Трирічне протистояння між Міністерством культури України та Нелею Куковальскою закінчилося перемогою останньої. Неля Куковальска повернулася до Софії Київської!

Після дивної перевірки Мінкульту одіозного Кулиняка, Неля Куковальська була звільнена і на її місце призначили Олену Сердюк, яка   очолювала Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень при Міністерстві культури.

Майже 2,5 року роботи Олени Сердюк на посаді директора супроводжувалися постійною інформаційною війною навколо її особи та Заповідника, зокрема щодо кадрових рішень і наукової роботи. Ситуація загострилась  у жовтні 2014 року, коли за нез’ясованих обставин обвалилася частина 5 метрової цегляної огорожі, яка і  стала причиною звільнення Олени Сердюк.

До того ж, як зазначив заступник міністра Ігор Ліховий, вона  не виконала    умов контракту. Ліховий  підтвердив, що Міністерство культури провело позаплановий внутрішній аудит фінансово-господарської діяльності Національного заповідника «Софія Київська» за період 2013–2014 років, який  виявив порушення на  загальну суму понад 1 мільйон грн.

«Більше 200 тисяч грн. підлягають відшкодуванню до бюджету; близько 400 тисяч гривень - недоотриманні бюджетом фінансові ресурси; більше 400 тисяч гривень - неефективно використані бюджетні кошти», - доповів заступник міністра під час брифінгу  у Заповіднику «Софія Київська». Крім того, була виявлена низка порушень у збереженні і використанні об`єктів культурної спадщини.

Перевірка показала, що керування Заповідником Оленою Сердюк було не ефективним. Відбулося закономірне звільнення, а  результати аудиту передані в правоохоронні органи.

Отже, колесо Фортуни знову перевернулося,  і на  місце генерального директора тріумфально повернулась Неля Куковальська. Поки що в якості виконуючого обов’язків гендиректора, але знаючи фаховість і досвід Нелі Михайлівни, ця приставка буде у неї недовго. Тим паче, на відміну від багатьох новопризначених директорів, вона не побоялася з перших днів свого керування вийти до преси  і заявити про свої плани та наміри у збереженні української святині.

На прес-конференції відчувалося, що Неля Куковальська під час своєї вимушеної відставки провела величезну роботу з міжнародними партнерами та потенційними українськими спонсорами та меценатами.  Вона сформувала потужну опікунську раду, в планах якої реально  опікуватися  пам’яткою ЮНЕСКО і повернути попередню славу сакрального об’єкту, а не перетворювати святиню на балаганний  майданчик - адже за часи правління Олени Сердюк Заповідник кардинально змінив ідеологію і  став  нагадувати філіал музею в Пирогові, а не пам’ятку Київської Русі.  До того ж, Сердюк, яка позиціонує себе як члена Українського бюро ЮНЕСКО, без погодження з Центральним бюро, розпочала розкопки на території Заповідника і  підготувала проект конденсування Собору «Софія Київська».

Крім того,  виявилося, що перлина Києва – Андріївська церква -  потребує термінової реставрації:  за період передачі церкви  УАПЦ  позолота  іконостасу стала нагадувати срібло. Київська реліквія  стоїть на межі втрати статуса унікальної  пам’ятки українського бароко.

Щодо своїх планів Неля Куковальська сказала наступне:

по-перше,  повернути  фахівців до заповідника і підняти науковий рівень закладу.

По-друге, відродити  наукову школу при Заповіднику, де будуть готувати кваліфікованих фахівців історії та музеєзнавців і ,

по-третє,  відновити міжнародні зв’язки, які були встановлені  ще Ярославом Мудрим…

Але, головна мета і мрія  - повернути мощі Ярослава Мудрого до Собору.

Неля Куковальська  запевняє, що вони знаходяться в США і в недалекому майбутньому відбудеться тріумфальне  повернення праху Великого Князя до київського саркофагу.

Неля Куковальська, як той фенікс, відродилась і приступає до роботи. Ми впевнені, що наступні сторінки літопису Заповідника будуть такими ж насиченими і  яскравими, як і  попередні 12 років, коли ним  керувала  Куковальська.

Редакція журналу «Музеї України вітає Нелю Куковальську з поверненням на посаду і зичить їй сил та натхнення у збереженні української спадщини!

