у країні безлад. Привладні чини розкрадають країну. старше покоління вже розчарувалось у владі, хоч кажуть, що і не таке було, бувало і гірше. молоде покоління, яке заганжоване політикою, ще до недавна вірило політикам, а зараз по-трошку розчаровується. дивиться у майбутнє, у туманне і мало перспективне майбутнє... і каже собі - проб"ємось.ми самі творці свого щастя. і розїжджаються по чужих землях у пошуах щастя, грошей, грошей, хвороб...

розпадаються молоді сім"ї, не спроможні створитись нові родини. декого роками на рідній землі об"єднують Різдво та Великдень. і тоді й справді цінуєш ці дні, і безсумнівно вони стають родинними. коли батьки нарешті, через рік, а то і 3 роки батьки і діти бачать один одного. кожен з них у такі дні розуміє, що кращих днів не має за ці святі дні.

як же важко виростати без батьків, навіть якщо вони і час від часу телефонують, і гроші надсилають, і раз на рік приїжджають. діти починають від бездіяння і безконтролю виховуватись на вулиці, курять травку, п"ють безміру... і хто зна, що ще... важко вистояти у такому світі. навіть якщо дитину і доглядає стара бабуся, навіть, якщо і родичі час від часу навідують.  та все ж то не мама і не тато, то не повноцінна сім"я...

ще частіше молоді пари одружуються. а чоловік після весілля через місяць-два виїжджає на заробітки. що ж це за сім"я, що ж це за стосунки.

це постійні муки і плачі. не знаю якою має бути дівчина, як вона має любити свого чоловіка чи не любити, аби погодитись на таке... мені страшно уявити, що створюється сім"я і вже вона не сім"я, а так ...

така безперспективна сім"я таки старається знайти можливість вижити, проіснувати. блін, так же зараз живуть тисячі, сотні людей. так же українці і жили. особливо закарпатці, вони постійно розпорошувались по світу, роками працювали закордоном, роками заробляли собі хліб, грошенята, землю. ще прадід виїздив до Канади на заробітки (і чо він там не залишився?), приїхав з грошима на Закарпаття, скупив землі, став куркулем. прийшла РАдянська влалда розкуркулила. от тобі і справедливість. зараз жєе ніхто не відбире від тебе зароблені гроші насильно, але і дасть тобі моджливості їх заробити. словом, дурдом...

та навіть якщо вдається знайти роботу на батьківщині, то які гроші заробляємо. мізерні... медики початківці 1200, я і до тисячі не до тягую, що можливо придбати за такі гроші? при чому витягують на роботі останні соки. підзваробити молодий спеціаліст може лише ночами, бо вдень начальство тобою так вимотує, що і так наповнює різноманітною роботою твій трудодень, що якби не упрямився, то і вноі б працбвав за ту ж зарплату, тільки на інтузіазмі.

мене частенько начальство переконує, що маю працбвати не за гроші, а за ідею... у такі моменти мені здаєтться, що проживаю у радянських роках. але вже навчилась ігнорувати і не сприймати подібні заклики серьозно. побудувати кар"єру на своїй роботі не вдастся, тому намагають працювати не через силу, все рівно ж гроші понаднормові не платять. до чого я веду, що роботу -то дають, але гроші за неї мізерні. така ж ситуація у більшості. тому більшість виїжджає за кордон, аби заробити гроші, а не рахуватись на роботі і діставати мізер. розчарувалась у крахїні до неможливого...

інтернет така заразна штука, що то просто торба. прокинулась я о 12, сіла за комп, а тут вже 17. то ж треба таке... (( день втрачено(((

як часто вам доводилось зустрічати людей з нетрадиційними орієнтаціями?

 майже кожен раз як я залажу на Флірт(а це буває 1-рази на тиждень), мені якесь дівча назначає побачення і пропозицію  інтивних стосунків з нею. таких дівчаток, я звісно, удаляю з контакту. але мене насторожу є те, яка їх велика кількість. у анкетах більшості з них й справді відмічений пункт лізбі або бі, але також більшість з них живе з чоловіками, деякі, навіть, мають дітей.

