культур-мультур

- А я вам зараз скажу, чим відрізняється людина від тварини, - повідомив нам провідник плацкартного вагону, таким чином на повному скаку встрявший в нашу бесіду на пероні львівського вокзалу, о півтретьої ночі.

Ми скромно стояли біля вагону з професором історії, пили з горла, вели різноманітні абстрактні бесіди і сподівались не проїбати відправлення. Шанси були.

Провідник схожий на видатного педагога Макаренко, сухий, в очочках в металевій оправі і з сивими вусами, подивився на нас з прищуром, як на другорічників і безпризорників:

- Душею! У тварин немає души, а у людей є.

На аргумент, що він таким чином заперечує книгу Битія, теологічно налаштований провідник, поблажливо подивився на мене і якось дрібно сплюнув на перон декілька разів.

- А нема, - привів він свій контраргумент.

Я висунув неперевірену версію, що відрізняється всеж таки культурою. Пішов по надбудовам, коротше кажучи.

Почувши слово культура, Макаренко пожвавився і повідомив:

- Культура, кажеш? Я тобі зараз за культуру роскажу. Я тридцять сім років працюю на потязі, з них п'ятнадцять на плацкарті... Так ось коли постіль збираєш зранку, що там тільки під неї не понапихують. Такої хуйні понапхають, шо ахуїти можна. Ні шоб за собою прибрати своє гавно, так вони, ці тварини, блять, пхають і пхають то то блять під матраси. А культурою... Душею. Я тридцять п'ять років на потязі, розумієш? Такого надивився... Яка культура, нахуй? Тільки душа!
Олекса Манн