Войны, которые начала Россия - политик РФ

  • 20.01.22, 10:25

Итак, если взглянуть на известные исторические факты, то мы узнаем, что с середины 16 века и до сих пор Московия-Россия участвовала по крайней мере в 75 различных войнах, конфликтах и военных операциях. Это получается одна война на где-то 7-8 лет в среднем...

Так вот. Более полсотни, то есть почти 70%, из них начала именно Россия. Россия начала эти войны непосредственно сама или в союзе с другими государствами, - пишет российский политик Сергей Прощин.

Чтобы не быть голословным, привожу список войн, которые начала Московия/Российская империя/СССР/РФ, начиная с середины 16 века. Это без учета предыдущих захватнических войн, которые увеличили первоначальную территорию Московии в 10 раз (см. выше):

2 половина XVI века:

1. Ливонская война (1558-1583)

2. Московско-шведская война (1590-1595)

XVII век:

3. Смоленская война (1631-1634)

4. Московско-польская война (1654-1667)

5. Московско-украинская война (война Ивана Выговского) (1658-1659)

6. Московско-украинская война (война Юрия Хмельницкого) (1660-1663)

7. Московско-турецкая война (1686-1700)

XVIII век:

8. Северная война (1700-1721)

9. Карательная экспедиция московских войск под руководством Петра Яковлева против Запорожской Сечи (разрушено Чертомлицку Сечь) (1709)

10. Персидский поход (1722-1723)

11. Война за польское наследство (1733-1735)

12. Русско-турецкая война (1735-1739)

13. Семилетняя война (1756-1763)

14. Русские войска под командованием Петра Текелия окружают и разрушают Запорожскую Сечь, окончательная ликвидация украинской самостоятельности (1775)

15. Российско-польская война (1792)

16. Подавление российскими войсками гражданского восстания Конюшко в Польше (1794)

17. Российско-Персидский война (1796)

18. Итальянский поход Суворова (1799)

XIX век:

19. Еще одна русско-турецкая война (1806-1812)

20. Участие России в «Войнах коалиции» - третьей, четвертой и пятой (соответственно 1805, 1806-1807, 1809)

21. Российско-шведская война (1808-1809)

22. Заграничный поход русской армии (1813-1814)

23. Взятие Парижа (как результат «Зарубежного похода») (1814)

24. Очередная русско-турецкая война (1828-1829)

25. Подавление очередного польского восстания (1830)

26. Война России против Хивинского ханства (1835-1840)

27. Очередное подавления гражданского восстания в Польше (1863)

28. Война России со Средней Азией (Ташкент, Бухара, Хива) (1865-1875)

29. Русско-турецкая война вновь (1877-1878)

30. Подавление российскими войсками Ихэтуаньского гражданского восстания в Китае, которое со временем переросло в войну (1899-1901)

XX век:

31. Агрессия Советской России против УНР и ликвидация независимой Украины (1918-1920)

32. Гражданская война в Испании (интервенция СССР на стороне правительства) (1936-1939)

33. Оккупация части Польши (раздел Польши вместе с нацистами, аннексия Западной Украины и Западной Белоруссии) (1939)

34. Аннексия Прибалтийских стран, не признавалась в мире вплоть до развала СССР (1939, 1941-1944)

35. Советского-финская война, аннексия Карелии и Южной Финляндии (1939-1940)

36. Советского-украинская война (против УПА) (1941-1953)

37. Советская оккупация стран Восточной Европы и Восточной Германии (создание мариотентових просоветских правительств), аннексия Кенигсберга (ныне - Калининград) (1945)

38. Советского-японская война, аннексия Курил (1945)

39. Корейская война (неофициальное «гибридная» война, которую вел СССР), создание марионеточной КНДР (1950-1953)

40. Такая же «гибридная» участие СССР во Вьетнамской войне (1957-1975)

41. Военное подавление восстания в Венгрии войсками СССР (1956)

42. Интервенция войск СССР в Чехословакию, военное подавление «Пражской весны» (1968)

43. Арабо-израильская война («гибридная» участие СССР на стороне арабов) (1967-1973)

44. Еще одно «гибридное» участие СССР/РФ в гражданской войне в Анголе (1975-2002)

