Профіль

G07

G07

Україна, Вінниця

Рейтинг в розділі:

Останні статті

G07

G07

Вборони мене

  • 06.11.16, 23:56
Вборони мене, любий Боженьку,
від біди –
напувати себе з застояної
води,
Не знаходити собі місця чи
самоти,
чи стояти, коли найбільше
кортить іти…

Вборони мене, Боже сонячний,
від пітьми –
щоб сміятися не боятися
із дітьми,
Щоб не думати, що хороше
також мине,
але мріяти, що попереду –
головне...

Вборони мене, Боже праведний,
від брехні,
щоби щире росло і виросло
у мені,
Щоби правда, яка би болісна
не була,
надихала мене й вела…

Вборони мене, мудрий Боженьку,
від тугИ –
за минулим, хай навіть радісним
і благИм,
Хай тримається собі в пам’яті
(бо ж було!),
та, як згадую, щоби гріло,
а не пекло…

(Ми ж дурнесенькі, розбиваєм собі
лоби,
намагаючись уявити якесь
«якби»,
забуваючи, що вирішуємо
не ми,
що Ти завше даєш теплішого
до зими,
що нічого б нас не залИшило, й
не прийшло,
якби волі Твоєї, й милості
не було…)

* * *

Вборони мене, Боже милосний,
від думок,
поможи мені, Боже, вияснить,
цей урок,
Дай лиш спалах, маленьку іскорку
для вогню –
ну я вже себе від холоду
вбороню…
Я маленьке і нерозумне
Твоє дитя,
намагаюся дати лад
зі своїм життям,
Продираюся, щиро вірю,
що я прорвусь –
та, як чесно, то я без Тебе
не розберусь…

Милий Боженьку, я таке
у собі ношу –
а римується, лиш до Тебе коли
пишу,
І здіймаю благальні погляди
догори…

Я все чую.
Ти говори лишень.
Говори…

Ксенислава Крапка

G07

G07

Як думаєте?

  • 03.11.16, 00:36
Невеличке соц.опитування.  Не тестування. Результатів чи вірних відповідей не буде.  Я не маю права їх озвучувати.
Мені дуже цікава думка людей. 
В нас на сайті (як і в будь-якому людському колективі) ми поділені навпіл. Хтось з нас  є "інтуїти", хтось є "логіки". Однаково цікава думка і тих, і інших.

Ось дуже неприємне відео,в якому дві діаметрально протилежних думки. Бачимо людину, яка заявляє,що стала жертвою статевого насильства у власній родині. Є інша людина,яка намагається відстояти себе,свою гідність та зберегти  цю саму родину.
(Даремно медійники винесли цю тему на широкий загал. Але,мабуть, люди хочуть шоу).
Це не постановка,це справжня історія. Усі герої також справжні. І поки вони "розважали" телеглядачів  - з ними працювали справжні спеціалісти,які отримали справжні висновки.
Сьогодні я дізналася правду,одну єдину,беззаперечну,метрологічно вивірену,в межах усіх можливих похибок. 
Важливо знати,чи відчувають/розуміють люди істину. 
Запитання: хто з героїв передічі, на Вашу думку, обманює глядача?
Дякую.