Легендарний скансен у Переяславі без втрат пережив складну воєнну зиму і активно готується до початку веснянного туристичного сезону! Новий директор Олексій Лукашевич зумів подолати критичні наслідки ганебного керування ставлеників донецького клану.

В останні роки життя творця НІЕЗ "Переяслав", Героя України М.І.Сікорського, чільного члена редколегії журналу "Музеї України", підло відсторонили від управління закладом, призначивши на його місце дивного, але активно-нахабного не то прийомника склотари, не то кіномеханіка, без нормальної освіти, виховання, моральних принципів...

Почалася системна руйнація музею планетарного рівня, скандали, розколи в колективі, масові незаконні звільнення... Було гостре протистояння патріотично налаштованих музейників, вихованців М.Сікорського, з апологетами рускава міра, які нищили скансен руками московської церкви і церберів Януковича.

Нарешті вдалося змістити випадкових людей, призначивши директором молодого кандидата наук Олексія Лукашевича.

На жаль, більшість ставлеників склотарівця, як і він сам, залишилися на посадах заступників, керівників середньої ланки, саботуючи роботу нової команди...

В штабі Самооборони Майдану, на наше запрошення, відбулася зустріч однодумців - О.Лукашевича, Т.Нагайка, В.Ткаченка з керівництвом часопису "Музеї України".

Відзначили спроби скомпроментованих ставлеників одіозного улюбленця Януковича, що випадково став міністром культури, звільнив авторитетних директорів, призначивши фанатів Партії регіонів, перейти в інформаційний наступ. Атака іде на Міністра культури В.Кириленка, українських патріотів, сили, підняті Майданом...

Фактично, проросійська 5 колона, намагається очорнити і підставити нових управлінців.

Зрозуміло, є помилки, недоліки, проблеми, які накопичувалися десятиліттями, і які неможливо вирішити негайно. Головне, утримати генеральний напрям, захистити позиції...

НІЕЗ "Переяслав" повертається до нормального музейного життя, відновлює традиції, закладені його творцем Михайлом Сікорським.

Команда журналу "Музеї України", за підтримки самооборонців, волонтерів, учасників АТО, починає інформаційний патронат скансену світового рівня. Треба припинити дрібні інтриги, очистити менеджмент від проросійських ставлеників, забезпечити порядок, залучити туристичні потоки... Завдання амбіційні, проблем багато...

Але, символічні музеї Переяслава не те місце, де буде рускомірський занепад!

Ми розуміємо, за що треба боротися, що захищаємо і розвиваємо.

НІЕЗ "Переяслав" залишиться гордістю України!

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"

Весняним днем ми вирушили до села Нові Петрівці під Вишгородом. До Національного музею-заповідника "Битва за Київ у 1943 році". Це кращий сільський військовий музей України!

Директору музею передали деякі експонати, привезені музейною експедицією журналу "Музеї України" із зони АТО. Особливо цінний - прапор з блок-посту у Щасті і прапорець з батальйону "Айдар" з підписами бійців...

Заплановані відвідини музею волонтерами і бійцями Нацгвардії, добровольчих батальйонів...

Я здійснив коротку прогулянку доглянутою територією заповідника, фотографуючи деякі експонати і скульптури.

Днями, музею-заповіднику виповнилося 70 років!

Виберіть момент - завітайте сюди! Не пошкодуєте!

Ростислав Тригуб, учень 11 класу

Прапор з блок-посту міста Щастя

Експонати музейної експедиції в АТО

І.П.Вікован - директор музею

Прапор ЗСУ

Знак мотоциклістам

Площадка техніки

Головний корпус музею

Німецькі гармати

Такі системи воюють в АТО...

ИС-3

Т-34

Один з цих танків першим увірвався до Києва

Знаменитий монумент

Один з кращих знаків Невідомому солдату

Діти залишають солодощі...

бліндажі

Траншеї

Відновлювали бійці Залізничних військ - нині в АТО...

Вся подія тривала 20 хвилин. 10 з яких читався текст з папірця, коряво та нудно, 5 хв. співдоповідь про занепад культури в цілому. І остаток часу питання – відповіді. Які в авральному порядку були перервані ведучою так, як  О.Сердюк несла якусь беліберду та сама щиро дивувалась своїм відповідям. І ВСЕ.
Все це виглядало глупо та сумно.

Полное омоложение всего организма, физическое, физиологическое, косметическое — уже реальность, в которую трудно поверить, но это — факт!

