Побут львів’ян 1943 в фотооб’єктиві солдата німецького вермахту

  • 27.02.17, 16:48
Побут львів’ян 1943 року в фотооб’єктиві солдата німецького вермахту

Багатьох з нас не раз цікавило, яким був побут львів’ян під час Другої світової війни. Сьогодні маємо нагоду показати світлини зроблені в липні 1943 року, під час німецької окупації, які ілюструють повсякденне життя звичайних мешканців міста. Їх автором був вояк німецького вермахта, пацифіст за переконаннями Джо Дж.Хейдекер.

Джо Джуліус Хейдекер. Автопортрет. Бразилія, 1985 р.

Джо Джуліус Хейдекер. Автопортрет. Бразилія, 1985 р. © photo-lviv.in.ua

Джо Джуліус Хейдекер народився в Нюрнберзі 13 лютого 1916 р. у сім’ї актора. Ще з юнацького віку, вихований у ліберальному дусі і сповідуючи відповідні цінності, хлопець був проти будь-якої мілітарної ідеології, а тим більше реваншиських настроїв, які в Німеччині поступово набирали популярність у міжвоєнні часи. Йому більше подобалися мирні способи самовираження, такі як фотосправа. З метою здобуття професіональних навичок в цій ділянці протягом 1931-1933 рр. Джо посиленно і успішно студіював курс фотографії у Франкфурті-на-Майні в ательє Штефана Розенбауера.

Львів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.ua

Через переслідування за свої ліберальні уподобання, які йшли врозріз із офіційною нацистською доктриною, Хейдекери невдовзі були змушені емігрувати в сусідню Швейцарію. Саме в ті останні передвоєнні роки Джо встиг здійснити ряд мандрівок по Европі, у тому числі і по території ІІ Речі Посполитої.

Львів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.ua

Після вибуху Другої світової в 1939 р., незважаючи на свої пацифістські погляди, Хейдекер був мобілізований до лав вермахту. На початковому етапі війни молодий чоловік встиг побувати на лінії фронту у Франції та Бельгії. Враховуючи його професійну підготовку, весною 1941 р. Хейдекера було переведено на військову службу до фотолабораторії у Варшаві, яка мала забезпечувати пропагандистську сторону мілітарної кампанії гітлерівців на східному фронті.

Львів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.ua

В розпал радянсько-німецької війни військовий фотограф побував і на окупованих фашистами землях України та Білорусії. Тож поширеною темою в творчій спадщині Хейдекера того періоду було й розкриття сценок із повсякденного життя простого вояка і цивільного населення.

Львів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.ua

Під час перебування у Варшаві військовий фотограф неодноразово відправлявся в пошуках знайомих гебреїв на територію ґетто. Там за допомогою мініатюрної камери без офіційного дозволу на то німецької адміністрації таємно фіксував на плівку страждання і нелюдські умови, в яких проживало гебрейське населення міста. Ті його світлини, як свідчення нацистських злочинів у варшавському ґетто, були представлені на загальний огляд тільки в 1981 р.

Львів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.ua

Після війни Джо працював на американській радіостанції “Радіо Мюнхен” і був одним з небагатьох німецьких репортерів, хто свідчив на Нюрнберзькому процесі про воєнні злочини гітлерівського режиму. Запровадження загальної військової повинності у повоєнній Німеччині викликало черговий пацифістський протест в душі фотографа і він знову залишив Батьківщину, перебравшись на цей раз за окіан в Бразилію.

Львів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.uaЛьвів, липень 1943 р.

Львів, липень 1943 р. © photo-lviv.in.ua

Лише в 1986 р. Хейдекер повернувся назавжди в Европу і оселився у Відні. Як журналіст і письменник, він опублікував кілька книг і фотоматеріалів (у тому числі про будні Варшавського ґетто і про Нюрнберзький процес). Помер Джо Дж. Хейдекер 1997 р.

Тина Кароль "Сила любовi та голосу" . Варто подивитися.

  • 27.02.17, 12:10
Тина Кароль "Сила любовi та голосу" 


Пара із Києва покинула домівку, переїхала в черкаське село....

  • 25.02.17, 18:23
Пара із Києва покинула домівку, переїхала в черкаське село та відкрила екоферму

Пара із Києва покинула домівку, переїхала в черкаське село та відкрила екоферму

 

Оксана Тимченко та Ілля Третников залишили Київ, переїхали у село Шевченкове Черкаської області та відкрили екоферму, де виготовляють смачні сухофрукти. Взимку, коли немає роботи, вони подорожують у теплі країни. Обоє дуже люблять Іран, навіть почали водити в походи інших туристів. Оксана й Ілля – містяни: вона – хореограф, він – редактор. Щоб "виростити" екоферму, в них не було ні грошей, ні знань.

Про це повідомляє in.ck.ua.

Більшість боїться залишити місто і переїхати в село, але тільки не ми!

Ферма для мене – це доказ того, що все можливо. Ми почали з нуля – у нас було нуль грошей і нуль знань. Ми жили в Києві і працювали в ресторані для сироїдів: Ілля – кухарем, я – помічником кухаря. Я хореограф із Харкова, Ілля взагалі дитя асфальту, він з Миколаєва, за освітою редактор і радіоведучий. Коли ми почали займатися фермою, робили багато помилок і вчилися. Але ми змогли. Якщо хочеш – нікого не слухай, роби! І все прийде!

Якщо хочеш їсти якісну їжу – вирощуй її для себе сам! Ідея створення ферми прийшла в один прекрасний момент. Готуючи гаспачо, ми подумали: "Ок, ти сироїд, ти готуєш сире, це все добре для здоров'я, але які саме продукти ти вживаєш?" Переді мною були зимові помідори – це якийсь набір пластику... І ти собі розказуєш, що це помідор, але немає ні запаху, ні смаку, добре, хоч колір помідора. Ми подумали: можна бути впевненим в якості лише власноруч вирощених продуктів.

Більшість боїться залишити місто і переїхати в село. Для нас місто себе вичерпало. Ми обожнювали свою роботу. Але ти працюєш і всі гроші витрачаєш на дорогу й оренду, а у вихідні просто спиш, тому що не хочеться нікуди виходити... Зараз у нас зовсім інше життя. Ти прокидаєшся і розумієш, що ти сам – господар свого всесвіту, і тобі вирішувати, чим займатися сьогодні – валятися у гамаку з книжкою, гуляти або займатися саджанцями. Якщо сьогодні ти прополов полуницю – за місяць у тебе буде полуниця, якщо не прополов – не буде. Але ти не зможеш сказати – це держава не дала мені грошей! Ти сам відповідаєш за свої дії!

Нам вже не було чим платити за квартиру, а балкон був заставлений розсадою помідорів. Коли ми зрозуміли, що хочемо займатися фермою, почали шукати, де продають землю. Це був цікавий період, коли у тебе є чотири гривні в один бік на метро, щоб приїхати на органічний факультет в університет і знайти агронома. Зустрічаємося зі спонсорами – півдороги йдемо, тому що немає грошей. Розповідаємо їм – ми хочемо зробити опалювані теплиці, купольні, у нас розписаний проект, нам треба 3 мільйони гривень, і все запрацює. Нас запитують – а який досвід у вас? Ну, який досвід – я хореограф, Ілля радіоведучий, але ми дуже хочемо і віримо, що у нас все вийде... Сьогодні ми знаємо про роботу на фермі все – від пророщування насіння і вирощування розсади до сушки й пакування, спілкування з продавцями й покупцями.

Ми переїхали у село Шевченкове, набрели на ділянку на околиці, прийшли і одразу зрозуміли – це воно! Пояснили господарям – зараз грошей немає, ми поживемо, приглянемо за будинком... Якщо за рік не знайдемо грошей, то з'їжджаємо і віддаємо ключі. За рік ми таки купили цей будинок! Наша ділянка дуже красива, закінчується озером, в ньому багато живності та птахів, метрів за п'ятсот – ліс, невеликий, але ліс!

