С советской стороны в зоне поражения наводнением находилась большая часть из 200 тыс. ополченцев области, стрелковая дивизия (один из ее полков оставался на о. Хортица), полк НКВД, два артиллерийских полка, а также более мелкие подразделения. Личный состав этих частей суммарно насчитывает более 20 тыс. бойцов. Кроме того, в ночь на 18 августа в широкой полосе от Никополя до Каховки и Херсона начался отход на левый берег двух общевойсковых армий и кавалерийского корпуса. Это еще 12 дивизий (150-170 тыс. солдат и офицеров). Кроме военных, от внезапного наводнения пострадали жители низинных улиц Запорожья, сел на обоих берегах Днепра, беженцы. Ориентировочная цифра людей в зоне поражения - 450 тыс. человек. Исходя из этих данных, численность погибших красноармейцев, ополченцев и гражданского населения с советской стороны в исторических исследованиях оценивается от 20-30 тысяч (Ф. Пигидо, В. Мороко) до 75-100 тысяч (А. Руммо) [Мороко В.Н. Днепрогэс: черный августа 1941 / / Научные работы исторического факультета Запорожского национального университета. - М.: ЗНУ, 2010. - Вип.XXИХ. - С.201; Руммо А.В. Скажите людям правду / / Социологические исследования. - Москва, 1990. - No.9. - С.128]. Кстати, толчком к исследованию вопроса для А. Руммо был и личный мотив: его дед был среди советских граждан, погибших тогда на о. Хортица. Итак, подрыв ДнепроГЭСа было осуществлено уполномоченными Генштабом Красной Армии военными инженерами. Оценка количества жертв различными исследователями колеблется от 20 000 человек (Ф. Пигидо, В. Мороко) до 75-100 тысяч (А. Руммо).


 http://ipvnews.net/?p=322

Прохання розповсюдити!

19 - 23 січня 2015 року у приміщенні консультативно - діагностичного поліклінічного відділення «Центру мікрохірургії ока» за адресою м.Київ, вул. Метробудівська, 12 буде відбуватися прийом хворих, що потребують протезування на очах. 

Прийом буде проводити відомий в Латвії спеціаліст з виготовлення протезів ока доктор Валдіс Валтерс. 
Доктор Валтерс – керівник єдиної у країнах Прибалтики «Лабораторії протезування ока Валтера».

Протягом тижня (з 19.01 до 23.01 2015 р.) доктор Валтерс безкоштовно буде консультувати бійців АТО, що втратили око під час бойових дій. 

Доктор Валтерс готовий забезпечити тридцяти пораненим бійцям безкоштовне встановлення високоякісних протезів із креолітного скла та ще тридцяти бійцям – встановлення тимчасових протезів. П’ять бійців, які потребують складної пластики орбіти, будуть забезпечені безкоштовними ектопротезами безпосередньо у клініці доктора Валтерса в Латвії. 

За підтримки Фонду «Допомога Україні в Латвії», Міжнародного благодійного фонду «Реабілітаційний центр «Шпиталь Майдану», ГО «Патріотичний Рух України», ГО «Медіки та волонтери «Майдану», кафедри офтальмології НМАПО ім. Шупика та Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока».

Попередній запис на консультацію проводиться за телефоном (044)408-29-88 з 29 грудня 2014 року до 16 січня 2015 року.

Також можна записатися тут: http://xn--l1aeuc.com.ua/zapis


Таємниці Біблії

Традиційно вважається, що Біблія і наука - непримиренні опоненти, і Біблійні чудеса - явище ірраціональне й антинаукове. 
Та ось вчені вирішили проаналізувати описані дива та дати їм пояснення з наукової точки зору. Археологія, астрономія, геофізика, біологія у поєднанні знахідок та висновків призвели до несподіваного результату. 
Виявляється, що десять кар Єгипетських мають цілком природне пояснення, а тому дійсно могли мати місце, й це не вступає у протиріччя з наукою. 
А знищення Содому й Гоморри (це 2-й фільм) описує катастрофу планетарного масштабу -  падіння астероїда, про що свідчать льодовики та записи шумерських астрономів. 
Вартий перегляду і третій фільм, де досліджуються рукописи, що не увійшли до традиційних Євангелій, але були написані у той самий час, і напевно читалися християнами того часу.
Захоплюючі фільми, у яких Біблію розкривають не як збірку міфів та легенд, а як правдивий опис древньої історії людства. 











