У судовому комплексі «Схіпхол» у Нідерландах закінчилося шосте судове засідання у справі МН17, в ході якого прокурори оприлюднювали деталі розслідування.

Так, прокурор Тайс Бергер повідомив, що є свідок, який бачив «Бук» і запуск ракети. Крім того, йшлося про дослідження роботи ракет ЗРК «Бук», тож були випробувані два типи ракети – 9М38 та 9M28-M1.

Також у залі суду заслухали перехоплені телефонні розмови, за якими змогли ідентифікувати бойовиків.

Таким чином, прокурор Вард Фердінандуссе зазначив, що четверо підозрюваних: громадяни РФ – колишній офіцер ФСБ, так званий колишній міністр оборони «ДНР» генерал Ігор Гіркін (на час збиття літака полковник ГРУ генштабу збройних сил РФ), глава «ГРУ ДНР» Сергій Дубинський, підполковник-спецпризначенець ГРУ Олег Пулатов, а також громадянин України – Леонід Харченко, який воював на боці «ДНР» – не є комбатантами з точки зору міжнародного права, тож не можуть скористатися імунітетом!

Таким чином, нідерландська сторона констатувала відсутність перешкод для їх кримінального переслідування.

Кремль, який весь цей час наполягав на версії «вибуху», вирішив змінити риторику і погодився з тим, що літак було збито з «Бука». Однак наразі РФ наполягає, що цей «Бук» є українським і стріляв з села Зарощенське. Кремль навіть продемонстрував супутникові знімки української бази, де 14 липня «Бук» є, а на другому від 17 липня – його вже немає.

Проте, коли JIT запросили супутниковий знімок української військової в Європейському космічному агентстві, виявилося, що з бази нічого не зникло, да й не могло зникнути, адже єдиний на базі «Бук» – в неробочому стані!

Ще на прес-конференції у 2014 році міністерство оборони РФ продемонструвало фото, де нібито видно українські «Буки» в районі селища Зарощенське. Єдине, що не врахував Кремль, відповідно до офіційних даних метеорологічних служб, в той день було настільки хмарно, що зробити такий знімок було б технічно неможливо.

Більш того, незважаючи на те, що JIT неодноразово впродовж декількох років звертався до Росії з проханням надати оригінал цих фото, Москва так нічого й не прислала, а потім заявила, що оригінали «не збереглися».

І це ще не все! Навіть якби російські супутники дійсно змогли б зробити фото крізь хмари, це навряд чи щось кардинально змінило! Адже у ті дні селище Зарощенське було під контролем «ДНР», про що говорять не лише чисельні свідки, а й перехоплені переговори бойовиків, які й самі були шоковані версією Москви про постріл з території села Зарощенське.

Окрім цього, однім з важливих «доказів» МО РФ є відео «Бука» без однієї ракети, який пересувався в районі Луганська, стверджуючи, що адрес на рекламному плакаті — місто Красноармійськ, який тоді знаходився під контролем України.

Казус цього відео полягає у тому, що в Красноармійську (наразі Покровськ) немає і ніколи не було вулиці Дніпропетровська, яка нібито значилася на рекламному плакаті. Більш того, JIT вдалося одержати оригінал цього відео, і метадані підтвердили, що воно знято в Луганську (і ніякої адреси з вулицею Дніпропетровська на ньому, зрозуміло немає). І коли JIT звернулося до Міноборони з проханням надати відомі дані щодо цього відео, міністерство відповіло, що воно … ФЕЙКОВЕ!, вочевидь забувши, що самі надавали його на прес-конференції!

Ще 28 травня JIT запросила у Росії дані про дату виробництва та приналежності фрагментів ракети, яку було знайдено на місці катастрофи. Росія заявила, що цей номер ракети, надійшов до озброєння 223-ій зенітно-ракетній бригаді в Україні, і що російська влада має документальне підтвердження акту передачі ракети в цю військову частину. Зрозуміло, що незважаючи на чисельні прохання JIT, Москва не надала цей документ!

Отже, наступне засідання суду відбудеться 22 червня, тож захист матиме змогу «відреагувати» на все, що було представлено. Чекаємо на нові «сенсації»!

Детальніше: https://inozmi.info/zaversheno-shoste-zasidannya-u-spravi-mn17-fejky-kremlya-tanut-na-ochah/?fbclid=IwAR3ysM8nJUFd_wPuG45X5jt3ArOwPzBK5P6JkBhNax7t9dCmq7XmiGCK6Sg

То, что российскую авиацию комплектуют некачественной продукцией из "ЛНР" вряд ли станет сенсацией для авиапромышленников РФ.