 Пришло время современных технологий, корни которых уходят в далекое прошлое. Именно те древние знания воскресил и усовершенствовал Константин Стасюк.

Что может быть реальнее публичной демонстрации омоложения за считанные часы и дни?! Приди и смотри! Стань частью небывалого научного эксперимента!

Что предлагается.

Любой желающий в любом возрасте, с любыми формами нарушения работы организма может стать участником демонстрационного курса. Достаточно подать заявку по телефону 067-707-84-99.

Массовое медикаментозное и косметологическое омоложение все предлагают, но результаты как-то забывают показать…

Новое — небывалое. Человек фотографируется перед и сразу после часового сеанса.

Молодость налицо!

Но, работа производится со всем организмом, включая пальцы ног, стопы, коленный и тазобедренный суставы, восстанавливается гибкость позвоночника не за счет принудительного мышечного растяжения, что является традиционным, а впервые производится изменение физиологии ткани на клеточном уровне. Удивительно, но факт, то, что предлагается, можно увидеть уже после первого часа работы с пациентом.

Константин Стасюк организовывает международные акции омоложения и оздоровления.  Смотрите сами — http://stasuk.com.ua/

Ближайшие демонстрации в Киеве и публично - для прессы в Национальном музее-заповеднике "Битва за Киев в 1943 году" (Киевская обл. Вышгородский р-н, с.Новые Петровцы)  27 марта 2015 в 12-00. Пятница.

Добираться от метро Герои Днепра или пл. Т.Шевченко.

Сомневающиеся журналисты имеют возможность испытать на себе...

Акредитация для прессы - Тел. 067-157-8376

Уже много лет подряд Константин Стасюк, благодаря уникальной авторской методике,   разработанной  на  личном  опыте,  помогает  сотням  людей победить  тяжелейшие  болезни  и  последствия  травм,  стать  на ноги, восстановить организм и полноценную жизнь.
Очень  многие люди хотят пройти обучение методике К.В.Стасюка.

Справка:

Константина Стасюка называют по-разному: биогравитатор, спортсмен, целитель. В свои 60 лет он устанавливает рекорды по бегу, по подъему веса, лечит безнадежно больных, тренирует спортсменов, изобретает и удивляет, удивляет, удивляет. Этот человек ни секунды не сидит на месте – сегодня он во Львове, завтра утром в Берлине, а через три дня в Мадриде. И в каждом городе, где бы он ни был, он помогает людям.

Благотворительный фонд Константина Стасюка называется «Обновление человека». Его двери открыты для всех.

Рекорды:

2001 год. К. Стасюк пробежал 43 км. с грузом в 46 кг при собственном весе в 60 кг

2002 год. Транскарпатский зимний забег на 240 км

2003 – на телеканале «Интер» в программе «Гиннес-шок» установил рекорд Гиннеса, подняв одним пальцем гирю 24 кг (46% массы собственного тела), дном доверху.

2004 – К. Стасюк на протяжении часа боксировал с грузом по 10 кг на каждой руке. По окончании часового марафона врач-кардиолог засвидетельствовал показатели артериального давления и сердцебиения, как у человека в состоянии покоя.

2005 год. В программе «Чудаки» (ТРК «Тонис») К. Стасюк пробег по «восьмерке» с грузом, который превышал собственный вес, при этом имел в каждой ноге по 10 кг груза.

2007 – в г. Конотоп Константин осуществил забег на расстояние 300 м по замкнутому кругу, имея груз по 5 кг на каждой ноге, 12 кг на туловище и 40 кг держа в руках. По окончании забега врач-кардиолог засвидетельствовал абсолютно спокойное дыхание, показатели артериального давления в норме.

2009 год. Соревнования на выносливость с чемпионом Европы по легкой атлетике С. Лобановым для популярнейшей программы «Параллельный мир» СТБ. К. Стасюк пробег 250 кругов по сложной траектории движения на финише показатели артериального давления и сердечных сокращений уменьшились относительно начала забега, что официально зафиксировано профессиональным медиком. Медицинские показатели профессионального спортсмена, пробег 15 кругов, значительно повысились.

2010 год. В рамках программы воплощение новейших технологий бега в современный футбол, К. В. Стасюк соревнуясь с 20-летним форвардом высшей лиги по мини-футболу по динамике движения и выносливости, победил с чрезвычайными показателями. Юный спортсмен, пробежав 15 дистанции сошел с нее, кардиологические показатели до забега были 120-80, после вынужденной остановки — 200-100. 55-летний Стасюк легко прошел всю дистанцию! Показатели к забегу 130-80. После — 140-90. Одышка отсутствует.