Різдвяний сніг


 

                                                                    Моїй бабусі Ірині Шпаченко

                                                                    присвячується.

                                                                    Засновано на реальних подіях.

                          

 

Коло хати виблискувала ялина чудернацькими іграшками, що їх онук із Києва привіз. Казали, що те не на добро – коли ялина у дворі, ніби не світле дерево, і у хаті просвіту не буде. Та скільки разів та хата рятувала – що, якби не вона, то їх усіх на світі не було б, мабуть...

Горпина стояла на снігу в тих чудернацьких чоботях, югі чи як вони звуться, що онук подарував на Різдво, і вслухалася у «Добрий вечір тобі, пане-господарю» десь за п’ять дворів – бо ж то її «кияни» почимчикували із зіркою по сусідах. Навчили діток, Лесю та Іринку, тай пішли вчотирьох – Петрусь, Дарина його, та малеча. Якось раніше на свята взимку зі столиці не виїжджали, є де розгулятися там. А цього разу – «Бабуню, найкраще Різдво – у селі!» - навезли на іграшок, вбралися як слід, і гайда по дворах із колядками.

Задивилася на верхівку із золотою зіркою. Петрусь спеціальну машину наймав із корзиною, і сам з тієї корзини наряджав ялину зверху. Раніше червона зірка була, та він виніс її на смітник. Тепер – золота, і на зірку не так схожа, як на сонечко із промінчиками.

Горпина задивилася на те «сонечко» у чорному зоряному небі, і згадалось раптом, як те небо чорне у таку ж снігову пору, багато років тому, вкрило та врятувало її, молоду та налякану, з діточками…

 

* * *

 

Коли серед ночі постукали в шибку – здалося, і не спала, а ніби чекала від самого вечора, що має щось статися.

- Горпино! Бери дітей, чимдуж тікайте! – зашепотів у щілину прочиненої кватирки Олекса, шкільний вчитель німецької, що був при німцях перекладачем.  –  Донесли, що Петро твій на фронті комуніст, вранці за вами прийдуть, а у хаті житиме Федько-поліцай, швидко тікайте, ти мене не бачила, - скоромовкою проговорив Олекса і розчинився у пітьмі.

Далі у пам’яті все, наче в імлі – як серце закалатало, і зробилося так страшно, наче падала у прірву… І як скидала на розстелене рядно усе дитяче, а свого не взяла нічого, лиш книжку «Кобзар» у гаптованій обкладинці, що Петро подарував, а у ній три фотографії – Петра, вони удвох, та з весілля. Тоді сонних Тому й Лідуню вдягла, запаливши свічку під столом, аби світла не було видно. Підхопивши їх та вузлика, прочинила двері. Від морозного повітря перехопило подих на мить… –  і вилетіла з хати, наче та полум’ям горіла.

І був сніг такий глибокий, і щокроку нога провалювалася наче в безодню. А серце калатало-вискакувало, коли бігла поза хатою, не на шлях, а далі рівчаком, попід ліс, убік села, де мама залишилася. Шепотіла щось дівчаткам, аби не скрикнули, та вони лиш кліпали сонними очицями, ніби відчували самі, що треба мовчати. Бігла й дякувала Богові, що хата скраю Умані, що ніхто уздовж лісу не зупинить уночі, а під ранок, дасть Боже, якійсь дядько візьме на сани жіночку з малими дітками до Текучі. Так і вийшло.

Ще згадалося, як у село наші прийшли. Як п’яний совєцький офіцер бігав за нею навколо хати, розмахуючи пістолетом, аби задовольнити свою хіть, а Горпина тікала. І знов калатало серце, і не сказати, коли було страшніше – коли бігла лісом уночі, чи як мокрим весняним снігом впереміж із болотом, босоніж, тікала від цього п’яного, а навздогін летіли матюки. Був би тверезим – наздогнав би, а так – перескочила через низький паркан до сусідського двору й присіла за клуню, тим і врятувалася. А той у хату пішов, і почав із печі стягувати племінницю Аню, що їй ледь дванадцять виповнилося. Але малі Тома й Лідуня, злякавшись чужого, так тримали її своїми рученятами і так голосили, що той пішов, лаючись, із двору. Коли Горпина вбігла на дитячий крик, побачила лиш зарюмсаних червонооких дівчат, що тримали одна одну, наче востаннє. 

