"Нове життя" – літописець доби

Ветеранам черняхівської районної газети "Нове життя" присвячується. 

(До 86-ї річниці від дня заснування видання)

Дитинство і юність «Нового життя» припадають на далекі тридцяті минулого століття. Народилася газета у вересні 1931 року як орган Черняхівського районного партійного комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) та районного виконавчого комітету і отримала ім’я  «Комунар Черняхівщини». Газета була в той час ідеологічним інструментом більшовицької пропаганди по становленню більшовицької влади та сталінського тоталітарного режиму в нашому районі.

Тираж «Комунара Черняхівщини складав 200-1000 примірників. Виходила вона 2-3 рази на місяць. Для перших років життя «Комунара Черняхівщини» було характерним те, що в газеті використовувався «Харківський правопис», або як його ще називають «скрипниківка».

У 1939-1941 роках газета виходила 6 разів на тиждень тиражем 3000 примірників на двох полосах. Редакторами «Комунара Черняхівщини працювали Борис Євдокимович Волошин, М.М.Омельяненко, А.Х.Радомишельський, В.Рабінович. У цей час люди надсилали листи в редакцію «Комунара Черняхівщини» ховаючи своє справжнє прізвище під псевдонімами, наприклад: «Колишній», «Невідомий» тощо.  У цей час газета перестає використовувати скрипниківський правопис, і переходить на українсько-радянський, максимально наближений до російського.

 Зараз маємо лише кілька фотокопій «Комунара», з яких відчуваємо загальний настрій газети: ударна колгоспна  праця, соціалістичне змагання, уславлення вождів…

« 1 квітня ми повернулись у рідні колгоспи з червоної столиці – Москви, - промовляють зі сторінок «Комунара Черняхівщини» тодішні жінки-орденоносиці. - Невимовна радість окрилювала наші серця! Адже ж ми були там, де невтомно працює творець щасливого життя народів, серце й розум нашої партії, друг героїв праці – товариш Сталін».

А як же критика? Була і критика. Приблизно така: «Вишпільська територіальна парторганізація не перебудовує свою роботу відповідно до рішень 18 з’їзду ВКП(б). Вона не тільки не проводить вивчення матеріалів з’їзду серед колгоспників, але і деякі комуністи не вивчають рішень з’їзду”.

А як жили прості люди? Яким був їхній побут? Чи було вдосталь хліба? Про це замовчується… І жодної згадки про страшний голод. Принаймні в тих газетах, фотокопії яких маємо. Але матеріалів про те лихо, як і наприклад про репресії, просто не могло бути на сторінках «Комунара», бо не було б газети і тих, хто її робив.

То чи маємо право називати нашу газету літописцем життя? Напевне, ні. А от дзеркалом – точно, хай часом і кривим. Але народ завжди вмів читати між рядками.

З тих часів маємо фотографію інструктора-організатора «Комунара Черняхівщини» Михайла Миколайовича Якубенка, який колись розповідав, що робота його полягала в збиранні матеріалів, співпраці з сількорами, низовою пресою (керував випуском стінгазет). Разом зі ще одним інструктором (Валентином Миронцем) пішки обходили весь район.

Михайло Якубенко згадував: « Життя на селі «було незавидне», але люди працювали самовіддано – робили урожай, доглядали худобу. Були тяжкі роки репресій. Люди боялися. Дисципліна праці була зразкова, але психологічне пригнічення людини було жорстким. В таких умовах я вирішив покинути працю в редакції і повернутися в рідний колгосп». Хоча журналісти з уст в уста передавали іншу історію: На Михайла Якубенка та його товариша доніс у відповідні органи один із співробітників «Комунара», і їх вигнали з роботи.

Укінці 30-х років на шпальтах районки особливу увагу приділяли підвищенню рівня життя краян, прирівнюючи його з періодом до 1917 року та початком 30-х років, народному господарстві, надсилали спогади про життя та важку працю в царській Росії.

Під час нацистської окупації (липень 1941-березень 1944 року) газета не виходила.

