С какими городами ассоциировалась россия раньше? Олимпиада в москве и сочи, культурная столица питер. Сейчас в мире эта страна ассоциируется с кровью, и украинскими городами Буча, Гостомель. Ирпень и многими-многими другими, которые стали символом их жестокости и тяги к зверствам. Очень не хотелось бы, что бы в этот список вошел и маленький городок на юге Украины – ЭНЕРГОДАР, энергетическое сердце Украины, где расположена самая крупная в Европе Запорожская АЭС.

23 мая в Энергодаре, который уже 50 дней находится в оккупации, произошел вопиющий случай. Здесь и раньше сообщалось о целом ряде похищений представителей местной власти (первый заместитель мэра Иван Самойдюк) и местных бизнесменов, и даже рядовых сотрудников атомной станции, которые проявляли активную проукраинскую позицию. А в этот день оккупанты просто ворвались в дом к работнику атомной станции Сергею (ранее служил в АТО) и под угрозами расправы пытались склонить его к сотрудничеству с ними. Сергея хотели заставить выдать всех известных ему участников АТО/ООС, которые остались в городе, собирать на них информацию, следить за ними и другими проукраинскими жителями города. Получив отказ, нелюди просто расстреляли Сергея из автоматического оружия. В наказание за ненависть к ним, и в назидание другим. Но добились оккупанты прямо противоположного эффекта – взрывной волны ненависти со стороны даже колеблющихся.

Искренне желаем Сергею, который показал отношение к оккупантам со стороны всего города, скорейшего выздоровления, а его родным сил и терпения. А зверям, которые сделали это – скорейшего воздаяния за дела их.

Романиченко Наталья -  самопровозглашенная «временно исполняющая обязанности главы Васильевской администрации»

В апреле Наталья заявляла: «я уверена, что вместе с братским русским народом нам удастся наладить мирную жизнь», при этом она избрала довольно нетривиальный способ налаживания этих связей – интимные отношения с военнослужащим оккупационных войск по имени Саид Магомедович. Он является одним из руководителей подразделения вооруженных сил эрэфии, поэтому 28-летняя Наталья Александровна, мама двоих детей выбрала «правильного» оккупанта для достижения своих целей.

Романиченко падкая на популярность, до войны снималась в сериалах и даже руководила детским модельным агентством. Потому и сейчас нашла пути, как стать влиятельной. Женщина пользуется авторитетом среди местных, поскольку через постель договаривается с оккупантами о пересечении горожанами пунктов пропуска рашистов.

Затриманий Службою безпеки України Віктор Медведчук, якому висунуто підозру у державній зраді та сприянні тероризму, розповів про схему виведення з державної власності частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок» для подальшого прокачування через нього дизельного палива.

Описуючи суть схеми, Медведчук деталізував роль у ній колишнього президента Петра Порошенка. А саме, що той не лише звернувся до Медведчука з проханням сконтактувати з керівництвом РФ, а й забезпечив прийняття необхідних рішень в усіх українських інстанціях.

«Щоб цей трубопровід став приватною власністю, а по факту – власністю самого Порошенка, необхідно було виконати низку дій… Суди, прокуратура, Антимонопольний комітет, Фонд держмайна – всі вони приймали рішення, звісно, необхідні для особистих інтересів президента Порошенка», – повідомив Медведчук.

Таким чином, затриманий запевняє, що питаннями трубопроводу він займався на прохання експрезидента. І зрештою за рік роботи трубопровід заробив для його власників вдвічі більше коштів, ніж було вкладено в його викуп – до 42 млн доларів США. А з травня 2019 року, тобто після припинення повноважень Порошенка, прокачка дизелю через магістраль припинилася.

Крім того, Медведчук розповів деталі налагодження у 2014-2015 роках механізму закупівлі вугілля для потреб енергетики України на тимчасово окупованих територіях так званих «Л/ДНР», практично – у ватажків бойовиків.

«У цьому була задіяна фактично вся верхівка державного апарату, починаючи з Президента і закінчуючи міністрами, правоохоронцями і тими, хто безпосередньо реалізовував цю схему», – пояснив затриманий.

Він назвав конкретні прізвища високопосадовців, причетних до завдання шкоди інтересам нашої держави, – колишні урядовці, екскерівництво Нацбанку, народні депутати і представники правоохоронних структур.

Служба безпеки продовжує слідчі дії з затриманим, щоб встановити всі факти, обставини, організаторів і учасників вчинених злочинів.

Нагадаємо, у квітні СБУ затримала Медведчука після втечі з-під домашнього арешту на початку повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого.

У 2021 році спецслужба оголосила кілька підозр Медведчуку. Він підозрюється у вчиненні державної зради, сприянні діяльності терористичної організації та замаху на розграбування національних ресурсів на тимчасово окупованій території Криму.

Одна зі справ стосується організації незаконних схем постачання вугілля з тимчасово окупованих територій. Паливо купувалося за готівку, і таким чином проросійських терористів загалом було профінансовано на суму понад 200 млн гривень.