Як війна скінчилася, працювала у дитбудинку в Умані кухарем. Голодної та холодної зими носила по жмені в кишені жовтого пшона, або ще перловки, аби одразу швидко зварити бовтанки й нагодувати малих, та щоб ніхто тієї крупи в хаті не побачив і не доніс. Із Текучі до Умані й назад ходила пішки, часом хтось і підвозив, - але руку з кишені не виймала, тримала ту крупу, аж рука боліла і клякла. Боялася, що хоч зернина впаде – то буде на переливки, бо ходили по селу й забирали усе на хлібоздачу, і їсти було нічого, а «за колоски» давали десять років. А часом брала із собою на роботу одну з дівчат, то та вже наїдалася.

І якось теж був Різдвяний вечір, і їхали з міста додому зі старим сусідом на санях. І раптом здалося – більше немає нікого на світі під цими ясними зірками, крім діда Фадея на санях, із його широкою згорбленою спиною, та сухого колгоспного коня... Тільки сніг, сніг кругом, до самого чорно-синього обрію. Різдвяний сніг…

То був рік сорок сьомий. Страшний лист, що її Петро зник без вісти, прийшов у сорок четвертому. Більше чоловіків у сім’ї не було. Так Горпина і прогодувала всіх – і Тому, і Лідуню, і племінницю, і маму.

 

* * *

 

«Син Божий народи-и-ився», - донеслось уже із сусіднього двору. Дитячі голоси чистими дзвониками лунали у морозному повітрі, летіли сюди, до ялини, і зливалися з тонким передзвоном блискучих кульок.

Чомусь саме від цих рядків наприкінці завжди наверталися сльози. Наче зненацька щось так гостро стискалося в грудях, підступало до горла – і тих сліз було вже не спинити. Хоч дихай, хоч не дихай – а вони з’являлися самі собою, без дозволу, підступні, і бігли по щоках, невпинно, тихо і гаряче…

Ще як малою була, Горпина завжди ховалася у кут, або задивлялася у вікно, поки мати роздавала коржики колядникам, – щоб ніхто не бачив тих дивних сліз і не питав, бо вона сама соромилася й не знала, чого так.

Як розносився дворами саме той спів – то і зірки в небі завжди були такими ясними, і від снігу усе чистим і світлим. Та якась напружена струна всередині починала бриніти так щемливо, так жалісно, що сама душа від того «народи-и-вся» ставала такою ясною й беззахисною, наче не знала ніколи зла.

І не було вже на світі ані болю, ані страху, ані образ, а лише ота чистота, дзвінка й кришталева. І вона танула, наче крига з душі, і з того завжди починали капати сльози…

 

* * *

 

– Бабуню!

Хвіртка прочинилася, й до двору зайшов родинний вертеп.

«Ой радуйся, зе-е-емле», - затягнув Петрусь, а дівчата підхопили. Горпина стояла посеред двору, і нікуди було вже сховатися – ні в кут, ні до вікна… «Син Божий народи-и-вся-я-я»…

        Бабуню! Ти чого ти плачеш?

Леся підбігла і обхопила її своїми рученятами.

        Та ні, не плачу… То сніг Різдвяний з неба, дитино… Ось вам коржики, цукерки, та йдіть у хату вже до столу, бо померзли…

        Ой! Сніг пішов! – мала застрибала і заплескала у долоньки у в’язаних бабцею рукавичках. 

Та й справді засніжило.

 – А чому Різдвяний? Він не такий, як усі?

        Ні, доню, не такий як всі інші сніги, - чомусь стала вигадувати Горпина. – Він виконує бажання.

        Бажання!!!

        Авжеж. Коли Різдвяний сніг впаде на обличчя… а потім розтане крапельками… то виповниться усе-усе, що забажаєш. От ти – чого хочеш?

        Хочу-у  бути-и  щасли-и-вою! – тонким співом заходилася мала.

Щасливою… Мабуть, нема на світі простішого бажання. І складнішого…

Горпина мимоволі глянула на зірку з промінчиками у верхів’ї ялини.