2010 год. Телеканал К1 в программе «Брама времени» зафиксировал забег К. Стасюка с грузом 16 кг только на одной ноге на расстояние 500 метров. Динамика движений во время бега была идеально скоординирована. На финише одышка отсутствовала полностью. Мастер спорта по горным лыжам, который оппонировал Стасюку (25 лет, вес 95 кг) вообще не смог двигаться с таким грузом.

В’ячеслав Кириленко та його музейні оплічники

Сто днів уряду підкрались непомітно. Зазирнемо в «колиску» нашої духовності – Міністерство культури. Його, напевне, вперше очолює цілий віце-прем’єр. Тут нас чекала перша несподіванка – за три місяці мало хто бачив пана Кириленка в кабінеті, який, як вони чули, якраз і є їхнім керівником. Ось вам і  перше новаторство – дистанційне керування міністерством. Яким чином здійснюється моніторинг та заходять розпорядження Міністра, поки що не всім зрозуміло. Напевно, там є ще якась новітня фішка.

         Якщо судити зі звіту за сто днів роботи уряду, що розміщений на сайті міністерства, то за цей проміжок часу керівництво Мінкульту блискавично розробило цілих чотири напрямки культурного наступу. Не буду зупинятись на аналізі напрямків – кожен може з ними ознайомитись на сторінці Міністерства. Тим більше, що ці напрямки існують переважно у вигляді ідей та мрій, а не готових законів. Дивує інше – невже, щоб розробляти ці напрямки, потрібно було всістись у міністерські крісла? А ви що, не знали куди вас пошлють? З перших днів треба було втілювати свої готові напрацювання! Реформи знову затягуються – дивись, за рік цілих дванадцять напрямків придумаємо!

         Що ж видатного зробило керівництво установи у період, коли кожен день, политий кров’ю наших героїв - на вагу золота? Ага, ось що – кадрові призначення! У київських музеях – гордості нашої культури – зміни. Причому ці зміни відбуваються приблизно за однією схемою – назвемо її «кіт у мішку». Колективу закладу несподівано представляють нову (або добре забуту) особу, не цікавлячись ні думкою колективу, ні програмою претендента, ні його освітою, ні досвідом роботи. Навіть не було  слухань у музейній або громадській раді Мінкульту.  А навіщо? Революція гідності, на думку деяких можновладців, відбулась для того, щоб вони вмостили свої сідниці у владні крісла і «керували» у своє задоволення. А демократія, гідність?  Переможцям це не потрібно

В Інтернеті  постійно піднімає питання щодо підбору керівників музею. Серед директорів є люди різні: і кон`юктурники, і фахівці високого рівня, що пройшли шлях від зберігача, і антикризові менеджери, які за рік показують вражаючі результати, ну і випадкові люди. Найгірше, що над кожним директором висить тавро «вовкунівця», «кулиняківця», «нищуківця» - залежно від того, яким міністром людина була призначена на посаду. А тавро не завжди відповідає дійсності, хоча й псує життя кожній конкретній людині.

І, якщо до історичного музею зайшов директор з досвідом, то звістка про  призначення священика  генеральним директором музею у Пирогові просто ошелешила.

         Давайте все ж по порядку – у пирогівський музей несподівано привезли нового керівника.  За сценарієм теперішньої влади: без конкурсу, громадських слухань та іншої, непотрібної, з точки зору міністерства, мороки. Ним виявився теремківський священик – отець Юрій (у миру – Бойко Юрій Анатолійович). Задля керівництва одним з найскладніших музеїв, тим паче національним – як з’ясувалось - не знадобилось ні досвіду музейної роботи, ні досвіду керівництва, ні музейних знань, законів та інструкцій. Достатньо того, що пан Бойко – чи то кум, чи хресний батько чинного віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка. Свого часу Бойко натирав сідниці у депутатському кріслі під куполом Верховної Ради, а потім перейшов до Кириленка штатним помічником.

Чи не нагадує це помаранчеві часи, які надовго підірвали віру людей у справедливість? Ті самі люди, ті самі методи… Схоже, так нічому ї не навчило життя цих політичних лузерів!        

