Як ви ставитеся до ікон?
- 03.11.08, 18:25
Якщо у вас дома є ікони, подивіться на них, а потім, прочитайте мою невеличку історію…
Отже, середньовічна Грузія. Маленьку християнську країну постійно роздирають різні загарбники. Хоробрі благовірні воїни і мученики за Христа – найчисельніший лик грузинських святих. Вірність Христу буквально сплачується кров’ю.
Черговий ворог – царевич Джелаль-ад-Дин – захоплює Тбілісі. Він повеліває зняти купол з кафедрального собору і сідає на нього зверху. Внизу, біля мосту через Куру, поставлені ікони – ті, перед котрими молилися багато поколінь городян. Царевич наказує жителям міста підходити по одному і, плюнувши на образ, живим перейти на інший берег. Біля ікон стоять воїни з оголеними мечами, незгодних очікує неминуча смерть. Підходить перша людина. Хреститься, схиляє голову і востаннє цілує знайомий образ. Гострий меч миттєво відсікає голову, і тіло мученика кидають у річку. Підходить другий, відбувається те ж саме. Третій, четвертий… Люди стоять у довгій черзі за смертю, тріпочуть, моляться, однак, хрестяться і цілують ікони і, обезглавлені, падають у ріку.
До пізнього вечора йшли до Христа православні мешканці Тбілісі, омивалися кров’ю і уходили на небо. На ікони не плюнув ніхто. З подивом Джелаль-ад-Дин дивився на мучеників, котрих він захопив, але не поневолив.
Я не пам’ятаю, де чув цю історію, але тепер, дивлячись на ікони, мені – людині глибоко невіруючий – приходять у голову різні думки…
Отже, середньовічна Грузія. Маленьку християнську країну постійно роздирають різні загарбники. Хоробрі благовірні воїни і мученики за Христа – найчисельніший лик грузинських святих. Вірність Христу буквально сплачується кров’ю.Черговий ворог – царевич Джелаль-ад-Дин – захоплює Тбілісі. Він повеліває зняти купол з кафедрального собору і сідає на нього зверху. Внизу, біля мосту через Куру, поставлені ікони – ті, перед котрими молилися багато поколінь городян. Царевич наказує жителям міста підходити по одному і, плюнувши на образ, живим перейти на інший берег. Біля ікон стоять воїни з оголеними мечами, незгодних очікує неминуча смерть. Підходить перша людина. Хреститься, схиляє голову і востаннє цілує знайомий образ. Гострий меч миттєво відсікає голову, і тіло мученика кидають у річку. Підходить другий, відбувається те ж саме. Третій, четвертий… Люди стоять у довгій черзі за смертю, тріпочуть, моляться, однак, хрестяться і цілують ікони і, обезглавлені, падають у ріку.
До пізнього вечора йшли до Христа православні мешканці Тбілісі, омивалися кров’ю і уходили на небо. На ікони не плюнув ніхто. З подивом Джелаль-ад-Дин дивився на мучеників, котрих він захопив, але не поневолив.
Я не пам’ятаю, де чув цю історію, але тепер, дивлячись на ікони, мені – людині глибоко невіруючий – приходять у голову різні думки…
2
Коментарі
Эсэс
13.11.08, 18:50
Знаете раньше за веру резали, да и сейчас этим не брезгуют...
В козаки, вот простой пример, принимали исключительно православных, ни пусть ты греко- римо- или еще даже какой католик, то тоже резали как поросят.
а тем более мусульманство((( все одно их бы вырезали... предал рас, предашь и еще....
хотя, были и случаи военных союзов..
Гість: Gessle
23.11.08, 18:59
віра - це сила.
анонім
33.11.08, 19:24
Що сказати тобі друже.... що хто б не говорив.. А ікони завжди вважалися ідолопоклоництвом. Я не є Християнином але проте знаю що в біблії написано - Ненамалюй собі ні того що вгорі ні того що на землі, і не поклоняйся йому.А також несотвори собі образу.Проте Іконописання - було ,є і буде - як Культура,Обряд,і Уособлення Православної віри.