Інша – незаконне заволодіння ТОВ «Прикарпатзахідтранс» ділянкою державного нафтопроводу вартістю понад 200 млн грн. У лютому 2021 року РНБО повернула трубопровід у державну власність.

Більш детально: https://ssu.gov.ua/novyny/medvedchuk-rozpoviv-podrobytsi-u-spravakh-vyvedennia-z-derzhvlasnosti-naftoprovodu-i-zakupivli-vuhillia-v-ldnr

Про це пише журналістка, координаторка Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова.

Під шум війни деякі люди з Офісу Президента і ГУР настільки повірили у власну безсмертність, що вирішили прибрати до рук воєнну контррозвідувальну діяльність у державі, розширивши Головне управління розвідки до Управління розвідки та контррозвідки.

Відповідний законопроєкт під номером 7380 вчора був внесений до парламенту.

Ще раз. Ми роками говоримо про необхідність незалежності контррозвідувальної діяльності, що це є виключною і основною функцією СБУ і до цього власне має зводитись вся реформа СБУ, а комусь в ОП, у кого зараз склалося в засос з нинішнім командуванням ГУР, приходить просвітління і він вирішує одним помахом руки перекреслити майбутнє всіх спецслужб у період війни і повернути їх до радянських практик.

Реформувати СБУ і працювати над розвитком військової контррозвідки? Нащо? Якщо можна просто її знищити, створивши аналог кгб.

Більше того, законопроектом передбачається, що цей орган буде виведений з підпорядкування Міністерства оборони, тобто ініціатори фактично позбавлять МО функції розвідувальної діяльності.

Ей, там, якщо ви сподіваєтесь, що всі експерти і громадськість зараз зайняті війною і не знайдуть час вас відпиздити за ваш креатив, ви дуже помиляєтесь.

Я закликаю оборонний та суміжні комітети Верховної Ради надавати по пиці ініціаторам і порадити їм зайнятися справжньою реформою СБУ, яка вже давно прописана, посиленням СЗРУ та технічним забезпеченням ГУР. А окремим командирам, які схопили бога за бороду, нагадати, що так буде не завжди.

Джерело

У телефонних розмовах між собою окупанти бідкаються на постійні атаки українських захисників на Запоріжжі і вже прощаються фразами «До побачення».

Про це йдеться у новому перехопленні СБУ.

«Каждый вечер, бл*дь, боремся с ДРГ, которые, бл*ть, каждую ночь начинают, нах*й, в село заходить… Ну короче, бл*дь, зае*ало все, домой хочу, бл*дь. Уже некоторые на взводе: положим *уй, съе*емся, зае*али», - жаліється окупант своєму товаришу, який також воює в Україні.

Наприкінці розмови загарбники переходять на українську. Схоже, що невдовзі наші бійці навчать їх вітатися правильно – «Слава Україні!».

Из-за того что на временно оккупированных территориях враг имеет доступ к оборудованию мобильных операторов, с их стороны возможно вмешательство в работу мобильной связи.

Это может происходить через «параллельную» переадресацию, при которой вызов может идти одновременно на два номера – непосредственного абонента и чужого номера.

Чтобы обезопасить себя от прослушки оккупантов, рекомендуем с помощью сервисных кодов проверить наличие переадресации вызова на вашем телефоне.

Данные сервисные коды универсальны и подходят для всех телефонов:

*#21# – проверка информации о включенной переадресации.

*#43# – статус услуги ожидания вызова.

*#62# – проверка переадресации на другой номер.

*#33# – отображает статус блокировки исходящих сервисов: звонков, SMS и данных.

##002# – удаление всех переадресаций вызова.

В случае, если у вас включена переадресация, рекомендуется ее отключить

Источник

Декілька сотень українських воїнів продовжують героїчно битися на території заводу “Азовсталь” у Маріуполі, але більша частина столиці Приазов'я вже майже кілька тижнів, як перейшла під тимчасовий контроль окупантів.

До війни півмільйонний Маріуполь був десятим за чисельністю населення містом України і зараз - це найбільше місто країни, яке вдалося захопити російським загарбникам після початку широкомасштабної агресії 24 лютого 2022 року, пише видання 62.ua.

На прикладі Маріуполя можна побачити, яке майбутнє уготоване українським мегаполісам у разі приходу “руського миру” до наших міст.

Смерть десятків тисяч людей

У ході блокади Маріуполя російська армія вбила  25 тисяч людей. Про це заявив офіцер управління розвідки, боєць полку "Азов" Ілля Самойленко. "Захоплення Маріуполя відбувається в останні майже 2,5 місяці... політики зараз відзначають евакуацію кількох десятків, кількох сотень людей. При цьому 25 тисяч людей убила російська армія", - сказав офіцер.

Однією з найстрашніших "братських могил", влаштованих "російськими визволителями" у місті, стала територія драмтеатру.

16 березня окупаційні війська скинули надпотужну бомбу на Маріупольський драматичний театр, де ховалися від обстрілів ті городяни, які втратили свої будинки та квартири. Згідно з даними розслідування Associated Press, внаслідок цього удару одномоментно загинули близько 600 людей усередині та зовні будівлі.