П'ять років тому селяни приходили і сміялися з нас – "Візьми гербіцид і потрави бур'ян, що ти весь город заростила". А зараз приходять і кажуть – "Ти, напевно, агроном, у тебе така малина красива, можна у тебе купити полуниці, а то всі бризкають, а ти не бризкаєш". Чи справляємося ми на фермі самі? Воно все справляється і без нас... Природа розумніша. Хто сказав, що цій рослині треба жити, а це має померти, тому що воно тобі не потрібно? Природа все зробить сама, ми лише коригуємо.

Ми косили руколу, салат лола і базилік косою... У нас росло багато зелені, ми вже не знали, що робити, продати її дуже важко. Потім почали сушити яблука, зробили три види: чищені шматочками, яблука в бананах і в сироїдному шоколаді. Поступово почали спеціалізуватися на сухофруктах. У "придане" до будинку нам дістався яблуневий сад, спочатку я хотіла його випиляти, добре, що Ілля мене зупинив. Ми заклали фруктовий і малиновий сади, полуницю. Дуже довго вчилися, що і як ростити. Тепер продаємо в інтернеті і магазинах у Києві та Дніпрі екологічно чисті сухофрукти: сушену малину, диню, абрикос, сливу, полуницю, абрикосову та малинову пастилу, сушені кабачки й помідори. Вся продукція містить вітаміни, оскільки сушиться за мінімальної температури 40 С. Фрукти не обробляють хімічними речовинами. Також робимо деякі соки і чай з листя плодових дерев.

Це вже не экоферма, а пансіон для вбивства тарганів у людських головах

Ми відкрили волонтерську програму, тепер у село Шевченкове на ферму приїжджають не тільки українці, але і волонтери з Німеччини та Ізраїлю, зараз нам пишуть з Африки, Ємену. Ми самі їздили волонтерами на інші ферми, зрозуміли, що це чудова можливість для людей. Ми хочемо, щоб люди вчилися новому, адже це егоїзм – "Я все зроблю сам, нікого не пущу до свого городу".

Потрапляючи сюди вперше, більшість людей відчуває шок! Немає ліжок, душ на вулиці, готувати на вулиці... Адаптація проходить 2-3 дні. Тому, якщо хочеш відчути, що це таке, краще приїжджати щонайменше на 2 тижні. Сезон починається в березні або квітні, зв'язатися з нами можна в соцмережах. Перебування на фермі дає колосальний досвід. Ви побачите життя на природі, людей, не заморочених фінансовими й іншими питаннями, про які постійно переживають містяни. Багато людей сильно змінюється, і ми це бачимо.

Помітили цікаву тенденцію – після перебування на фермі нам пишуть "Я тут звільнився з роботи, можна я до вас приїду поживу?". І це не один і не два випадки, а дуже багато. У людей змінюється стиль життя. Ми вже говоримо, що ми не органічна ферма, а пансіон для вбивства тарганів у людських головах.

Ми не живемо з думкою "Змінимо весь світ", ми намагаємося змінити себе. В місті ти викидаєш сміття в бак – вже молодець. У нас все інакше... Ти думаєш, куди що подіти, адже розумієш, куди воно потім потрапить у природі. Ми змінили своє ставлення до відходів: органіка йде в город, папір спалюємо. Гостро постало питання з пластиком: спочатку спалювали, потім прочитали, що він виділяє канцерогени, тепер закопуємо в спеціальну яму. Пластикові речі використовуємо багаторазово, целофанові пакети не купуємо. Почни з себе, змінишся сам – зміняться люди в твоєму оточенні, а потім – і їх оточення, і світ навколо змінюватиметься.

Нехай ферма буде дорогою до подорожі, а подорож приведе нас на ферму

Взимку на фермі несезон, є можливість займатися творчістю, робити щось цікаве. Нам захотілося подорожувати, вирішили поїхати в Абхазію. Думала, побудемо тиждень-два і повернемося. В результаті повернулися за півроку, чудово провели час, збирали в Абхазії мандарини, звідти поїхали в Крим, потім – в Туреччину, а звідти автостопом через Грузію і Росію повернулися додому.

Вже третій рік після завершення сезону ми вирушаємо подорожувати. Ми вирішили: нехай ферма буде дорогою до подорожі, а подорож приведе нас на ферму. Ми повертаємося, бо хочемо на свій город, а не тому, що інакше ніяк не можна. Це важливо!

Ми обожнюємо Іран. Чому Іран? А чому б і ні? Ми нічого не обирали, ми звикли, що все приходить саме, коли це потрібно, коли ти готовий. Так сталося й з Іраном. Ми дуже довго відкривали візу, яку взагалі не можна отримати без запрошення з країни. В Ірані ми знайшли прекрасних друзів і партнерів: познайомилися з музикантом, який тепер займаємося фермою разом із нами.

Найбільше в Ірані вражають люди. Тут є чому повчитися: ми побачили гостинність, приязність, супервідкритість, взаємодопомогу, тотальну довіру. Ми закохалися в цих людей, багато чого перейняли. Щойно ти перетинаєш кордон Ірану – відчуваєш себе дитиною і дивуєшся всьому, що бачиш. Минулого разу ми двічі продовжували візу, виїжджали в останній день, іранці нас проводжали до кордону і обіймалися, мало не плачучи. Ми живемо тут під одним дахом з іранцями, відчуваємо себе сім'єю.

Іноземців-мандрівників тут обожнюють: варто з'явитися з рюкзаком – і вписка (тобто місце, де ви будете жити) забезпечена за півгодини. Якщо не вписка, то безкоштовна їжа та всебічна допомога – точно. Знайти житло на сайті каучсерферів – не проблема! Тобі виділять найкращу кімнату, нагодують, познайомлять з друзями, родичами і навіть колегами. Варто сказати "У вас дуже красива сукня/килим/чашка" – і це відразу ж опиниться в твоїх руках, у подарунок на пам'ять. У цій країні можна безкоштовно отримати їжу: власник придорожнього магазинчика, в якого ви попросите води, запропонує взяти з полиць все і в будь-якій кількості... Тому що мандрівникам потрібно допомагати. 

Вуличний фаст-фуд в Ірані – це варений буряк, боби і кукурудзяні кебаби. В раціоні іранців дуже багато фруктів, надають перевагу сезонним. Взимку на столі завжди стоїть ваза з апельсинами, мандаринами, яблуками, гранатами, ківі, бананами, виноградом. Огірки кладуть у тарілку до фруктів. Іранці їдять часто і з задоволенням, тому вечеря о 2 ночі – це цілком звична ситуація. Але це не м'ясо, а багато сирих фруктів і овочів. Іранці толерантні до вегетаріанців. Якщо ти попередиш до початку приготування обіду, що не їси м'ясо і рибу, вони приготують традиційну вегетаріанську страву і з задоволенням приєднаються до трапези. Тут дуже легко бути вегетаріанцем.

Ми любимо їздити в непопсові країни в непопсовий час. Крім Ірану, ми були проїздом в Росії і Грузії, часто в Криму, Грузії, Абхазії, Азербайджані та Туреччині. Туреччина розвінчала багато стереотипів. Вирішуючи, куди їхати, ми зважаємо на фрукти – хочемо, щоб у країні, куди ми приїдемо, їх було багато. Наші плани? Я хочу на острів Сокотра біля Ємену, в Малайзію, В'єтнам, Еквадор, Мексику, Африку і Марокко.

20 неймовірно життєвих і точних законів.

  • 13.02.17, 14:15
20 НЕЙМОВІРНО ЖИТТЄВИХ І ТОЧНИХ ЗАКОНІВ
8 лютого 2017
Vitaliy DeFranko

Наталія Грейс - талановитий психолог і бізнес-тренер. У своїй книзі "Закони Грейс" вона сформулювала ряд закономірностей, які допоможуть вам стати трохи мудрішими. Ось кілька з них. Можливо, вони допоможуть вам уже сьогодні.
 