Дивне призначення отримало дивне продовження. Разом з паном Бойком, який приїхав на роботу на «Субару», приїхала групка не менш крутих молодиків на джипах «БМВ Х-5» та «Порш-Кайєнн». До речі, інтернет видав про них досить цікаву інформацію.  Отже, знайомтесь, «радники» священика – Левчук Роман Вікторович та Карабан Дмитро Борисович.  Левчук Р.В. був директором ТОВ «Вікна Двері в Вашому Інтер’єрі», директором ТОВ «Базис капітал»та бухгалтером ТОВ «Дарницяжилбуд», працював у групи компанії «Енергокрай». Карабан Дмитро Борисович – теж працював бухгалтером в декількох ТОВ. Але щось там у них «прогоріло». Левчук Р.В. навіть розмістив своє резюме на сайті  work.ua - шукав собі вакансію зі ставкою у 15000 грн! Цікаво, чого ж вони прийшли до музею, де навіть директор отримує 3000 грн? Що хлопці чекають і що шукають? Молочні береги, чи «відкати» ? Не дарма вони по-господарськи зайшли у музей, з дозволу директора отримали доступ до усіх фінансових та службових документів, почали давати розпорядження працівникам музею. Левчук Р.М  у музеї вже прилаштувався – у відділ юристом на пів ставки. А другому «малюють» у міністерстві посаду заступника з розвитку. І це після того, як Бойко Ю.А. у ЗМІ впевнено казав про скорочення штатного розпису на 20%, а адміністративний щтат роздувається до без тями. Як вам початок «царювання»?  

Багато чого встиг зробити за неповні два місяці отець Юрій зі своєю командою. Не встиг тільки зустрітись з колективом та презентувати своє програму розвитку музею (якщо таке є!).. Він повністю ігнорує спілкування з колективом, вимоги профспілки, не озвучує своє бачення розвитку музею. Але дуже цікавиться, де можна встановити нові ятки і де  облаштовані місця для проведення корпоративів.

До речі, під час «входин» Бойко Ю.А. гучно оголосив, що у музеї зменшиться кількість свят і він прибере всі шашлики з території музею, як страву, що не відповідає традиційній українській кухні! Правда, під час проведення Масниці, в дні роковин смерті Небесної сотні, у музеї густо стелився дим від шашликів та працювали диснеївські атракціони.

         Але основне досягнення отця-директора за короткий звітний період сталося глупої лютневої ночі. В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ музеї організували кінозйомки за участю російського актора Князєва. Хто не знає – це один з горе-підписантів пасквілю за розчленування України та анексію Криму.

Що це, пане віце-прем’єр? Це  один з ваших чотирьох напрямків? Там, здається, є щось про додаткове оподаткування задля розвитку кіно. То може   віддамо ці гроші окупантам?

До речі, за які кошти були зроблені зйомки? Хочу, щоб правоохоронні органи уважно вивчили законність використання коштів. І було б цікаво взнати, скільки військового спорядження, або гуманітарної допомоги можна було б придбати за гонорар путінському посіпаці?

Що характерно –зйомки пройшли втаємничено, з порушенням інструкції музейних експонатів. Директор музею навіть не призначив відповідальних за зйомки - працівники музею, які зазвичай їх організовують та наглядають за ходом зйомок від початку до кінця, були відсторонені від участі в них. Відповідно розпорядженню за № 19 від 20.02.2015 року «Про відео зйомки художнього фільму «Поминальна Молитва» контроль за виконанням залишив за собою.

 Все пройшло б тихенько, але зранку на працівників чекали купи сміття, знищені дороги та трав’яне покриття.. А ще – відчуття плювка в обличчя. Наше з вами надбання було використане для дуже сумнівної оборудки, від якої тхне зрадою національних інтересів та національної гідності (до речі, теж, здається, один з чотирьох напрямків).

Я не знаю (та й не цікаво) чим керувався новий горе-директор, організувавши це ганебне дійства, але вже виникають питання у  музейній профспілки...

         То що, панове, самі підете з культури? Займайтесь чимось іншим – менше буде шкоди.

Тепер, після революції гідності багатьом  стало зрозумілим, що одним з чинників, який довів частину людей Сходу України до фактичного здичавіння, був якраз дефіцит українського культурного середовища. Завдячуючи, в тому числі, і таким, як ви, лицемірам. Згадайте Закон про мову, який виступив детонатором у розчленуванні  країни.  Хто був автором Закону? Народний депутат В’ячеслав Кириленко.

