Кожна людина при народженні отримує в подарунок унікальну можливість не стати дурною
 Але так мало людей користуються нею, цінують її

 У нагромадженнях віків
 Підступних історичних вирв
 Як після трощі моряків
 Несе нас доля прямо в вир

 Безумців воля і вина
 І наш пасивний інфантил
 Жбурляє нашого човна
 Збирає данину могил

 Творець великої біди
 І моря крові, моря сліз
 In form Зеленої Орди
 Сам сатана до нас заліз
 
 Кровавий має він оскал
 Копита, роги, пятачок
 Який не бачить маргинал
 За скельцем розових очок

 Секрет у фокуса простий
 Цей лицемірний дикобраз
 Маскує лівер свій гнилий
 Нашаруванням гарних фраз

 Зелений Молох пожира
 Людські життя як сарана
 Невинні душі забира:
"Я ні причому!-це війна!"
 
 Дешеві зЕлені понти
 ПринЕсли в наший дім чуму
 І буде так допоки ти
 Мовчати будеш як Му-Му

 Зажурилися ведмеді
 Вони хочуть білих леді

 Щоб унять тоску ведмежу
 Загасить плотьськУ пожежу

 Косолапі казанови
 Покусились на основи

 Їм набридли ведмедИці
 Зайчики, вовки, лисиці

 Бо тепер їх ваблять дами
 З їх туманами й духами

 Але є у них вопроси
 Де ж узяти їм бабоси

 Якщо хочеш білі личка
 В тебе має буть налічка

 Без бабосиків ведмеді
 Не потрібні білим леді

 Скликали совєт нагальний
 Як рішить цей кейс провальний

 Як це діло провернути
 Баб наївних обманути

 Щоб на шару, без бабосів
 Понаставить їм засосів

 Тільки нездолана сила
 Їхні плани всі розбила
 В них, забули недотяпи,
 Рук нема, а тільки лапи

 Але навіть й це дрібниці
 Головне на їхній пиці -
 Нездоланні ці основи -
 Є язик, та нема мови

 Байка ця не без моралі
 Щоб любили тебе кралі -
 Білі леді повний шик
 Мову май, а не язик

 (Можливий локалізований, більш вузьконапрвлений, варіант:"Мову вчи, а не язык")

 Епіграф: "Я поет, зовусь я Цвєтік. От мєня вам
           всєм прівєтік!"

          ----МАКТУБ----

 Від світанкової зорі
 І до останніх митть закату
 Роботу роблять трударі
 Не от балди, а за зарплату

 Вони похмурі і сумні
 Бо ни кончали інститути
 Бо їх мозги завжди в пітьмі
 Бо никоснувсь їх свєт науки

 Їх длань не терпить суєти
 Судьба важка і мозолиста
 Вони не ми - не я й не ти
 У них дорога осообиста

 Через роки, через віки
 Долая терни й перешкоди
 Уперто йдуть чоловіки
 Не клянча жалю у природи

 Уздрівши їх потужний рух
 Залізну міць незламну силу
 Ізвєчний хаос іспустивши дух
 Покірно відійшов в могилу

 Й наразі, зараз і тепер
 Жируя мая жизнь хорошу
 Жручи плоди од їхніх жертв
 Ми зневажаєм їхню ношу

 Метелик тріпотить крильми
 Передріка судьбу зловісну
 Що світ з убогими людьми
 Доспівує останню пісню

 Хотів на шару жирувать
 Униле мєлочне созданьє
 Увы, такому нє бывать
 Твій борг уж взыщє мірозданьє
 
 Не буде так, даже не мрій
 Закон для всіх без ісключенья
 Презрів земних законів рій
 Од Божого нема спасєнья

 Твої смаколики-слова
 Мені чогось бентежать душу
 Вона можливо ще жива
 Тоді і я ще жити мушу
 
 Ушами отже я люблю
 Твої рядки слова і фрази
 Як вітер в парус кораблю
 Вони у серце б’ють, зарази

 Любов - обманні міражі
 Узори збуджених нейронів
 Це резонанси у душі
 Ілюзій наших камертонів

 Лиш ґравітації біном
 Лиш теореми розв’язання
 Математичних аксіом  
 Ікс іґрек в формулі кохання

 Чом свою собаку Раю
 Я люблю і обожаю

 Бо вона мене не бросить
 Лишннього мене не спросить
 
 Будь я гітлером, полпотом
 Навіть круглим ідіотом

 Навіть путіним-зеленським
 Навіть папою вселенським

 Будь я маском, трампом даже
 Мені Райка не откаже

 Щоб любили тебе люди
 Хвостиком виляй усюди

 Щоб любить зелену владу
 Ум собачий мати наду

 Ум собачий мати нада
 Щоб любить зелену влада

 Іноді буває якось дивно
 Іноді буває якось лячно
 Іноді буває якось зимно
 Іноді буває якось мрячно

 Іноді буває якось сумно
 Іноді буває якось хмарно
 Іноді буває якось глумно
 Іноді буває все намарно

 Але потім сонце знову сходить
 Знов птахи у небі защебечуть
 І тоді пропасниця відходить
 Биручи з собою і всю нечисть

(проба пера)

 Я ломаю слоистые скалы
 В час отлива на илистом дне
 И таскает осел мой усталый
 Их куски на мохнатой спине

 Ну як?
 Тільки чесно. Але тактовно. Щоб не ранить хрупку душу поета.

 А от іще такоє. Із послєднього.

 Нас природа-мати колисала
 З думкою про вранішню росу
 Всю себе  нам щедро віддавала
 І свою божественну красу

 Але ж ми її невдячні діти
 У своїй наївній простоті
 Топчим всі її прекрасні квіти
 Впевнені у власній правоті