Психологія: неймовірно життєві й точні закони, які допоможуть вам стати мудрішими 1/1
vk.com
1. Закон оновлення
Мозку необхідне оновлення. Якщо ви повернулися додому і ледве тримаєтеся на ногах, а зроблено лише чотирнадцять справ з двадцяти восьми запланованих на сьогодні, якщо ви сіли і сидите, тупо дивлячись перед собою в порожнечу, не звинувачуйте себе за неефективність! Мозок не може безперебійно виконувати ваші розпорядження. Собою йому теж необхідно зайнятися. Повинен же він навести лад у всіх тих лахах, які ви в нього накидали. У цей час необхідна повна відсутність будь-якої інформації ззовні. Мозок "очищається". Це і є оновлення. Навіть ґрунт перестає бути родючим, коли вже впродовж сьомого року йому не дають відпочити, а змушують народжувати знову. 

2. Закон помилкової доброти
Нам тільки здається, що ми допомагаємо, вирішуючи чужі проблеми. Ми посилюємо їх. Коли ми силоміць тягнемо алкоголіка лікуватися, то лише продовжуємо його агонію і витрачаємо власний час. Він знову питиме, а ми будемо вважати його невдячною свинею, замість того, щоб запитати себе, чи варто взагалі старатися щось зробити. Людина повинна вирішити свої проблеми САМА. Вона виростає в міру того, як зростає її арсенал вирішення проблем.

3. Закон показовості дрібниць
Як людина проявляє себе в дрібницях - така вона і є! Вона може бути щедрою "по-царськи", але раз на рік. А її дріб'язкова натура виявляється в дрібницях щодня, тому дрібниці куди більш показові.

4. Закон зародків
Існують зародки явищ і подій. Хоча ці зародки і не живі, але мають здатність до розмноження. Одна залишена чашка спричинить гору немитого посуду. Один напис на свіжопофарбованій огорожі скоро не залишиться на самоті - весь паркан буде списаний. Як скористатися законом зародків? Всі несприятливі явища і події потрібно розпізнавати на цьому етапі. Зародки всього поганого потрібно знищувати. Якщо якесь життєве явище Вам не до душі - усуньте його зародок. Набагато простіше розтопити сніжинку, ніж зупинити сніжну кулю.

5. Краще недо-, ніж пере-
Це стосується абсолютно всього. Наприклад, якщо вимовляєте промову, закінчіть її до того, як люди втомляться. Гете говорив: "Таємниця нудного полягає в тому, щоб сказати все". Пішли на побачення - попрощайтеся трохи раніше, ніж це захоче зробити ваш партнер. Ідіть з гостей, перш ніж вони захочуть побути наодинці. Пам'ятайте: краще недо-, ніж пере- ...

6. Закон загальної упряжі
Два коня в одній упряжі можуть зрушити з місця 15 тонн. А ось кожна з них окремо - тільки 3 тонни. "Впрягайтесь" у важкі справи не менше, ніж удвох, - і будете ефективні. "Нитка потрійна, не скоро порветься".
 
Психологія: неймовірно життєві й точні закони, які допоможуть вам стати мудрішими 1/1

pixtale.net

7. Закон чарівного слова
Виявляється, чарівне слово - це "НІ", а зовсім не "будь ласка". Багатьох проблем можна уникнути, якщо навчитися відмовляти людям. Не проводьте час в порожньому спілкуванні "з ввічливості". Не давайте грошей в борг, якщо вам не хочеться цього робити. Це куди краще, ніж страждати з приводу того, повернуть вам його чи ні. Дайте те, що можете подарувати, а в борг не давайте. Гете говорив: "Хочеш втратити друга - дай йому грошей в борг".
Існує цікавий феномен. Коли людина аргументовано відмовляє, то її самооцінка підвищується, зростає повага до себе. Люди бояться відмовляти. А знаєте чому? Вони бояться не сподобатися! А всім не догодиш. Вчіться переживати спокійно чужі негативні емоції з приводу вашої відмови. Якщо відразу сказати "НІ", то аргументувати відмову вже буде легше.

8. Закон хибності ідеальних умов
Ніколи не буде ідеальних умов. Нерозумно, звичайно ж, заперечувати, що сприятливі обставини зрідка трапляються. Ще рідше комусь вистачає мудрості скористатися ними. Частково тому, що можливості ховаються під личиною проблем, які потрібно вирішувати.

9. Закон пропозиції
Одній людині, назвемо її Михайлом, хотілося змінити свій мотоцикл на новий, більш сучасний. Михайло подав оголошення в газету про те, що продається мотоцикл, оскільки всю суму на купівлю нового він не мав у своєму розпорядженні. Модель була "п'ятсот якогось" року, тому дзвінків за оголошенням не надходило, але в кінці тижня одна людина все ж зателефонувала.
Михайло зустрівся з нею, і та запропонувала йому дуже скромну ціну, приблизно триста доларів, сказавши, що цей мотоцикл можна тільки пустити на запчастини. Михайло почав обурюватися і говорити, що продасть його як мінімум за тисячу. Клієнт зітхнувши пішов, і видно було, що він не ламається, а дійсно не готовий заплатити більше, причому залишив Михайлу свій телефон зі словами: "Якщо все ж надумаєте, зателефонуйте мені". Михайло і не думав змінювати свою думку щодо старого коня і дзвонити не став. Клієнт сам передзвонив за кілька днів і знову запропонував триста доларів, але Михайло відмовився.
Ще через тиждень, коли Михайло пізно ввечері виходив з офісу, він довго не міг згадати, куди поставив мотоцикл, поки, нарешті, не зрозумів, що його викрали. Пропозиції роблять неспроста. Доля таким чином часто проявляє турботу про нас.

10. Закон одногу разу налаштованого
Одного разу правильно налаштоване відмінно працює!
11. Закон компенсації
Не буває всього одночасно! Можете таке уявити?.. Дружина: красуня, манікюр, зачіска, пироги вдома не пересихають, в ліжку з чоловіком - чудеса винахідливості та пристрасті; діти купаються в увазі; геніально співає, розважає гостей грою на роялі; здорова - ну просто кров з молоком; поступлива, характер шовковий, зустрічає посмішкою, геніальна поетеса, щаслива бізнес-леді, ідеальний друг...
Не буває всього одночасно, тому Наполеон боявся кішок, Чайковський їв папір і плакав до десяти разів впродовж дня, Суворов часто прикидався дурником, Шиллер повністю серйозно клав у свій стіл гнилі яблука для прикорму музи, а Бах жбурляв в органіста перукою, коли той фальшивив. Якщо в чомусь одному людина досягла істотних успіхів, то в іншому у неї зазвичай буває недобір. Але людина цінна не стільки відсутністю вад, скільки наявністю переваг.

12. Закон впливу
Оточення впливає на те, якою стане людина. У медицині є таке поняття: норма реакції. Очевидно, що комусь судилось бути стрункішим, комусь - повнішим. Але навіть в межах поняття про повноту можна бути повненьким симпатягою, або ж - роздутим і мерзенним типом. При одній і тій же генетиці, зауважте. Це і називається нормою реакції. Навіть якщо людина не хапає зірок з неба, то й у неї є якийсь запас цієї норми реакції. В одному оточенні вона стане розвиненою (нехай навіть відносно), а в іншій - примітивною. Оточення впливає на багато, якщо не на все. Ми перетворюємося в тих, хто поруч з нами, і набагато рідше перетворюємо оточуючих в себе. 
 
Психологія: неймовірно життєві й точні закони, які допоможуть вам стати мудрішими 1/1
yes.md
13. Закон хреста
Хрест кожному дається у строгій відповідності до його спини.

14. Закон полярної реакції на талант
Талановиті люди завжди викликають полярні реакції: або захоплення, або ненависть. Їх неможливо сприймати байдуже. Їх неможливо не помічати, ігнорувати. Їх неможливо забути. Їх пам'ятають, їх люблять, їх ненавидять, про них думають, їм заздрять. Тому, якщо ви талановиті, то не сподівайтеся на загальне схвалення. Вороги будуть хоча б тому, що не всі таланти дісталися їм.

15. Закон "Не твої люди"
Не твої люди все одно від тебе підуть.