45. Война за Огаден («гибридная» участие СССР) (1977-1978)

46. Афганская война началась по свержению спецназом СССР законного правительства и убийства президента Афганистана и дальнейшей полномасштабной военной интервенции (1979-1989)

47. Приднестровский конфликт с Молдовой при участии 14-й армии РФ и российских «казачков», образование непризнанного марионеточного анклава «ПМР» (1992)

48. Первая Чеченская война (1994)

49. Вторая Чеченская война (1999)

XXI век:

50. Война против Грузии, образование непризнанных марионеточных анклавов Южной Осетии и Абхазии (2008)

51. Незаконная и непризнанная миром аннексия Крыма с помощью военных российского Черноморского флота и спецназа ГРУ ГШ ВС РФ (2014)

52. «Гибридная» война на Донбассе, образования непризнанных марионеточных анклавов "ДНР" и "ЛНР" (с 2014 по настоящее время).

Вроде все, но XXI век то только начался.

Еще раз подчеркну, это не полный список войн, которые вела Россия. Это только те, которые она НАЧАЛА, вопреки известному пропагандистском утверждению, якобы Россия такого никогда не делает.

Кто-то может захотеть поспорить по некоторым войнам. В частности - о том, кто их «на самом деле» начал и почему, но даже если отбросить эти спорные моменты, все равно останется впечатляющий список, который совершенно опровергает вышеупомянутое российское утверждение.

Так каким же образом «миролюбивая» страна, которая вела исключительно «оборонительные войны». За 350 лет увеличила свою территорию более чем 7 раз - с 3 млн км в 1547 году до 21,8 млн км в 1914-м?

А теперь подумайте и объясните подобный, не имеющий аналогов, феномен.

Джерело

Росія готує чергову провокацію на Водохреще

  • 18.01.22, 21:22

 

Під час традиційних в Україні хрещенських заходів, які відбуваються завжди в один і той самий час - 19 січня, силами одного з російських військових підрозділів буде здійснено озброєну провокацію.

Про це повідомляє Центр стратегiчних комунiкацiй.

На території тимчасово окупованих районів Донецької області заплановано ураження водоймища «Ставок Цегляний».

Мета - звинуватити ЗСУ у підступному нападі на віруючих та оскверненні їхніх релігійних мотивів у той момент, коли відбуватиметься таїнство святкування Хрещення та здійснення обряду занурення у купіль.

Також стало відомо, що ввечері 15.01.2022 року на кілька годин знову було включено головний вентилятор вентиляційного ствола шахти ім.. Челюскінців, який знаходиться за 1600 метрів від вищезгаданої водойми.

Зазначимо, територія майданчика вентиляційного ствола шахти ім.. Челюскінців зазнавала вогневої поразки 14.02.2020 року і була тимчасово знеструмлена. На північному сході майданчика збудовано інженерні комунікації взводного опорного пункту противника. З великою часткою ймовірності (з огляду на відстань) можна припустити, що засобом вогневого ураження може стати міномет калібру 82 мм. При цьому для звукового маскування пострілу може бути увімкнений головний вентилятор.

Враховуючи реальність наявної загрози ескалації війни з боку РФ, досить істотною залишається ймовірність складування в навколоствольних гірничих виробках вибухових матеріалів з метою самостійного ініціювання вибуху та транслювання картинки ефектного руйнування споруд вентиляційного ствола шахти за допомогою зброї, забороненої Мінськими домовленостями.

Мета вищезгаданого заходу – створити привід початку ведення бойових дій.
 

