Державно-громадське управління навчальними закладами

Земська школа становила собою такий тип навчального закладу , який за  своєю  суттю  міг  бути  поставлений  чи  не  на  перше  місце  в  історі ї пореформеної освітньої справи, педагогічне облаштування земської народної школи справляло вагомий вплив не лише на всі категорії початкових шкіл, а й  на  вищі  навчальні  заклади.  Головним  чином  тут  виступав  чутливий  дух громадськості, який проникав в школу завдяки земству.

Зі збільшенням кількості шкіл збільшувалися й земські асигнування на розвиток шкільної справи, зростало і значення земств в управлінні школами. Тому  уряд  намагався  всіляко  обмежити  вплив  земства  на  шкільну  справу.

Виданий 04. 07. 1870 р.  закон та циркуляр від 22. 09. 1870 р. підтверджували залежність земських службовців від губернатора. 25.  12. 1873 р. у рескрипті міністру  освіти  Олександр  ІІ  висловлює  занепокоєння,  що  при  недоліку опікунського  нагляду  може  це  бути  використане  як  знаряддя   морального розкладу народу (натякаючи на роль земств) [9: 38 ]. 

Зважаючи  на  це  інспектори  народних  училищ  розпочали  боротьбу  з  земствами  за  вплив  на  народні  училища,  яка  загострила  відносини  між інспекторами  і  земствами.  Інспектори  без  земських  зборів  не   мали  бажаної сили.  Тому  за  умов  прагнення  принести  користь  школі  вимушені  ладнати  з земствами,  як  наслідок,  у  шкільній  справі  стався  своєрідний  розкол  між інспекторами народних училищ та земствами. У 1877 р. видано указ Сенату, який,  посилаючись  на  відсутність  закону,  що  дозволяв  би  земським установам  власною  волею  створювати  так  звані  рухомі  школи,  заборонив подальший розвиток цієї ініціативи [14: 176].

Від  земств  вчителі  отримували  зарплату,  стаючи  справжніми земськими працівниками  [15: 67].  Важливим напрямком залучення земств до управління  школою  у  цей  час  стало  забезпечення  її  підручниками  і навчальними  посібниками.  Ця  справа  повністю  покладалась  на  земства,  що зробило їх засобом потужного впливу в освітянській галузі [10:  94 ].

Так,  у  березні  1880  р.  25  земських  діячів  (професори,  літератори, освітяни  та  адвокати)  звернулись  до  міністра  внутрішніх  справ  Лорис -Малікова з петицією. Автори петиції пропонували розширити права земських зборів та допустити їх представників до участі в державному управлінні,   що, наряду  зі  зверненнями  земств  від  5  губерній  про  необхідність  скликання земського  з'їзду,  спричинило  напрацювання  проекту  Мелікова  про обмеження  самодержавства  на  розширення  вповноважень  земств  [9:  40-46].

Земська школа розвивалась під контролем громадськості і була виразником її ідеалів  у  шкільній  справі,  в  той  час  як  відомча  школа  МНО  була  повним витвором міністерства [10: 63].

З  оприлюдненням  указу  Сенату  від  23. 12. 1885  р.  розпочався  новий виток боротьби держави з земствами, в документі зазначалось, що «земським зборам  не  представлено  законом  засновувати,  без  належного  дозволу, навчальні  заклади,  що  діють  на  підставі  особливих,  самим  земством

затверджених правил» [9: 93].

Розпочата  в  1874  р.  антиземська  державна  політика  підсилилась прийняттям  нового  земського  положення  від  12. 06. 1890  р.,  що  ще  більше вкоротило  самостійність  земств,  губернатор  тепер  міг  ветувати  ухвали земських  зборів.  Особливо  часто  в  цей  час  почали  заборонятись  рішення земських зборів що до освіти [9: 48 - 52; 2: 158; 13: 349].

Указом Сенату від 23. 11. 1893 р. попереджалося, що будь-які правила та  інструкції  стосовно  навчальної  частини,  які  видаватимуться  земськими установами,  мають  бути  визнанні  такими,  що  підлягають  вилученню, незалежно  від  їх  змісту.  Не  зважаючи  на  стримувальні  заходи  уряду,  на початку 90  –  х р. 19 ст. інтерес до власної школи посилився фактично в усіх

земствах[14: 177; 13: 358 ]. Держава  не  бажала  допомагати  земствам  в  управлінні загальноосвітніми  закладами,  виробляються  певні  форми  участі  земств  в управлінні освітою.

Однією з форм діяльності земств згідно положення були клопотання,  земським  установам  надавалось  право  виносити  клопотання перед урядом про місцеві потреби: про відкриття нових  та розширення  вже існуючих  навчальних  закладів;  скасування  права  на  в ищу  освіту  лише  для випускників  класичних  гімназій;  удосконалення  й  заміну  чинних  програм, зниження плати за навчання тощо.

Слід  зазначити,  що  земства  створили  розгалужену  мережу  освітніх закладів,  побудованих  на  принципах  самодостатності,  самодіяльності загальнодоступності,  безкоштовності  всіх  освітніх  заходів,  їх  системності  і планомірності,  а  заробітні  плати  в  цих  школах  були  одними  з  найвищих

серед освітніх закладів [13: 365, 426 ].

