Видатні Черняхівці (Мирон Харлампійович Верещак)

Людина приходить у цей світ для того, щоб передати естафету життя від своїх батьків до дітей та онуків. Кожен з нас також хоче залишити після себе слід на Землі: зробити відкриття, здійснити героїчний вчинок, самовіддано працювати, чи, звичайно, по-доброму ставитися до людей. Декому це вдається: про них знають і пам'ятають, їх імена проходять крізь століття. Інші ж - відходять у забуття... 
Сільський лікар Мирон Харлампійович Верещак залишив про себе та свої справи добрий слід та світлу пам'ять на Черняхівській землі. 
Народився він у 1881 році в селі Красносілка Чуднівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Батько його працював на залізниці, а мати була простою селянкою. В 1897 році він вступив у Житомирську Волинську фельдшерську школу. Це був 1-ий набір з чотирирічним навчанням. Перший випуск школи відбувся у 1901 році і складався всього з 5 чоловік, серед яких був і 20-річний фельдшер Мирон Верещак. 
Протягом піввіку, з 2 червня 1901 року і до своєї смерті - 6 серпня 1951 року він працював в сільській медицині. Спочатку - 5 років в Чуднівській волості, решту ж - 45 років присвятив себе лікуванню хворих у Черняхівській волості.
Був дільничним фельдшером в сільській лєчебниці, помічником лікаря в радянській районній лікарні і, в кінці кінців, лікарем Черняхівської районної 
лікарні - завідуючим поліклінікою. 
У споминах черняхівців Мирон Харлампійович Верещак постає як людина добра і чуйна, милосердна та співчутлива до чужого болю. Його називали лікарем від Бога. 
В наш час багато говорять про земського лікаря та про сімейну медицину. Верещак М.Х. поєднував у собі два цих поняття. Люди, яких він лікував в селах шанували і любили його, поміж собою називаючи лікаря: "Дохтор Шевченко". Він ніколи не брав грошей у бідних людей. Вдень і вночі, в негоду, пішки, з ліхтариком в руці і портфелем під рукою, він приходив на допомогу хворим, часто приносячи для особливо бідних і їжу, яку готувала його дружина - Марія Марківна (дівоче прізвище Дзюблик бабуся нашого народного депутата Павла Дзюблика). 
Цікавий факт їх знайомства. У 1901 році в Черняхові ще не було лікаря. До Мирона Верещака звернулася дівчина, яка поламала руку. Він почав її лікувати. Без рентгенівського знімка зумів скласти руку так уміло, що вона дуже швидко зрослася і повністю відновила свою працездатність. Дівчина з величезною вдячністю вишила своєму цілителю гарну українську орочку, яку Мирон Харлампійович беріг усе своє життя! У серпні 1905 року вони одружилися, і прожили в коханні, мирі та злагоді багато років, виховавши чотири доньки та сина. Марія Марківна була для лікаря не лише Берегинею Роду, але нерідко - й першою надійною помічницею в роботі. Для прикладу, в 1919 році, коли в Черняхівській волості виникла епідемія віспи - вона стала віспопрививателем, і робила це безкоштовно, допомагаючи своєму чоловікові. 
Вивчаючи медичну і громадську діяльність Верещака М.Х. за документами Державного архіву Житомирської області (ДАЖО), переконуєшся , що це була дійсно цілеспрямована особистість, з вираженою індивідуальністю та великою любов'ю до своєї медичної професії. В 1909 році при губернських земських управах були введені Лікарсько-санітарні Ради (дорадчий орган) та 
Санітарні Бюро (виконавчий орган), з метою правильної організації земської медицини в волостях, повітах, та в цілому по губернії. Це були вищі медичні органи того часу. Дільничний фельдшер Верещак, неодноразово особисто та через свого дільничного лікаря звертався до них, з пропозиціями покращення надання медичної допомоги населенню Черняхівської волості. Він робив це з власної ініціативи, намагаючись покращити організацію охорони здоров'я сільського населення. Ось деякі із його ходатайств в Житомирську Земську управу. 
На засіданні Лікарсько-санітарної ради 15 лютого 1913 року розглядалася доповідна записка Черняхівського дільничного фельдшера Верещака М.Х. про створення при повітовій земській управі "Наради земських фельдшерів та фельдшериць-акушерок". Була створена комісія, яка позитивно розглянула цю пропозицію і така структура молодших медичних працівників була створена. Вона стала першим організованим дорадчим органом молодших медичних працівників, яка об'єднувала і координувала роботу фельдшерів усіх 23 волостей Житомирського повіту. 
В протоколі лікарсько-санітарної ради від 20 вересня 1913 року читаємо, що на розгляд Ради винесена доповідь фельдшера Верещака М.Х. (представника від молодшого медичного персоналу Житомирського повіту) про створення в повіті "Повторительных курсов для фельдшеров й фельдшериць-акушерок й о командировке на них слушателей". В протоколі від 
15-16 листопада 1913 року є рішення губернської Земської Управи: "Просить Губернскую управу организовать Повторительные курси для фельдшеров й фельдшериць-акушерок в г.Житомире, на базе Волынской фельдшерской школы в 1914 г." Невдовзі такі курси були відкриті. 