Джерело

Корупційна бомба для Петра Порошенка

  • 17.01.22, 14:14

Петро Порошенко та його найближче оточення опинилися у центрі гучного корупційного скандалу. Восени 2017 року під час відвідування одного з підприємств ВПК у Львові Порошенко пафосно заявив, що тому, хто краде в армії, він відрубає руки. Своєї обіцянки президент так і не виконав. Просто той, хто, певно, займався крадіжкою, виявився найближчим соратником екс-президента Порошенка. Наприклад, той же Олег Гладковський – тепер уже колишній заступник секретаря РНБО – та його син Ігор. Українські правоохоронні органи ставлять їм у вину завищені ціни на комплектуючі, контрабанду комплектуючих з Росії, отримання відкатів та багато іншого. Йдеться про сотні мільйонів гривень, що перекочували з бюджету до кишень близьких до Петра Порошенка людей. Схоже, що коли пенсіонери по копійці жертвували на підтримку української армії, хтось набивав кишені за рахунок оборонних замовлень. "Армія! Друзі! Бабки" Відставка Гладковського-старшого та арешти колишніх топ-менеджерів "Укроборонпрому" відбулися після оприлюднення розслідування команди Дениса Бігуса у 2019 році. І скільки б колишній генпрокурор Юрій Луценко не повторював, що прокурори, мовляв, і так готувалися дати бій "корупційній гідрі" в оборонній сфері, очевидно, що без участі ЗМІ цього не сталося б. Там, де йдеться про друзів та гроші, місця для справедливості та совісті просто не залишається. Особливо в умовах війни, коли кожна вкрадена копійка - це чиста вода мародерства. Команда Порошенка впевнена: корупційний збройовий скандал був інспірований конкурентами Порошенка. Звичайно ж, за підтримки Росії. Так це чи ні – сказати важко. Особливо тоді, коли Генпрокуратура говорить про 350 мільйонів гривень, вкрадених із оборонки за чотири роки, та про 480 кримінальних справ проти справжніх мародерів. Звичайно, Петро Порошенко може нескінченно пишатися томосом, безвізом, різними реформами та багатьма іншими. Безперечно, в цьому є його заслуга. Але як пояснити, що в цей же час найближче оточення Порошенка крали гроші з оборонного бюджету, і ніхто цьому не перешкоджав?
114:10

Лживая хронология сплошных побед

  • 17.01.22, 10:13

Российская пропаганда заставила многих любителей поверхностной истории искренне поверить, что Россия не проиграла ни одной войны. Реальность значительно отличается от мифа: оказывается, в истории чуть ли не самой сильной державы мира есть поражения и в битвах, и в целых войнах.

Агрессивная политика нынешней России началась еще в самом её зародыше.

Начиная с 1480 года, когда было сброшено монгольское иго и началась история Московского царства и, до современности, Россия приняла участие в 138 вооруженных конфликтах.

1547 год, Иван IV Грозный территорию Московии провозглашает Московским царством (себя же Иван Грозный называет «государь, царь, великий князь всея Руси») и продолжает агрессивную политику «собирания земель», которую начали его предшественники Иван III и Василий III. И менее чем за сто лет «насобирали» их столько, что увеличили территорию Московского княжества в 10 раз.

Сейчас территория РФ составляет «всего» 17 млн км, и это, очевидно, очень огорчает ее руководителей и население. Ведь первые ищут любые способы, чтобы «мирно присоединить» себе еще хотя бы клочок, а вторые горячо их в этом поддерживают, вспомним эпопею с Крымом и «Новороссией» и другие территориальные претензии Москвы в практически всех ее соседей.

Но, как показывает историческая практика, Россия умеет войны начинать, но не умеет их выигрывать. И громких, катастрофических и судьбоносных военных поражений в истории России было предостаточно.

Ливонская война (15581583)
 

Иван Грозный в попытке расширить границы страны на Запад и получить выход к Балтийскому морю начал крупный военный конфликт с нападения на Ливонию.

Помешать этому попытались королевства Литовское, Польское, Шведское и Датское. К 1577 году Московское царство разгромило Ливонскую конфедерацию и заняло большую часть Прибалтики.

Затянувшийся конфликт, который приходилось вести сразу на двух фронтах, совпал с разорительными походами крымских татар. Войны истощили ресурсы страны и привели к тяжелому экономическому кризису.

В результате армия Московии стала терпеть поражения, потеряла все завоеванные территории и, наконец, была вынуждена заключить перемирие. Итогом войны стало основательное разорение северо-западных прибалтийских регионов, а также уступка в пользу Швеции ряда стратегически важных московитских крепостей.

Поход на Дагестан (1604–1605)

Поход стал попыткой Московского царства завоевать Дагестан, для создания плацдарма, который бы позволил присоединить к себе дружественное Кахетинское царство.