        Будеш. Обов’язково будеш! Пішли в хату, бо всі вже посідали.

Та Леся наче не чула. Закинувши голівоньку, замруживши оченята, вона старанно підставляла щічки чарівним мереживним сніжинкам. Ті ніжно сідали на обличчя і тихо танули крапельками, пообіцявши виконати найгарячіше бажання.

Вони ж бо летіли із самого Різдвяного неба... 

 

Кінець

©Наталія Лалєнцева

 

Сєпари пішли в наступ на Пески біля аеропорту

  • 31.12.14, 00:01
Як і можна було очікувати, напередодні Нового року, якраз до свят, повилазила з лігва нечиста сила. Вдруге за останні дні, у ніч з 30 на 31 січня, сєпари пішли в наступ на Піски поблизу аеропорта. Село Пески є стратегічною точкою, бо прикриває аеропорт. Тварюки намагаються оточити наші позиції. Там тримає оборону батальйон ОУН і Правий сектор. Письменник та заступник командира батальйону ОУН Борис Гуменюк годину тому повідомив про запеклий бій. 

В цю хвилину в Пісках йде запеклий бій.
Сєпари тиснуть на наші позиції з трьох сторін. 
Працюють міномети, артилерія, стрілецька зброя. 
Щойно зазнав важкого поранення в голову боєць Батальйону "ОУН" "Білий". Побратими з Правого сектору надають йому медичну допомогу.
Молимося.



Друзі, що ми можемо зробити у ці хвилини? Допомагали хлопцям хто як міг. Восени Борис приїжджав до нас в Черкаси, в Спілку письменників, і розповідав багато важливих та серйозних речей. 



А ось зараз, поки хтось готує олів'є, там свистять кулі і рвуться снаряди. 





Давайте помолимося за наших хлопців, їм зараз нелегко відстоювати наше мирне життя. 
Нехай всі залишаться живими. 
Поможи їм, Боже!



Сподіваємося, ранок принесе втшні новини.


Фотозвіт про допомогу танкістам

  • 08.09.14, 15:49
Допомогу танковій бригаді, про яку йшла мова у попередній замітці, http://blog.i.ua/community/5846/1474344/    вже доставили хлопцям. Велика подяка всім, хто відгукнувся і зробив свій внесок kiss cvetok



Терміново потрібна допомога в продуктах і ліках

Терміново потрібна допомога в продуктах і ліках (потрібно багато ліків!)

Розбили нашу 1 танкову бригаду з Чернігова під Луганськом. Волонери мають намір якнайшвидше зібрати і доставити все необхідне особисто. В хлопців згоріло все, немає ні продуктів, ні ліків,потрібна допомога,. 
Ліки: обезболюючі, жгути, пластирі, кровозупиняючі, бинти, шприці.

контакти:

https://vk.com/tihonova_snezhana
Номер телефону: 095 829 49 53

Картка Приват Банку - 5168 7572 5254 2032
Тіхонова Сніжана Олегівна
Адміністратор спільноти Українська Революція vk


Бог шельму мітить

  • 03.08.14, 16:27
Під час пафосного виступу на Путлера нагадила пташка. Ясна річ, що це був голуб Яроша, що якраз пролітав з візиткою над площею. 
Та от що цікаво - цей яскравий і бачений всім світом "как" епічно відбувся якраз на слові "насилие". 
Небесна канцелярія, так би мовити, недвозначно натякає, хто ж є тим самим винуватцем цього "насилия". Оце так...  
Смішно? Не буває?
А ви згадайте двері Верховної Ради, що закрились перед Янеком на інавгурації. 
Згадайте скульптуру Кия,Щека і Хорива на набережній в Києві, від якої відпала частина якраз у ті дні. Хіба не відпала частина України? 
Траурний вінок, що впав на тепер уже винуватця сотень смертей.
А голуби, на яких під час молитви за Україну Папи Римського напали чайка і ворон...
І ви досі не вірите в знаки з неба?



Ще цікаві переговори про поставку терористам Буку з РФ

  • 18.07.14, 15:08
У розпорядження СБУ потрапили зписи розмов терористів про поставку з РФ установки Бук-М, та обстріл Градами українських позицій