Що ж це виходить, Україна вимагає від Заходу санкцій, а на місцях тихенько провадять дрібненькі оборудки? Нові напрямки, кажете? Ваші напрямки не нові. Ми їх вже бачили у «папєрєдніков». Зараз їхні напрямки на Сході – у сусідів. Постарайтесь не сердити людей. Майдан для вас не буде потрібен. Вистачить сміттєвих баків.

Керівництво Міністерства культури України робить постійну системну помилку, намагаючись з кожним новим Міністром поставити на чолі провідних закладів культури своїх людей, без відповідної освіти та знань, без відповідної культури управління,  що весь час супроводжується скандалами, судовими тяжбами і врешті решт дестабілізує тендітну культурну інфраструктуру. Це в свою чергу має негативні наслідки для іміджу української влади, Міністерства культури України та самого В’ячеслава Кириленка.

Потрібно накласти мораторій на будь-які звільнення в провідних закладах культури  України до моменту оголошення програми діяльності Міністра культури, та пропозицій конкурсного підбору кадрів і передивитися кадрову політику щодо призначення  генеральних директорів  у  Національних музеях України.

Комітет захисту музею

Три місяці поспіль громадська організація «Федерація риболовного спорту Волинської області» веде нерівний бій з чиновниками області та деякими бізнесменами – за право орендувати комплекс озер у селі Несвіч Луцького району. Свого часу це був рибогосподарський комплекс, де вирощувало рибу підприємство «Волиньрибгосп». Та кілька років тому воно збанкрутувало, заборгувавши тільки за оренду місцевій сільраді 260 тисяч гривень – які, навіть вигравши суд та розірвавши договір з боржником, так й не повернулись до громади села. Суди такі суди… Не про них мова, хоча незабаром ця справа теж може дійти до суду.

Яка краса!

Ось уже третій рік ставки знаходяться без господаря, що призвело до занепаду, браконьєрства, крадіжок та псування майна… Хоча потенційного господаря шукати зайве, адже ще у грудні 2014 року заявку на участь в аукціоні на право оренди подало два претендента: вже згадана волинська федерація риболовного спорту та столичне ДП «Укрриба» – підприємство з, м’яко кажучи, сумнівною репутацією. 

На озері гніздяться десятки лебединих пар

Ситуацію ускладнило те, що на цій території два орнітологічні заказники «Лобаниха» та «Чаруків» створених у 2003 році, де між півтори сотні різних унікальних птахів – до десятка червонокнижних.  Спортсмени мають на меті побудувати у Несвічі рекреаційну риболовно-спортивну базу європейського зразку, подібних втілених проектів в Україні на разі нема. Сума інвестицій – сто тисяч доларів США, очікуваний результат – тренувальна база для українських чемпіонів, репутація Волині, поштовх для розвитку туризму, оновлена інфраструктура селища, робочі місця, реальний крок у європейське майбутнє.

Занедбані ставки можуть зникнути вже цього року

Вже відбулось декілька прес-конференцій та засідань спеціально створеної робочої групи в облдержадміністрації, неодноразові виїзди та спілкування з місцевими депутатами села Несвіч та головою сільради, громадою села, численні публікації в регіональній та всеукраїнській пресі, переговори з усіма зацікавленими особами та чиновниками, надсилання запитів до держустанов та органів місцевого самоврядування, стоси документації, юридичні консультації… Однак станом на 14 березня 2015 року на березі Несвіча – спалені лебедині гнізда, гільзи браконьєрів, розтрощені дошки на дамбі головного озера, яке міліє і заростає прямо на очах. А ще пустий «гаманець» місцевої сільради, безробіття сельчан, пустка та занепад.

Ставки потроху зникають…

Позиція влади – віддати потенційному орендарю увесь комплекс ставків: практично всі з них у власності та на балансі Несвічської сільської ради, та один за межами села. Саме з цим останнім ставком і виникла колізія, адже, як стверджують чиновники, на землю під водою цього ставка не вдається зробити матеріально-грошову оцінку – нема чітко визначеної законної процедури. Цю дірку в законодавстві повинні закрити народні депутати з Волині за поданням у Кабмін, який зобов’яже Мінприроди виписати необхідну процедуру у відповідному документі. Мовляв робота над цим розпочалась, однак коли вона завершиться – нікому не відомо. Я особисто маю великий сумнів щодо швидкого вирішення цього питання, адже з початку 2015 року слідкую за перебігом равликових реформ команди нового міністра екології Ігоря Шевченка.

