Історія футболу на Житомирщині

Розповідає дослідник історії спорту Олександр Кухарський.

Футбол із 1863 року полонить мільйони людських сердець, викликає у вболівальників неприховані емоції — сльози радості від перемоги улюбленої команди, розпач, сподівання. Вся біографія футболу оповита легендами, де припущення переплітаються з правдою. Слухати розповіді та спогади від маститих уболівальників про зіграні матчі, про тренерів та футболістів — одне задоволення. Але ми знаємо, що лише історична правда має право на життя. На жаль, історію житомирського футболу супроводжує безліч надуманих фактів, інколи нісенітниць, яких насправді не було. Мені, як досліднику історії спорту Житомирщини, завжди прикро про це чути й читати. Тому й вирішив написати книгу. Із цією метою провів багато часу в архівах, бібліотеках, у спілкуванні з ветеранами футболу.

 Член збірної команди із футболу І гімназії Михайло Усанович (фото 1911 р.).

Член збірної команди із футболу І гімназії Михайло Усанович (фото 1911 р.).

В архівних документах поки що не вдалося віднайти дату заснування житомирського футболу. Відомо, що у 1908 році у місті Козятині, що неподалік Бердичева, вже існувала футбольна команда. Бердичів тоді був одним із високорозвинених міст України, центром проведення великих ярмарків, сільськогосподарських і промислово­ремісничих виставок. До того ж, у 1897 році у Бердичеві було засновано спортивне товариство велосипедистів­любителів. Тому не виключено, що саме Бердичів став першою футбольною столицею нашого краю.

Можу точно стверджувати, що у 1910 році футбол набув свого розвитку в Житомирі завдяки викладачу гімнастики І та ІІ житомирських чоловічих гімназій чеху Максиміліану Фреліху. Максиміліан В’ячеславович був не лише викладачем гімнастики високого рівня, а й добрим організатором. Під його керівництвом у 1910 році у Житомирі засновано Волинське гімнастичне товариство «Сокіл». Спочатку у чоловічих гімназіях, а згодом і в інших навчальних закладах міста формуються футбольні команди. До речі, за збірну першої гімназії виступав майбутній видатний вчений, академік, дійсний член Академії наук Казахської РСР, винаходи якого нині широко застосовують у мобільному зв’язку та лазерній техніці, Михайло Усанович.

В архівному документі «Исторический очерк развития спорта на Волыни» я прочитав, що «Кроме гимнастики последнее довоенное время большое развитие среди учащихся получил футбол. Но он не носил организованного характера: составлялись команды «с ветра», играли друг с другом когда и где хотели. Состав команд менялся. Два или три раза сборная команда ездила в Бердичев». Дійсно, у той час так званий «дикий футбол» набув масового поширення по всій Україні. Але я не став би стверджувати, що футбол у Житомирі був такий уже й «дикий».

Цікаво, що гра у футбол також була поширена серед єврейського та чеського населення Житомирщини. Наприклад у 1910 — 1912 роках при Житомирському єврейському спортивному клубі «Маккабі» функціонувало дитяче відділення футболу, куди приймали хлопчиків із десятирічного віку.

Жодного футбольного поля, яке б відповідало стандартним розмірам, ні в Житомирі, ні в Бердичеві не було. Футбольні матчі в Бердичеві відбувалися на циклодромі Рогова, що розташовувався поблизу заводу «Прогрес». У Житомирі футбольні зустрічі могли проводитися на спортивному майданчику першої чоловічої гімназії, на колишньому велотреку поблизу вулиці Міщанської (нині на цьому місці знаходиться дитячий садок № 39), на базарній площі в районі Мальованки. Про перші «стадіонні поєдинки» відомості, на жаль, відсутні. Можливо, це був матч між учнівськими командами першої та другої чоловічих гімназій, можливо, між збірними командами Житомира та Бердичева.

У Житомирі грали у футбол гімназисти, учні комерційного училища Н.Ремезової та інших навчальних закладів, скаути єврейської дружини, члени спортклубу «Маккабі». У серпні 1920 року розпочався губернський всеобуч, значно поліпшивши спортивно­масову роботу серед населення. Спортивні клуби та спортивні гуртки, що були створені у Житомирі, Овручі, Андрушівці, Новограді­Волинському, Бердичеві, а згодом — у Коростені, Малині, Коростишеві, Радомишлі, Олевську, Мирополі, в багатьох невеличких містечках і селах, сприяли поширенню футболу.

Будівництво першого в Житомирі стадіону розпочалося на Путятинському майдані за ініціативи відділу всеобучу Волинського губвиконкому в рамках підготовки до Губернської олімпіади на Волині, що мала відбутися 4-­5 вересня 1921 року. Будівництво велося силами юних спортсменів товариства «Сокіл», скаутських організацій, допризивної молоді. Чому вибрали саме це місце для будівництва стадіону — залишається загадкою. Адже великий пагорб доводилося вирівнювати кирками та лопатами вручну. Тому спорудження стадіону завершилося пізньої осені. Проведення змагань перенесли на наступний рік, а на стадіоні все­таки було зіграно декілька футбольних матчів із командами Бердичева. 7 серпня 1921 року на цьому стадіоні збірна Житомира зазнала поразки від команди Києва (0:3).