10-тысячная армия воеводы Ивана Бутурлина была обманом выманена из крепости Тарки и перебита дагестанцами.

Российско-польская и российско-шведская война (1609–1618)

Российско-польская война 1609-1618 гг. закончилась плачевно для России. Речь Посполитая в результате получила Черниговскую, Новгород-Северскую и Смоленскую области, вместе с 29 городами.

Война со Швецией также приняла общенародный характер и вынудила интервентов оставить захваченные города взамен на уступку всех прибалтийских территорий.

В качестве утешительного приза Россия получила начало Смутного времени и более чем на 100 лет утратила выход к Балтийскому морю.

Веком позже, во время правления Петра I (сегодня он большинством воспринимается исключительно как победоносный император), состоялась не менее провальная Российско-турецкая война.

Российско-турецкая война (1710–1713) или Прутский поход

В XVIII, после победы в Полтавской битве в 1709 году, Петр I отправился в бесславный Прутский поход — преследовать Карла ХII, бежавшего в дунайские владения Османской империи.

Петр І во главе 40-тысячной армии направился к Пруту, чтобы взять в плен Карла ХII. Московский царь рассчитывал на восстание всех христианских подданных Османской империи и помощь господаря Молдавии Кантемира и господаря Валахии Брынковяну. Однако, когда 5 июля 1711 года российская армия вышла к Пруту, здесь ее встретил изгнанный из своего княжества Кантемир с небольшим войском. Валашский же господарь вообще не оказал Петру никакой помощи.

20 июля у селения Станилешти российские войска были окружены 100-тысячной турецкой армией великого визиря Баталджи-паши.

Петр I переоценил свои силы.

Поход обернулся проигранной войной с турками 1710-1713 гг., в ходе которой Петр I вместо того, чтобы пленить шведского короля, сам чудом не попал в плен.

В итоге Турция осталась с Азовом, а Российское царство без южного флота, Запорожской сечи и притязаний на Польшу.

Крымская война (18531856)

Очередная попытка Российской империи расширить границы за счет ослабевшей Турции привели к вмешательству в войну западных держав. Россия совершенно не ожидала, что за слабую, никому ненужную Турцию вступится международная коалиция в составе Великобритании, Франции, и Сардинии.

В книге Crimean War: The Truth Behind the Myth историк Клайв Понтинг отмечает, что в Крымской войне столкнулись три ужасные армии и одна более-менее сносная — французская.

По его мнению, у России была наибольшая и наименее эффективная сила: «войска в основном состояли из рабов-солдат, вооруженных в лучшем случае орудиями 18-го века, которые стреляли на четверть расстояния и с половиной скорости англо-французских стволов».

Тактика также была минимум полувековой давности, добавляет специалист: войсками руководил полевой маршал, 72-летний Иван Паскевич, ветеран войны с Наполеоном 1812 года.

Это тотальная отсталость стала результатом политики императора Николая I, который, после восстания декабристов, решил «заморозить» Россию, провозгласив главной добродетелью «стабильность» и «особый путь» страны, отличный от всё более революционной Европы.

Как это всегда и бывает, «стабильность» и «особый путь» привели к чудовищному отставанию России от прогрессирующего Запада. Причем буквально во всех сферах, не исключая и обороноспособность.

В итоге войны погибло около миллиона россиян, во много раз больше, чем у союзников. Мирный договор после отбросил империю еще дальше от средиземноморских амбиций — после Крыма Запад уничтожил российский флот в Черном море.

Война была бездарно проиграна и 30 марта 1856 г. в Париже на международном конгрессе с участием всех воевавших держав, а также Австрии и Пруссии, был подписан мирный договор.

По условиям договора Россия возвращала Турции Карс в обмен на Севастополь, Балаклаву и другие города в Крыму, захваченные союзниками; уступала Молдавскому княжеству устье Дуная и часть Южной Бессарабии.

России запрещалось держать в Черном море военный флот, а торговый флот ее мог состоять только лишь из 6 паровых судов по 800 т. и 4 судна по 200 т. для несения сторожевой службы.

Турции также вернули Сербию и Дунайские княжества.