16. Закон загальної пам'яті
Найбільше людей пов'язує спільна пам'ять про події і всілякі "пуди солі". На загальній пам'яті базується прихильність і в неабиякій мірі спокійна стадія тривалої любові. Таким чином, потрапляння в пам'ять пов'язує людей. Хочете доброї прихильності - закарбуйтеся в пам'яті добром.

17. Закон прив'язки думок до ближнього
Людина, яка знаходиться поблизу від нас, змушує думати про себе, навіть якщо вона нам не цікава. В цьому небезпека близькості нікчемних людей.

18. Закон неминучості втрат
У всьому, що людина робить, вона допускає помилки. Тому втрати неминучі. Втрати - неминучі, панове! Знаючи це, не слід засмучуватися занадто сильно. На багато, але не на все ми можемо вплинути. Є загальні закони світобудови. Ми не можемо бути ідеальними, і наші дії - теж. Неминучість втрат приймайте зі смиренням. Мабуть, воно потрібне лише тут.

19. Закон половинок
Будь-яку картину світу, будь-яку справу можна символічно розділити на половинки, які взаємно доповнюють одна одну. Половинки можна назвати початковими і кінцевими. Задати тон початковій половинці ще можливо, а ось якщо вона матеріалізувалася, то кінцева половинка починає "домальовуватися" немов сама собою. У цьому і суть управління ситуацією.
Ви можете задавати початкову половинку, щоб отримати бажаний кінцевий результат. Для закріплення цієї думки наведу ілюстрацію. Ви, напевно, намагалися зрозуміти, чому деякі люди викликають в оточуючих реакції захоплення і обожнювання? Вони поводяться так, немов не можуть не сподобатися. Якщо потрібно виголошувати промову, то весь їхній вигляд показує: я готовий до оплесків, і люди починають аплодувати, Домальовуючи другу половинку. Вони дивляться так, ніби чекають реакції обожнювання, - і люди починають спочатку дивитися зацікавлено, потім закохуються. Задавайте правильну початкову половинку, і успіх гарантований.
 
Психологія: неймовірно життєві й точні закони, які допоможуть вам стати мудрішими 1/1
yemen-press.com
20. Закон правильних вчинків
Якщо людина чинить правильно, то її справи йдуть з кожним днем все краще і краще.

“Надька, звані в сауну, у нас бєндєри…”

  • 13.02.17, 08:33
“Надька, звані в сауну, у нас бєндєри…”

Події в Авдіївці нагадали фронтовий випадок:

– Надька! – раптово заволав колаборант, – звані в сауну, у нас бєндєри…

На крик і шум вибігла дружина господаря.

– Будьтє ви прокляті, сволочі, убійци, – заволала вона й кинулася до свого непритомного чоловіка.

–  Ми вас всєх убйом, і ваших паршивих дєтєй, і ваших жон, всєх вас будєм живйом закапивать у зємлю, убійци, – все верещала Надька. – Когда ваші попалі в катьол под Іловайском, ми целую неделю гуляли, водку пілі за нашу пабєду, мало вас там убілі, укропов…

Майже вся Україна допомагає жителям Авдіївки продуктами харчування, одягом тощо. Однак за цим кроком нашого уряду та суспільства не всі змогли, а, може, не захотіли, розгледіти одну доволі прикру особливість поведінки мешканців Авдіївки.

Більшість із них, поїдаючи українську кашу та беручи під руки кілька буханок хліба, проклинали «київську хунту», «фашистів» із Житомира та «карателів» із Полтави…

Те, що частина населення Донбасу – проросійська, ні для кого не є секретом. Всі ми з вами чудово пам’ятаємо, як такі ж «жітєлі Донбасу» з іконами та російськими прапорами в руках буквально плигали під гусениці бронетехніки ЗСУ.

Для нас, особливо безпосередніх учасників тих подій, така поведінка місцевих жителів була дивною, навіть незрозумілою. Однак тоді, у 2014-му, в нас і думки не було про пряме застосування зброї проти цивільних…

«Запам’ятайте, хлопці, – звертався до нас наш командир групи з позивним «Петрович», учасник війни в Афганістані, – ми тут на Донбасі – не як у дома, це ворожа територія із ворожим населенням, тому максимальна увага до всіх цивільних, до жінок, старих людей і навіть дітей… За Україну потрібно вбивати, а не вмирати, тому обережність і швидкість – наші основні союзники».

Наступні події підтвердили слова нашого інструктора.

Зимою 2014 року на Луганщині, виконуючи завдання по знищенню одного із ватажків російських терористичних банд, ми натрапили на сім’ю зрадників, які не лише відкрито агітували за Новоросію, а й активно брали участь у виявленні та знищенні проукраїнськи налаштованих громадян. Нашого зв’язківця – самотнього чоловіка віком близько 70 років, який нам надавав певну інформацію про пересування ворожих сил, виявили сепаратисти і закатували на власному подвір’ї.

Через хвилин 30–40 на околиці цього населеного пункту ми виявили ворожий загін приблизно з 10 чоловік, які відпочивали у місцевій сауні. Враховуючи дальність до фронту (понад 50 км углиб окупованої ворогом території), «асвабадітєлі» так розслабилися, що навіть не встановили охорони й патрулів. Всі вони теплі потрапили до наших рук. Це були представники так званої православної армії Донбасу, що вирішили відпочити від «ратних справ». На допиті полонених ми відразу звернули увагу на одного «козачка», ліва рука якого була ретельно забинтована. На запитання, хто вбив місцевого жителя – нашого зв’язківця, що мешкав за кілька будинків від сауни, він відразу зізнався. І сказав, хто доповів їм про нього – це були сусіди через дорогу.

Враховуючи специфіку діяльності нашої диверсійно-розвідувальної групи та наше розташування у глибокому ворожому тилу, було прийнято рішення, не чекаючи світанку, завітати до будинку зрадників. Разом із полоненим «козачком».

Тихенько відчинивши ворота, ми зайшли на широке подвір’я, на якому стояли два трактори, автомобілі УАЗ, «Ланос» та мікроавтобус «Фольксваген». В одному із вікон ледве мерехтів блакитний вогник. Підійшовши до широких броньованих дверей, ми натиснули на дзвінок. За дверима почулися важкі, неритмічні кроки, як у людини, що має проблеми з нижніми кінцівками.

– Кто там? – почулося із-за дверей.

– Сваі, – відповів наш полонений, – аткривай, дєло єсть, – вже пробубнів «козачок».

– Что тєбє надо, прихаді завтра, как і дагаварівалісь, спіскі прєдатєлєй будут у мєня завтра к абєду, – знову відповів голос за дверима…

– Кажи, що завтра вас не буде, – прошепотів командир групи «козачку»…

– Завтра с утра ми уєзжаєм, поетому спіскі давай сєйчас по памяті,– знову взяв слово наш полонений.

– Ладна, ваякі, что же ви б дєлалі бєз нас? – відповів голос.

Двері тихенько прочинилися – перед нами стояв чоловік середнього зросту у картатій червоно-білій сорочці, заправленій у зелені камуфльовані штани. Всім своїм виглядом він нагадував такого собі відставного офіцера Збройних сил чи міліції.

– А ви кто? – запитав господар будівлі, роблячи крок назад.

– Каратєлі – відповів наш командир і майстерно поцілив лівою рукою в щелепу сепаратиста.

– Надька! – раптово заволав колаборант, – звані в сауну, у нас бєндєри…

На крик і шум вибігла дружина господаря.

– Будьтє ви прокляті, сволочі, убійци, – заволала вона й кинулася до свого непритомного чоловіка.

– Ми вас всєх убйом, і ваших паршивих дєтєй, і ваших жон, всєх вас будєм живйом закапивать у зємлю, убійци, – все верещала Надька. – Когда ваші попалі в катьол под Іловайском, ми целую неделю гуляли, водку пілі за нашу пабєду, мало вас там убілі, укропов…

Весь цей потік гною від доволі немолодої і на вигляд освіченої жіночки, громадянки України, промовисто нам говорив: тут немає своїх, а якщо і є, то вони вже неживі й лежать, як отой наш зв’язківець, припорошені снігом…

Немає ніякого сенсу далі переповідати несамовиті крики зрадниці. Скажу лише, що смерть самотнього українського патріота не залишилася без відповіді…

Вважаю, що цілі прошарки населення вже втрачені для України назавжди. І втрачені не з початком війни на Донбасі, не з початком Революції Гідності, навіть не після Помаранчевої революції. Вони були втрачені ще задовго до нашого народження, ще у далеких 20–30 роках минулого століття, коли під гаслом боротьби з кулаками більшовицька система знищувала українське працелюбне селянство.