Зрозуміло, що справжні масштаби знищення мирних жителів Маріуполя можна буде оцінити лише після звільнення міста.

Жах фільтраційних таборів

Щоб залишити зруйноване місто, маріупольці змушені пройти влаштовану окупантами так звану процедуру фільтрації, а всіх, хто її не пройшов, відправляють у колонію або в'язницю.  Зокрема,як повідомив радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко, всіх "неблагонадійних" доставляють до приміщення колишньої виправної колонії №52 у с. Оленівка Донецької області (з 2014 року територія окупована) або у в'язницю "Ізоляція" у Донецьку.

"Колонія в Оленівці для тих, хто не проходить діючу службу в лавах ЗСУ, НГУ та інших правоохоронних органах. Тут утримуються рідні військові, колишні працівники правоохоронних органів, активісти, журналісти та люди, які просто викликали підозру (включаючи просто наявність патріотичних татуювань). Мінімальний термін ув'язнення 36 діб. До речі, саме 36 діб відведено окупантами на процедуру фільтрації, тому це офіційно не є висновок, а фільтрація", - розповів Андрющенко.

У найбільшому фільтраційному таборі перебуває близько 2 тисяч чоловіків. Їх тримають у нелюдських умовах. При плановому ліміті колонії в 850 осіб, за словами свідків, на сьогоднішній день там утримується не менше 3 тисяч людей. Приміщення наповнені людьми так, що немає можливості лягти. Вони змушені стояти і сидіти навпочіпки. На день на день видають баклажку води на десятки людей. Їжа не щодня. Туалет раз на день. Прогулянок на відкритому повітрі не передбачено. Усе це супроводжується допитами, тортурами, загрозами страти. Існують масові випадки зникнення людей після допитів.

В інтерв'ю виданню 0629 60-річна мешканка Маріуполя Вікторія Левашина розповіла про весь жах та приниження, які вона зазнала під час процедури фільтрації.

«Ми приїхали до Безіменного. Я винайняла житло, щоб було де чекати фільтрацію. Ми чекали на неї два дні. Коли настала черга, нас покликали у велику кімнату. Там стояли довгі столи та лавки. Було багато чоловіків у військовій формі. Усі молоді, років по 19-20. Запрошували по 2-3 особи. Тих, хто молодший, перевіряли дуже ретельно, роздягали. До мене так не чіплялися. Чесно кажучи, я нічого не знала про ту фільтрацію. У Маріуполі під обстрілами ми не мали жодної інформації. Тож я виявилася до неї не готова.

Вже в машині мені дали пораду видалити Фейсбук із телефону. А мені не виходило цього зробити. Паролі свої я забула. Одним словом, не вийшло. Тому про всяк випадок взяла із собою не свій телефон, а мамин. Він старий, кнопковий і там взагалі немає виходу в Інтернет. Нас запросили на співбесіду і сказали взяти з собою лише паспорт та телефон більше нічого. Спочатку у мене взяли відбитки пальців і видали довідку, що я вже дактилоскопована (слово та яке жахливе). А потім сказали чекати. І ось сиджу я, чекаю, всім уже повернули їхні паспорти та телефони, а мені не повертають і не повертають.

І раптом виходить з кімнати хлопець, років 19 йому було, і суворо називає моє прізвище. Я заходжу, і він наставляє на мене автомат. Я завмерла. Чесно, я не можу підібрати слова, щоб описати, що відчуває людина, коли їй у живіт встромляється стовбур автомата. Цей хлопець показує не мій телефон, а свій. Там у нього фейсбук. Він знайшов там мій профіль, а в ньому моя аватарка із жовто-блакитним прапором. І все! Цього було достатньо, щоб він почав кричати.

«Я згною тебе в підвалі, с*ка!» «Ах ти ж с*ка укропівська! Тварина. Вб'ю! Та я тебе в підвалі згною. Розстріляю…»

Він кричав довго, тицяв у мене той автомат. І я думала, що це кінець, що на мене чекає смерть. Я не знала, що сказати на своє виправдання, що тут скажеш? Я люблю свою країну. Коли це стало злочином? Він довго знущався. А потім каже, що на 10 років заборонено в'їзд на територію Росії, а в «ДНР» мені взагалі – смерть. «Радій, що тебе 60 років, інакше…» - сказав, а потім ударив мене ногою в спину і сказав: «Пий*** пішки до свого Львова».

Насильницька депортація до Росії

Сотні, а можливо, тисячі маріупольців насильницьким шляхом були депортовані до Росії. Так, у тому числі і завдяки російським інформ-ресурсам стало відомо, що 300 маріупольців було депортовано за десять тисяч кілометрів від рідного міста до російського Владивостока.

За інформацією  Петра Андрющенка людей розселили до гуртожитків, їм не видають речей та годують неякісною їжею. На роботу можна влаштуватися тільки на запропоновані вакансії – йдеться про низькокваліфіковану та низькооплачувану працю.

«Живий щит» з маріупольців та обмін трупів на їжу

Сьогодні у захопленому та зруйнованому місті ще залишаються, за оцінкою мера Маріуполя Вадима Бойченка, 150-170 тисяч людей.