напевне ці дівчатка таки через нет знаходять партнерок, цього мені не знати.

пам"ятаю, що якось, ще за студентські роки, я їхала на навчання. у мене трапилась доволі ситуація. у маршрудці до мене підсіла дівчина. їдемо, без слів, і тут вона бере мене за руки. і каже, посміхаючись: "які ж холодні руки у тебе". добре, що була моя зупинка, мною аж передьоргнуло... забрала руки і вийшла...

мій хлопець розказував подібну ситуацію, однак то вже трапилось з ним. також їхав на навчання. задрімав у маршрудці, до нього підсів хлопець. Мій хлопець, нічого не підозрюючи, продовжував дрімати. а попутчик почав протягувати руки до мого хлопця, поставив на коліна. моїм хлопцем передьоргнуло від того, він прокинувся відразу і мало не надавав стусанів "залицяльнику". витурив його від себе і пригрозив надавати стусанів...

зазвичай, у будь яких стосунках, як мені здається, не обходиться без взаємної уваги. так хлопець ніколи не підійде до дівчини, яка не виявляє увагу до нього. чому ж тоді, у цих випадках дівчина і той хлопець наважились залицятись до нас? невже з нашої сторони було зроблено якиїсь натяк? гне можу зрозуміти.

можливо я і перебільшую, називаючи ту дівчину лізбі, або бі, та все ж до незнайомих людей не кожен лізе з поглажуваннями...

оцю красу хотіли купити за 50 доларів якісь дяді для своїх дітей. прийшли 2 модних чуваків у справах до мого діда, побачили моє Щастічко(кошенятко оте жовтеньке) і відразу сказали, що хочуть його купити. намагались зловити кошеня, та воно у мене прудке, до злих дядів не хотів іти - швиденько татові до рук застрибнуло...

одного вечора, коли я поверталась з роботи додому, падав сильний дощ. на зупинці стояли понурі люди, холодний дощ падав на брудну калюжу. я стояла незворушно під дощем. на щастя, у мене пальто з капішоном. загорнута у свою "нірочку", я ледь помічала людей, що проходили мимо, машини, що "пролітати" вздовж вулиці, калюжі під ногами і незвичну тишу. хвилин 10 дощ мені навть подобався. аж до того час, як я не почала відчувати холод, пальці на ногах по-трошку замерзали. і вже освітлені вогнями калюжі не здавались романтичними і таємничими. шлунок починав виспівувати свої пісні, у очах мутніло, повіки вже не витримували, закривались - хотілось тепла, їжі і сну. нарешті приїхав мій автобус. проштовхнулась, вмостилась на сідіння. 15 хвилин промайнули , як і не було. чи то моя свідомість відключилась, чи я заснула з відкритими очима, однак я дуже швидко опинилась вдома. нарешті: їжа, тепло і сон. і знову ранок, на моє здивування, ранок був не таким пасмурним, як у попередній день. надворі випав білий-пребілий сніжок. я з усмішкою на обличчі потьопала тим снігом до зупинки. вже сидячи у маршрудці, милувалась диревами, гілля яких були присиплені снігом. ранок здавався казковим. все було б не погано, якби не чергові будні, не чергові нарікання начальства, і не чергова втома, яка перекреслює радості життя.