Десятиріччя репресій, кілька штучно влаштованих й організованих Голодоморів – це все ланки одного ланцюга, мета якого – знищення українства як такого.

На оголені від Голодоморів землі українського півдня та сходу переселяли чужі народи та етноси. Та навіть не в цьому біда Донбасу, а в тому, що переселенці становили чи не наймаргінальніший прошарок радянського суспільства, були класичним люмпен-пролетаріатом, який нічого не мав і мати не хотів. Частина переселнців були криміналізовані. Тож, звісно, рано чи пізно всі ці міни, що так майстерно закладав СРСР, мали б вибухнути. Власне, що і сталося восени 2014 року.

Дві третини жителів Донбасу ненавидять Україну, і це потрібно запам’ятати, усвідомити і, найголовніше, про це, нарешті, слід сказати уголос… Більшість сепаратистських угруповань, так званих батальйонів, мають донбаське походження. Їхні засновники та командири – зазвичай колишні громадяни України, місцеві «дончани», а по суті – злочинці з числа місцевого криміналітету, екс-«беркутівці» та силовики, що зрадили присязі.

Батальйони «Кальміус», «Оплот», «Восток», «Спарта», тактична група Гіві «Сомалі» –це не російські батальйони, а місцеві банди, які за допомогою нашого північного «брата» наростили собі військові м’язи. Однак, як показує практика, їхня боєздатність перебуває на доволі низькому рівні, фактично, лише завдяки РФ дані угруповання ще існують, регулярно забезпечуються озброєнням, боєприпасами.

Ледве чи не вперше з часів Другої світової війни наше суспільство, держава зіткнулися з таким тяжким явищем, як масштабна колаборація – свідома співпраця з ворогом, причому у всіх напрямках.
Про яку інтеграцію до українського суспільства може йти мова, коли всі вони щиро радіють нашим смертям?

Невже після нашої перемоги їхні погляди раптово зміняться? Звісно, що ні, більше того, на перших же виборах під егідою України до тієї ж Верховної Ради вони знову оберуть сили, мета яких – знищення України як суверенної, незалежної держави.

Це не просто тягар, це важкий, непідйомний якір, який не дає нам рушити з місця, більше того, він нас ще й уперто тягне назад у комуністичне минуле…

Лише щоденна просвітницька робота серед дітей і молоді залишає нам шанс розв’язати це складне донбаське питання. В іншому випадку – табори, зона відчуження, що, звісно, не є виходом із ситуації.

Роман ФЕДЬКО, історик, учасник АТО

Закони Хамурапі 1780 року до нашої ери. Дуже актуальні!

  • 12.01.17, 10:04

§ 1. Якщо людина почне, клянучись, звинувачувати іншу людину у вбивстві, а цього не доведе, то її треба вбити.

§ 2. Якщо людина звинуватить іншу людину в чаклунстві, але не доведе цього, то звинувачений має піти до Ріки і кинутись у воду. Якщо Ріка поглине його, то звинувачувач може забрати його дім; коли ж Ріка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, треба вбити; той, хто скакав у Ріку, одержує дім того, хто його звинувачував.

§ 3. Якщо людина виступить у судовій справі свідком звинувачення, але не докаже цього, і якщо ця судова справа стосувалася життя, то цю людину треба вбити.

§ 4. Якщо ж вона виступила свідком у судовій справі стосовно хліба або срібла, то вона повинна зазнати кари, що застосовується у такій судовій справі.

§ 5. Якщо суддя буде розглядати судову справу, прийме рішення, виготовить документи з печаткою, а потім своє рішення змінить, то цього суддю треба викрити у зміні рішення, і він повинен сплатити суму позову у цій судовій справі у 12-кратному розмірі, а також має бути на зібранні піднятий із свого судового місця і не повинен повертатися і засідати із суддями у суді.

§ 6. Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину треба вбити; а також того, хто прийме із її рук вкрадене, треба вбити.

§ 7. Якщо людина купить з руки сина людини або із руки раба людини без свідків і договору або візьме на зберігання срібло, або золото, або раба, або рабиню, або вола, або вівцю, або віслюка, або що-небудь інше, то ця людина — злодій, її треба вбити.

§ 8. Якщо людина вкраде або вола, або вівцю, або віслюка, або свиню, або човна, то, коли це боже або двірцеве, вона може віддати його у 30-кратному розмірі, а якщо воно належить мушкенуму, — вона може відшкодувати у 10-кратному розмірі; якщо ж злодію нічим віддати, то його треба вбити.

§ 9. Якщо людина, у якої щось пропало, виявить цю річ у руках іншої людини, і той, у чиїх руках буде захоплена пропала річ, скаже: «Мені, мовляв, продав продавець, я купив, мовляв, при свідках», — а господар пропалої речі скаже: «Я, мовляв, представлю свідків, що знають мою пропалу річ», — то покупець повинен привести продавця, що продав йому річ, і свідків, при яких він купив; також і господар пропалої речі повинен привести свідків, що знають його пропалу річ. Судді мають розглянути їх справу, а свідки, при яких було здійснено покупку, і свідки, що знають пропалу річ, повинні розповісти перед богом те, що вони знають, і тоді продавець — злодій, і його треба вбити; господар пропалої речі має одержати свою пропалу річ назад; покупець має взяти відважене ним срібло із дому продавця.

§ 10. Якщо покупець не приведе продавця, що продав йому, і свідків, при яких він купив, а лише господар пропалої речі приведе свідків, що знають його пропалу річ, то покупець — злодій, його треба вбити; господар пропалої речі має одержати свою пропалу річ.

§ 11. Якщо господар пропалої речі не приведе свідків, які знають його пропалу річ, то він брехун, зводить наклеп; його треба вбити.

§ 12. Якщо продавець чужої речі пішов до долі (помер — О.ПІ.), то покупець одержує у п'ятикратному розмірі позов, поданий у цій справі, із дому продавця.

§ 13. Якщо свідків цієї людини немає поблизу, то судді призначають їй термін до закінчення шостого місяця. Якщо на шостий місяць своїх свідків вона не приведе, то вона брехун, повинна зазнати кари, що накладається у такій судовій справі.

§ 14. Якщо людина вкраде малорічного сина людини, то її треба вбити.

§ 15. Якщо людина виведе за міські ворота раба двірця, або рабиню двірця, або мушкенума, або рабиню мушкенума, то її треба вбити.

§ 16. Якщо людина сховає у своєму домі раба-втікача або рабиню, що належать двірцеві або мушкенуму, і не приведе їх на клич глашатая, то цього господаря будинку треба вбити.

§ 17. Якщо людина спіймає у степу раба-втікача або рабиню і доставить його господарю його, то господар раба повинен дати їй два сиклі (сикль (1/60 міни) — одиниця ваги, що дорівнює 8,4 г) срібла.

§ 18. Якщо цей раб не назве свого господаря, то мають привести його у двірець, вивчити його справу і повернути його господарю його.

§ 19. Якщо вона залишить цього раба у своєму домі, а потім раб буде схоплений у її руках, то цю людину треба вбити.

§ 20. Якщо раб втече з рук того, хто його вловив, то ця людина повинна поклястися перед богом панові раба і буде вільною від відповідальності.

§ 21. Якщо людина зробить пролом у домі, то перед цим проломом її треба вбити і зарити.

§ 22. Якщо людина пограбує і буде схоплена, то її треба вбити.

§ 23. Якщо грабіжника не буде схоплено, то пограбована людина повинна, клянучись, показати перед богом все, що у неї пропало, а громада і рабіанум (рабіанум — староста громади), на землі і у межах яких здійснено грабунок, повинні відшкодувати їй, шо у неї пропало.

