Історичний календар Черняхівщини: 18 - 22 серпня

У серпня 1941 року в бою з нацистами між селами Горбулів та Моделів був знищений черняхівський червонопартизанський загін, утворений в середині липня та очолюваний К. В. Дружинським.
18 серпня 1944 року – районна газета «Колгоспник Черняхівщини» №37 повідомила на своїх шпальтах про те, що господарства району не справляються з обмолотом та виконанням державного плану хлібоздачі. Річний план молотьби був виконаний у цей час лише на 15%, а хлібоздача на 20%. Також часопис пише про те, що деякі сільські голови ухилялися від сплати військового податку.
У серпні 1949 року – в с. Клітищах при артілі ім. Петровського було відкрито медичний пункт. Першим завідуючим медпункту стала Янчевська.
У серпні 1950 року - три новопольські колгоспи були об’єднанні в одну артіль імені Шевченка.
У серпні 1951 року – першим секретарем Черняхівського РК КПУ було обрано депутата Верховної Ради УРСР П. Докіля.
У серпні 1953 року – на звітно–виборній конференції головою райкому профспілки працівників освіти Черняхівського району обрано П. Новаківського – директора Черняхівської семирічної школи. В. Прокопчука призначають директором восьмирічної дослідницької школи, на базі якої проводились експериментальні впровадження нових навчальних програм та технологій у навчально – виховний процес.
18 серпня 1952 року – ліквідовано підприємство Черняхівська міжрайзаготконтора «Укрторгплодоовочтрест».
18 серпня 1976 року – бюро райкому партії та виконком районної ради депутатів трудящих підвели підсумки соціалістичсного змагання комбайнерів зайнятих у той час на збиранні хліба. Перше місце здобув Михайло Андрущенко, комбайнер колгоспу 40-річчя Жовтня с. Забріддя , який комбайном СК-4 зібрав 137 гектарів зернових і намолотив 3840 центнерів зерна. Його нагороджено почесною грамотою, транзисторним приймачем та надано право на першочергове придбання автомобіля «Жигулі». Друге місце виборов Володимир Сушицький, комбайнер високівського колгоспу «Перше Травня», який на комбайні СК-4 зібрав 118 га. І намолотив 3372 цнт. зерна. Його було нагороджено почесною грамотою та фотоапаратом. Третє місце присуджено Олексію Годимчуку, комбайнеру колгоспу імені 40-річчя Жовтня с. Забріддя, який теж комбайном СК-4 зібрав 130 гектарів і намолотив 3306 цнт. зерна Його було нагороджено почесною грамотою та наручним годинником. Крім того значних успіхів у збиранні врожаю «76» добились: Рожко Ф.О. «Жовтень», Петрук Д.Т., ім. Мічуріна, Наумчук М.К., ім.. Карла Маркса, Сич В.В., ім.. Леніна, Гоцак В.Д., ім.. Леніна, Ковпака С.М., та Корнійчук В.Й., «Перше травня», Мацієвський П.І., «Комуніст», Мелешко В.М., «Прогрес», Бежевець М.І., ім.. Суворова, Олексієнко Я.Н., «Батьківщина» та ін.. («Н. Ж» 19 серпня 1976. № 99 (6532)
У газеті «Нове життя» за 18 серпня 1977 року було відзначено роботу Головинського кар’єроуправління. У цей час тонким полірованим плиткам, що виготовляло підприємство було присвоєно державний знак якості. Продукція кар’єра славилась як в СРСР так і за кордоном. Активно виконувалось почесне урядове замовлення - виготовлялись поліровані деталі для реконструкції площі М. І. Калініна у Києві. 
19 серпня 1946 року - Рада міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) прийняли спільну постанову «Про заходи щодо ліквідації порушень статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах», в якій виступили проти розтягування колгоспних земель та реманенту, порушень демократичних засад управління в колгоспах. Поряд з позитивними заходами в ній були пропозиції, що йшли врозріз з інтересами селян. Колгоспи звинувачувались у негосподарській витраті трудоднів, а також збільшенні розмірів присадибних ділянок колгоспників. В Україні в кожному колгоспі було виявлено в середньому по 32 випадки перебільшення розмірів присадибних ділянок. На основі постанови ділянки, які були основним джерелом доходів селян, негайно почали скорочувати. На березневому пленумі ЦК КП(б)У у 1947 р. М. Хрущов рапортував, що за півроку після постанови колгоспам повернуто 581 тис. га. землі. Значну частину цієї площі становили землі, відрізані від присадибних ділянок селян, як такі, що перевищували встановлені норми. Керівників не засмучувало навіть те, що через смужжя відрізані ділянки часто не можна було приєднати до колгоспних земельних масивів і після вилучення у селян вони просто заростали бур'яном.
