Яскравий парад планет в нічному небі серпня 2020

На полях, лісах та грядках щось зазеленіло - весна врешті прийняла від зими естафетну паличку в круговерті пір року. В очікуванні тепла та наступного літа пригадалося літо попереднє.

Запам’яталися шикарні паради, як природні так і рукотворні, світил на серпневому нічному небі, зокрема, парад планет. Не той парад, про котрий галасували астрологи, коли небесні тіла шикуються в якісь геометричні лінії чи фігури і щось там віщують, а просте яскраве шоу, що перетворювало завжди прекрасне зоряне небо в надзвичайно чарівну казку.

Сценою став правий (західний) берег зачарованої Десни. Підступний ковід завадив далеким мандрам, але вдалося вибратися маршруткою на кілька десятків км від домівки на Десну біля с. Вища Дубечня.

Намет поставили прямо на березі, в трьох метрах від води, тож на сході і півдні небо аж до самого горизонту не закривали ні дерева-кущі, ні будинки, ні всякі там ліхтарі :) А там і відбувалися головні події, варто було висунути голову з намету - і все як на долоні!

Справа в тому, що на нічному небі крім Місяця є тільки три світила, котрі яскравістю перевершують звичайні зорі - це планети сонячної системи: Венера, Марс та Юпітер. Тай то, два останні яскраво виблискують тільки в ті періоди, коли максимально наближаються до Землі - так звані протистояння. У Марса це буває впродовж кількох місяців раз в два роки, а у Юпітера ще рідше. По мірі віддалення від нашої кулі вони поступово тьмяніють і спочатку виділяються на небі як зорі першої величини, а далі і зовсім губляться серед маси зірок другої та третьої величини.

Венера завжди світить яскраво, але не дуже часто появляється на небі. Це внутрішня планета, тому більше тусується поблизу Сонця, де її не видно при сонячному світлі. І тільки коли вона максимально відходить вліво чи вправо вбік від Сонця, появляється на нічному небі невисоко над горизонтом або зразу після заходу головного світила, або невдовзі перед його сходом.

І ось у серпні 2020 планети стали так, що впродовж короткої літньої ночі можна було побачити і Місяць, і Юпітер, і Марс, і Венеру, причому всі в стані близької до максимальної яскравості, коли вони набагато яскравіші найбільших зір і дуже контрастно виділяються на їх фоні.

В період з 8 по 17 серпня 2020, коли мені пощастило спостерігати нічне небо, події розгорталися так:

Щоб відпочити від букавок, тут кілька фоток, котрі слугують прелюдією дійства.

Ось в саких синіх сутінках, вище того місця де русло ховається за поворотом, вже було видно сяйво Юпітера. В цьому випадку його закривають хмари, а в ясну погоду я не догадався побробувати щось зняти.

Десна перед самим заходом Сонця, коли на заході нема хмар.

Десна перед заходом Сонця в напівхмарну погоду

Сонце сідає, рожеві хмарки

Сонце майже сіло, вид в західну сторону

Отже, продовження оповіді, на завершення ще кілька фотоіллюстрацій будуть:

За 10-20 хв. як сонце ховалося (близько 20:00) за горизонт, небо було ще бліденьке, а не темне, а зірок взагалі ще не було видно, трохи лівіше півдня (ост-ост-зюйд) вже яскраво сяяв Юпітер в районі Стрільця-Козерога.

За півгодинки небо ставало темнішим, і з'являлися першачки (зорі першої величини, тобто найяскравіші), і тоді Юпітер сяяв у всій красі, як головний серед всякої дрібноти. Скорпіонівський Антарес, Орловський Альтаїр, котрі відблискували в тій стороні, здавалися мошками, котрі в'ються біля ліхтаря.

Згодом, десь о 22:30, коли небо ставало зовсім темним, а безмежний зоряний купол вже виблискував у всій красі розмежований чумацьким шляхом, майже прямо на заході над горизонтом піднімався червонуватий Марс і зразу починав сяяти так, що місцеві першачки, всілякі там Арктури, Антареси, Альтаїри, Альдебарани виглядали блідими світлячками рядом з палаючим факелом.