Отже,  історичний  аналіз  становлення,  функціонування  державно-громадського управління навчальними закладами на прикладі земських шкіл 19  ст.  свідчить,  що  досвід  минулого  є  необхідним  та  корисним  у  сучасній практиці.  Вивчення  та  аналіз  такого  малодослідженого,  але  актуального явища як роль органів місцевого самоврядування, а саме земств, у державно-громадському  управлінні  освітою  в  умовах  боротьби  за  децентралізацію державної  системи  є  дуже  корисним  та  необхідним  сьогодні.  Подібність минулих  і  нинішніх  процесів,  з  нашої  точки  зору,  очевидна.  Тому  є  всі підстави  використовувати  практичний  історичний  досвід,  не  повторюючи помилок і втілюючи передові здобутки історії.

Список використаних джерел та літератури

1.  Верига.  В.  Нариси  з  історії  України  (кінець  18-поч.  20  ст.) /  В. Верига. – Л. : Світ, 1996. – 448с.

2.  Верстак  В.  Ф.  Україна  від  найдавніших  часів  :  хронологічний довідник /  В.  Ф.  Верстак,  О.  М.  Дзюба,  В. Ф. Репринцев.  –  К.  :  Наукова думка, 1995. – 688 с.

3.  Гавриш  Р.  М.  Шкільна  діяльність  земського  самоврядування  на Лівобережній  Україні  в  1865-1919  рр.  :  дис….  канд.  іст.  наук  :  07.  00.01  / Гавриш Р. М. – П., 1998. – 177 с.

4.  Константинов Н. А. Очерки по истории начального образования в России / Н. А. Константинов, В. Я. Струминский [2-изд, испр. и доп.].  –  М. : Гос. учеб.-пед. изд-во Мин-ва просвещения РСФСР, 1953. – 272 с.

5.  Котляр  М.  Шляхами  віків  :  довідник  з  історії  України  /  М. Котляр, С. Кульчицький. – К. : Україна, 1993. – 384 с.

6.   Корф  Н.  А.  Наши  педагогические  вопросы  /  Н.  А.  Корф.  –  М., 1882. – 143 с.

7.  Захарова  І.  В.  Роль  земств  у  розвитку  народної  освіти  в  Україні (1864-1917) : дис. … канд.. іст. Наук : 07.00.01/ Захарова І. В. – Ч. : 2002.– 165 с.

8.  Левківський  М.  В.  Історія  педагогіки  :  навч.-метод.  посіб.  / М. В. Левківський. – Ж. : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. – 190 с.

9.  Ленин  В.  И.  Сочинения  (ПСС  в  55  т.)  Т.  5.  В.  И.  Ленин.  –  М.  : Изд-во полит. лит., 1967. – 551с.

10.   Очерки истории школы и педагогической мысли в СССР. Вторая пол. 19 в. / отв. ред. А. И Пискунов. – М. : Педагогика, 1978. – 600 с.

11.   Положение  о  начальных  народных  училищах.  Высочайшее утверждение.  4  июля  1864  //  Реформы  Александра  ІІ.  –  М.  :  Юрид.  лит., 1998. – 416 с.

12.   Русова  С.  Загальноземський  з'їзд  в  справах  народної  освіти  / С. Русова // Світло. – 1911. - №1 – 52 с.

13.   Сірополко  С.  Історія  освіти  /  С.  Сірополко.  –  К.  :  Наук.  думка, 2001. – 912 с.

14.   Диференційний  підхід в історії української школи : монографія / [Сухомлинська О. В., Дічек Н. П., Березівська Л. Д., Гупан Н. М. та ін..] ; під ред. С. В. Бартоша. – К. : Пед. думка , 2013. – 640 с.

15.   Чехов Н. В. Народное образование в России с 60-х годов 19 века / Н. В. Чехов. – М., 1912. – 224 с.

16.   Чарнолуский  В.  Земство  и  народное  образование  / В. Чарнолуский. – Тип-я М. А. Александрова, 1910. – 488 с.

17.   Шевелев  А.  Н.  Общественно-педагогические  движения  как фактор формирования образовательной политики в России 60  –  80-х годов 19 века : дис…. канд. пед.. наук : 13.00.01 / А. Н. Шевелев.  - М., 1996. – 284 с.

Ю. Малашевич

Государственно-общественное управление учебными заведениями

В статье рассматривается государственно - общественное управление учебным заведением как одно из проявлений научного подхода. За основание было взято историческое исследование эмпирических предпосылок становления современной системы государственно–общественного управления в историческом измерении 19 в. Предлагается анализ документов, составляется обобщение, итоги, а также выводи практического опыта.

Y. Malashevich

State Public management educational establishment.

In this article the state public management is considered by education establishment as one of the manifestation of scientific method of approach. Scientific historical investigation of the empirical pre-conditions of the formation of a modern system of the state public management in historical 19 th century is selected as the basis. The analysis of documents is provided, the generalization, the conclusions and the results of practical experience are done.