Подтверждались ранее принятые положения Лондонской конвенции 1841 г. о закрытии проливов Босфор и Дарданеллы для военных судов всех стран, кроме Турции.

Россия обязывалась не сооружать военных укреплений на Аландских островах и в Балтийском море.

Российско-японская война (19041905)
 

5 сентября 1905 года, закончилась Российско-японская война. Петербург заключил с Токио Портсмутский мир, и был он не из тех, какие подписывают победители, Россия сдала Порт-Артур.

Уроки давней войны актуальны и сегодня: увлечение «расширением пределов» вместо внутреннего развития до добра не доводит, а внешний конфликт укрепляет власть, только если он быстрый и бескровный.

Масштабные боевые действия Российско-японской войны начались 26 января 1904 года.

Война показала абсолютную бездарность и недееспособность российской армии, показавшей что для того чтобы уничтожить российскую армию, надо просто предоставить ее в руки ей самой.

Многочисленные факты свидетельствуют, что самые большие потери россиян в войне были по причине собственной халатности, как например уже два дня после начала войны, на собственных минах погибли заградитель Енисей и крейсер Боярин.

Из-за удаленности театра боевых действий от европейской части страны, а также развития революционных движений, Россия признала поражение, сдав свои позиции на Востоке.
 

Штурм Грозного и чеченские войны

Накануне операции российский генерал Павел Грачев хвалился: «Дайте мне отряд десантников, и мы разберемся с этими чеченами за пару часов».

Оказалось, что России в итоге понадобилось 38 тысяч солдат, сотни танков и почти два года для подавления чеченских ополченцев. В итоге Москва де-факто проиграла войну.

В её ходе был не только неудачный штурм Грозного 1994-1995, но и поражение российских войск в августе 1996, когда вооруженные отряды чеченских сепаратистов захватили Грозный, Гудермес, Аргун, и Москва была вынуждена подписать унизительный для нее Хасавюртовский мир. Первая чеченская война была проиграна.

Хотя, фактически это была одна длинная война с перерывом, которую Россия бездарно проиграла.

Несмотря на огромный перевес в силе, выжженные и вырезанные города и аулы, Россия не смогла удержать Чечню в своих владениях.

Усмирить Чечню Путину удалось только ценой фактической переуступки власти – в обмен на лояльность Кремлю и огромные бюджетные дотации — клану Кадыровых, которые в первой войне воевали с Москвой, а затем переметнулись на ее сторону.

Рамзан Кадыров лишь формально изображает собачью преданность России.

Чечня настолько вольготно чувствует себя в России, что даже не мыслит о фактической независимости.

Кроме того, Россия еще и платит Чечне фактическую дань: в качестве субсидий!

Чечня победила в этой войне, и поведение чеченской молодежи в российских городах совершенно явно это демонстрирует!

Вызывающее, агрессивное поведение победителей, которых опекает предавший Россию президент лично.

Россия проиграла множество войн и битв, но благодаря пропаганде российских СМИ у большинства жителей территории России, и многих других создалось впечатление о непобедимости России.

Миф о непобедимости россиян – это обычное враньё. 

Такое же вранье, как и миф, что «русские войн не начинают, русские войны заканчивают».  