“Окупанти перетворили Маріуполь на середньовічне гетто. Тож смертність буде відповідною. Без ліків та медичної допомоги, відновлення водопостачання та справної каналізації у місті спалахнуть епідемії. Нині більшість населення - старі і хворі люди. Без належних умов смертність серед уразливих категорій зросте у рази», – вважає Бойченко.

Мер зазначив, що частина маріупольців із прилеглих селищ повернулася до міста, тому що їх не випускають на територію вільної України через жорстку систему фільтрації. На думку експертів, окупанти свідомо не випускають мешканців міста в надії на те, що у разі контрнаступу ЗСУ вони стануть для загарбників "живим щитом".

Також рашисти доставляють до Маріуполя деякі набори з продуктами, а по дорозі назад цими ж фурами вивозять тіла вбитих маріупольців, які досі дістають з-під завалів зруйнованих будинків. Про це повідомила омбудсмен Людмила Денісова.

Якщо тіл багато, вантажівки підганяють до будинку. Якщо незначна кількість, то навантаження транспорту відбувається у продуктових складах біля супермаркету "Метро", де й відбувається упаковка тіл загиблих.

"Своїми діями країна-окупант намагається приховати сліди своїх військових злочинів, які підпадають під визначення злочину "геноцид", згідно з Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та статтю 6 Римського статуту міжнародного кримінального суду", - заявила Денисова.

Парламенти чотирьох країн уже визнали, що жахливі злочини, скоєні росією в українських містах, таких як Буча, Бородянка, Ірпінь та Маріуполь, є геноцидом українського народу. І на всіх учасників та натхненників цих злочинів чекає новий Нюрнберзький трибунал, який визначить міру провини кожного — від рядового солдата до президента росії.

Джерело

Рішення Синоду “УПЦ” мп – про відсутність рішення.

12 травня відбувся Синод “УПЦ” мп, який, за суттю, нічого конкретного не вирішив. Заява, яка стосується невиправданої агресії рф проти України – “ні про що”. Це просто констатація факту, а не засудження війни рф та звірств російських загарбників, благословенних їхнім “вєлікім гаспадіном кірілом (гундяєвим)”.

Складається враження, що в РПЦвУ хочуть зберегти свою структуру і намагаються уникнути покарання від Народу і Держави за їхнє толерування російської агресії.

Якщо прочитати те, що вирішив Синод РПЦвУ, кидається в очі відсутність засудження російської військової агресії, поряд із співчуттям до українців. Тобто в РПЦвУ визнають, що нас вбивають, але не засуджують того, хто в цьому винен. Є лише співчуття жертвам і, у тому числі, собі, адже російські загарбники обстріляли понад сотню храмів “УПЦ” мп.

І, як свідчення деструктивної позиції РПЦвУ на шляху об’єднання українського суспільства, в РПЦвУ заборонили у священнослужінні священника на Київщині, який приєднався до ПЦУ.

Далі в РПЦвУ приділили цілу главу тому, як народні депутати незадоволені зв’язком так званої «УПЦ» із московським патріархатом, і тому депутати намагаються заборонити діяльність всіх причетних до російської церкви, або спонукати РПЦвУ розірвати зв’язки з країною агресоркою.

В РПЦвУ заявили, що будуть жалітись президенту Зеленському, щоб ніхто не смів розірвати зв’язок “УПЦ” із кривавим московським патріархатом.

“Занепокоєння членів Синоду викликали непоодинокі випадки розпалення в Україні ворожнечі і розбрату на релігійному ґрунті. Зокрема, у Верховній Раді України зареєстровані антицерковні законопроекти; окремими органами місцевого самоврядування в різних областях ухвалюються незаконні рішення про заборону або обмеження діяльності місцевих релігійних громад Української православної церкви. Крім того, з мовчазної згоди, або ж за відкритого втручання місцевої влади, активізувались захоплення храмів Української православної церкви. … Синод звернувся до президента України Володимира Олександровича Зеленського з проханням втрутитись в цю непросту ситуацію, зупинити релігійну ворожнечу в українському суспільстві та вжити необхідних заходів проти беззаконних дій щодо Української православної церкви”, – йдеться в заяві Синоду.

У цьому ж документі очільники РПЦвУ зазначають, що “найближчим часом буде скликано зібрання за участі єпископів, священників, монахів та мирян Української православної церкви (РПЦвУ, – ред.) для обговорення проблем церковного життя, що виникли внаслідок війни”. Варто відзначити що дане «зібрання», відповідно до Статуту УПЦ МП, не є Собором, який уповноважений приймати подібні рішення. Тобто дане «зібрання» знову буде без рішень, а просто поговорити.

При цьому, у РПЦвУ наголосили, що «дискусія з того чи іншого питання не має призвести до виходу за межі канонічного поля і не повинна спричинити нові розділення в Церкві Христовій». Цим самим в РПЦвУ натякнули, що не збираються виходити зі структури московського патріархату, а лише затягують час. Вони навіть не назвали конкретної дати зібрання, а лише обмежились формулюванням “найближчим часом”.