На одному з засідань Лікарсько-санітарної Ради в Житомирі, в 1913 році Черняхівський дільничний лікар Майзель-Ельяшберг Ш.Б. доповіла про брошуру "Про сипний тиф", яку написав фельдшер Верещак М.Х. Комісія рекомендувала її до видання. Ця брошура стала навчальним та практичним посібником для фельдшерів Житомирського повіту. 
Документи ДАЖО підтверджують, що Мирон Харлампійович завжди був активною особистістю. За це його поважали колеги-фельдшери всього Житомирського повіту. В той час він був їхнім, як зараз прийнято говорити, неформальним лідером. 
Для мене особисто, було цікаво дізнатися про те, що коли в 1920 році в Черняхові було повністю встановлено Радянську Владу, Верещак М.Х. запропонував своїй дружині Мари Марківні добровільно передати новій владі земельну ділянку в Черняхові, яка дісталася їй у спадщину від батьків. Що вона і зробила! Лікар Верещак мріяв, щоб у Черняхові було своє приміщення для лікарні, бо багато років для цього винаймали вільні приміщення. У 1934 році на тій землі дійсно були зведені дерев'яні корпуса першої радянської Черняхівської районної лікарні та поліклініки. У 1978 році на її місці були зведені нові цегляні приміщення сучасної Черняхівської центральної районної лікарні. 
Мрія Мирона Варлампійовича про те, щоб у Черняхові була своя чудова лікарня - реалізувалася радянською владою на землях родини Дзюбликів. 
Вищу медичну освіту Мирон Харлампійович і отримав у 1930 році. Спочатку він навчався на медичному факультеті Київського Державного університету ім. Т.Г.Шевченка, проте закінчував навчання і отримував диплом і у Київському медичному інституті, вже будучи батьком 5- ох дітей. Його дуже поважав видатний кардіолог Стражеско Микола Дмитрович, у якого у свій час були на прийомі Марія Марківна та діти Верещаків. Одного разу Микола Дмитрович навіть гостював у домівці Верещаків у Черняхові. 
У роки Другої світової війни лікар Верещак М.Х. не просто лікував, а врятував десятки життів військовополонених червоноармійців і молодих людей Черняхівського району, яких фашисти збиралися відправити до Німеччини на примусові роботи. 
В архівних документах зустрічається такий запис: " Верещак М.Х. до войны работал врачом с 1931 года. В годы Великой Отечественной войны он имел связь с Черняховским подпольним комитетом". 
Во время набора людей для отправления в Германию лично уволил от этого до 50 человек, выдав фиктивные документи про их болезнь. Здорових девушек й женщин ложили в родильное й гинекологическое отделения под разными диагнозами. Выдавали им фиктивные справки про то, что они болеют гонореей, сифилисом, туберкулезом. Мужчин ложили в инфекционное й туберкулезное отделения с диагнозами заразных заболевании й туберкулезом". 
Верещак М.Х. очолював підпільну організацію лікарів в Черняхові, про що засвідчено у книзі 
"Історії міст і сіл Української РСР, 26-томне видання, Житомирська область" - Гол. Ред. УРЕ АН УРСР.-К.-1973, с.651. 
Постановою бюро Житомирського обкому КПб(У) від 20 липня 1946 року зазначено: "Група лікарів м. Черняхова у складі Верещака М.Х., Корнілова М.І., Корнілової Л.М. переховували і лікували наших військовополонених, надавали їм матеріальну допомогу. Через Софію Верещак їх направляли в партизанські загони з'єднання Малікова: ім. Боженка, ім. 25-річчя України та в загін ім. Кірова Шиловського з'єднання." 
Можна лише уявити, через що прийшлося пройти мужнім лікарям на чолі з Верещаком М.Х., котрі хоча й піддавали величезному ризику власні життя, але не полишали виконувати свій основний професійний обов'язок - рятувати не лише життя і здоров'я, а й долі людей. Щоденно і в різні способи: лікували, переховували в погребах та на горищах, в інфекційних палатах лікарні (куди боялися ступати фашисти та їхні прихвосні), ховали у власних домівках, виходжуючи важких поранених. Вони не стояли осторонь підпільної роботи: надавали допомогу Черняхівському партизанському рухові - людьми, медикаментами, перев'язочним матеріалом. 
Про самовіддану роботу медичних працівників в роки фашистської окупації свідчать листи людей, яких вони врятували і які вдалося відшукати в архівних документах. Це свідчення Ольги Іванівни Іщенко та Ксенії Петрівни Цуд із Черняхова, Сергія Максимовича Пархомчука ( в той час - уповноваженого Житомирського підпільного парткомітету) та багатьох інших.