§ 25. Якщо у домі людини спалахне вогонь і людина, що прийшла гасити його, зверне свій погляд на пожитки господаря дому і візьме щось із пожитків господаря дому, то цю людину треба кинути у цей вогонь.

§ 26. Якщо редум або баїрум (редум і баїрум — воїни, що відбували службу у царя і які одержували за це земельну ділянку та інше майно у користування), якому наказано виступити у царський похід, не піде або, найнявши найманця, пошле його замість себе, то цього редума або баїрума треба вбити; найнятий ним може забрати його дім.

§ 27. Якщо редум або баїрум потрапить до полону, знаходячись на царській службі, а після нього його поле і садок будуть віддані іншому і той буде відбувати його військову повинність, то якщо він повернеться і досягне свого поселення, треба повернути йому його поле і садок, і він буде сам відбувати свою повинність.

§ 28. Якщо редум або баїрум потрапить до полону, перебуваючи на царській службі, а його син може відбувати повинність, то треба віддати йому поле і садок і він буде відбувати повинність свого батька.

§ 30. Якщо редум або баїрум через тягар своєї повинності кине своє поле, садок і дім і буде відсутній, і після нього інший візьме його поле, садок і дім і буде відбувати його повинність протягом трьох років, то якщо він повернеться і буде вимагати своє поле, садок і дім, не треба віддавати їх йому. Той, хто взяв їх і відбував його повинність, сам буде відбувати її.

§ 31. Якщо ж він буде відсутнім тільки один рік і повернеться, то треба віддати йому його поле, садок і дім, і він сам буде відбувати свою повинність.

§ 34. Якщо декум або лубуттум (декум або лубуттум — командирські посади в армії) візьме пожитки редума, спричинить шкоду редуму, віддасть редума в найм, передасть редума на суді сильнішому або візьме собі дарунок, який дав редуму цар, то цього декума або лубуттума треба вбити.

§ 35. Якщо людина купить у редума великих або дрібних тварин, яких дав йому цар, то вона втрачає своє срібло.

§ 36. Якщо людина купить поле, садок або дім редума, баїрума або того, хто дає прибуток, то її табличку треба розбити, а також вона втрачає своє срібло. Поле, садок і дім повертаються їх господареві.

§ 40. Надітум (надітум — жриця), тамкар (тамкар — торгівець або лихвар, що перебуває на службі у царя) або зобов'язаний іншою повинністю можуть віддати своє поле, свій садок, свій дім за срібло. Покупець повинен відбувати повинність, пов'язану з полем, садом або з будівлею, які він купив.

§ 42. Якщо людина орендує поле і не виростить на ньому хліб, то її треба викрити у тому, що вона не виконувала необхідні роботи у полі, і вона повинна віддати господарю поля хліб, як її сусіди.

§ 43. Якщо вона не обробить поле і закине його, то вона повинна віддати господарю поля зерно, як її сусіди, а поле, яке вона закинула, повинна виорати, заборонувати і повернути господарю поля.

§ 44. Якщо людина орендує на три роки цілину, але через лінощі не обробить поле, то на четвертий рік вона повинна поле виорати, заборонувати і повернути поле господарю поля, а також відмірити йому по 10 курру (курру — 252,6 літрів) зерна за один бур (1 бур — 6,35 га).

§ 45. Якщо людина віддасть землеробові за орендну плату своє поле, а потім Адад (Адад — бог грому, блискавки, дощу) затопить поле або повінь знесе врожай, то збитки падають тільки на землероба.

§ 46. Якщо вона не отримає орендної плати або віддасть поле за половинну чи третинну долю, то хліб у полі землероб і господар поля повинні ділити за домовленим співвідношенням часток.

§ 48. Якщо людина має на собі процентний борг, а Адад затопить її поле, або повінь знесе врожай, або внаслідок досухи в полі не виросте хліб, то вона може у цьому році хліб своєму позичкареві не віддавати і знищити свій документ; також і проценти за цей рік вона може не віддавати.

§ 52. Якщо землероб не виростить на полі хліб або кунжут, то це не повинно змінювати його договір.

§ 53. Якщо людина проявить лінощі і не закріпить гатку свого поля і, як наслідок того, що поле не було загачене нею, у її гатці станеться прорив, а водою буде затоплено землю громади, то людина, у гатці якої стався прорив, повинна відшкодувати хліб, який вона згубила.

§ 54. Якщо вона не може відшкодувати хліб, то треба віддати її рухоме майно за срібло, і це срібло повинні розподілити між собою люди обробленої землі громади, хліб яких знесла вода.

§ 60. Якщо людина дасть садівнику поле для насадження саду, а садівник посадить сад і буде вирощувати сад протягом чотирьох років, то на п'ятий рік господар саду і садівник ділять між собою порівно; господар саду має вибрати і взяти свою долю першим.

§ 78. (Якщо…) людина, що живе у будинку, віддасть господарю (будинку) повністю (його) річну орендну плату, але господар будинку нака(же) жи(льцю) звіль(нити) до закінчення (його) терміну, то господар будинку, зара(ди) того, що він змусив жильця (звільнити) його будинок до закінчення (його) терміну, (втрачає) срібло, яке дав йому жилець.

§ 89. Якщо тамкар дасть (хліб) або срібло в борг під проценти, то на одну курру (він може взяти 100 ка (ка — 0,84 л) зерна як процент); якщо він дав у борг під проценти срібло, то на один сикль срібла він може взяти 1/6 сикля і шість ше (ше — 0,046 г) як процент.

§ 102. Якщо тамкар дасть позику шамаллуму (шамаллум — дрібний торговець, який одночасно виконує доручення там-кара) сріблом, а той зазнає збитків там, куди відправиться, то він повинен повернути тамкарові основну суму.

§ 104. Якщо тамкар дасть шамаллуму хліб, вовну, масло або інший якийсь товар для продажу, то шамаллум повинен порахувати срібло і віддати тамкарові. Шамаллум має одержати документ з печаткою про срібло, яке він віддає тамкарові.

§ 105. Якщо шамаллум буде неуважним і не візьме документ з печаткою про срібло, яке він віддав тамкарові, то срібло, на яке не дано документа з печаткою, не додається до рахунку.

§ 106. Якщо шамаллум візьме у тамкара срібло і заперечить про це перед своїм тамкаром, то цей тамкар повинен викрити шамаллума перед богом і свідками у одержанні срібла, і шамаллум повинен віддати тамкарові срібло, яке він взяв, у потрійному розмірі.

§ 109. Якщо у будинку шинкарки змовляються злочинці і вона не схопить цих злочинців і не приведе до двірця, то цю шинкарку треба вбити.

§ 113. Якщо людина має за людиною борг хлібом або сріблом і без відома господаря хліба візьме хліб з комори або з току, то цю людину треба викрити у тому, що вона взяла хліб з комори або з току без відома господаря хліба, і вона повинна повернути увесь взятий хліб, а також втрачає все, дане нею у борг.

§ 115. Якщо людина має за людиною борг хлібом або сріблом і буде тримати її закладника, а закладник помре у будинку того, хто взяв його закладником, за своєю долею, то це не підстава для претензій.

§ 116. Якщо закладник помре у будинку того, хто взяв його у заклад, від побоїв чи поганого ставлення, то господар закладника має викрити свого тамкара; якщо взятий у заклад — син людини, то треба вбити сина тамкара, якщо він — раб людини, тамкар повинен відважити 1/3 міни срібла, а також втрачає все, дане ним у заклад.

§ 117. Якщо людина має на собі борг і віддасть за срібло або віддасть у боргову кабалу свою дружину, свого сина або свою дочку, то вони повинні служити у будинку позичкаря або лихваря три роки; на четвертий рік треба відпустити їх на свободу.

§ 120. Якщо людина засипле свій хліб для зберігання у домі людини, і у хлібній коморі виникне нестача або господар дому, відкривши комору, візьме хліб або зовсім відмовиться, що хліб засипано в його домі, то господар хліба повинен, клянучись, вказати перед богом свій хліб, і господар дому повинен віддати господареві хліба взятий у нього хліб у подвійному розмірі.