Викликає також подив розгляд можливості залучити у якості нового орендаря несвічських водойм державне підприємство «Укрриба», яке створено у 2002 році в Агентстві рибного господарства. Навіть за своїми статутними зобов’язаннями воно створено виключно «..з метою забезпечення ефективного використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних об’єктів рибницьких господарств». Тобто й дурню зрозуміло, що дамба чи інша гідротехнічна споруда, яка дійсно за законом належить «Укррибі», не дає виключного права та можливості орендувати саму водойму, чи заявити її своєю власністю, та займатись на ній рибогосподарською діяльністю. Крім того, чиновники геть забувають про Водний та Земельний кодекс, де чітко прописана заборона займатись рибництвом на території обєктів природно-заповідного фонду, і мабуть вони зовсім не читали «Закон про Аквакультуру» 2013 року, де теж прописані обмеження. Не знають вони й того, що після перевірки, за результатами діяльності у 2013 році, ДП «Укрриба» нараховано майже два мільйона гривень штрафних санкцій – за зловживання у фінансовій сфері. І те, що на балансі цього підприємства, крім напівзруйнованих гідротехнічних споруд по всій Україні, немає більше нічого – ні човнів, ні сіток, ні іншого обладнання для рибогосподарської діяльності. То хто мав би та на яких підставах відроджувати промисловий лов риби на Волині?

Однак питання, щодо згаданої «Укрриби», здається вже зняті з розгляду. Про це принаймні було офіційно заявлено 12 березня на фінальному виїзному засіданні робочої групи, яка була створена у Волинській облдержадміністрації для розгляду питання щодо можливості використання територій природно-заповідного фонду для ведення аквакультури. Про це офіційно заявив Сергій Кошарук, голова цієї комісії, та Валерій Грабаровський, голова сільради Несвіча та член комісії. Мовляв ретельне вивчення поданих цим підприємством документів викликало певні підозри та унеможливили його участь у подальшому аукціоні на право оренди. Натомість відразу з’явилось декілька нових претендентів на оренду ставків у Несвічі – місцевих підприємців. Чи то вони сиділи на лаві запасних увесь цей час, та чекали команди «тренера» вийти на поле, чи то волинська влада й далі продовжує «гратись» цим питанням – затягуючи його вирішення.

Але до чого це може призвести? Я вам скажу: якщо до кінця березня ситуація кардинально не зміниться на користь правильних і конче потрібних інвестицій (нагадаю, що мова ведеться про 100 000 у.о.), які самі йдуть в область, які можуть бути спрямовані у здоров’я людей, у спорт та екологію, у майбутнє Волині, – буде втрачено ще один рік, ставок не буде зариблено, там не розпочнеться рекреація, сезон буде втрачено, продовжиться грабунок майна, знищення гідротехнічних споруд та самого заказника.

Вода тече, а змін нема…

Ця водойма особливо приваблива для спортсменів тому, що тут можна дійсно надавати рекреаційні послуги європейського зразку та організовувати не тільки відпочинок для усіх бажаючих, що включає у себе спортивне та любительське рибальство. У Несвічі можна  проводити міжнародні змагання – чемпіонати Європи та світу, оскільки став має рівноцінну берегову лінію, що дозволяє в однакових умовах розмістити кілька сотень спортсменів. Ця водойма ідеально підходить для вирощування та життя спортивного коропа вагою від 10-15 кг, і за такими трофеями сюди будуть приїжджати спортсмени з усього світу, а це – розвиток інфраструктури села, туристичні послуги, робочі місця та розвиток місцевого підприємництва. Крім того водойма має зручне розташування — всього 15 км від обласного центру.