У РПЦвУ навіть ухвалили рішення звернутись до Генпрокурора України, через “випадки незаконних дій представників органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб” стосовно московського патріархату в Україні.

Таким чином, у РПЦвУ вкотре продемонстрували, що всі законодавчі “копняки”, які покликані змусити їхню структуру розірвати зв’язки із москвою є нібито порушенням «свобод вірян» УПЦ мп, а не проукраїнською позицією.

Варто зауважити, Синод РПЦвУ також ухвалив утворити чоловічий монастир на честь великомучениці Анастасії Узорішительниці у окупованій російськими загарбниками Сімферопольській єпархії та затвердив намісника цієї обителі.

На тлі зазначеного не зайвим буде нагадати, що клірики єпархії, що діє в окупованому Криму, відкрито співпрацюють з окупантами-путіністами, проте Синод РПЦвУ не засуджує цих колаборантів в рясах.

Натомість Синод переслідує тих, хто приєднується до незалежної від рф церкви – ПЦУ. Синод РПЦвУ “звільнив” намісників Свято-Онуфріївського та Свято-Воскресенського Новоафонського чоловічих монастирів Львівської єпархії, які раніше приєднались до Православної церкви України.

Джерело

За последнее время всё крепче впечатление, что Россией на самом деле управляют не те, о ком мы думаем, — не президент, не приближенные к нему персоны, не члены Совбеза. А те, которые формируют в сознании всех вышеперечисленных, и главным образом — в голове Владимира Путина, представление о реальности, о добре и зле, о Боге и дьяволе, а также — об истории России и Украины. И это — не всемирный масонский заговор, не Бильдербергский клуб, не "Комитет 300" и никак не Римский клуб.

Принято считать, что российская пропаганда, условное "Останкино", — это обслуга, послушный инструмент Кремля, позволяющий, в свою очередь, удерживать в послушании, повиновении, любви к президенту, лояльности к любому начальству и радости по поводу "спецоперации на Украине" всё российское население.

Ну и также — орудие, позволяющее поддерживать ненависть к "врагам России" — "бандеровцам", "укрофашистам", "пиндосам", Украине, США, Западу, Европе, НАТО, к "нетрадиционалам", "борцам за гендер", "толерастам", российским "демократам" и всяким прочим "либерастам".

Результат подобной "информационной политики" трагичен: российское общество не только информационно изнасиловано, не только испытывает "стокгольмский синдром" по отношению к власти, но введено в состояние глубокого транса и измененного сознания — большинство людей просто отказывается мыслить рационально. Отсюда зашкаливающие рейтинги поддержки власти в целом, Путина лично и проводимой Кремлем "спецоперации на Украине". Так, согласно опросу Левада-Центра, в апреле действия вооруженных сил РФ в Украине поддерживало 74% опрошенных (в марте — 81%). (Многими интерпретаторами цифры любых соцопросов в России после 24 марта ставятся под сомнение — мол, в тоталитарной диктатуре не может быть никакой объективной социологии. Тем не менее, эмпирически очевидно, что доминирующим остается тренд на поддержку Путина и "спецоперации" — несмотря на массово возвращающийся в Россию "груз 200", на гуляющие по интернету фотографии из Бучи и Мариуполя, на повышение цен, на начавшиеся массовые репрессии.) Всё отчетливее раздаются эмоциональные требования, обращенные к президенту страны, — "наказать хохлов" и наконец-то ударить по Украине ядерной боеголовкой — раз уж захватить Киев за трое суток не получилось, а счет погибшим российским бойцам перевалил аж за 25 тысяч.

Диктатуры прошлого держались на терроре и страхе. Современные "спин-диктатуры" держатся прежде всего на работе с массовым сознанием — на пропаганде, пиаре и грамотном позиционировании диктатора.

Так было и в России до нынешнего февраля: конкурентная политика отсутствовала, выборы — по преимуществу фиктивны, но определенная свобода высказываний существовала — хотя бы благодаря не контролируемому властью интернету и наличию нескольких не раздавленных режимом СМИ. Ну и "правильная" точка зрения доносилась до сознания россиян изящно и грамотно: большинство было уверено, что это не навязанное им мнение, а их собственная точка зрения — осмысленная и выстраданная.

Но в феврале-марте, после начала "спецоперации", авторитарный режим превратился в тоталитарный — власть взяла под контроль не только публичную сферу, но также частную жизнь и сознание подданных. Отныне режим держится одновременно и на страхе, и на репрессиях несогласных (противников "спецоперации"), и на зомбирующей безальтернативной пропаганде военного типа.

Впрочем, современная российская пропаганда — не просто грандиозный механизм лжи: всё намного сложнее и интереснее! "Останкино" — это своеобразный "Воображариум" — фабрика виртуальной альтернативной реальности, информационный и ментальный тоталитаризм в эпоху интернета и постмодерна. Погружаясь в эту систему "постправды" — эмоций, навязываемых ценностей, оценок, суждений, видеоконтента, конспирологических установок, даже рационально и независимо мыслящий телезритель незаметно теряет координаты мыслительной адекватности и постепенно становится представителем "глубинного народа" — который всегда за власть, против "врагов" и который перестает замечать собственное расчеловечивание.