Численні плани розвитку сільського господарства у повоєнний період, що розроблялися в тиші номенклатурних кабінетів, були відірвані від реалій життя, тому так і залишалися на папері. Така доля спіткала, зокрема, викладений у спільній постанові ЦК ВКП(б) та Ради міністрів СРСР трирічний план розвитку громадського колгоспного та радгоспного тваринництва (1949—1951 рр.). Його завдання мали необгрунтований характер, не враховували фактичний, вкрай занедбаний стан тваринництва і його матеріально-виробничої бази. Як наслідок план в Україні та в цілому по СРСР було провалено. Це відверто визнав пізніше і М. Хрущов, який в 1958 р. зазначав, що громадське тваринництво в колгоспах виявилось економічно невигідним, колгоспники дедалі менше ним займалися, і планові завдання зависали у повітрі.
Усі повоєнні роки в історії сільського господарства заповнені прожектерськими планами, які завдавали нових ударів по селянству. В 1946 р., коли в українському селі лютував голод, з ініціативи М. Хрущова було розпочато економічно необгрунтовані роботи щодо освоєння заплавів Дніпра, його притоків Ірпіня, Остра та інших річок. У 1948 р. розгорнулася нова кампанія — по меліорації земель і осушенню боліт. Всупереч очікуваних наслідків на осушених землях укіс трав не збільшився, а навпаки, зменшився. Проте й це не застерегло М. Хрущова та інших горе — керівників від нових експериментів.
Один із них виявився у спробах створити замість сіл «агроміста» з населенням по п'ять тисяч мешканців. Ця кампанія супроводжувалась ліквідацією «неперспективних» сіл. І хоча від витівок створення «агроміст» швидко відмовились, кампанія щодо ліквідації невеликих сіл продовжувалась кілька десятків років. Внаслідок розпочатої в 1950 р. за ініціативою М. Хрущова кампанії укрупнення колгоспів в Україні замість 26 412 колгоспів стало 14 433, тобто їх кількість зменшилася на 45 відсотків (не враховуючи колгоспи західних областей УРСР). На кожний колгосп стало припадати 1628 га. землі Щоправда, економічні наслідки цього експерименту досі ніхто не проаналізував. У повоєнні роки державні та партійні органи у відносинах із селянством не відмовилися від насильництва.
Оскільки колгоспники, одержуючи в артілях мізерну плату за свою працю, неохоче працювали на колгоспних ланах та фермах, президія Верховної Ради СРСР 21 лютого 1948 р. прийняла указ «Про зиселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». За цим указом кожного, хто не виробив встановленого мінімуму трудоднів, можна було виселяти за межі України. Якщо враховувати, що мінімум трудоднів виробляли в той час 12—23 відсотки колгоспників, можна уявити, які широкі можливості для свавілля властей відкривав указ. З часу його прийняття до -липня 1950 р. було винесено 11 991 «громадський вирок» про виселення селян за межі України. Серед них були люди похилого віку, інваліди, учасники війни. Як з'ясувалося в ході перевірки рішень, представники властей використовували виселення для розправа з людьми за критику. Не випадково 17 відсотків вироків було скасовано 
19 серпня 1950 року – за зразкову підготовку і проведення сівби озимих бюро РК КП(б)У і виконком райради депутатів трудящих виніс на районну дошку пошани щеніївський колгосп імені Маленкова (голова правління – Романчук, голова сільради – Тепенчук), який 23 серпня 1950 року завершив сівбу озимих на площі 305 га при високій агротехніці, а також на дошку пошани винесли Степаненка Максима та Швирида Миколу – трактористів МТС № 2, які за 10 робочих годин трактором ХТЗ НАТІ у зчепі двох 24 – рядкових сівалок в клітищанській артілі ім. Петровського посіяли 87 га. жита, а з початку сезону – 200 га.
20 серпня 1628 року – до люблінської трибунальної книги була внесена перша версія заповіту батька Ю. Немирича Стефана. За кілька років до смерті Стефан Немирич відписав частину маєтків у пожиттєве володіння дружині Марті Войнаровській. Із її заяви 1621 року про те, що на цих маєтках лежить тягар«obligw», дізнаємося про їх склад: містечко Андріївка, села Янків і Стирти. У тестаменті Стефана Немирича опікункою дітей, а отже, і маєтків названо дружину. До люблінських трибунальних книг перша версія заповіту була записана 20 серпня1628 року, а друга складена 24 лютого 1630 року у Горошках.
21 серпня 1920 року – у Вільську було створено Комітет незаможних селян.
21 серпня1944 року – за знищення двох німецьких танків та відсіч атак нацистів уродженець с. Вільськ Петро Григорович Чайківський нагороджений орденом Слави 3-го ступеня.
21 серпня 1950 року – в Черняхові пройшла районна нарада каучуководів в якій взяли участь понад 150 чоловік. Учасники наради заслухали доповідь агронома – каучуковода райвідділу сільськогогосподарства Качанівського «Про догляд за ділянками кок-сагизу, збір насіння, копання коренеплодіві підготовка до сівби» Бригадир кок-сагизної бригади новосілківської артілі ім. Тельмана т. Литвинчук розповів як вони організовували учнів та дітей дитячого будинку на збір насіння.