 Речь идет о ЧАО "Первомайский механический завод", еще с советских времен производивший пневмо- и гидроагрегаты систем управления для вертолетов, самолетов и ракетно-космической техники. С 90-х годов предприятие находится в предсмертной агонии. Падение рынков сбыта, устаревшее оборудование, высокая себестоимость и некомпетентное руководство привели к полной деградации предприятия, бывшего, в свое время градообразующим в Первомайске. Непрерывная текучка молодых кадров, процветающий алкоголизм среди рабочих и воровство руководства, естественно, не в лучшую сторону сказались на качестве продукции.

В 2015-м году завод «отжал» предприниматель из России Гайк Магакелян. Это скандально известный владелец новосибирского «СК «Афина Паллада», афера которого по строительству «легкого метро в Дамаске» на сумму $ 250 млн. была предметом рассмотрения в суде по факту фиктивного банкротства. Тогда связи в Кремле спасли Магакеляна от неизбежной «отсидки».

  Восстановить производство и настроить нормальную работу завода его новые хозяева, естественно, не смогли. Поэтому, оборудование для вертолетов и самолетов начали клепать из некондиционных материалов. А чтобы произведенную на оккупированной территории продукцию можно было легализовать в России, в качестве «прокладки» была привлечена московская АО "Авиа-ФЕД-Сервис", которая и поставляет заведомо некондиционную продукцию российским государственным авиапредприятиям. Для придания выходной продукции большей солидности боевики решили добавлять к сопровождающим документам акты о проверках качества с печатями несуществующего подразделения Минобороны Украины. Интересно, что этот трюк срабатывает, т.е. налицо фактическое признание Кремлем "документов", подписанных на временно оккупированных территориях Украины. Вскрылась и

Другим откровением стало то, что несмотря на официальный отказ "Укроборонпрома" от поставок в Россию и российских заявлений про полное импортозамещение, российский авиапром оказался не способен обойтись без продукции украинских предприятий.

  Фактически, российские предприниматели-авантюристы, при явной поддержке Кремля, получили доступ к украинскому оборонному предприятию, но из-за жажды наживы и коррупционных схем поставляют российским государственным авиакомпаниям заведомо некачественную продукцию, применение которой напрямую угрожает безопасности полетов и может привести (и приводит) к авиаинцидентам, катастрофам с гибелью пассажиров.

При этом, при любых подобных ситуациях российские пропагандисты будут обвинять Украину…

Подробнее: https://enigma.ua/articles/tak-vot-pochemu-v-rossii-padayut-samolety

«Корупція та економічні злочини не відносяться до компетенції СБУ. В Служби безпеки потрібно забрати будь-які повноваження у цій сфері»… Такі заклики останнім часом все частіше ми чуємо від громадськості.

Але що стоїть за цими гаслами і до чого вони призведуть? Наскільки відповідає така вимога українським реаліям? І не лише українським, а й світовим? На ці питання ми чуємо різні відповіді, проте одна справа – викладати теоретичні аргументи, а зовсім інша – практика і ті загрози, з якими СБУ, і не тільки вона, стикається щодня. 

Не секрет, що подолання корупції – одна з головних вимог суспільства до роботи силових структур. Саме це стало однією з причин Революції Гідності. Тому, до речі, ще в 2014 році прийнято антикорупційне законодавство та створені нові органи – НАБУ та НАЗК. Ми всі покладали на них великі надії. Але 270 детективів НАБУ поки що не змогли побороти корупцію. І, мабуть, на превеликий жаль, не зможуть.

Бо корупція – не просто перелік злочинів, які можна знайти в Кримінальному кодексі. На сьогодні це в тому числі одна з загроз національній безпеці та елемент гібридної війни проти України. Адже російські спецслужби (і не лише вони) цілком здатні використовувати корупційні інструменти у своїх цілях.

Аби не ходити далеко, згадаймо хоча б «м’яку федералізацію» – цю серію «проєктів» для знищення української держави та її територіальної цілісності. Здавалося б, хіба це справа СБУ, коли депутату місцевої ради дають хабар нібито від «представника бізнесу» за підтримку рішення про економічну автономію території? На перший погляд – ні, звичайний корупційний злочин. А якщо ми маємо справу із низкою таких пропозицій неправомірної вигоди, об’єднаних єдиним планом і задумом, під час активної фази гібридної агресії проти нашої країни? Коли так званими «представниками бізнесу» виступають співробітники російських спецслужб або ж їх агенти… Звучить занадто нереально чи як «чергова спроба СБУ маніпулювати фактами»? Але насправді саме це намагалася реалізувати РФ через свої спецслужби. І цьому якраз треба протидіяти. А як це робити, якщо в Служби заберуть необхідні повноваження?

Давайте говорити відверто: корупція - це в тому числі ефективний інструмент розвідувально-підривної діяльності. І протидія останній повинна носити комплексний характер – з усіма методами спецслужб: виявлення мережі ворожих агентів, проникнення в агентурний чи кадровий склад служби противника, дезінформування тощо.