Лише 4­6 серпня 1922 року наспіх була проведена І губернська олімпіада, до програми якої увійшли змагання з футболу. В них узяли участь команди Житомира, Овруча та Києва (виступала поза конкурсом). Житомиряни легко обіграли овручан із рахунком 8:0 і стали першими офіційними чемпіонами Волинської губернії. Проте вони нічого не змогли вдіяти проти киян, програли їм з рахунком 4:0. У тому ж році стадіон на Путятинці занепав. Керівництво не спромоглося навіть обгородити його. Більше ніяких змагань на Путятинському стадіоні не відбувалося.

У 1923 році за ініціативи Вадима Снетенчука, Леоніда Григор’єва та Миколи Левицького на території колишнього літнього театру «Аркадія» був побудований новий стадіон, нині відомий як стадіон «Спартак». Про історію цього стадіону треба розповідати окремо. На довгі десятиліття він став однією із головних спортивних арен Житомира.

Зазначу також, що для проведення повноцінних тренувань не вистачало не лише стандартних футбольних полів, а й футбольних м’ячів, спортивної форми. На всю губернію у 1921 році налічувалося всього сім м’ячів. Серед архівних документів зберігається записка такого змісту: «Капитанам команд Кривику и Синельникову здать все костюмы для выдачи другим командам, выступающим в лиговом матче». Станом на 1 червня 1922 року в Житомирі налічувалося 35, Овручі — 34, Новограді­-Волинському — 23 футболісти.

Футбольна команда Житомирського сільськогосподарського інституту (1928 рік).

Футбольна команда Житомирського сільськогосподарського інституту (1928 рік).

З метою розвитку футболу 26 травня 1921 року в Житомирі була заснована футбольна ліга. Це щось на зразок нинішньої міської федерації футболу. Головою правління був обраний Козловський (можливо Борис), членами правління — Григорій Кривик та Михайло Зенов. Ліга об’єднала п’ять команд — «Сокіл — І», «Сокіл — ІІ», «Уніон — І», «Уніон — ІІ» та «Лесная» (команда 44­ої кавалерійської дивізії).

Найбільш підготовленою технічно та фізично була команда «Лесная», що виступала у складі Олександра Лобановського, Михайла Туркевича, Павла Рафальського, Володимира Згерського, Степана Стецюка, Олексія Малашевича, Олександра Кота, Дмитра Павловського, Вадима Снетенчука, Єдигіна та капітана команди Миколи Кащенка. Команда перемогла у зустрічах із командами «Сокіл — І» (3:2) та «Уніон — І» (4:1). Досить вдало виступала команда «Сокіл — І» у товариських матчах. 9 вересня 1921 року вона розгромила з рахунком 12:0 команду «Маяк» із Овруча, а 17 вересня 1921 року збірну міста Новоград­Волинського 16:0.

У 1924 році 18 футбольних команд взяли участь у першості Житомира, 24 — у першості Бердичева, 4 — Малина, 3 — Коростеня. У 1925 році першість Житомира розіграли 13 команд, які змагалися у трьох групах. У 1926 році по Житомирській окрузі налічувалося 1007 футболістів, було проведено 58 футбольних матчів, із яких 31 — платний. Футбольні матчі відбувалися також у Коростишеві, Радомишлі, Потіївці, Черняхові, Мархлевську (Довбиш), Баранівці.

Насиченим на футбольні баталії був 1928 рік, коли в Житомирській окрузі було зіграно 42 лігових і 47 товариських матчів. За першість Житомира боролися вже 20 команд. У 1929 році відбулося формування житомирської футбольної команди «Динамо», яка стала однією з найсильніших.

За 1930 — 1933 роки майже відсутні дані про футбольні події. З 1934 року більше уваги приділялося розвитку дитячого футболу, успішно розвивалися студентський та сільський футбол. У 1935 році при стадіоні «Динамо» відкрилися дитячі секції з футболу, волейболу, легкої атлетики, якими керував один із провідних спортсменів міста В’ячеслав Корзун. У 1936 році при спортивному товаристві «Спартак» організували дитячу секцію з футболу, яку очолив молодий тренер Володимир Богдашевський. При Житомирському палаці піонерів та жовтенят було відкрито спортивну школу з відділеннями футболу, гімнастики, легкої атлетики. У 1937 — 1939 роках в області створюється широка мережа спортивних товариств, де чільне місце відводилося розвитку як дитячого, так і дорослого футболу. Футбольні команди були організовані в спортивних товариствах «Здоров’я», «Колос», «Темп», «Авангард», «Локомотив», «Восход», «Знання», «Буревісник» та інших.

Дитяча збірна Житомира здобула звання чемпіона України 1936 року. 6­8 липня 1938 року в Житомирі відбулася І обласна спартакіада школярів. Футбольний турнір виграла команда Коростишівського району, перемігши у фіналі коростенців із рахунком 2:1. А от у 1935 — 1940 роках команди Житомирщини у першостях та чемпіонатах України виступали не дуже вдало. Лише у 1939 році житомирська команда «Восход» змогла перемогти у груповому турнірі, випередивши команди Полтави, Сум, Чернігова та Кіровограда.

Футбольне життя області під час фашистської окупації в роки Другої світової війни — окрема історія...

Загалом зазначу, що не шкодую часу на вивчення та популяризацію історії вітчизняного, особливо місцевого, спорту. Адже перемоги попередників, їхні здобутки й досвід мають надихати наших сучасників. Зокрема, це стосується яскравих футбольних традицій Житомира, відродження яких триває нині з великими потугами.

Опубліковано скорочено. Джерело газета "Житомирщина"