§ 124. Якщо людина віддасть людині на зберігання срібло, золото або щось інше при свідках, а та відмовиться перед нею, то цю людину треба викрити, і вона повинна повернути все, від чого відмовлялась, у подвійному розмірі.

§ 127. Якщо людина, у якої нічого не пропало, скаже: «У мене пропало щось», — і зганьбить своїх сусідів, то її сусіди мають, клянучись, викрити її перед богом у тому, що у неї нічого не пропало, і вона повинна віддати своїм сусідам у подвійному розмірі те, на що вона зазіхала.

§ 128. Якщо чоловік візьме жінку без письмового договору, то ця жінка — не дружина.

§ 129. Якщо дружина буде заскочена такою, що лежить з іншим чоловіком, то треба їх зв'язати і кинути у воду. Якщо господар жінки збереже життя своїй дружині, то і цар збереже життя своєму рабу.

§ 130. Якщо чоловік зґвалтує жінку, яка не пізнала чоловіка і живе у будинку свого батька, і ляже на її лоно, а його схоплять, то цього чоловіка треба вбити; ця жінка звільняється від відповідальності.

§ 131. Якщо дружину звинуватить під клятвою її чоловік, а лежачою з іншим чоловіком вона не була заскочена, то вона має поклястися богом і може повернутися у свій дім.

§ 132. Якщо проти дружини чоловіка буде протягнуто палець (її буде звинувачено) через іншого чоловіка, а лежачою з іншим чоловіком вона не була схоплена, то для свого чоловіка вона повинна кинутись у Ріку.

§ 134. Якщо чоловіка буде полонено і в його домі відсутні засоби для харчування, то його дружина може ввійти в дім іншого, ця жінка не винна.

§ 135. Якщо чоловіка буде полонено і в його домі відсутні засоби для харчування, і тому його дружина ввійде в дім іншого і родить дітей, а потім її чоловік повернеться і досягне своєї громади, то ця жінка повинна вернутися до свого першого чоловіка; діти йдуть за своїми батьками.

§ 138. Якщо чоловік кидає свою першу дружину, яка не народила йому дітей, то він повинен віддати їй срібло в обсязі її викупу, а також відшкодувати їй посаг, який вона принесла з дому її батька, і може кинути її.

§ 141. Якщо дружина, яка живе у будинку чоловіка, захоче піти і стане розтринькувати, розоряти свій дім, ганьбити свого чоловіка, то її треба викрити, і якщо чоловік вирішить кинути її, — він може кинути її; він може їй у дорогу не давати ніякої плати. Якщо її чоловік вирішить не кидати її, то він може взяти шлюб з іншою жінкою, а та жінка повинна жити у домі свого чоловіка як рабиня.

§ 144. Якщо чоловік візьме шлюб із безплідною жінкою, ця безплідна жінка дасть своєму чоловікові рабиню і створить таким чином дітей, а цей чоловік захоче взяти наложницю, то цього не треба дозволяти цьому чоловікові, він не може взяти наложницю.

§ 146. Якщо чоловік візьме шлюб із безплідною жінкою, вона дасть своєму чоловікові рабиню і та народить дітей, а потім ця рабиня стане рівнятись до своєї господині, то, по-скільки вона народила дітей, її господиня не може віддати її за срібло; вона може накласти на неї знак рабства і зарахувати до решти рабинь.

§ 150. Якщо чоловік подарує своїй дружині поле, сад, будинок або рухоме майно і видасть їй документ з печаткою, то після смерті її чоловіка її діти не можуть вимагати від неї нічого через суд; мати може віддати те, що буде після неї, своєму синові, якого любить; братові вона не повинна віддавати.

§ 153. Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю дружину треба посадити на кілок.

§ 159. Якщо чоловік, який приніс шлюбний дарунок у дім свого тестя, віддав викуп, зверне свій погляд на іншу жінку і скаже своєму тестеві: «Я не візьму твоєї дочки», — то батько дівчини може забрати все, що йому було принесено.

§ 160. Якщо чоловік принесе у дім тестя шлюбний дарунок і віддасть викуп, а потім батько дівчини скаже: «Я не віддам тобі своєї дочки», — то він повинен повернути у подвійному розмірі усе, що було принесено йому.

§ 165. Якщо батько подарує своєму спадкоємцю, приємному для його очей, поле, сад або дім і напише йому документ з печаткою, то після того, як батько піде до долі, коли брати почнуть ділитись, він має взяти дарунок, даний йому батьком, і над те, вони повинні поділити між собою надбання батьківського дому порівну.

§ 168. Якщо батько захоче вигнати свого сина і скаже суддям: «Я виганяю свого сина», — то судді мають вивчити його справу, і якщо син не здійснив тяжкого гріха, достатнього для позбавлення його спадщини, то батько не може позбавити його спадщини.

§ 169. Якщо він здійснив стосовно батька тяжкий гріх, достатній для позбавлення його спадщини, то вони повинні на перший раз простити його; якщо ж він здійснив тяжкий гріх вдруге, то батько може позбавити свого сина спадщини.

§ 170. Якщо чоловікові його дружина народить дітей і його рабиня також народить йому дітей і батько за свого життя скаже дітям, яких народила йому рабиня: «Мої діти», — зарахує їх до дітей дружини, то після того, як батько піде до долі, діти дружини і діти рабині повинні ділити між собою надбання батьківського дому порівну; спадкоємець, син дружини, при розподілі має вибрати і взяти свою частку першим.

§ 175. Якщо або раб двірця, або раб мушкенума візьме шлюб із вільною і вона народить йому дітей, то господар раба не може претендувати на те, щоб дітей повернути у рабство.

§ 187. Якщо людина усиновить неповнолітнього, яким нехтують, і виростить його, то цього вихованця не можна вимагати назад через суд.

§ 188. Якщо якийсь ремісник візьме малолітнього на виховання і навчить його свого ремесла, то його не можуть вимагати назад через суд.

§ 189. Якщо він не навчить його своєму ремеслу, то цей вихованець може повернутися у дім свого батька.

§ 192. Якщо усиновлений євнухом або усиновлений зікрум (жрицею) скаже своєму батькові, що виростив його, або матері, яка виростила його: «Ти не мій батько» або «Ти не моя мати», — то йому треба відрізати язик.

§ 195. Якщо син вдарить свого батька, то йому треба відрізати пальці.

§ 196. Якщо людина пошкодить око іншій людині, то треба пошкодити її око.

§ 197. Якщо вона зламає кістку людині, то треба зламати її кістку.

§ 198. Якщо вона пошкодить око мушкенума або зламає кістку мушкенума, то вона повинна відважити одну міну срібла.

§ 199. Якщо вона пошкодить око рабові людини або зламає кістку рабові людини, то вона повинна відважити половину його купівельної ціни.

§ 200. Якщо людина виб'є зуба людині, рівній собі, то треба вибити їй зуба.

§ 201. Якщо вона виб'є зуба у мушкенума, то вона повинна відважити 1/3 міни срібла.

§ 202. Якщо людина вдарить по щоці вищого за становищем, ніж вона сама, то треба на зборах вдарити її 60 разів канчуком із волової шкіри.

§ 203. Якщо хтось із людей вдарить по щоці когось іншого із людей, хто рівня йому, то він повинен відважити йому одну міну срібла.

§ 204. Якщо мушкенум вдарить по щоці мушкенума, то він повинен відважити десять сиклів срібла.

§ 205. Якщо раб людини вдарить по щоці когось із людей, то треба відрізати йому вухо.

§ 206. Якщо людина вдарить людину під час бійки і поранить її, то ця людина повинна поклястись: «Я вдарив його випадково», а також заплатити лікарю (за лікування).

§ 207. Якщо та помре від побоїв, то вона повинна поклястись, і якщо покійник — хтось із людей, вона повинна відважити 1/2 міни срібла.