Пропаганды такого уровня, как в нынешней России, не было нигде и никогда в истории: ни у Гитлера, ни у Ленина, ни у Сталина, ни у Муссолини, ни у Саддама Хусейна, ни даже на легендарном "Радио тысячи холмов", признанном ответственным за геноцид народа тутси. В те времена еще не придумали интернет, не было неограниченного доступа к книгам и любой другой информации, в тех пропагандистских машинах не могло быть и речи о присутствии альтернативных точек мнений и суждений. Основателя жанра тотальной бессовестной пропаганды Йозефа Геббельса не взяли бы сегодня ни на один останкинский телеканал — разве что шофером, администратором или заваривателем кофе! Тоталитарные государства прошлого имели абсолютную монополию на каналы информации, нынешним же приходилось (до 24 февраля) конкурировать с интернет-пространством, соцсетями, оппозиционными изданиями, неподконтрольными власти блогерами, лидерами общественного мнения, моральными авторитетами, даже с приглашенными на пропагандистские телешоу независимыми экспертами с альтернативными точками зрения. И именно наличие по-настоящему альтернативного или якобы альтернативного мнения в мощном потоке пропаганды и создает эффект вируализации в голове телезрителя по отношению ко всему происходящему. (Имя Алексея Алексеевича Громова, первого замруководителя Администрации президента РФ и архитектора нынешней информационной политики Кремля, уже вошло в историю мировой пропаганды!)

Именно поэтому Останкино пошло путем конструирования целостной, часто противоречивой (ну а настоящая жизнь всегда полна противоречий!) картины мира, лишенной рациональных оснований, но хорошо ложащейся на приятные российскому "глубинному народу" архетипы: об уникальной миссии и особом пути России в мировой истории, о великой Победе 1945 года (этот комплекс представлений стал самостоятельной "гражданской религией"), о благодати русской культуры, об особых духовных качествах русского народа, об имперской "ответственности" за судьбы иных государств и народов, о вреде свободы, демократии, конкурентной политики и "европейского выбора".

И такая пропаганда оказалась не просто эффективной, но сверхэффективной: ее жертвами стали не только те, на кого были направлены ее антенны и телеэкраны, но и… сами заказчики!

Так бывает, когда включенный микрофон подносишь к динамику: даже слабый звук многократно усиливается и превращается в пронзительный свист. Пропагандистский заказ из Кремля, пройдя через горнило информационно-пропагандистской раскрутки, стал влиять и на решения, принимаемые самой властью! Останкино из инструмента Кремля превратилось в его целеполагателя. А бойкие тележурналисты и экспертные "говорящие головы" из обслуги режима превратились во властителей дум не только для 140 млн телезрителей, но и для нескольких десятков лиц, принимающих политически значимые решения. И главное — во властителей дум в одной державной голове — верховного правителя России.

И в тот момент, когда Останкино и Кремль фактически поменялись местами, возник "эффект мышеловки" — для российской власти, российской политики, да и для всего Государства Российского.

Убедили Путина и российский народ, что Украина — это выдумка врагов России, что большая часть Украины — это "русская земля".

Убедили Путина и российский народ, что Киев и вся Украина забиты "националистами" и "неонацистами".

Убедили Путина, что все "ненацисты" в Украине будут встречать российские танки цветами, а не "молотовым", "джевелинами" и "байрактарами".

Убедили Путина в неограниченных боевых возможностях российской армии, подогрели миф о "русском солдате".

Убедили Путина в наличии у России уникального неядерного оружия и уникальных средств доставки для ядерного.

Убедили Путина, что НАТО, США, Запад в целом хотят уничтожить и расчленить Россию.

Именно российское телевидение пыталось стать площадкой обсуждения "новой русской идеи" эпохи Путина: не-свобода, евроскептицизм, критика демократии, "традиционные ценности", "скрепы", религиозный фундаментализм, уничижение оппонентов России.

У кремлевских обитателей и у главных "силовиков" была своя конспирологическая версия российской, советской и постсоветской истории: "внешние враги" и "внутренние предатели" постоянно борются с "исторической Россией", поэтому в какой-то момент государство, не выдерживая натиска, отступает, гибнет, но потом снова возрождается — в обновленном формате. На месте Московского царства возникла империя Романовых, на месте Российской империи возник Советский Союз, который советская номенклатура "предала" и "слила". Но час возрождения уж близок — скоро "историческая Россия", "СССР-2" или "Русский Мир" должны воскреснуть — в новом преображенном виде! Но это возможно лишь после устранения главного препятствия — Украины, украинцев и "украинства", т.е. после окончательного решения "украинского вопроса" и ликвидации украинского "недогосударства" — путем присоединения его к обновленной России — или всего сразу, или в виде Новороссии и Малороссии, или хотя бы отдельными областями — Донецкой, Луганской, Херсонской. Ведь русские и украинцы — это "один народ", а те украинцы, которые с этим не согласны, — это то ли "мазепинцы", то ли "петлюровцы", то ли "бандеровцы", и поступать с ними необходимо "соответствующим образом" (слова "денацификация" тогда еще не знали, а слово "зачистка" выглядело неполиткорректным).