Перший номер нової газети, яка вже почала називатись «Колгоспник Черняхівщини», побачив світ 22 березня 1944 року. Засновником видання стали, як і в його попередника, Черняхівський районний комітет комуністичної партії більшовиків України та районна рада депутатів трудящих Житомирської області. Газета мала невеликий розмір – всього лише 30х20 см, виходила, як і «Комунар Черняхівщини», двічі на тиждень. Майже повністю були відсутні фотознімки, чи то з технічних, чи то з інших причин. Газета відновлює досвід поєднання творчих власних  редакційних та робсількорівських сил, набутий у 1930-х роках. Першим тимчасово виконуючим обов’язки редактора «Колгоспника Черняхівщини» був cекретар РК КП(б)У Титарчук, а з 23 травня 1944 року тимчасово виконуючим обов’язки редактора став Йосип Свірчевський.

Минула окупація – нацистів прогнали з Черняхівщини. Почалася відбудова країни. Життя брало гору над смертю.

 Коректор газети із 40-річним стажем Роман Петрович Дзюблик згадував: «Були віднайдені шрифти, відремонтовані друкарські машини. Друкувати газету почали в одній із пусток, які полишила райцентру у спадок війна». Перший номер вийшов 22 березня 1944 року тиражем 100 примірників.

У повоєнні роки редакторами «Колгоспника Черняхівщини» (так тепер стала називатися газета) були Йосип А. Свірчевський, Грибонов, А.З. Гаїна, Борис Іванович Силін, Панас Матвійович Христенко. У 50-і роки – І.С.Котенко, А.М.Пивовар, Василь Максимович Перін, А.М.Борецька, Трохим Тимофійович Грищук.

З 1945 по 1959 рік  газета виходила двічі на тиждень тиражем 2000 примірників на 2-х сторінках, з 1959 – на 4-х.

На сторінках «Колгоспника Черняхівщини» розповідалося про успіхи повоєнної відбудови в країні, про відродження життя на селі, про комуністичне будівництво.

На шпальтах районки в цей час регулярно друкувалися керівники району та міста, установ та організацій, голови колгоспів, сільських рад, агрономи, бригадири, завідувачі різних установ, лікарі та небайдужі жителі. Серед тогочасних кореспондентів районної газети варто відзначити роботу С. Лавренчука, І. Ліщука, О. Ханецького, І. Лермана, М. Городнюка, В. Янчука, А. Бубенка, В. Гаєвського, Б. Романченка, М. Булавого, С. Семка.

Редакція «Колгоспника Черняхівщини розміщувалася в центрі Черняхова: в будівлі, де зараз магазини «Електрон» та «Ритуальний», а колись були «Хлібний» і «Техніка», а також у будинку, на місці якого нині стоїть новозбудований магазин Славінських (сучасні фотки магазинів), і навіть у приміщеннях учгоспу.

12 травня 1962 року черняхівська і володарсько-волинська газети об’єдналися і стали виходити тиражем 5600 примірників. Черняхівці подружилися з володарцями і часто проводили спільні наради.

16 лютого 1967 року знову виокремилися  Володарсько-Волинський і Черняхівський  райони. Поступово тираж «Нового життя» зростав і на травень 1981 року склав 7428 примірників.

Редакційним колективом  більше 20-и років керував Трохим Тимофійович Грищук. Це була вольова і активна людина, фронтовик. Трохим Тимофійович дуже любив молодь, по-батьківськи приймав у своєму колективі молодих журналістів. А працівники редакції захоплювалися фронтовими історіями свого редактора, дослухалися до доречних і тактовних порад щодо підготовки газетних матеріалів.

У 1980 році редакція «Нового життя» отримала нове приміщення, де розташувалася і районна друкарня. Це була колишня російська, а перед тим – єврейська школа. Саме цього року редакційний колектив очолив Володимир Миколайович Горобей, з 1985 по 1994 рік «Нове життя» виходило під керівництвом Антона Леонідовича Бездітка, з 1994 по 2001 редактором газети знову був Володимир Миколайович Горобей.

У 60-их, 70-х, на початку 80-х провідним мотивом видання було оспівування людини праці. Трактористи, комбайнери, доярки, свинарки, будівельники – їм найтепліші слова вдячності за їхню нелегку роботу. І як заклинання – хвала компартійному керівництву країни і висвітлення комуністичних і комсомольських дерзань  на місцях. Не обходилося і без  критики лежнів та безгосподарників.

