Гармонічний хаос слів. продовження

1 -  http://blog.i.ua/user/651331/913493/

В океані зірок Народження Смерть покохало і безглуздий союз в центрі Сонця зачав і у вигляді світла на Землю послав вбиваючу Вічність і та вселилась в тварину, обрікши її на пекельнії муки мрії про Рай .

                                                  ***  Обмежений чорною лінію цей саркофаг в комплексі тих відчуттів, що я вже забув, що посвистом вітру у хащах первісних і променем сонця, що відбились від неживої поверхні, вона наплила на свідомість і та обернулась на систему інстинктів, бажань і потреб безумної плоті. А лінія далі веде, ні навіть тримає мене і гнеться удавом трикутних пророцтв овальних доріг, щоб в трансі тремтіння руки відтворило її, як сутність буття для прийдешніх істот, що замінять всіх нас і забудуть усе, усі відчуття переповнення жахом і тягучої солодкості сну і тонке чекання кінця і жадоба смерті усім і собі. Та воскресіння не міф і встане з вогню спопеляюча тяга і хтось перейме цю безвихідь і вносячи хаос в порядок руху планет передасть його далі.                                                           ***  Протягнуті руками , нитками , водою , повітрям і крашеним жовтою фарбою словом польоту птахів між кубами гострих хмарин, що віщують мені перемогу над листям рослин, пожираючих світло, щоб в гній його обернутися знайду ту планету 13 сонць, ту вершину, що знає бажання мої, які мов рожеві змії, на фоні білих барханів тепла танцюють танок привороження мурів Великої Власниці Сліз вугільних богів у джунглях народів майбутніх віршів, написаних кров’ю на стрілці життя годинника часу Безмір’я.                                                        ***  Зелене світло на вулиці сталевих роз, я ступлю босою ногою на синю бруківку перетворення хвиль, зелене волосся русалок. Напруження рік і струмків у жилах істот прозорих очей, що у руки беруть немовля за мільйони століть до цілунків богів і ревом каміння стають колискові, а бурі рослини на дні пестливими пальцями щастя майбутнього першого крику

                                                 *** 

Всесвітній закон штовхаючий нас це не квіти садів і не барви картин, не музики спів і не шепіт кохання , народження , смерть і безсмертя лиш потім плетуться, й зірки пізніше горять, й боги починають пізніше творити; спочатку були червоні жаринки бажання на чорному вугіллі душі. 

                                            ***  Сталість скляної обгортки розніжена морем Ідея Земля, мов повінь дикості щастя, де стиснуті зуби тунелів ножиці частини екрану білий трикутник квадрату листка, де чорнильними сльозами віщую сни вишні на острові розділення і погляд може піймати краплину зеленої стелі близької нудьги, павуком проповзає сприймання польоту чорного птаха, а слід золотий, лише звук дзвіночків на жовтому грифі червоної скрипки у лапах ящірки, що всміхається народженню нового хаосу слів.                                                                                   *** 

Слід що його залишає на небі погляд шакала, схожий на ієрогліф з абетки амеб , який означає : слід що його залишає на небі погляд шакала.

                                                                     Далі буде....