Источник

Інший Казахстан

  • 13.01.22, 14:51
Кожен мріє про подарунки. Особливо на свята. Тим більше – на Різдво! Для дітей це цукерки та іграшки. Маленька Даша, наприклад, мріяла про інтерактивного песика. Та навряд чи вона очікувала що така бажана іграшка надійде до неї у супроводі побажань від лідера ЛДПР Жиріновського. І ще менше вона очікувала хворобливих роздумів про причину та наслідки, до яких вдався Жиріновський, який, схоже, на старість зовсім втратив розум. Ну то таке. Бог йому суддя. Даша зараз не зрозуміє а потім забуде маячню політика і в неї все буде добре.
Про який подарунок для себе мріяв сам Жиріновський ми не знаємо. І це на краще. Бо де які речі мають бути тільки в уяві. Та й то – не всі. Як би тільки від таких «бажань» не страждали люди. Але в Росії є особа, людиною її назвати дуже важко, від хворобливих бажань якої страждають навіть не окремі люди – а цілі країни.
Путін зажадав собі на Новорічні та Різдвяні свята Казахстан. Не більше і не менше. Суверенну країну, навіть дружню Росії, але - не свою, не підвладну старому диктатору. І таке «неподобство», бо Путін вважає «неподобством», якщо те, що він бачить, йому не належить, він вирішив виправити. Про те, яким чином Путін реалізує свої «мрії» як ніхто знає Україна, яка кров’ю своєю дала відсіч путінським «мріям», величезними втратами виборовши право залишитися вільною та незалежною. Тепер прийшов час Казахстану.
Путін, як по нотам, створив передумови для введення «миротворчих» сил ОДКБ на територію Казахстану. Підготовлена та розіграна спецслужбами Росії комбінація має на меті декілька завдань. Відсторонити від влади клан Назарбаєва, який почав «відбиватися від рук» Кремля; перетворити суверенну країну на стовідсоткового васала, закріпивши таким чином свої азійські та загальнопланетарні амбіції; врешті решт - «пов’язати кров’ю» членів ОДКБ. Завданням цієї організації названо захист територіально-економічного простору країн – учасниць договору спільними зусиллями армій та допоміжних підрозділів від будь-яких зовнішніх військово-політичних агресорів, міжнародних терористів, а також від природних катастроф великого масштабу.
Наразі до ОДКБ входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія та Таджикистан. Незважаючи на численні спробі Кремля втягнути країни-учасники до власних агресивних дій, ОДКБ як єдиний військово-політичний союз усі ці завдання виконував поки що тільки віртуально. Колективні сили оперативного реагування (КСОР) жодного разу не брали участь у бойових операціях. До «операції по наведенню порядку» у Казахстані.
Казахстан та Росія є найближчими сусідами та найважливішими союзниками не лише на пострадянському просторі, а й загалом на міжнародній арені. Характер взаємовідносин держав визначається унікальною географічною даністю – найдовшим у світі державним кордоном завдовжки 7,5 тис. км. Вздовж кордону розташовано 12 російських та 7 казахстанських регіонів.
Росії вкрай необхідний Казахстан, як надійний партнер у економічній, безпековій та геополітичній площині. Та відносини Росії із Казахстаном останнім часом значно погіршилися із за безлічі конфліктних точок та зростання прихованої напруги, зумовлених як внутрішніми причинами, так і глобальними тенденціями. В умовах зростання популярності національно-патріотичної ідеології та зміцнення національної самосвідомості в Казахстані, періоди спільного проживання казахстанського і російського народів в одній державі почали розглядатися як такі, що негативно позначилися на розвитку країни.
Казахи почали розуміти, що «дружба з великим сусідом» нічого гарного не принесла власній країні.
Запит на посилення національно-патріотичної ідеології призвів до поступового витіснення казахстанцями неказахської національності із політичної сфери. Так, за підсумками парламентських та муніципальних виборів, що відбулися на початку січня 2021 року, представництво неказахів (переважно – росіян) значно скоротилося у законодавчих органах влади порівняно з минулими складами. Протягом останніх років було взято курс на латинізацію казахстанської мови та загалом посилення ролі казахської мови у політичному житті.
Загалом, Казахстан почав усвідомлювати власну значущість та все частіше поглядати у бік Західного партнерства та Китаю. Такий перебіг подій не міг влаштовувати Путіна, який звик до розгляду Казахстану виключно у якості кишенькового «партнера» (чит. сателіта). «Інший» Казахстан, самостійний, проєвропейський та демократичний ніяким чином не відповідав мрії про «власну велич та загальне домінування» кремлівського диктатора.
Саме маніакальне прагнення до величі стало причиною тому, що зараз Захід Казахстану будує барикади на захист незалежності від ОДКБ. В Актау та Жанаозені мітингувальники зводять блокпости, щоб не допустити війська ОДКБ. В Алмати триває стрілянина та запеклі бої. Є загиблі. Вони лежать на дорозі. На вулицях колись спокійного прекрасного міста стоять розтрощені машини з понівеченими людьми. Казахстан захлиснула темрява, кров та смерть…
Путін в черговий раз демонструє стабільність та невиліковність своїх злочинних мрій та забаганок. Імперська хвороба зайшла занадто далеко і вже не піддається лікуванню. Сучасна влада Росії – це стабільне Світове Зло.
Доречи, очолює сили ОДКБ у Казахстані генерал-лейтенант Андрій Сердюков, який очолював операцію з анексії Криму навесні 2014 року. Стабільне Зло має свої стабільні ознаки та обличчя…

