"Любити" значить "втілювати ідею любові". Добре, якщо у свідомості люблячих ці ідеї збігаються, а якщо ні - не уникнути конфлікту. У кожного своє розуміння, що таке любов, своя ідея любові, тільки кожний думає, що саме він правий, - а ця проста істина з неймовірною легкістю забувається. І тоді....коронний вихід маніпуляціїї: з усіх боків закидують ідеями любові до батьківщини, до матері, братерської, товариської любові, любові до порядку, до власного будинку, до жінок і ще чорти знають до чого - і ти сидиш та начебто і сказати нічого..., сидиш і любиш, заміж виходиш начебто по любові, і помирати не хочеться, бо життя теж начебто любиш...
"А як це, "любити"? - "та так, Бог його знає..."

P.S. Але ж ідея ця, вона закладається цеглинкою в голівку дитини, як і ті ж ідеї волі, війни, рівності, гідності. І немає в цій закладці ніякого прагнення підкорити людинку чиїйсь волі.
      Маніпулювання припускає приховання щирих цілей і навмисну демонстрацію помилкових. Тобто прямя та ціленаправленна брехня.
      Любов та маніпуляція несумісні.
      Якщо настільки не поважати того, кого начебто любимо, що опускатися до брехні йому, то і "любов" виходить фальшива, не любов зовсім...

ТИШИНЫ!

Тишины хочу, тишины...
Нервы, что ли, обожжены?
Тишины...
чтобы тень от сосны,
щекоча нас, перемещалась,
холодящая словно шалость,
вдоль спины, до мизинца ступни,
тишины...

звуки будто отключены.
Чем назвать твои брови с отливом?
Понимание -молчаливо.
Тишины...

Звук запаздывает за светом.
Слишком часто мы рты разеваем.
Настоящее - неназываемо.
Надо жить ощущением, цветом.

Кожа тоже ведь человек,
с впечатленьями, голосами.
Для нее музыкально касанье,
как для слуха - поет соловей.

Как живется вам там, болтуны,
чай, опять кулуарный авралец?...
горлопаны не наорались?...
тишины...
Мы в другое погружены.
В ход природ неисповедимый,
И по едкому запаху дыма
Мы поймем, что идут чабаны.

Значит, вечер. Вскипают приварок.
Они курят, как тени тихи.
И из псов, как из зажигалок,
Светят тихие языки.

1964
Андрей Вознесенский