«Федерація риболовного спорту Волинської області налічує більше ста спортсменів – професійних рибалок. Багато з них уже стало чемпіонами України, є й чемпіони світових змагань. Ми активно розвиваємо дитячий напрямок: змагання, які ми проводимо з 2007 року, збирають чимало малечі. У нас достатньо інвентарю, кваліфікованого персоналу, маємо спонсорів і меценатів, які вкладають у цей спорт гроші, але є проблема з місцем проведення змагань. Ми – як спортивна команда без стадіону. Тепер ми не можемо активно розвивати цей напрямок, тому що на сьогодні немає жодної водойми, яка би вмістила більше 96 дітей. Минулого року були змушені відмовити 60 дітям. Якби була відповідна водойма, можна було би також проводити змагання для людей із обмеженими можливостями. В нас чомусь суспільство відвертається від цих людей, але ми це питання не полишимо і будемо далі розвивати. Є іноземний досвід, їхні спеціалісти готові не тільки інвестувати, але й приїхати і показати, як це робиться у цивілізованих країнах світу. А міжнародні риболовні змагання сьогодні в Україні не проводяться тому, що немає жодної водойми, яка би відповідала необхідним вимогам та стандартам», – розповідає Олександр Ліпський, керівник напрямку спортивної ловлі коропа Федерації риболовного спорту Волинської області.

Інвестор Роман Івасишин та представник ВФРСУ Олександр Ліпський

Мені вдалось поспілкуватись з інвестором, який готовий вкласти власні кошти у проект рекреаційної спортивної бази. Ним виявився бізнесмен зі Львову Роман Івасишин, романтик, щирий патріот та головне – захоплений спортивною рибалкою чоловік. Восени минулого року Роман встановив спортивний рекорд України: впіймав найбільшого коропа вагою 20 кілограмів 400 грамів. Він  каже, що якби спортивна рибалка не була його улюбленим хобі, то він, напевно, давно відмовився б від цієї затії. «У Луцькому районі максимальна орендна плата, яка сплачується щороку за один ставок, становить біля 12 тис. грн. Мабуть в інших районах Волинської області ситуація не сильно відрізняється. Тим часом ми готові платити суму в 10 разів більшу. За сьогоднішньої економічної ситуації будь-яка влада мала б таких інвесторів шукати та запрошувати, а не вставляти їм палиці в колеса. Я шокований тим, як до інвесторів ставляться на Волині», — щиро зауважує Роман Ігорович.

І я йому вірю, бо це ж парадоксальна ситуація! Уявіть, що до вас прийшов сусід та каже – «…я готовий за власний кошт зробити вам ремонт у квартирі, а також безкоштовно привезу нові меблі, проведу Інтернет та куплю новий телевізор». А ви йому відповідаєте, що «… зараз я загляну у документацію домовласника, мені здається, що сусідам заборонено проводити безкоштовно ремонти, Інтернет взагалі заборонений законом, а нового телевізора та меблів нам не треба, бо ми звикли до старих речей». Маячня? Так отож.

Мені не вдалось зустрітись у Луцьку з очільником облдержадміністрації Володимиром Гунчиком, а шкода, адже я впевнений, що він або недостатньо поінформований, або дезінформований щодо скандальної ситуації навколо ставків у Несвічі. Я хотів йому донести думку, що зволікання та відштовхування потенційного інвестора призведе до серйозного конфлікту не лише на регіональному рівні. Це матиме в майбутньому гіркі наслідки – для екології насамперед, для громади загалом, і звичайно це погіршить інвестиційний клімат та зашкодить його особистій репутації.

Втішає те, що його заступник Сергій Кошарук, який координує вирішення цього питання особисто, запевняє що чиновники шукають можливості надати ставки в оренду саме Федерації риболовного спорту Волинської області. Проте чи знайдуть вони ці «можливості»? На наступному тижні має з’явитись документ, який фіналізує роботу вище згаданої комісії, очолюваної Сергієм Кошаруком. Не зважаючи на те, що її висновок має рекомендаційний характер, такий документ дуже важливий для прийняття рішення на рівні районної та сільської ради. Він потрібен для об’єктивного та свідомого прийняття рішення депутатами сільської ради Несвіча, коли вони на сесії будуть голосувати про початок аукціону, та й узагалі коли визначатимуть наступного орендатора унікальних ставків. Для усвідомлення того, що екологія, інтереси громади, інвестиції та європейський вектор розвитку – не просто слова, а наше майбутнє.

Та ця епопея тягнеться вже три місяці, чи буде справедливим її кінець? Чи вірити чиновникам, які ведуть вкрай неспортивну боротьбу зі справжніми чемпіонами?

Несвіч вітає!

Я блукаю берегом Несвіча всіяного мисливськими гільзами та спаленими лебединими гніздами. Птахи безтурботно займаються своїми справами, десь вдалині гуркоче тракторець, вітер шепоче тихенько понад плечем «… не вір, не вір, не вір…».

Iгор Тихолаз