G07

G07

G07

G07

G07

G07

Осоромилася

  • 11.08.16, 23:04
Сьогодні виставила себе повною дурепою. Взяла і розревілася перед насяльнике. Слабачка. Зніяковів... Думав, може вдома щось трапилося,не дай Боже. Чи образив хто.
Замість того,щоб по-діловому отримати чергові розпорядження або зробити щось корисне - взялася терти шмарклі по обличчі. Живий приклад баби-дури. А в мене просто багато роботи. І вона не кінчається. Вона пре і її треба робити всю одночасно. Одночасно всю - значить помилятися. А хочеться все встигнути, не хочеться виглядати ідіотом. І я панікую. Перевірки,контролі. Вічні наради,доповіді. Радяться,доповідають,а результат все одно через сфінктер. Система. Я від неї втікла і відвикла, а тепер знову до неї повернулася. Потворна така система. З відносно нормальною оплатою. А ще є якийсь власний досвід. Є бажання його втілити,бажання заявити: "ось вона - я,молодець така,розумниця. Зроблю вам красоту,буде тут все,як в людей". Чого гріха таїти, захотілося нап'ялити корону. Зовні бравада, а в душі постійний страх помилитися. І от на тобі. Всі старання розчинилися в бульці з носа і жалюгідному вигляді. Ганьба. В дупу амбіції. В дупу переживання за роботу. Це не робить мене щасливою. Не тішить,не радує. Не на те витрачаюся. Відчуваю,що не ті пріоритети обрала. Ще трохи i здрастуй Синя панчоха. А може вона вже тут. Навіть соромно жiнцi так сильно перейматися чимось,крім родини. Це неповноцінно і смішно. Особливо булька. Мабуть, все буде добре.

G07

G07

Нарешті

  • 01.08.16, 23:08
Блискавки,гроза і ПРОХОЛОДА...
Хоч би не пройшла повз *prey*

G07

G07

Всрамся,а не здамся

  • 29.07.16, 13:58
Хороший текст,який варто поширити. Стосовно Криму не зовсім погоджусь, все ж таки не віддали хлопці частину літаків,взяли на себе повноваження приймати рішення при абсолютній відсутності волі влади. Летіли,маскуючись чагарниками, на Миколаїв. Ніби злодюги, які щось в когось поцупили. Але то таке, чомусь поодиноке. Як виключення з правил,що ще раз засвідчує правдивість наступного тексту.

***

"Сиджу вчора в черзі в одній установі. Поруч дві жіночки розмовляють про свої справи, посміхаючись мені(видно впізнали). Судячи по змісту - одна з них вчителька.Чиста українська мова із приємними словами типу "чимало", "забагато", "неабияк".

Підходить до черги молодичка із дитиною. Молодичка звертається до малої із неповторним сільським українським акцентом десь з Черкащини :"Падажді доця нємнога,січяс мама узнаєт шо там і як, і пайдьом."
Потім випитує у черги: "А скажіть, будь ласка, за ким чергу займати?"
Дитя тим часом вмощується на стільчику поряд із жіночками. Дитина мила,білява,з косичками і бантиками.
Вчителька нахиляється до неї і запитує: І как тєбья завут, дєточка?"
Друга жіночка теж звертається до малої: "І кто нам такіє красівиє бантікі павязал?"
Мене пересмикує від дикості ситуації.
Я не витримую і запитую у молодої мами: " Жіночко, от скажіть, ви ж українка? Ваша рідна мова українська?"
Молодичка : "Так, звичайно."
Питаю у жіночок - вчительок: " А ви чому раптом перейшли на російську мову?"
Жіночки завмирають і здивовано дивляться одна на одну - до них доходить абсурдність ситуації.
Мама дитини теж задумується.
Питання :" Для чого ?" повисає в повітрі .
Всім стає ніяково...
А мені противно.

Три україномовні україночки переходять на калічену російську.

І,головне, хто б примушував?

Запопадливість прививається із самого дитинства.

А потім кліпаємо очима в Криму і на Донбасі: "А шо це було? Ми ж такі чемні, ми навприсядки заходжуємося перед всіма -"Ласакаво просимо, ласкаво просимо!"

"Не встанемо, мамо, не встанемо!",- били чубатими головами запорожці об паркет перед російською ціарицею.

А вона їх канчуками із Січі розаняла і ярмо на шию вдягала.

А потім була більшовицька окупація, потім був Голодомор.

А потім в Криму геройські десантники без бою віддавали зброю, а геройські моряки здавали без бою геройські кораблі, а геройські льотчики без бою віддавали геройські літаки.