Медиков «ДНР» отправят в Казахстан – документ

  • 08.01.22, 13:11

В редакцию нашего информационного портала попал документ так называемого «Министерства здравоохранения «ДНР», согласно которому всем медицинским учреждениям «республики» необходимо до 10 января предоставить списки сотрудников, имеющих опыт оказания медицинской помощи в условиях проведения боевых действий.

На первый взгляд, этот документ кажется самым обычным, но к чему такая спешка в преддверии Рождества? По полученной инсайдерской информации, оккупационная власть «ДНР» получила приказ из Администрации Президента РФ подготовить группу медиков для их отправки в Казахстан.

Медики, которые дадут «добровольное согласие» на «командировку» в Казахстан, поедут туда как граждане РФ, поэтому обязательным условием есть наличие паспорта гражданина РФ.

Не исключено, что уже формируется такая же группа боевиков «ДНР» и «ЛНР» для участия в боевых действиях против казахских демонстрантов."

Источник: https://www.gaslo.com.ua/medikov-dnr-otpravjat-v-kazahstan-dokument

Как Порошенко продвигал в Украине российские интересы

  • 06.01.22, 10:33
Наткнулись в соцсетях на скрин. Сейчас будет экскурс в историю. В 2005 году Петр Порошенко был секретарем СНБО. Он являлся членом команды Ющенко, хотя сегодня можно сказать, что он продвигал российские интересы.



Комментарий о выгодной для Украины дачи Путина в Крыму, который гуляет в интернете, был сделан в мае 2005 года.

В то время Порошенко убедил Ющенко поддержать разработанный им план мирного урегулирования конфликта в Приднестровье. На СНБО все было гладко, парламент контролируемого Россией Приднестровья тоже поддержал, хлопала в ладошки и Россия. А вот с Молдовой едва не были разрушены отношения.

Все потому, что Порошенко предлагал выборы в Приднестровье на российских условиях. Это был 2005 год, напоминаем. А потом был 2014, война, торговля углем через Медведчука и россиян с боевиками за наличку. Минские соглашения, выгодные вновь России, а не Украине…

Нам кажется, что Банковая может добивать Порошенко анализом его прошлого.