Такая конспирологическая историософия существовала и при Ельцине, и в ранние путинские времена, но вслух и публично так говорить считалось неприличным. Подобные слова и мысли оставались уделом любителей "альтернативной истории", маргиналов-имперцев и читателей газеты "Завтра". Но, будучи заряженными в останкинскую пропагандистскую "гаубицу", они стали снимать одно морально-психологическое ограничение за другим — как это описано в теории "окна дискурса" Джозефа Овертона. Сначала российские политики начали обижаться на название книги Леонида Кучмы "Украина — не Россия", хотя еще Ельцин учил своих соратников: "Проснулся утром — подумай, что ты сделал для Украины". Потом помог "Брат-2" с его "вы мне, гады, еще за Севастополь ответите!", потом — публичная поддержка Кремля Виктора Януковича на президентских выборах, приведшая к Майдану 2004 года. Ну а потом — политическая украинофобия в российском информационном пространстве стала признаком хорошего тона — за всеми протестами в России Кремлю виделись "майданные кукловоды". Майдан 2013 года, аннексия Крыма и война на Донбассе стали "точками невозврата", после которых российская пропаганда начала демонизировать Украину и украинцев больше, чем Америку и "америкосов". (Поэтому не стоит удивляться широко распространившимся среди обычных россиян суждениям, что "украинцев надо поскорее уничтожить — всех до одного".)

Если бы вопрос о начале "военной спецоперации на Украине" принимался коллегиально и исходя из рациональных представлений и объективных обстоятельств, война с Украиной навсегда осталась бы в области нереализуемых "хотелок". Но стратегические решения в России принимает один человек (иногда советуясь с несколькими приближенными). И опираясь не на объективный анализ, не на критику тех людей, которые способны ему оппонировать, не на самостоятельное изучение в интернете всей палитры возможных мнений, а на свои странные фантазии, фобии, стереотипные суждения не очень образованного обывателя. Опираясь на короткие дайджесты, подготовленные помощниками. Опираясь на доклады коррупционеров из Минобороны и ФСБ, опираясь на заверения своего почти родственника из украинской политической элиты. Но главная роль — роль "снимателя барьеров" и создания ощущения виртуальной реальности в "высочайших мозгах" — принадлежит именно Останкино. По крайней мере, в принятии ключевых решений — об аннексии Крыма, о начале войны на Донбассе и роковом для России — решении о "спецоперации" 24 февраля.

Иногда на поверхность интернет-пространства выныривает загадочный Игорь Гиркин-Стрелков, воспитанник интеллектуального круга Александра Проханова и газеты "Завтра". Он вполне трезво, адекватно, рационально, цинично поясняет — "как лучше выиграть войну" и почему ход боевых действий совершенно провальный, почему всё идет к поражению России в целом. Но, судя по всему, за ним стоят вовсе не пацифисты и противники "спецоперации", а наоборот — "ястребы" из спецслужб, заинтересованные в эскалации ситуации на фронте (которых, похоже, отодвинули от принятия ключевых решений сугубо армейские фигуры).

Разумеется, это "авторская" война — это проект одного-единственного человека! Нет ни экономических, ни политических, ни геополитических, ни цивилизационных непреодолимых причин, приведших к самой большой войне в Европе — после 1945 года. В ней никто, помимо него одного, не заинтересован! Ни Шойгу, ни Патрушев, ни Бортников, ни тем более Лавров, ни даже патриарх-"антихрист" не начали бы этой войны, поскольку каждый теряет в ней фактически всё! Деньги, яхты, будущее, доброе имя, в перспективе возможно — свободу или жизнь.

Российский пропагандистский "Воображариум" при всей своей технологической уникальности оказался именно мышеловкой, капканом, тупиком. И, кажется, сам Путин это понял.

Но поздно.

Из развязанной войны приемлемого выхода нет — ни для России, ни для него лично. Кроме ядерного апокалипсиса — если это, конечно, выход. Или кроме всеобщей (пусть даже скрытой) мобилизации в России.

Не потому ли он в своей речи на Красной площади во время парада 9 мая, который изначально предполагалось проводить и принимать в "освобожденном" от Украины, украинцев и "украинства" Киеве, на Крещатике, выглядел не как триумфатор, а как пленный немец в 1945-м — подавленно, опустошенно, говорил сбивчиво — словно оправдывался. А чудо-самолет "Судного Дня", из которого он должен продолжать управлять Россией в случае ядерной войны, над Москвой так и не пролетел. Сказали — мол, дождь — погода нелетная. Может это и к лучшему? Судный День переносится?

И кто бы мог подумать, что ловцы человеческих мозгов и душ из Останкино поймают в свой виртуальный "невод" настоящую Царь-рыбу?

Источник

Навіть для такої величезної країни, як росія, значні втрати, які вона несе в ході так званої "визвольної" спецоперації в Україні, дуже відчутні. З економічної точки зору, більш безумного розтринькування грошей бюджету, що і без війни тріщав по всіх швах, важко навіть собі уявити.