22 серпня 1950 року – хлібороби щеніївської артілі імені Молотова першими в районі в цей час перевиконали план по сівбі озимих, посіявши 305 замість заплонованих 286 га. («Колгоспник Черняхівщини № 71 (2951) за 31 серпня 1950р.)У 1949-1953 роках централізація керівництва сільським господарством досягла апогею. Навіть керівники колгоспів стали заручниками адміністративно-командної системи, об'єктами свавілля, численних стягнень, погроз передачі до суду. Ні про яку господарсько-економічну самостійність органи колгоспного управління не могли й думати. Наростаючий занепад сільського господарства наочно продемонстрував, що господарювання з-під примусу є безперспективним. Реальність початку 50-х — злиденні колгоспи з пустопорожніми трудоднями та черги за хлібом у містах. Серйозним недоліком було некваліфіковане керівництво сільським господарством на всіх рівнях. Централізація керівництва призводила до того, що всі питання управління сільським господарством були зосереджені в центрі. Недоліком також було те, що продовжувався курс на екстенсивне ведення господарства збільшення продукції за рахунок розширення посівних площ, кількості поголів'я худоби тощо. В 1946 році в умовах, коли не вистачало техніки та тяглової сили, Україні було запропоновано збільшити посівні площі порівняно з минулим роком на 1965,8 тис. га.. У визначенні планів державних хлібозаготівель у колгоспах процвітав волюнтаризм. Вони визначалися, як пізніше змушений був визнати у своїх мемуарах М. С. Хрущов, вольовим методом «Прицьому виходили в основному не з того, що буде вирощено, а з того, скільки можна одержати в принципі, стягнути у народу в засіки держави» (Хрущев Н. С. Воспоминания Избр. фрагменты —М, 1997 —С 202). Причому право збільшувати плани хлібозаготівель колгоспам, які отримали добрий врожай, було надано місцевим органам влади.
Справжньою бідою було знищення на селі економічної мотивації виробника до праці внаслідок нехтування владою принципів матеріальної зацікавленості. Колгоспизмушенібулиздавативиробленупродукціюзанадзвичайнонизькимизаготівельнимицінами, які навіть не покривали транспортних витрат на доставку продукції до заготівельни хпунктів. Наприклад, колгоспам по обов'язкових поставках виплачували за 1 кг. борошна 1 коп., а м'яса — 23 коп. Водночас у роздрібній державній торгівлі ціни були значно вищими: 1 кг. борошна — 31 коп., а м'яса — 1 крб 50 коп. Щодонасіння, то воно поставлялося селянам за цінами, які в 15—20 разів перевищували заготівельні ціни на цікультури. Надзвичайно низькою булла оплата праці в колгоспах, вона мала символічний характер. Високі ціни були встановлені закористування технікою машинно-тракторних станцій.
Основним джерелом доходів для колгоспникі взалишалося власне присадибне господарство. За підрахунками вчених, воно давалогрошових доходів —70 відсотків, м'яса — 80, картоплі — 90, яєць — 96 відсотків. Проте існуючі на той час податки перекривали і цеджерелодоходів. Крім податку на землю держава встановила натуральні податки у вигляді молока, м'яса, яєць тощо. Діяли навіть податки на плодово-ягіднідерева, кущі. В зв'язку з неможливістю сплачувати надмірно високі податки селяни іноді вдавалися до вирубування садів. Безправним було соціальне становище селян: вони немали паспортів, тобто не мали змоги вільно змінювати місцепроживання, були позбавлені навіть права на мізернупенсію, яку отримували робітники та службовці. Колгоспам заборонено було створювати будь-які підсобні підприємства, які могли б поліпшити умови життя та побут селян. Серед причин застійних явищ у сільському господарстві слід згадати і звичайну безгосподарність. Після війни в село направлялося багато техніки, однак використовувалась вона незавжди ефективно для її збереження більшість МТС та колгоспів немали належних приміщень. Дотого ж у МТС щорічно змінювалося до третини фахівців. У тваринництві високим був падіж худоби. Так, у 1945 р. 2,8відсоткавеликоїрогатоїхудоби, 5,4 — свиней, 6,7 відсоткаовець і кіз. Весь комплекс перелічених вище причин призвів до незадовільного стану сільськогогосподарства. Звичайно, несприятливі погодні умови також негативно впливали на врожаї.
Зима 1945—1946 рр. Виявилася малосніжною, а весняно-літні місяці (квітень, травень, червень) найбільш засушливими за останні 50 років. Як наслідок цього, врожайність зернових у 1946 р. Виявилася надзвичайно низькою — в середньому по Україні 3,8 ц/га, проте в деяких областях вона взагалі булла мізерною — 0,6—1,4 ц/га, тобто деякі колгоспи не змоглинавіть повернути зерно, що було посіяне. Валовий збір зерна виявився у 2,5 раза менший, ніж у довоєнному 1940 р. Однак можновладці, незважаючи на катастрофічний неврожай, встановили колгоспам нереальні плани хлібо заготівель. 
Президент України Петро Порошенко 22 серпня 2014 року підписав Указ № 660/2014 «Про відзначення державними нагородами України». За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку Глава держави нагородив орденом «За мужність» ІІІ ступеня нашого земляка із Сельця – сержанта Юрія Чернюка.