дещо зі старого

Був ранок. Ніжно попрощались – він пішов на роботу. Підвечір я йому зателефонувала. Він сказав, щоб я приїхала до нього. Я себе не дуже комфортно у нього вдома почуваю і відмовилась. Сказала, що я у нього вдома не висипаюсь, бо і ліжко не те, і знадвору дуже шумно – чути машини. Мені здалось, що таке не мало б його образити, але таки образило, а може то не зовсім це його образило. Словом, він погодився приїхати до мене, однак його голос став трошки сумний. Вечір, я йому телефоную, він мовчить. Через годинку приїжджає. Зовсім вбитий – настрій поганий, зі мною майже не розмовляє. На мої запитання: що сталось, чому такий понурий – не відповідає. Пройшла година, ми мовчки і кожен у своєму краю ліжка переглядали фільм. Я не витримую і знову його розпитую, намагаюсь бути ніжною, але на мої ласки він не відповідає. Вирішую, що йому таки не до мене і, взагалі, напевне, щось просто з настроєм. Але ще намагаюсь його підбадьорити. Та все безрезультатно. Розстелила ліжко, попросила його йди спати, просила довго, хвилин 20. він таки ліг у ліжко і продовжив перегляд фільму. Я теж примостилась у ліжечко і заснула. Зранку нас обох розбудив телефонний дзвінок. Він вимкнув телефон, привітався зі мною і знову замовк. Я намагаюсь його обійняти, та він не ворушиться зовсім. Якось без настрою лежить і мовчить. Я вже жартома починаю просити мене обійняти – без толку. Мене охоплює тривога. Я не можу зрозуміти, що сталось, знову пристаю до нього з тими ж питаннями. Він – знову мовчить, а згодом каже, що нічого не сталось, він просто, хоче спати. Я його обіймаю і продовжую розпитувати. Кажу: може ти погано себе почуваєш, чи щось сталось, чи ображений на мене? він віднікується. Я у безвиході починаю плакати. Він лише сухо питає: чого плачеш. І пригрозив, що вже йому час додому. Я кажу, щоб ішов. Що він і робить: одягається, питає мене чи я його проведу. Звісно я з заплаканими очима і без настрою уже нічого не хочу, кажу йому, що не проведу. Він спокійно відкриває двері і йде. Через пів години, коли я вгамувала плач, передзвонюю йому – намагаюсь ще вияснити, що сталось з ним, чому так поводиться. Він сказав, що все добре і не має часу зі мною говорити. Отакий-то „гарний” настрій створив мені коханий. Досі мучусь що сталось, не має відповіді. А я не можу догадатись, що могло вплинути на нього.((((

 п.с. було написано давненько...