І не дивно, бо це був період великого протистояння, коли Марс був на мінімальній відстані від нашої рідної Земельки, і відповідно, був максимально яскравим. Хто пам'ятає, саме в ці дні в сторону Марса була запущена ракета, котра в лютому 2021 привезла туди новий марсохід "Персевіренс".

І якраз в районі 8-9-10 серп. там же на заході сходив і Місяць у фазі трішки більше половини, проходячи біля Марсу. Зазвичай в місячному світлі зорі погано видно навколо Місяця, але це не про Марс у великому протистоянні - той яскраво і чітко виглядав навіть рядом з більше половинним Місяцем.

Врешті біля 3:30 ранку на півн. сході над далекими деревами, котрі дещо прикривали горизонт, піднімалася на межі Тільця та Близнюків Венера - то була взагалі бімба, спалах (всі епітети тра' сприймати з урахуванням темного, чорного нічного неба :) ) Венера перевершила яскравістю Марс, котрий в свою чергу перевершував Юпітера. Тобто, як і в справжній виставі все найяскравіше - у фіналі.

Далі за годинку, там же на півн. сході, появлялася світла смужечка, котра передувала сходу Сонця. Венера на той час зміщувалася правіше місця світанку. Поступово смужечка ширшала, світлішала, врешті перетворила чорне небо на сіре, звичайні зорі згасли, а Венера піднялася вище і все світила та світила. Навіть зоряну доріжку було видно на водній поверхні тихої передранкової зачарованої Десни. Поки не зійшло Сонце, але то вже інша вистава.

Та на завершення, пару слів про рукотворний парад. 12.08.2020 небо не було затьмарене хмарами і виглядало так захоплююче, що не всидів в наметі, підійшов до самого берега і з годину вертів головою на всі боки, зачарований від маківки до п'яток.

І біля 2:30 - 2:40 повернув голову в сторону Полярної зорі і обімлів - по небу плив довгий і густий, з 3-4 десятків світлячків, ланцюжок супутників Старлінк. Не кіношний, не на відео, а в натурі, в чистому небі о-о-о! Рухався досить швидко і за десяток другий секунд щез біля верхнього краю сузір'я Візничого, де сяє його найяскравіша зоря Капелла.

Не зразу отямившись, продовжував дивитись в той бік і помітив, що по тій же траєкторії рухаються вже одиночні такі ж світлячки. Тут роздивився їх краще. З інтервалом в 1-2 хв. з’являвся черговий світлячок і він не рухався від одного краю горизонту до іншого, а виринав ніби як з-під води трохи вище і лівіше Полярної зорі. Рухався в тому ж темпі, як і довгий ланцюжок, котрого побачив першим, йшов прямо рядом з зіркою "гама" Цефея, далі до Капелли і там щезав, ніби знову пірнав у темну воду.

Виглядали вони як звичайні зорі, приблизно 2-ї зоряної величини (це як Полярна), тільки швидко бігли небом. Таких одиночних штучних світлячків проспоглядав майже з десяток. Врешті змерз і поліз в спальник грітися. Пізніше, коли зійшла Венера, супутників в той стороні вже не помітив.

Проте наступної ночі, котра також видалась ясною до запаморочення, знову виходив серед ночі до самої води зустрічати Венеру і вертів головою. В районі 3:40 - 4:00 (вже яскраво світила Венера) знову помітив на півночі поодинокі рухомі зірочки-світлячки, схожі на Старлінки. Знову вони регулярно виринали нізвідки лівіше Полярної, тільки цієї ночі рухались паралельною траєкторією трохи нижче Полярної та щезали на нижньому краю сузір'я Візничого. Тож минулої ночі був не сон - Старлінки таки реально літають небом ura

Примітка. Часові відмітки, вказані у публікації подані за годинником, тобто за «літнім» часом, котрий біжить на годину вперед від астрономічного часу.

Для ілюстрації ще кілька фоток. Якість слабенька, бо для нічних зйомок не мав ні обладнання, ні знань, необхідних в цих випадках. Проте дають якесь уявлення про вищепротеревенене :)

О пів на п'яту, Місяць рядом з Марсом

Місяць збільшений телеоб'єктивом

Місяць з Венерою

Місяць з Венерою, збільшено. Починає світати. Між Венерою та Місяцем об'єткив зміг зафіксувати зірочку - то Альдебаран, зірка першої величини в сузір'ї Тільця.