І ніхто не згадав про "Я клянусь захищати українську державу, непохитно стояти
на сторожі її свободи і незалежності...."

Не через те,що боягузи , а через те що малоросійська запопадливість виховується з дитинства.

Зрадник, який приніс московському кровожерливому царю Петрові відомості про повсталих козаків, отримав срібний рубль і собаче поплескування по щоці: "Маладєц, хахльонок!". А потім цілував хазяйську руку.

Не козацьке "Всрамся а не здамся!", а гидотне "Не встанемо, мамо, не встанемо!"

Ах, як би часом не образився пан, на нашу хахляцьку мову, чи багатий російський бізнесюк на наші смиренні благання, чи часом не встрелити російського окупанта, бо так не можна....

Ласкаво просимо, ласкаво просимо!!!!- і гопачка навприсядки, і хліб-сіль на рушничкові і головне піддакувати і запопадливо кивати і переходити на російський суржик, бо "гаспада" можуть носика в огиді відвернути від "хахла порепаного".

А ми ж не "порепані" - ми є он як па-гарадскому цвенькати вміємо!

Одне тішить - не українську бойові офіцери, а українські курсанти - підлітки військово-морського вишу співали Гімн України в оточенні ворогів і зрадників.

Запопадливість прививається з дитинства.

Патріотизм і гордість теж.

Запопадливий товче мордою панський паркет і лиже чужинецькі чоботи, а гордий і шляхетний стоїть в обороні своєї Вітчизни і сміється ворогам в обличчя.

Всрамся, а не здамся!"
Сашко Лірник.

G07

G07

Родина лелек з дітками

  • 14.06.16, 22:15

Можна в будь-який момент зайти і подивитися ,яке ж воно подружнє життя в цих вірних пташок.
Хоча тато сьогодні загуляв. Мама нервувалася,декілька раз відлітала на пошуки. Повернувся,де він дінеться. З патичком у дзьобі, урочисто вручив гилячку знервованій мамі,романтика. Пробачила,мабуть. Діти поснули голодними з того всього, але головне , що батьки не сваряться.
Респект автору ідеї встановити вебку в такому цікавому місці)

G07

G07

Главбухші

  • 25.01.16, 11:31
Керівники, не давайте цим женщінам власть в рукі. Почуття власної унікальності та неповторності людини, яка (до прикладу) може називати ящірку з родини Ігуанових "ягуаною"*, переростає в почуття причетності до Іліти. Самодурство злітає стрімко вгору разом з набряклим чсв. Це сумно.
Помічаю, що у випадках карт-бланшу главбухам, подальша їх доля складається за єдиною, спільною, однаковою схемою. Спочатку ускладниться вираз обличчя, згодом нігті вкриються шилаком, а брови та губи будуть відтатуйовані,в гардеробі з'явиться сукня від українських кутюр'є, а прояви пмс стануть яскравими та помітними для всіх. Щоб боялися.
Далі, в 97% випадків, з'явиться потяг до творчості та потреба самоактуалізації. Дама шукатиме себе в різноманітних коуч-тренінгах та семінарах, бо власну особистість потрібно розвивати. Усі ці метаморфози відбуваються за якимось спільним алгоритмом,незалежно від міста, області, підприємства.
Головне пам'ятати, хто швидше стане на лижі у випадку чого)

*прим. Ягуана-то окремий випадок. Тут можуть бути мутлі,завтріки та інші фотогігієнічні шпагеті.

G07

G07

Жила-была одна баба

  • 17.01.16, 01:28

Les4

Друзья, читайте классику!

Только что посмотрел фильм «Жила-была одна баба». Ждал его выхода давно, но с некоторой тревогой. Боялся, что не оправдает фильм ожиданий, вывернется этакой «Цитаделью»… Нет. Это — шедевр. Пожалуй, пересматривать такое много раз не станешь, уж очень тяжело, жутко… Но раз посмотрел — и получил разрывным в голову.