Віддушина – поезія і художня проза молодих іще тоді журналістів на літературних сторінках  вічно юного «Нового життя»: Галини Іванюхи, Бориса Остапенка, Володимира Горобея, Віталія Мельника, Михайла Сича, Ігоря Ліберди, Юрія Терещенка…

У другій половині вісімдесятих зі сторінок «Нового життя» повіяло свободою і передчуттям змін у суспільстві. З’явилося більше аналітики – уже власної, а не передрукованої із союзних чи республіканських газет. Народ читав сміливі статті Анатолія Бездітка, Володимира Малаховського, Володимира Горобея, Володимира Іщенка, краєзнавчі патріотичні статті Петра Захарчука з Головиного. У редакцію прийшла талановита Валентина Бойко, голос якої згодом став голосом черняхівського районного радіо.

А з початку 2000-х колектив «Нового життя» значно омолодився. Його редактором став Олександр Трохимчук. Газета стала організатором масових заходів районного масштабу. Так морозної днини 2002 року у залі будинку культури ніде було яблуку впасти: відбувався районний конкурс краси «Обличчя «Нового життя». Дівчата співали, танцювали, читали власні вірші і поезію вітчизняних класиків – брали інтелектом. Переможців визначало авторитетне журі, серед членів якого був колишній депутат обласної ради Володимир Дебой. Свято вела Олена Гарбарчук.

Все це, як завжди натхненно, фотографував Володимир Муліш. Він пропрацював у «Новому житті 36 років і став символом районної газети. Деякі читачі районки, весь час бачачи на її сторінках світлини з підписами «Фото Муліша», були впевнені, що Фотомуліш – це прізвище.

А під час Помаранчевої революції «Нове життя», на відміну від інших районок, які зачаїлися в очікуванні або друкували темники, виступило на захист свободи слова і демократії. Відкрито статтями Наталі Ковшевної писало про порушення виборчого законодавства України. Деякі номери колектив «Нового життя» друкував за власний кошт і розповсюджував серед людей самотужки. Один із номерів районки в ті неспокійні часи замість «Нового життя» називався «Нема життя».

У 2005 році колектив очолив Павло Дзюблик. І газета знову додала демократизму: стала організатором  районного турніру з міні-футболу на новому футбольному полі зі штучним покриттям.  Врешті вийшла до людей і провела своє 75-ліття серед них – на майдані перед райдержадміністрацією. Визначила найвідоміших людей Черняхівщини в різних номінаціях і нагородила їх дипломами. Порадувала в той день черняхівців ще й подарувавши їм Шоу двійників та розігравши цінні призи серед передплатників.

Добрими друзями газети завжди були її сількори. Причому із самого початку заснування районки. У 1980 році до редакції «Нового життя» із Трокович надіслали старе фото 1934 року. А на ньому – більше 50-ти учасників районного зльоту робітничо-селянських кореспондентів. Дуже активними були і добровільні дописувачі у 80-х роках минулого століття: при редакції працювала Школа молодого журналіста, якою керував Володимир Малаховський. Багато з її випускників стали журналістами, або відомими людьми: Валентина Мануйлова, Ліна Мілевич, Тетяна Феленюк, Ганна Івченко, Олександр Дубовик та багато інших. А деякі найталановитіші і нині залишаються позаштатними кореспондентами, як Петро Заглада із Високого, Микола Косякевич та Сергій Леус зі Стирт.

 Це зараз газета друкується й верстається на комп’ютері, а раніше справа друку була серйознішою, тому лінотипісти, метранпажі і друкарі – перші друзі «Нового життя». Серед них – Ольга Слободенюк, Таміла Сідлецька, Микола Мельничук, Володимир Юрченко, Лідія Гречана, Ірина Войтенко, Тетяна Шлапак, Надія Гакальчук.

На початку 2000-х років редакційний жіночий колектив очолював Станіслав Володимирович Бездітко. А журналісти Тетяна Тарнавська і Вікторія Бондарчук, бухгалтер Марія  Паламарчук і технічний працівник та касир по сумісництву Галина Міщенко старанно  працювали, освоюючи нові професії: журналістки навчилися верстати газету й водити авто, бухгалтер у поважному віці освоювала комп’ютер. Всі разом дбали про ремонт приміщення, благоустрій і влаштування клумб.