Треба бути несповна розуму, щоб витрачати мільярди доларів на нікому не потрібну війну в той час, коли так звана "імперія" на 80 відсотків складається з депресивних регіонів, мешканці яких ніколи не бачили не те що асфальтованих доріг, а навіть ватерклозет для них є верхом технологій та недосяжною мрією.

Зате практично в кожній "дєрєвєнской ізбе" або чумі є телевізор, біля якого оболванені немиті росіяни проводять більшість свого часу. Вільний час – це єдине, чого в росії вдосталь. Бо немає роботи… Ні роботи, ні перспектив… Голодні, голі й босі мешканці "великої країни" своїми куцими мізками не розуміють, що тільки один розтрощений танк "переможної армії" коштує близько 4 мільйонів доларів США. А тільки таких "танків" за два місяці війни росія втратила вже близько тисячі.

Хоча переважній більшості росіян, які ніколи в житті не бачили ті доляри, мабуть, скоріше дійде масштаб економічної та соціальної трагедії, якщо перевести ці цифри, наприклад, у хліб. Єдине, що вони можуть собі дозволити, та й то – не кожного дня. Так от, 4 мільярди доларів США це приблизно 6 мільярдів буханок якісного хліба. Тобто, приблизно, більш ніж по пів буханки хліба на день протягом двох місяців війни. На кожного мешканця росії. За одні танки…

Можливо, до когось з росіян дійде масштаб катастрофи, якщо він дізнається, що кількість дітей, хворих на рак, в росії складає приблизно 30 000. Вартість одного курсу лікування становить цифру у 350 разів меншу, ніж вартість одного танка. Тобто 1000 танків – це 350 000 курсів лікування хворих дітей! Триста П’ятдесят Тисяч Курсів! Будівництво та обладнання обласної дитячої лікарні на росії коштує від 5 до 10 мільярдів рублів. А одні лише ракети, які окупанти вже випустили по українських містах та селах у кількості близько 1500 штук, коштують більше 7 мільярдів доларів США.

За такі величезні гроші кремль міг побудувати 140 повноцінних лікарень крайового або обласного рівня, обладнаних усім необхідним для лікування російських дітей. Загальна кількість областей в росії – 46. Виходить, що кремль поміняв на ракети та не побудував мінімум по три великі лікарні в кожному обласному центрі. Важко оцінити загальні витрати бюджету росії навіть на один день загарбницької "спецоперації".

Експертами називається цифра у 20 мільярдів доларів США на день активних бойових дій. У перерахунку у звичній для населення середній заробітній платні – це в середньому 15000 рублів в день(!) на кожного, не залежно від віку, мешканця росії. Недосяжна для переважної більшості росіян цифра навіть уві сні, тривожному та нервовому!

Якби росіяни "дотумкали" перерахувати витрати на "спецоперацію на звичні і зрозумілі для них речі, вони б вже давно "винесли на вилах" дурного керманича з бункера… Та путіну глибоко начхати на хворих дітей, будівництво лікарень та хліб для практично жебракуючого населення більшості регіонів країни.

Він ще на початку березня "здуру" пообіцяв компенсації за вбитого російського вояка родичам загиблого у вигляді страхового забезпечення та одноразову допомогу – 7 млн 421 тисяча рублів.

Також обіцяні виплати щомісячної грошової компенсація кожному члену сім'ї загиблих. Загальна кількість знищених окупантів наближається до ювілейної позначки у 25 000. Тобто, путін винен лише сім’ям загиблих за його злочинним наказом близько 185 мільярдів рублів. Якщо додатково врахувати кількість поранених, яким бункерний дід пообіцяв по 3 мільйони, то стає зрозумілим, що бюджет росії на втратах "живої" (у минулому) сили "попав" практично на пів трильйона рублів. За два місяці "переможної спецоперації"…

"Нєту тєла – нєту дєла" – вирішив схиблений керманич і віддав наказ приховати реальні втрати "переможної" армії. Тисячі понівечених тіл російських окупантів назавжди залишилися на полях України. Їх просто покинули.

Покинули не тільки мертвих, а й поранених, яких самі ж і дострілювали. Бо "з верху" була вказівка приховувати втрати. Та й на транспорт, на якому повинні були б вивозити тіла, набагато вигідніше навантажити вкрадені телевізори та унітази.

Яка користь із загиблих? А так "дома будет праздник"! "Папка мамке трусов новых мешок прислал, а мне велик. Ну и что, что в крови! Мамка вытрет…" І путіну "економія", і електорату "подарунки". Ось така проста арифметика навіжених…

P.S.: Ми б ніколи в житті не заглядали "в кишеню" до росіян, якби за їх мовчазною хворобливою згодою кожного дня не гинули ні в чому не повинні українці. Війна – не дешеве "задоволення" для кремля. Тому для нас зараз дуже важливе питання, коли у путіна закінчяться гроші. Або – орки… А ми, українці, зі свого боку, максимально прискорюємо ці процеси...

Джерело