Крим: осмислення мовою плакату

Спокійного пояснення ніхто дати не може. Емоції затьмарюють розум. Той стан назавжди зафіксували плакатисти. Музей плакату України насмілився презентувати міні-виставку "Крим - це Україна!".

Як не дивно, тут найбільш оперативно спрацювала українська Вікіпедія.

Під час Європейської революції, після втечі з України колишнього президента України Віктора Януковича 21 лютого 2014, наступного дня після закінчення зимових Олімпійських ігор в Сочі — 24 лютого 2014 Росія розпочала неоголошену військову спецоперацію окупації Криму з допомогою спецназу ГРУ РФ, підрозділів військ ВДВ та чеченського батальйону «Восток».

При захопленні держустанов та військових об'єктів України використовувалися також привезені з Росії «козаки» та так звані «сили місцевої самооборони» (російські військовики без знаків державної приналежності на уніформі). До другої половини березня 2014 окупація Криму російськими військами була закінчена. Українські війська, що до цього утримували свої бази та місця дислокації, здалися без бою.

18 березня 2014 Державна дума РФ ухвалила «Договір про входження Криму до складу РФ». 21 березня президент Путін підписав указ про ратифікацію цього Договору та надання Криму статусу «федерального округу у складі РФ» та статусу міста федерального значення Севастополя.

27 березня 2014 Генеральна асамблея ООН більшістю голосів підтримала резолюцію, якою визнається непорушність територіальної цілісності України і визнається недійсним «Референдум про статус Криму».

За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН."

А ось цитата російської Вікіпедії.

23 февраля 2014 года над городским советом Керчи был спущен украинский флаг и поднят российский. Массовое снятие украинских флагов происходило 25 февраля в Севастополе[. С резкой критикой новых властей в Киеве выступили казаки в Феодосии. К пророссийским акциям подключились и жители Евпатории. После того как новые власти в Киеве распустили Беркут, глава Севастополя Алексей Чалый отказался выполнять этот указ.

Рано утром 27 февраля 2014 года группы вооружённых людей заняли здания парламента и правительства Крыма в Симферополе, а также блокпосты на Перекопском перешейке и Чонгарском полуострове. В тот же день Верховный совет Крыма назначил главой совета министров Сергея Аксёнова.

6 марта 2014 года Верховный совет Крыма принял постановление о вхождении республики в состав Российской Федерации в качестве её субъекта и назначил референдум по этому вопросу.

11 марта 2014 года Верховный Совет Автономной Республики Крым и Севастопольский городской совет приняли Декларацию о независимости Автономной Республики Крым и города Севастополя.

16 марта 2014 года в Крыму состоялся референдум, в котором приняло участие около 82% избирателей, из них 96% проголосовали за вступление в Российскую Федерацию. 17 марта 2014 года согласно результатов референдума Республика Крым, в которой город Севастополь имеет особый статус обратились с просьбой о присоединении к России.

18 марта 2014 года подписан межгосударственный Договор между Российской Федерацией и Республикой Крым о принятии в состав Российской Федерации Республики Крым. В соответствии с договором в составе Российской Федерации образуются новые субъекты — Республика Крым и город федерального значения Севастополь. 21 марта в Крыму образован одноименный федеральный округ с центром в Симферополе. После присоединения Крыма к России встал вопрос о судьбе украинских военных частей, расположенных на территории полуострова. Вначале эти части были блокированы местными отрядами самообороны, а затем взяты штурмом, например Бельбек и батальон морской пехоты в Феодосии. Во время штурмов частей украинские военные вели себя пассивно и оружие не применяли. 22 марта украинские СМИ сообщали об ажиотаже среди крымчан, которые стремились получить российские паспорта. 24 марта в Крыму рубль стал официальной валютой (хождение гривны временно сохранилось).

Було написано чимало статей, знято телесюжети. І знову - хвиля емоцій.

