Валерій Швець. Україна і Польща: дві держави - один народ 1

На початку восьмидесятих років минулого сторіччя я придбав тритомник праць видатного релігійного і наукового діяча України-Руси Феофана Прокоповича. Праці видала Академія наук Української РСР в перекладі з латини сучасною українською мовою. Перед тим, як потрапити в найближче оточення Петра 1 і стати головним теоретиком його реформ, спрямованих на зміцнення тоді ще Московії – типова доля талановитих українців-русинів тих часів, позбавлених найменших ознак національної самосвідомості, він був ректором Києво-Могилянської академії, де і викладав. До тритомника ввійшли його лекції з риторики, математики, історії, логіки, етики, натуральної філософії або фізики. Одна особливість цього видання мене надзвичайно здивувала. До Roxolana juventute, тобто до Роксоланської молоді були звернуті його праці. В українському перекладі це було подано як до української молоді. Чому Роксоланської молоді? Адже Роксолани були одним, як нині вважається, з "іраномовних" Сарматських племен, що населяли Україну на початку Нової ери.

Відповідь я знайшов лише через десятки років, читаючи польських істориків. Виявилось, що сарматський міф був засадничим ідеологічним міфом Речі Посполитої (Справа Загальна), до якої входили крім Польщі і Литви – її засновників, ще Україна і Пруссія. За сарматською етногенетичною легендою руська, польська і навіть прусська шляхта походили від войовничих сарматів – за сучасною термінологією арійців, що контролювали степи Причорномор’я упродовж І ст. до н. е. – ІV ст. н. е. Зокрема, устрій шляхетської демократії, унікальної в тогочасній Європі, сарматська ідеологія тлумачила як спадщину «вільних сарматів». Ідеалом «справжнього сармата» служив воїн – захисник батьківщини й «золотих вольностей». Країна Сарматія, себто Річ Посполита, уявлялася як передній край європейського християнського світу (Анджей Суліма Камінський: «Історія Речі Посполитої як історія багатьох народів, 1505 -1795»).

Отже сарматський міф міцно тримався в Україні-Русі навіть у часи її приналежності до Московії. Але чи був це лише міф? Щодо українців-русинів точно ні. Не тільки українська шляхта, а й селянство мали потужні сарматські корені. Всі великі річки України-Руси мають скіфське (скіфи – попередники сарматів) походження: Дунай, Дністер, Бог – нині Південний Буг, Сіверський Донець, Дон. Багато інших, як нині вважається "іраномовних" топонімів і гідронімів, розсипані територією України-Руси. Наприклад, під Одесою і досі є велике село Роксолани. А як кликали українську дівчину, що стала дружиною султана Сулеймана і впливовою особою Османської імперії? Правильно – Роксолана (1502 -1558 рр.). Вважається, що сучасна українська мова має велику кількість запозичень з іранської мови: борщ, лелека, люлька, майдан, пан, Сула, терези, хабар, хворий, хмиз, Хорол, чобіт, шаровари, балакати, мова, бог, хвала, рай, муж, синій, гадати, каятися, заради, темрява, хата, сто, ящір, волос, почвара (потвора), збіжжя, кат, дбати, тривати, бачити, ошатний, бо, жвавий тощо.

Я б приєднався до трактуванню цього факту з точністю до навпаки. Важко уявити, що осідле праукраїнське населення запозичило у номадських іранських племен слово хата, або слово борщ. Найімовірніше, що довгий період і кочове, і осідле населення Праукраїни було одним народом. Причому номадська його складова згодом рознесла культуру і мову своєї батьківщини широкими просторами Євроазії, включно з територією сучасного Ірана. (Ігор Каганець: Центр і периферія).

Доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України Валерій Швець