Казки народів світу

  • 28.12.21, 18:46
Кожна дитина любить казки. І не тільки дитина. Навіть дорослі люди з радістю дослухаються до цікавих та добрих вигаданих історій. Особливо перед Новим роком, коли з’являється бажання змінити життя на краще, виникає потреба забути про жорсткий навколишній світ та поринути у казку, яку так проникливо розповідає сивий казкар з добрими очима. І з кожним новим словом старенького казкаря відступає темрява, сіре життя заповнюється різноманітними барвами і добро завжди перемагає зло.
Та далеко не всі казки несуть щастя в дім. І вигадки деяких казкарів не є казками у гарному розумінні. Бо в них немає світла, лише темрява та страхи, біль та страждання для маленьких та дорослих слухачів. Особливо у тому випадку, коли «пощастило» жити в країні, на чолі якої стоїть такий «казкар», але темний і злий на весь світ.
«Ні слова правди і Нічого крім брехні!» Саме під таким гаслом 23 грудня відбулася чергова велика прес-конференція Володимира Путіна. У ході майже чотиригодинного спілкування зі «обраними» Кремлем представниками ЗМІ президент, який, судячи з постійного покашлювання, знаходиться не в кращій своїй формі, вперто навіював відверті «казки» власному народу.
За практично чотири години Путін розповів журналістам про підступні США, які «стоять з ракетами на порозі нашого будинку» та Захід, який готує військову операцію в Україні; про ФРС США, якій «доведеться щось робити з інфляцією, яка втричі перевищила цільовий показник» (в РФ – «всього-то в два рази»)). Про те, що Україну «придумав» Ленін (вже після своєї смерті); про зростання реальних доходів населення РФ; низький рівень колективного імунітету у Німеччині та високий у Росії; про відсутність доказів у справі про отруєння Навального…
Завзяту брехню «головного казкаря» все ж таки перебивали деякі журналісти, які (дивно!) хотіли почути відповідь на нецікаві для казкаря запитання. Такі як:
- чому у селах, як і раніше, немає туалетів;
- чому народ біжить із Далекого Сходу. Чому там немає роботи, а ціни на житло, як у Москві;
- чому муніципалітети не в змозі оплачувати тепло за зростанням тарифів (Алтай);
- чому народ лише мріє про нормальні лікарні та дороги (Бурятія, Башкирія);
- чому через 7 років після «повернення на батьківщину» немає нормального стільникового зв'язку (Крим);
- чому пенсіонери чекають на індексацію пенсій, які остаточно знецінила інфляція;
- чому дітей з рідкісними захворюваннями рятують благодійні фонди, а президентові і на думку не спадає, наприклад, «відкоркувати» ФНБ, щоб їм допомогти.
Та казкаря не збити з пантелику такими запитаннями! Путін чітко пояснив, хто винен у всьому: від енергокризи в Дагестані до поганого стільникового зв'язку в Криму, від відтоку людей із Владивостока до відсутності сортирів. Звичайно, це Захід, який «не хоче нашого (та Китаю) розвитку».
На запитання президенту від одного з учасників аналогічної прес-конференції 2020 року, які книги той читає своїм онукам, Путін відповів, що, наприклад, казки Маршака. А потім, пустившись у міркування про дитячу літературу, зауважив: «Казки у нас дуже добрі». Це правда. Казки в Росії дійсно дуже добрі, «забористі»!
Нічим, окрім відвертої брехні Путіна, прес-конференція не запам’яталася. Чергова, вже 17 за рахунком «казкова вистава» як завжди була наповнена вигадками та відвертою брехнею від першої особи країни. Та й дивно було б проводити справжню прес-конференцію в країні, де давно все остаточно «намальовано»: від результатів виборів у Думу та декларацій чиновників до інфляції, судових експертиз та статистики з ковіду.
Прес-конференція Володимира Путіна загалом залишила враження заходу, головною метою якого було прагнення Кремля погасити негативні настрої та продемонструвати видимість активної роботи влади Путіна на різних напрямках.
Навряд чи це вдалося. Росія вже «наїлася» брехливих казочок влади, яка , як і раніше, живе у повному відриві від реальності, «під собою не чуючи країни».
Кремлівський Казкар не виправдав надії простих росіян. Тому і залишається «глибинному народу» лише писати листи то Діду Морозу, то канцлеру ФРН, то до президента США з проханням про допомогу в надії на те, що ця «казка» все ж таки матиме щасливий кінець.
Джерело: https://m.censor.net/ru/blogs/3307549/kazki_narodv_svtu?fbclid=IwAR3Valehgsilc6yK-aEYpSCGjWr37GP7NepmneOF1GRgK1eNtvqxTMxHPr4

Как Медведчук и Порошенко будут делить баланду

  • 21.12.21, 09:37

Вот меню одной из колоний в Украине.

Завтрак: каша манная на молоке, сахар, масло, хлеб, чай, творог, яйцо.

Обед: суп гороховый с мясом, перловка с подливой, куры, огурцы, помидоры, перец, сметана, компот, хлеб.

Ужин: пюре картофельное, рыба жареная, сыр, колбаса, сок томатный, чай с лимоном, хлеб.

Как вы думаете, как долго протянут на такой еде наши политики?

5-й президент и его любимая рука

  • 21.12.21, 09:30
В сети интернет набирает популярность ролик о Петре Порошенко. Посмотреть это видео можно перейдя по ссылке: https://lugansk-uncensored.info/2021/12/20/poroshenko-v-obyatiyah-s-agressorom/?fbclid=IwAR39hyZgNanrcDprce-c_V2NSborvIwvSl8bzA88LewHj8guLjPi37l8K18