- Музей плакату ризикнув показати ті події очина художників. Чесно кажучи, мені як історику стало страшенно цікаво, як плакатисти, серед яких професійних художників не так і багато, зможуть передати суть? - розповів Генеральний директор Національного музею народної архітектури та побуту України Дмитро Заруба, де розташована Галерея Музею плакату, - Я сприймаю виставку "Крим - це Україна!" як неймовірний творчий експеримент. І коли побачив все після закінчення монтажу, мушу визнати - експеримент вдалий! Адже, на відміну від істориків, відчайдухи з Плакатної сотні вважаються безпосередніми учасниками оборони Криму! Фактично, лише вони відкрито вступили в боротьбу! Взагалі, діяльність плакатотворців під час Майдану, епопеї в Криму, битві за Донбас вимагає окремого дослідження. То - справжні бійці!

-Ми хвилюємося за художників з Росії і Білорусі, що створили і опублікували в мережі гострі сатиричні плакати про нинішню владу РФ, їх Президента! - повідомив заступник директора Музею плакату, політолог Сергій Пархоменко, - Місцеві спецслужби розпочали на тих митців справжнє полювання. І хоч вони працюють анонімно, кількох вирахували. До речі, на наших виставках "Плакати Майдану" і "Крим - це Україна!" є кілька робіт з тоталітарної Росії. Чимало їх плакатів на сторінці МПУ в Фейсбуці. Автори, на жаль, нам невідомі. Однак, сподіваємося, що коли до сусідів повернеться демократія, все нормалізується...

Стихійно сформована Плакатна сотня дійсно показала свою неймовірну ефективність. Ми всі були страшенно здивовані, коли під час Майдану скромна сторінка Музею плакату України перетворилася на потужний ЗМІ нового типу. Плакатисти несподівано опинилися на ідеологічній передовій, посунувши навіть оперативних журналістів. І якщо преса змушена дотримуватися якихось професійних стандартів, стримувати емоції, то плакатотворці мають повну емоційну свободу. У виразах і образах особливо не стримуються...

На виставку "Крим - це Україна!" відібрано з інтернету сорок плакатів. Деякі автори нам відомі, більшість залишаються анонімними - хтось боїться репресій, хтось свідомо не хоче розкриватися з різних причин, декого ми самі не змогли індетифікувати... Тому вирішили плакати ніяк не підписувати - вони говорять самі за себе. Хоча, всіх легальних авторів Музей плакату і група наших сайтів, перш за все "Музеї України" та "Нова Січ", завжди із задоволенням рекламує та просуває. Особливо молодих!

На закінчення, весела замальовка з життя Музею плакату, що діє у Тернопільській садибі Сучасного села Нацмузею у Пирогові. Будень. Двері відчинені. На вході наш доглядач пані Тетяна. Я заклопотано підрізаю плакати, вставляю в рамки... Впевнено входить дівчинка-тінейджер, тягнучи маму з крутим фотоапаратом. І починає робити їй екскурсію, розказуючи про історію голівудської актриси Хлої Моріц, чий образ використав Сашко Лісовський на початку Майдану, як журналісти (тобто я) зверталися до Посла і Держдепу США, Стівена Кінга. Потім підвела маму до знаменитого фото журналістки "Тижня" Валерії Бурлакової, де вона прикурює від коктейлю Молотова. Сказала що журналісти (тобто я) визнали те фото знаковим, але обурилися літні релігійні жінки, що то пропаганда тютюнопаління. "Правильно! Дівчаткам не можна палити!" - педадогічно вставила мама. "Але ж, вона зараз ту пляшку кине і когось спалить!" - революційно заперечила Мала. Потім дитя розповіло про знаменитий плакат Наталки Шуст-Цимбалюк. Дівчина в протигазі з молитвою. Каже, ікону Майдану з нею хочуть робити...

Я ошаліло все те вислухав, навіть не встигнувши познайомитися і подарувати дівчинці календарик. Поки приходив до тями, відвідувачі зникли. Ще й якийсь італійський журналіст збив - готує статтю, жадібно почав фотографувати сатиру на Путіна...

Ікону намалюють з плаката... Це треба якось осмислити.

Взагалі, інтернет-імідж Музею плакату давно має міжнародний рівень. Якби не слава в мережі, хто б що знав про дві крихітні кімнатки, забиті плакатами... А так, до нас цілеспрямовано йдуть люди з усього світу. Значить, потрібна справа!

Тож, виберіть день, огляньте міні-виставку плакату "Крим - це Україна!".

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі "Музеї України"