К сожалению, фильм воспринят значительной частью публики в штыки. И здесь, на «Кинопоиске», достаточно отрицательных рецензий. Причем претензии в массе своей какие-то странные. Режиссера обвиняют в искажении исторической правды, а в качестве основного аргумента используется либо «если страна у нас такая плохая, то почему мы в космос полетели»? либо «а вот мой дедушка был хорошим человеком, а не свиньей, как Смирнов крестьян изображает». 

Четче всех эту позицию озвучил Дмитрий «Гоблин» Пучков: «И ты спросишь: так смотреть или не смотреть? Если ты ненавидишь своих предков, если ты либеральная гнида, русофоб и нацист — беги бегом, это твой фильм. Если уважаешь своих предков, отдавших жизни за Родину — не ходи».

Видимо, я таки либеральная гнида и нацист в одном лице (кстати, такое возможно? забавно он это придумал). 

Но есть такая загвоздка. Мы, гниды-нацисты, читаем русскую классику. И не можем не замечать, что сюжет первой, «дореволюционной», части фильма в значительной степени повторяет «Житие одной бабы» Лескова. Собственно, это и по названию видно. Так что претензии нужно предъявлять не только Смирнову, но и Лескову, и еще ряду классиков. Действительно, чего это они распоясались? Эдак нашу Родину топтать?!

Гоблину-то хорошо, он истинный патриот, прочитал жизнеописание товарища Сталина — и все, начитанный человек, больше можно не заморачиваться. Сиди да смотри на экран по-детски чистыми глазами, не замутненными излишней образованностью… Нам, гнидам и русофобам, сложнее, мы культурные параллели ищем. Точнее, не можем их не замечать.

Действительно, от фильма веет жуткой безнадегой. Но ею веет и от книг 19 века, описывающих крестьянский быт. Веет ею и от книг, описывающий начало века 20 (хоть бы «Тихий Дон» взять или «Доктора Живаго»). Возможно, в любимых произведениях Гоблина сотоварищи все иначе: там дореволюционные крестьяне в нарядных лентах с песней убирают с полей золотой урожай, а послереволюционные крестьяне на тракторе «Сталинец» вспахивают по 100500 гектар в сутки. Но в действительно талантливых книгах, увы, по большей части представляются другие картинки: ожесточенность, озлобленность; неравные браки, забитые жены; тотальное пьянство и половое насилие; карательные отряды, голод и массовые казни; запутавшиеся люди, мечущиеся между озверевших соплеменников…

Весь фильм — история одной жизни, прошедшей в унижениях, побоях, надругательствах. История жуткая, но нужная.

Отдельно стоит заметить, что, вопреки истерическим восклицаниям критиков, политики в фильме нет. Есть красные — и справедливые, и жадные. Есть белые — и благородные, и подлые. Есть зеленые — и мужественные, и трусливые. Причем очень четко показано: все эти люди, несмотря на окраску, по сути одинаковы. Все они состоят из мяса и костей, всех так легко уничтожить с помощью маленького кусочка металла. Все они принадлежат одному народу, который так запутался и так страдает… Война и политика здесь идут фоном, на котором проживается одна ничем не примечательная жизнь… Нет ни правых, ни виноватых. Все — обезумевшие. И все — несчастные…

И напоследок — совет. Друзья, не хайте режиссера, он просто хорошо поработал с литературными (оставим в покое исторические) источниками. Ну почитайте классиков — Смирнов точно и аккуратно передал дух литературы тех времен. Литературы и дореволюционной, и послереволюционной, но — исключительно хорошей, классической литературы. А уж если вам Тим Бертон милее Лескова с Шолоховым — так в чем Смирнов-то виноват?

10 из 10

Давно не бачила такого кіно. Рецензій писати не вмію, шукаю співзвучні. Від себе ставлю 10 з 10 та залишаю тут.