Така робота дуже глибока й тонка. І погодьтеся, це однозначно парафія Служби безпеки, а не антикорупційного органу. Бо на перший план тут виходить, власне, не стільки корупційне правопорушення, як розвідувально-підривна діяльність. І простим затриманням корупціонера тут справі не зарадиш.

Я погоджуюсь - не повинна реформована СБУ ловити голів селищних рад на хабарах. Але вона повинна моментально «вмикатися», коли через корупцію намагаються вплинути на безпеку країни.

Звісно, нам всім потрібна конструктивна кооперація між СБУ та антикорупційними органами, а не їхня конкуренція. Саме на це має бути зорієнтований, зокрема, і законопроєкт про реформу Служби безпеки. Просто позбавляти СБУ будь-яких функцій в антикорупційній галузі... Це, можливо, і простий вихід, але, скоріш за все – вихід в нікуди. 

Аналогічні підходи, до речі, мають бути у сфері боротьби з оргзлочинністю. На думку активістів, її теж варто передати в Нацполіцію. Не питання! А що потім робити з великими транснаціональними злочинними групами – без кордонів і обмежень, та ще й з корупційними зв’язками в правоохоронних та інших державних органах? Які також легко й ефективно використовує Росія в своїх інтересах.

Хіба ми «забуваємо», що саме канали товарної контрабанди використала РФ, зокрема, аби перекидати зброю для «зелених чоловічків» та інших своїх посіпак на сході України та в Криму?

Принагідно зазначу, що в країнах НАТО та ЄС служби внутрішньої безпеки ведуть активний контррозвідувальний пошук у середовищі організованих злочинних угруповань. А в окремих із них завдання протидія оргзлочинності визначена на законодавчому рівні. До прикладу, мова йде про Агентство внутрішньої безпеки (ABW) Польщі, Службу внутрішньої безпеки (KAPO) Естонії та деяких інших.

Наступне питання – а якщо оргзлочинність настільки потужна, що «підміняє» офіційну владу на місцях і спрямовує до неї своїх «представників» – це ще «звичайна» ОЗУ чи вона вже загрожує державному управлінню, як його визначає Конституція? Що скажуть прибічники радикальних змін, коли така ОЗУ активізується у прикордонних регіонах країни? І головне – хто, окрім СБУ із її інструментарієм та підходами, повинен і зможе цьому ефективно протистояти?

Тому категоричність – гарна риса, але має бути ще й далекоглядність і моделювання ситуацій. І в таких ризик-прогнозах СБУ після реформи не завадило б мати всі інструменти, щоб захищати державну безпеку. Такий підхід диктує нам сучасний світ гібридних загроз і ми зобов’язані це враховувати.

Джерело: https://censor.net.ua/blogs/3201052/koruptsya_chi_gbridna_zagroza?fbclid=IwAR1jbmWE6kK7U2eGjFDD0GvAZODFHkWm6DPYfssvxKnHIRSCpe_MFfrUuX8

Также эксперты ООН упомянули в своем докладе такие ЧВК как „Щит” (про неё известно очень мало) и „Российские Системы Безопасности” („RSB-Group”), которой руководит бывший офицер ФСБ О. Криницын. Последняя компания нелегитимно осуществляла

коммерческий контракт по очистке от мин и взрывчатых веществ (возле г. Бенгази), а команда её механиков обслуживает авиацию „Ливийской национальной армии” (например, на авиабазе Аль-Кхадим происходит улучшение истребителей „МиГ” и „Су” российского производства).

Итак, российские власти делают ставку не на развитие экономики страны (и отказ от сырьевой модели), а на иллюзорное поддержание дряхлеющего имиджа „великой державы”. С этой целью Москва ведет целый ряд гибридных войн, посылая своих военных в слабые страны и нестабильные регионы (от близкой Грузии до далёкой Венесуэлы). Где-то Россия сама развязывает кровавую бойню (как в Украине), где-то она вовлекается в уже существующие конфликты (как в Сирии).

В любом случае, РФ всегда старается действовать латентно, не признавая участия своих военных в той или иной „горячей точке”. Как обычно заверяет Кремль, „мы никуда не посылали наших военных, их там нет, разве что, это какие-то добровольцы, уехавшие воевать по собственной инициативе”. Остаётся лишь удивляться, откуда в России такое количество инициативных граждан, которым не нужно ни семьи, ни работы, ни хлеба и зрелищ, лишь бы сорваться с места в какую-нибудь отсталую глушь и вволю пострелять?

Подробнее: https://www.0642.ua/news/2785262/prisutstvie-cvk-kak-indikator-interesov-rossii?fbclid=IwAR02p9m5jXJ5cgnmkQwrg-cUANOcw-OGbxwuVGSk-Khy9E8j9qzVhtkiEuo