............................

Як конфетті віконне скло

Жбурнуло разом в стіну тіло

Зігріла вуха тепла кров

Забрав свідомість ззовні вибух

І світ здається онімів

У мозку десь постійний писк

Якісь думки але пусті

Безсилля тягне впасти вниз

І наче блискавки на дворі

Але не чути гуркіт грому

Нема напроти вікон в домі

Стирчить один єдиний комин

І черепиця навкруги

Червоним згарище покрила

І біль нестерпний в голові

І кров до коміра прилипла

Весь світ здається онімів

Не чути слів не чути звуків

Стискають скроні голови

Як у перчатках алих руки…