Був ранок. Ніжно попрощались – він пішов на роботу. Підвечір я йому зателефонувала. Він сказав, щоб я приїхала до нього. Я себе не дуже комфортно у нього вдома почуваю і відмовилась. Сказала, що я у нього вдома не висипаюсь, бо і ліжко не те, і знадвору дуже шумно – чути машини. Мені здалось, що таке не мало б його образити, але таки образило, а може то не зовсім це його образило. Словом, він погодився приїхати до мене, однак його голос став трошки сумний. Вечір, я йому телефоную, він мовчить. Через годинку приїжджає. Зовсім вбитий – настрій поганий, зі мною майже не розмовляє. На мої запитання: що сталось, чому такий понурий – не відповідає. Пройшла година, ми мовчки і кожен у своєму краю ліжка переглядали фільм. Я не витримую і знову його розпитую, намагаюсь бути ніжною, але на мої ласки він не відповідає. Вирішую, що йому таки не до мене і, взагалі, напевне, щось просто з настроєм. Але ще намагаюсь його підбадьорити. Та все безрезультатно. Розстелила ліжко, попросила його йди спати, просила довго, хвилин 20. він таки ліг у ліжко і продовжив перегляд фільму. Я теж примостилась у ліжечко і заснула. Зранку нас обох розбудив телефонний дзвінок. Він вимкнув телефон, привітався зі мною і знову замовк. Я намагаюсь його обійняти, та він не ворушиться зовсім. Якось без настрою лежить і мовчить. Я вже жартома починаю просити мене обійняти – без толку. Мене охоплює тривога. Я не можу зрозуміти, що сталось, знову пристаю до нього з тими ж питаннями. Він – знову мовчить, а згодом каже, що нічого не сталось, він просто, хоче спати. Я його обіймаю і продовжую розпитувати. Кажу: може ти погано себе почуваєш, чи щось сталось, чи ображений на мене? він віднікується. Я у безвиході починаю плакати. Він лише сухо питає: чого плачеш. І пригрозив, що вже йому час додому. Я кажу, щоб ішов. Що він і робить: одягається, питає мене чи я його проведу. Звісно я з заплаканими очима і без настрою уже нічого не хочу, кажу йому, що не проведу. Він спокійно відкриває двері і йде. Через пів години, коли я вгамувала плач, передзвонюю йому – намагаюсь ще вияснити, що сталось з ним, чому так поводиться. Він сказав, що все добре і не має часу зі мною говорити. Отакий-то „гарний” настрій створив мені коханий. Досі мучусь що сталось, не має відповіді. А я не можу догадатись, що могло вплинути на нього.((((

 п.с. було написано давненько...

хочу позитивчика, як розважити себе, коли болить голова, темра 37,2, а роботи повуха?

Горячий телефон Ua-Reporter.com 80930519555. Вы можете сообщить нам новость и прислать фото.
Русинов Закарпатья поддержал оффициальный КИЁВ!
06.12.2008 (12:49) Идею создания русинской автономии на территории Закарпатья поддержал оффициальный Киёв!
Далее языком оригинала.

Браття, здарова! А скока вас русинов тама? До хера, или не очэнь? Бо нас тута в Киеве тоже до хэра и мы б тута тож сваю автаномийю забацали. Ну хачаб на Васкресенке (есть тута такой реальный райончик в Киёве). Хоть мы канешна и Нерусины (есть такая народнасть непризнанная, от слова неруский), но в нас тожи и языг свой есть (реальный) и гимн скора будит и флаг забацаем. А шо касаицца министраф и прызыдента непризнанай нашей риспублики (Нерусинав) дык я гатов сам прызыдентам стать, а министраф дык тожи падбиру сибе... Карочи, браття, паддерживаю вашу движуху двума руками и одной нагой! Малацца! Так диржать! Очень нужна инфа скока вас там! И шо вы курите? Шоп нам по вашим слидам пайтить! Очинь жду ат вас атвета как салавей лета! (Снитирпением) Eмла: [email protected](с)

та не вчасно, тоді коли мене і відпустили з роботи не через хворобу, я взяла і захворіла(((( паскудство(((((((

завжди одні і ті ж ранки, одні і тіж вечори. сто років не була на дискотеці, більше 4 тижнів не слухала музики. ще близько 6 місяців не насолоджувалась досхочу сном. вже пів року яч на роботі(((((. виховувалась у дитсадку і мала надію швидше його закінчити, аби піти до школи, школу закінчувала з надією вже швидше вступити до університету. закінчила універ, пішла на роботу, чого чекати? ПЕНСІЇ)))) жах)))щось треба з собою робити...
до речі, народе, з другим днем зими))