§ 208. Якщо покійник — хтось із мушкенумів, то вона повинна відважити 1/3 міни срібла.

§ 209. Якщо хтось із людей вдарить дочку людини і спричинить викинення її плоду, то він повинен заплатити за її плід 10 сиклів срібла.

§ 210. Якщо ця жінка помре, то треба вбити його дочку.

§ 211. Якщо він спричинить побоями дочці мушкенума викинення її плоду, то він повинен відважити 5 сиклів срібла.

§ 212. Якщо ця жінка помре, то він повинен відважити 1/2 міни срібла.

§ 213. Якщо він вдарить рабиню людини і спричинить викинення її плоду, то він мусить відважити два сиклі срібла.

§ 214. Якщо ця рабиня помре, то він повинен відважити 1/3 міни срібла.

§ 215. Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і вилікує цю людину або зніме більмо людини бронзовим ножем і вилікує око людини, то він повинен одержати 10 сиклів срібла.

§ 216. Якщо хворий хтось із мушкенумів, то він має одержати п'ять сиклів срібла.

§ 217. Якщо хворий — раб людини, то господар раба повинен віддати лікареві два сиклі срібла.

§ 218. Якщо лікар зробить людині тяжкий надріз бронзовим ножем і спричинить цій людині смерть або зніме більмо людини бронзовим ножем і пошкодить око людини, то йому треба відрізати пальці.

§ 219. Якщо лікар зробить тяжкий надріз бронзовим ножем рабові мушкенума і спричинить йому смерть, то він повинен відшкодувати раба за раба.

§ 220. Якщо він зніме бронзовим ножем його більмо і пошкодить його око, то він повинен відважити сріблом половину його купівельної ціни.

§ 221. Якщо лікар зростить зламану кістку людині або вилікує хворобливу пухлину, то хворий повинен віддати лікареві п'ять сиклів срібла.

§ 222. Якщо хворий хтось із мушкенумів, то він повинен віддати три сиклі срібла.

§ 223. Якщо хворий — раб людини, то господар раба повинен віддати лікареві два сиклі срібла.

§ 226. Якщо перукар без відома господаря раба зголить рабський знак не свого раба, то цьому перукареві треба відрізати пальці.

§ 228. Якщо будівельник збудує людині будинок і закінчить їй його, то та повинна дати йому дарунок у два сиклі срібла за кожен cap (cap — міра площі рівна 35 м) площі будинку.

§ 229. Якщо будівельник збудує людині дім і зробить свою роботу неякісно, так, що збудований ним будинок завалиться і спричинить смерть господарю будинку, то цього будівельника треба вбити.

§ 230. Якщо він спричинить смерть синові господаря будинку, то треба вбити сина цього будівельника.

§ 231. Якщо він спричинить смерть рабові господаря будинку, то він повинен віддати господарю будинку раба за раба.

§ 232. Якщо він знищить пожитки, то він повинен відшкодувати все, що він знищив; за те, що збудував будинок неякісно, так, що він завалився, повинен відбудувати будинок, що завалився, за свій рахунок.

§ 244. Якщо людина найме вола або віслюка і того розірве у степу лев, то збитки падають тільки на його господаря.

§ 245. Якщо людина найме вола і спричинить його падіж неуважністю або побоями, то вона повинна господареві вола відшкодувати вола за вола.

§ 249. Якщо людина найме вола і його вразить бог, так, що він здохне, то людина, яка найняла вола, має поклястись богом і бути вільною від відповідальності.

§ 257. Якщо людина найме землероба, то вона має давати йому вісім курру хліба на рік.

§ 274. Якщо людина найме якогось ремісника, то платня землекопові 5 (ше) срібла, платня шевцю (… ше) срібла, платня ковалеві (… ше) срібла, столяру 5 (ше) срібла, платня теслі 4 (ше) срібла, на день вона повинна давати.

§ 280. Якщо людина купить у ворожій країні раба або рабиню і коли вона прийде до Країни (Вавилону), господар раба або рабині упізнає свого раба або рабиню, то якщо ці раб або рабиня — діти Країни, їх треба відпустити на волю без срібла.

§ 282. Якщо раб скаже своєму господарю: «Ти не мій господар», — то той має викрити його як свого раба, і потім його господар може відрізати йому вухо.

Хоть не летай в Европу…

  • 13.12.16, 06:00
Хоть не летай в Европу…
Дмитрий Комаров Липень 1, 2016 
Дмитрий Комаров 
Дело было сегодня утром. Аэропорт Мюнхен. Почти одновременно отправляются два рейса: МАУ в Киев и S7 в Москву. Очередь на паспортный контроль. Стоять минут 40. Но есть быстрая линия для людей с инвалидностью. И в нее почему-то ломятся очевидно молодые и здоровые люди. Их не подзывал пограничник. Догадываетесь, кто? Человек по 10 с каждого из этих двух рейсов я точно насчитал, пока час стоял в очереди. Ну почему? Почему европейцу не приходит в голову так позориться? А в постсоветских мозгах такая примитивная хитрож…ость – норма. Вы часик постойте, а я “типа инвалид” пройду без очереди. Удостоверения подтверждающие не спрашивают, значит можно? Стыдно. Обидно. Мне вообще сегодня все утро стыдно и обидно. Встал рано и весь час-пик провел в мюнхенском трафике. Велосипеды, как же их много и как все здорово организовано! Люди массово ездят на работу на великах, потому что знают, что их учитывают, уважают и они доедут живыми. Везут на велоколясках детей в садики. Видел, как мама везла двойняшек в специальном двухместном велокресле, которое крепится спереди. Видел велоприцеп для ребенка. Такое на наших дорогах – смерть. На европейских – стиль жизни и свобода. Мюнхен я знаю плохо и пару раз спутал ряды. Но мне не сигналили и не кричали: “Урод, куда прешься? Понаехали!”. Меня с улыбкой пропускали. Агрессия, эгоизм, привычка игнорировать правила и думать только о себе – все это у многих “постсоветских” в крови. В общем, менталитет. Пока он не изменится, дела не будет. Все с удовольствием ругают президента и власть, списывая проблемы на них. “Страна у нас такая”, – любят говорить многие. Друзья, страна – это её граждане. Мы с вами. Да, с президентами нам жестко не везет. Но глядя на то, как наши люди занимают места для инвалидов, не уступают места женщинам в транспорте и уродуют подъезды, в которых сами живут, а еще все время всем недовольны, я понимаю: никакое правительство страну не изменит, пока мы сами не изменимся. Надо начинать с себя. Каждый раз после Европы мне грустно. Иногда, начиная с самолета. Сегодняшний пример. Я всегда заранее регистрируюсь на рейс и выбираю место возле иллюминатора. Прихожу – занято. На наших рейсах такое часто. Вежливо прошу пересесть. В ответ мне как бы с упреком указывают на место возле прохода с ремарочкой: “Так вот такое-же место, сидите тут, или вам именно у окна приспичило?”. Узнаю наших. Идя против правил, люди пытаются выставить идиотами других, а себя оправдать. В любой ситуации. Культура начинается с мелочей. Таких, как сесть на место, номер которого у тебя в билете, а не то, которое больше понравилось. С расчетом: “а может проканает”. Это так же просто, как чистить зубы, мыться каждый день и не носить одни носки по 3 дня, особенно в жару, заставляя людей в общественном транспорте зажимать нос и отходить в сторону. Президент, парламент и материальное положение тут ни при чем. Не президент паркуется на газонах и мочится в лифтах. Не из-за бедности после пикника в парках и лесах люди оставляют мусорные кучи. Депутаты не мешают собрать мусор в пакет и унести с собой. Простите за эмоциональность и грубоватые выражения. Какая-то безнадега. Честно. Хоть не летай в Европу, чтобы потом не расстраиваться, и чтобы не было стыдно. Такие мысли. А вот уже прилетел и не смотря ни на что понимаю, что обожаю свою страну. Только надо нам с вами как-то людей перевоспитывать. Не всех, но многих.

Источник: http://www.amn.com.ua/blogy/hot-ne-letaj-v-evropu-dmytryj-komarov/